РОЗДІЛ 2. Воєнний шлях окремого 384-го батальйону морської піхоти

Початок діяльності десанту

Друга світова війна – найстрашніша з війн в історії людства – для нас стала Великою Вітчизняною. До її початку Німеччина захопила практично всю Європу й за підтримки союзників – Італії, Угорщини, Румунії – спрямувала свої армії на Радянський Союз. Наш народ прийняв на себе страшний удар, наша країна понесла найважчі втрати, і саме наша країна зіграла вирішальну роль у звільненні світу від фашизму. Докорінний перелом у війні настав на початку 1943 року. Під Сталінградом Радянська армія повністю розгромила 330-тисячне угруповання супротивника. Війська Ленінградського й Волховського фронтів прорвали блокаду Ленінграда. Окупанти були вигнані із Чечено-Інгушетії, Північної Осетії, Ставропольського й більшої частини Краснодарського країв.

На Азовському березі були звільнені Ейськ, Азов і Приморсько-Ахтарськ. Однак настання наших військ зіштовхнулося з добре організованою обороною на схід від Таганрога по ріках Мензе й Кубань. Азовське море теж контролювали гітлерівці.

Для сприяння військам у звільненні міст на північному узбережжі Азовського моря, на Керченському й Таманському півостровах і для боротьби з морськими силами противника наказом Наркома Військово-Морського Флоту № 0041 від 3 лютого 1943 року була відтворена Азовська Військова флотилія (АВФ). Уже 8 лютого 1943 року командуючий Чорноморським флотом видає наказ про формування Азовської військової флотилії з підрозділів Чорноморського флоту, Каспійської й Волзької флотилій. Військово-морською базою флотилії став Ейськ. Сюди 1 березня 1943 року прибули командуючий АВФ контр-адмірал С. Г. Горшков і начальник політвідділу флотилії капітан 1-го рангу С. С. Прокоф’єв з оперативною групою штабу. Начальником штабу був капітан 2-го рангу А. В. Свердлов. Заступником начальника штабу й начальником оперативного відділу призначили капітана 3-го рангу А. А. Урагана, начальником розвідвідділу – капітана 3-го рангу А. С. Бархоткина, флагманським інженер-мехніком – інженер-капітана 3-го рангу А. А. Бахмутова, начальником відділу бойової підготовки – капітана 2-го рангу Н. К. Кирилова. Уже до 20 квітня головна база отримала матеріальне забезпечення, плавзасоби, навігаційні службами та ін., тобто стала справжньою базою.

31 травня 1943 року був сформований 384-й окремий батальйон морської піхоти (ОБМП). Батальйон з 877 людей підсилили 76-мм і 45-мм артилерійськими батареями, 50-мм і 82-мм мінометами. У нього ввійшли люди, загартовані в боях під Одесою й Севастополем, під Новоросійськом і Туапсе, на Малій землі й інших ділянках фронту[40, с. 65].

4 квітня 1943 року капітана Федора Євгеновича Котанова призначили командиром батальйону. Капітан уже мав суворий досвід війни. Він командував батальйоном під Севастополем, був поранений, і його евакуювали на Велику землю. Після госпіталю Котанов брав участь в обороні Новоросійська, а потім його направили начальником штабу в легендарний батальйон Цезаря Кунікова. Після смерті майора Кунікова командування загоном доручили капітанові Котанову. У своїй статті «Морська піхота в атаці...» він пише про ті події: « Командування загоном після смерті Кунікова було доручено мені. 27 лютого 1943 року сильно поріділий загін був перебазований у Геленджик, а наприкінці березня директивою Військового Ради ЧФ мене призначили командиром знову сформованого 384-го окремого батальйону морської піхоти[13, с. 200].

Мені було приємно, що до складу батальйону увійшли багато моряків, які побували в загоні Кунікова на Малій землі, вони стали кістяком батальйону, тим ядром, на яке ми рівняли всіх воїнів.

Пам’ятна мені зустріч і з лейтенантом Ольшанським. Коли він доклав про своє прибуття, я запитав: «Але ж ми з Вами зустрічались, товариш лейтенант?». «Так точно, – відповів він. - Я вчився у Вас».

Було це ще в Севастополі, напередодні війни. Я викладав на курсах офіцерського складу, і мені запам’ятався дуже допитливий курсант Ольшанський, що володів до того ж і неабиякою фізичною підготовкою. Поговоривши з Ольшанським, я призначив його командиром роти автоматників» [53, с. 17].

Батальйон формувався в м. Поті. Командний склад частини підібрався і діловий, і бойовий: капітан Семен Васильович Аряшев – заступник комбата по політчастині, лейтенант Петро Степанович Пономарьов – начальник штабу, його заступник – капітан Медзель, заступник комбата по постачанню – інженер-капітан Олег Іванович Беспалов, діловодство штабу поклали на головного старшину Петра Степановича Миронюка.

Котанов украй серйозно віднісся до виконання завдання. Він особисто ухвалював кожного бійця. Комбат знав, які бойові завдання будуть вирішувати ці люди. В основному сюди направляли колишніх моряків-десантників. Вони пройшли школу війни під Одесою, Севастополем, Керчю, Теодозією, Новоросійськом. І серед них були такі, як Авраменко, Дермановський, Лиманів, Нейшлотов, Мельниченко, Семистрок, Липилін, Коновалов, Севаст’янов, Стрюков, Цибулько, Федько, Буторин, Саченко, Засухин, Калиниченко, Ходирєв, Твердохліб, Шпак, Індик, Удод, Кравцов, Касьяненко, Осипов, Первухин, Павлов і багато інших.

Молодший лейтенант Михайлівський формував роту протиповітряної оборони, лейтенант Циганов – 45-мм батарею, старший лейтенант Вязьметинов – 76-мм батарею. Усі підрозділи були укомплектовані офіцерами. Капітан Король, лейтенанти Савенко, Федорякин, Шемадов, Ахундов, Нодія, Починин, Сахно, Чумаченко, Корду, Гуральчук, Житнюк, Широков, Полешко, Криулин, Шехерев, Карась, Цвєтков, Гончарів, Школярів, Петров, Артем’єв, Скакодуб, Распутін, Рогачов, Суботін, Голтва й інші виявили себе як ділові й енергійні організатори. У зв’язку з напруженою обстановкою на фронті командування флоту квапило з формуванням батальйону. Уже в перших числах квітня деякі підрозділи були готові до відправлення. Начальником ешелону призначили командира роти автоматників лейтенанта Ольшанського. Їхали майже місяць через Тбілісі, Баку, по Північному Кавказу. У дорозі часу не втрачали. Коли ешелон через затори подовгу стояв на перегонах, влаштовували тренування. А коли їхали по місцях нещодавніх боїв, із покинутої техніки знімали все, що могло знадобитися.

5 травня 1943 року батальйон прибув у м. Ейськ. Штаб батальйону розташувався в будинку № 19 по вулиці Молотова, недалеко від порту[9, с. 243].

Розгорнулося напружене бойове навчання. Ворог завжди знаходиться в більш вигідному положенні, навіть якщо десантники висаджуються зненацька. Оборона узбережжя у нього заздалегідь підготовлена, місця можливого висадження пристріляні, береги заміновані, резерви націлені й можуть бути швидко кинуті. Виходить, треба зломити опір супротивника, нав’язати йому свою волю, деморалізувати, придушити із самого початку. Займалися по 12-14 годин на добу. Котанов Ф. Є. вимагав, щоб заняття проходили в умовах, близьких до бойових. Зібравши командирів рот і підрозділів, він зачитав їм «Пам’ятку десантника», складену Ц. Л. Куніковим:

«Десантний бій швидкоплинний, успіх у ньому залежить від умілих дій дрібних підрозділів і окремих бійців. У десантному бою, як ніде, важливі організованість, дисципліна, спритність й хитрість.

Готуючись до десанту, перевір своє знаряддя, ретельно оглянь, вичисти, змаж, інакше воно підведе в бою.

Ідучи на посадку, не кури, не шуми, дотримуйся строгого порядку, скритності, на кораблі займай відведене тобі місце й з готовою зброєю до бою.

При висадженні на берег дій швидко, точно виконуй накази командира.

По команді негайно стрибай на берег або у воду. Не відбивайся від свого відділення, тримайся своїх і допомагай товаришам.

Кидайся на ворога зухвало й сміливо.

Знай – він тебе не чекав, розгублений, і ти переможеш його.

Пам’ятай: основний закон десантника – наступати, наступати, наступати, захоплювати плацдарм для своїх військ.

Будеш відсиджуватися – ворог отямиться, збере сили й знищить тебе або скине в море.

Дій безстрашно, рішуче й уміло. Сміливість міста бере».

Матроси-Куніковці на підставі «Пам’ятки десантникові» написали свою бойову пам’ятку. От деякі витримки з неї:

«До берега підійшли – швартування не чекай,

Стрибай у воду! Уперед іди!

Стрибнув на берег – тільки півсправи –

Тепер атакуй ворога сміливо!

При русі по вулиці пам’ятай одне:

Бачиш вікно – лізь у вікно,

Стіна на шляху – не обходь,

Через неї – і вперед іди!» [54, с. 12].

Пам’ятка Ц. Кунікова стала основою програми навчання. Особлива увага приділялася взаємодії десантників з авіацією й корабельною артилерією. Моряки вчилися володіти усіма видами ручної зброї як вітчизняного виробництва, так і трофейного. Крім німецьких автоматів, кулеметів, пістолетів, попадалися австрійські й чехословацькі гвинтівки, французькі й бельгійські «бердани», італійські «беретти» і багато іншого. Вчилися прийомам рукопашного бою, діяти ножем, прикладом, кидати прицільно гранати в ціль з незручних положень. Вчилися непомітно долати перешкоди, плазувати по пересіченій місцевості, підніматися на стрімкі кручі. Запам’ятовували умовні сигнали, вчилися із зав’язаними очима заряджати диски автоматів і кулеметів, по звуку визначати, звідки ведеться вогонь. Командир батальйону вимагав, щоб кожний боєць, включаючи радистів і коків, володів будь-якою зброєю. Він говорив: «Краще пролити більше поту, чим крові».

Крім навчань батальйон охороняв узбережжя Азовського моря від коси Довгої до устя р. Дону. Це більше ста кілометрів. З групою офіцерів Котанов обстежив берег і місця можливої висадки ворожих десантів, зміцнив оборону артилерією, кулеметними гніздами. Пости спостереження й зв’язки й дозори тримали під охороною весь берег.

Оборону на особливо вразливих напрямках тримали спеціальні підрозділи. Під Азовом – 2-я стрілецька рота лейтенанта Широкова. Її підсилили взводом станкових кулеметів з роти лейтенанта Полешко й мінометним взводом з роти капітана Самарина в районі с. Глафірівки – 3-я стрілецька рота старшого лейтенанта Маковецького. Біля Должанської коси оборону тримала 1-а стрілецька рота молодшого лейтенанта Михайловського, посилена кулеметним взводом і взводом протиповітряної оборони із роти лейтенанта М. Гончарова.

Головні сили батальйону: рота автоматників лейтенанта Ольшанського, рота протиповітряної оборони лейтенанта Гончарова, мінометна рота інженер-капітана Самарина, частина кулеметної роти лейтенанта Полешко, 45-мм і 76-мм артилерійські батареї лейтенанта Циганова й старшого лейтенанта Вязьметинова, саперний взвод старшого лейтенанта Крутова, взвод розвідки молодшого лейтенанта Криуліна, взвод зв’язку капітана Шило, а також тили батальйону із транспортним взводом були зосереджені в самому Ейську й у районі порту в повній бойовій готовності[54, с. 18].

До середини літа флотилія мала значні надводні, повітряні й берегові сили й була готова до бойових операцій.