Глобалізація як суспільно-економічний процес

ТЕМА 1

ЧАСОВІ МЕЖІ ФЕНОМЕНУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Глобалізація як суспільно-економічний процес

Характерною рисою розвитку світової економічної думки останніх двох деся­тиліть є підвищена увага до активізації дослідження проблем глобалізації. Дискусії навколо них різко поляризували ставлення дослідників до феномена, що стоїть за цим поняттям. Досі економічна наука ще не запропонувала устале­ної та завершеної теорії глобалізації. Натомість існує багато підходів до аналізу глобалізації як сус­пільно-економічного процесу і зроблено багато спроб щодо розкриття змісту цього терміну. Існує думка, що термін «глобалізація» є метафорою, придуманою для з’ясу­вання змісту і розуміння природи сучасного капіталізму. Разом з тим, у наукових обіг вводяться нові категорії, а їхня понятійна сутність залишається без належного обґрунтування з наукової точки зору. Однак понятійна точність є принципово важ­ливою для аналізу нового явища.

Термін «глобалізація» став помітним в науковій і політичній мові на рубежі 70-80-х р. XX ст. Вважається, що першим його використав у 1981 році американсь­кий соціолог Дж. Маклін, закликав­ши «порушити питання щодо історичного про­цесу посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому тлумачення». З цього випливає, що, керуючись наступністю історії людства, глобалізація – абсолютно нове явище, що знаменує собою деякий «розрив поступовості» і дає підстави для періодизації історичного процесу. Початок цього розриву можна визначити саме кінцем 1970-х років, часом потужної ресурсної кризи, що охопила тоді індустріаль­ний світ.

Якщо Дж. Маклін, зважаючи на його професійне спрямування, тільки окрес­лив контури процесу глобалізації, то професор Гарвардської школи бізнесу Теодор Левітт наповнив глобалізацію реальним практичним змістом. У статті «Глобалізація ринків», що була опублікована у 1983 р. в журналі «Гар­вард Бізнес Рев’ю», він визначив глобалізацію як світову конвергенцію ринків завдяки існуванню нової форми підприємств, які були названі «глобальними фірмами». Глобалізація і технології, за його думкою, стали двома головними факторами, котрі визначали напрямок розвитку міжнародних відносин. У влас­ній монографії «The Marketing Imagination» Т. Левітт називає технології «по­тужною силою, яка змушує увесь світ рухатися до одноманітності», результа­том чого стає нова комерційна реальність, виникають глобальні ринки для гло­бально стандартизованих продуктів, гігантські за розмірами і масштабами.

Подальшого розвитку поняття «глобалізація» одержало в працях відомого японського дослідника і спеціаліста в галузі управління Кенічі Омае. В книзі «Вла­да Тріади», опублікованій у 1985 році, він називає Тріадою уявний трикутник, утво­рений США, Японією і Західною Європою із географічними зонами, які приляга­ють до нього; периметр цього трикутника охоплює глобальний ринок з 600 млн. споживачів, який поглинає більше ¾ світової технологічної продукції. Кеніче Омае ствер­джу­вав, що економічний су­веренітет окремих держав став безглуздим, а на авансцену світової економіки вихо­дять «глобальні фірми» і, водночас наголошував, що для виживання в умовах нової форми жорсткої конкурентної бороть­би, яка то­читься в країнах Тріади, багатонаціональні корпорації повинні володіти глобальним баченням і діяти в глобальних масштабах. З таким категоричним твердженням по­годжувалися не всі, однак точка зору К. Омає стала відправною в дискусіях на тему глобалізації.

За визначенням Міжнародного валютного фонду, глобалізація – це «у зроста­ючій мірі інтенсивна інтеграція як ринків товарів і послуг, так і капіталів».

Іншим, не менш поширеним визначенням глобалізації є ото­тож­нення її з вищою стадією інтернаціоналізації. Під нею розуміють сукупність та­ких процесів і явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, тех­нології, інформації і переміщення людей між країнами; перевагу в орієнтації на світовий ринок у торгів­лі, інвестуванні й інших трансакціях (на рівні фірм); територіальну й інституціо­нальну інтеграцію ринків. Характерною рисою у цьому визначенні є мобільність міжнародних потоків, які в умовах лібералізації майже або зовсім виходять з-під контролю на­ці­о­наль­них законодавств. Переважно це стосується потоків капіталу й інфор­ма­ції.

Неординарною є точка зору одного із ідеологів глобалізації – американського вченого Т. Фрідмана, який трактує глобалізацію як «неприборкану інтеграцію рин­ків, націй-держав і технологій, яка дозволяє індивідуумам, корпораціям і націям-державам досягати консенсусу швидше, стратегічно довше, глибше і дешевше, ніж коли б то не було раніше... Глобалізація означає поширення капіталізму вільного ринку на практично всі країни світу. Глобалізація має свій власний набір економіч­них правил, які базуються на відкритості, дерегуляції і приватизації національних економік з метою зміцнення їх конкурентоздатності і збільшення привабливості для іноземного капіталу». Глобалізація передбачає існування правил і обов’язків, які передбачають підпорядкування їм суверенних держав. У міру глобалізації ринків і культури неоліберальна теорія, що пояснює глобалізацію, передбачає відмирання суверенності окремих країн, формування нового типу «громадян світу».

Згідно розширювальної концепції, глобалізація – домінуюча після закін­чен­ня «холодної війни» єдина загальносвітова система, що виникла у результаті інтеграції та інтернаціоналізації національних економік. Визначальними рисами глобалізації є: безперешкодна міграція капіталу, інформаційна відкритість світу, швидке техно­логічне оновлення, мінімізація тарифних бар’єрів і лібералізація руху товарів і капі­талів, комунікаційне зближення, планетарна наукова революція, активізація міжна­ціональних соціальних рухів, розвиток нових видів транспорту, реалізація телеко­мунікаційних технологій, формування системи інтернаціональної освіти. Значна увага у цьому визначенні приділяється застосуванню нових технологій у процесі виробництва, менеджменту, організації і комунікацій на рівні корпорацій, суспіль­ства і держави.

Узагальнюючи дослідження у сфері обґрунтування поняття глобалізації, як сус­пільно-економічного процесу, професор Паризького інституту політичних дослі­джень Б. Баді стверджує, що єдиного визначення цього феномену не існує. Він про­понує три виміри глобалізації, які конкретизують її у таких аспектах:

– це історичний процес, що розвивається упродовж багатьох століть;

– глобалізація означає уніфікацію світу, життя за єдиними принципами, орі­єнтацію на єдині цінності, дотримання єдиних звичаїв і норм поведінки, прагнення все універсалізувати;

– це дедалі більша взаємозалежність, головним наслідком якої є: підрив, руй­нування національного державного суверенітету під тиском дій нових акторів за­гальнопланетарної сцени – глобальних фірм, релігійних угрупувань, транснаціона­льних управлінських структур, що взаємодіють на рівних засадах не лише між собою, а й безпосередньо з державами – традиційними суб’єктами міжнародних відносин.