Загальні положення стандартизації та її правове регулювання

Основні терміни зі стандартизації встановлені Міжнародним комітетом з вивчення наукових принципів стандартизації, що створений Радою міжнародної організації зі стандартизації (180) та стандартами Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1.0-93; ДСТУ 1.2­93; ДСТУ 1.3-93; ДСТУ 1.4-93 і ДСТУ 1.5-93).

Згідно з державними стандартами, стандартизацією називають діяльність з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального й багаторазового використання щодо реально існуючих чи можливих завдань. Відповідно до специфіки стандартизації та змісту вимог, стандартизацію поділяють на таки види (рис. 6.1):
Міжнародна стандартизація - стандартизація, участь у якій є доступною для відповідних органів усіх країн.

Регіональна стандартизація - стандартизація, участь у якій є доступною для відповідних органів країн лише одного географічного або економічного регіону.

Національна стандартизація - стандартизація, яка проводиться на рівні однієї певної країни.

Галузева стандартизація - стандартизація, яка проводиться на рівні однієї конкретної галузі виробництва.

Комплексна стандартизація - це стандартизація, за якої здійс­нюється цілеспрямоване і планомірне встановлення та використання системи взаємопов’язаних вимог як до самого об’єкта комплексної стандартизації в цілому, так і до його основних елементів, з метою оптимального вирішення конкретної проблеми. Принципово новим у розвитку комплексної стандартизації взагалі є дедалі ширше використання сучасних методів програмно-цільового планування робіт зі стандартизації, внаслідок чого встановлюються збалансовані вимоги до готової продукції, сировини, матеріалів і комплектуючих виробів.

Розроблені комплексні програми передбачають:

- підвищення науково-технічного рівня стандартів;

- забезпечення відповідності стандартів вимогам виробництва, оборони країни, внутрішнього і зовнішнього ринків.

Темпи науково-технічної революції XX ст. призвели до різкого скорочення часу між появою наукової ідеї та її реалізацією.

Так для радіо період втілення ідеї в практику становив приблизно 35 років (1867...1902 рр.), для телебачення - 14 р. (1922...1936 рр.), а для транзисторів - тільки 5 років (1948...1953 рр.).

Строк морального старіння обладнання, механізмів, приладів різко скоротився. Критерієм зняття з виробництва виробу є економічні переваги виробництва й експлуатації нового виробу того ж самого призначення, його кращі технічні можливості та інші якості. Тому і стандарти повинні вдосконалюватися.

Успішному розв’язанню завдання значного скорочення строків впровадження досягнень науки і техніки у виробництво сприяє випереджувальна стандартизація.

Випереджувальною називається стандартизація, що встановлює норми, підвищені по відношенню до вже досягнутого на практиці рівня, і такі вимоги до об’єктів стандартизації, які згідно з прогнозами будуть оптимальними в майбутньому.

Перед випереджувальною стандартизацією продукції стоять такі основні завдання:

1. Забезпечення найвищого технічного рівня, якості й економічності нової і модернізованої продукції як при проектуванні, так і у виробництві.

2. Встановлення у стандартах оптимальних основних вимог, які підвищено по відношенню до рівня, досягнутого передовими вітчиз­няними і зарубіжними виробництвами, і додержання яких повинно забезпечувати постійний випуск продукції вищої категорії якості протягом усього запланового періоду її серійного чи масового виробництва.

3. Забезпечення сучасної уніфікації і технічної наступності при розробці різних модифікацій продукції, з метою скорочення нераціо­нальної різноманітності її номенклатури.

Стандарти з перспективними вимогами повинні розробляти організації підприємства, які безпосередньо виконують ці роботи. Роботи з випереджувальної стандартизації нової продукції повинні проводитися за результатами пошукових науково-дослідних робіт, спрямованих на визначення перспектив розвитку відповідних груп однорідної продукції і технології, а також за результатами перспек­тивних дослідно-конструкторських і дослідно-технічних робіт.

Перехід на випереджувальну стандартизацію нової і модернізованої продукції мав принципове значення у справі кардинального удоско­налення всієї організації, планування й управління технічним прогресом у країні.

Стандартизація, як галузь науково-технічної діяльності, є мето­дологічною дисципліною для розвитку науки та техніки, основу якої складають стандартознавство, теорія класифікації, метрології, кодування, оброблення та передачі інформації. Основу стандартизації становлять узагальнені результати науки, техніки, практичного експерименту та виробництва, що спрямовані на досягнення опти­мальної користі для суспільства.

Головним завданням стандартизації є створення системи нормативно-технічної документації, що встановлює прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для потреб господарської діяльності, населення й оборони держави, а також контролювання їх дотримання.

Об’єктами стандартизації називають предмети (продукцію, процеси, послуги), що підлягають стандартизації. Ними можуть бути тільки результати людської діяльності (вироби, документи, міри, норми тощо). Не можуть бути об’єктами стандартизації натуральні продукти природи (нафта, вугілля, руди та інші корисні копалини). Але продукти їх перероблення, як результати людської діяльності, підлягають стандартизації.

Не слід змішувати поняття стандартизації і стандарту. Якщо стандартизація - це діяльність, то стандарт - це нормативний документ.

Нормативним називають документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів.

Стандарт є нормативним документом, що розроблений на засадах відсутності протиріч зацікавлених сторін з істотних питань і прийнятий визначеним органом.

Стандарт- це результат конкретної роботи зі стандартизації, яка виконана на підставі досягнень науки, техніки і практичного досвіду та прийнята (затверджена) компетентною організацією.

Стандарт може бути:

- обов’язковим чи рекомендованим технічним документом, який дає характеристику якості матеріалів, виробів, устаткування, методів їх виготовлення й контролювання, понять та умовних позначень;

- основною одиницею чи фізичною константою, наприклад, ампером;

- будь-яким предметом для фізичного порівняння, наприклад, еталоном метра.

Стандарти можуть містити обов’язкові та рекомендовані вимоги. До обов’язкових належать вимоги із забезпечення:

- безпеки продукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісності, взаємозамінності, охорони навколишнього середовища та методів сертифікації продукції;

- техніки безпеки та гігієни праці;

- метрологічних норм і правил їх контролювання;

- технічної єдності на стадіях розроблення, виготовлення та зберігання продукції.

Обов’язкові вимоги підлягають безумовному виконанню всіма суб’єктами, на яких поширюється чинність стандартів.

Безпека - це відсутність недопустимого ризику, пов’язаного з можливим завданням будь-якої шкоди.

Сумісність - це придатність продукції, процесів і послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій.

Взаємозамінність - це придатність одного виробу, процесу та послуги для використання замість іншого, з метою виконання одних і тих самих вимог, а уніфікація - це добір оптимальної кількості різновидів продукції, процесів, послуг і значень їх параметрів.

Право— це керуючий фактор, який регулює широке коло суспільних відносин, які пов'язані з розробкою, виробництвом, реалізацією та експлуатацією продукції. Право є важливим інструментом управління господарством країни, яке регулює поведінку учасників виробництва на усіх етапах. Воно впливає на розвиток виробництва, прискорення технічного прогресу і поліпшення якості продукції. Цей вплив визначається шляхом надання технічним нормам сили норм права.

Держава у відповідному НД надає технічній нормі обов'язкову юридичну силу, що перетворює її на правову норму. Правильне, уміле використання правових норм сприяє розвитку ініціативи та заповзятливості підприємств до задоволення потреб промисловості, сільського господарства і громадян продукцією високої якості, закріпленню законності та підвищенню відповідальності за якість продукції, забезпеченню надійного захисту інтересів споживачів. Закріплюючи у правових нормах (НД) визначені вимоги до якості товарів та послуг у цілому чи до окремих його властивостей, держава тим самим регулює суспільні відносини, які пов'язані з виробництвом, обігом і споживанням продукції належної якості. У правових нормах закріплюються такі вимоги, які відповідають потребам суспільства і можуть бути виконані на даному етапі розвитку науки і техніки.

Стандартизація є регулюючим видом діяльності для упорядкування, введення визначених правових норм технічного прогресу, науки, техніки, управління виробництвом. Вона є найкращим методом прямого, безпосереднього впливу права на технічний прогрес, забезпечення якості продукції, що дозволяє підвищувати ефективність виробництва та суспільної праці. Стандартизація як засіб державного нормування вимог до технічного рівня становить адміністративно-правову основу управління якістю продукції. Тому стандартизація посідає міцні позиції в економіці країни, у вирішенні вузлових її проблем і фактично є технічним законодавством.