РОЗДІЛ 3. Підготовка і проведення операції по визволенню Миколаєва Міцні удари радянської армії почали повалення «Бузького валу».
Передбачався наступ 3-го Українського фронту. Враховуючи, що в районі Миколаєва багато водних перешкод, командування 28-ої армії завчасно передбачило проведення десантних операцій, і тому Очаківська військово-морська база передала 384-й ОБМП в підпорядкування 1-му гвардійському укріп району.
Батальйон готувався до запеклих боїв. Завданням було форсувати Дніпро-Бузький лиман, взяти ключові позиції «Бузького валу».
Командуючий 28-ою армією генерал-лейтенант О. О. Гречкін 10 брезня 1944 року викликав до себе командирів 49-ої гвардійської, 295-ої стрілкової дивізії та командира 1-го гвардійського укріп району та поставив перед ними задачу: негайно почати підготовку до форсування Дніпра з послідовним розвитком наступу на м. Херсон та м. Миколаїв. Для укріпрайону місцем висадки стала с. Софіївка, с. Широка Балка, а напрямком подальшого наступу – на північ вздовж східного берега Бузького лиману до Миколаєва.
13 березня 1-й гвардійський укріп район отримав наказ форсувати Дніпровський лиман в районі села Широка Балка, оволодіти населеними пунктами Станіслав, Олександрівка, Святотроїцьк, захопити переправу через лиман в районі Руської коси та відрізати шляхи відступу 24-ої румунської піхотної дивізії[5, с.2].
З настанням ночі передовий загін зосередився на березі лиману в с. Рибальче. Місцеві рибалки показали морякам сховані човни та допомогли у переправі до с. Широка Балка.
Ворог не очікував можливості висадки наших військ у цьому районі і не дивлячись на те, що десант було виявлено ще на підході, не вчинив організованого опору. Декілька кулеметів відкрили вогонь, але десантники швидко знешкодили вогневі точки та увірвались в село. Румуни поспіхом втікали на північ. До ранку с. Широка Балка була звільнена від ворога.
Друга група об 11 годині висадилася на берег північніше с. Софіївки. Румунські частини, побачивши висадку десанту, почали кидати лінію оборони на берегу Дніпро-Бузького лиману і відступати у напрямку Кисляківського маяка. Десант вирушив до Станіславу.
Станіслав залишався останнім опорним пунктом противника на нижньому Дніпрі. Підрозділи румунів, боючись залишитися відрізаними на станіславському мисі, залишили село практично без бою та почали відступати у бік Олександрівки.
Від Широкої Балки до Станіслава шість кілометрів. Розвідники доповіли, що основна оборонна лінія ворога проходить вздовж берега, а зі сходу є лише окремі пости. Саме зі сходу і ударили десантники. Бій тривав недовго, село було звільнено, невеликій частині гарнізону вдалося втікти у сусіднє село Олександрівку.
Завданням передових сил було пробитися до Святотроїцької переправи на Бузькому лимані та не дати можливості відступаючому з херсонського напрямку ворогу переправитися через неї.
Коли матроси увійшли в село Олександрівку та підійшли до церкви, то почули галас. Німці загнали до церкви жінок та дітей, і тільки стрімка атака десанту врятувала їх від смерті.
До вечора 13 березня моряки та гвардійці звільнили від ворога села Станіслав та Олександрівку[30, с.35].
15 березня гвардійцям та морським піхотинцям довелося вступити у бій з великими силами противника. 24-а піхотна дивізія румун вела бої з 295-ю стрілковою дивізією, але в районі Копанів румунам вдалося відірватися, вони швидко рушили до Руської коси, щоб переправитися на правий берег лиману та зайняти там оборону.
Спочатку румунам вдалося наступати, але все ж таки десантники змогли прорвати оборону ворожого полку та відкинули румун майже на півкілометра.
Шість атак було відбито за один день. Закінчувались набої. На допомогу пришла 295-а стрілкова дивізія. Румуни без бою відійшли на північ, до Миколаєва, так і не прорвавши прохід до переправи на Руській косі. Так було звільнено с. Лимани.
16 березня 1944 року 384 ОБМП у повному складі з с. Чернігівка перемістився до с. Рибальче. У ніч з 17 на 18 березня на підручних плавзасобах і баржах батальйон форсував Дніпровський лиман і висадився в с. Станіславі. До ранку 19 березня батальйон вийшов на околиці с. Балабанівка, зайнявши рубіж для наступу[31, с.2].
21 березня десант пішов у наступ. 1-а стрілкова рота стрімким кидком до ночі вийшла на південну околицю Богоявленська, переслідуючи відступаючого ворога, а до 4 години 21 березня вийшла до північної околиці Богоявлинська. На північній околиці противник, зайнявши підготовлену оборону, здійснив сильний опір. Просування стало неможливим, тому головні сили зайняли позиції на північ від Богоявленська для наступу на Широку Балку. В Богоявленську розмістився також командний пункт укріп району полковника С. І. Нікітіна.
Ворог закріпився на другому Миколаївському оборонному рубежі. Важка артилерія, встановлена на західному березі лиману, періодично наносила вогневі обстріли по бойових позиціях морських десантників. Ворог тримався за Широку Балку, яка була останнім потужним вузлом опору перед Миколаєвом. Навіть після звільнення Богоявленське постійно обстрілювалось артилерією, неможливо було вільно пересуватися вулицями села. В таких умовах сапери будували нові причали на березі річки.
22 березня після артобстрілу ворожої оборони на південній околиці Широкої Балки моряки змогли піти у наступ. Вони долали мінні поля та дротяні загорожі, впритул підійшли до ворога, тому німецькі артилеристи припинили вогонь, боячись влучити по своїм. Цим скористалися моряки. З настанням ночі вдалося визначити місце знаходження вогневих точок ворога. Протитанкова зброя висунулась ближче до переднього краю і вдарила по них. Коли десантники підійшли до околиць Широкої Балки в атаку рушили п’яні німецькі солдати штрафного батальйону, зав’язався рукопашний бій. У бій пішли резервна рота автоматників Ольшанського. Майор Котанов роту автоматників називав «мечем» батальйону та вводив у бій в найтяжчі та найвідповідальніші моменти. Моряки відкинули німців від Богоявленьського та знову оволоділи двома лініями траншей на південній околиці Широкої Балки. Група старшого лейтенанта А. Вязьметинова загинула на мінних полях вздовж берега.
Тут 384-й ОБМП передав свої позиції армійцям 1-го гвардійського укріп району і 295-ій стрілковій дивізії, а сам зосередився на західній околиці Богоявлинського. Через те що 384-й ОБМП використали не за призначенням, він отримав великі втрати: 21 людину вбито, 6 – зникло, 81 – поранено. Такі втрати були спричинені тим, що з’єднання армії не надали допомогу десантникам. Про це зазначає Котанов у своїй доповіді командиру 1-го гвардійського укріпрайону Нікітіну: «В ході наступу із донесень та особистих спостережень встановлено:
1. Ніякі частини правих з’єднань (28-а армія) не наступали. А переходили з одного місця на інше вздовж лінії фронту.
2. Не дивлячись на мою інформацію сусіду (з’єднання 28-ї армії), ніхто або не зрозумів, або не бажав зрозуміти, що ворог на лівому фланзі відступає і замість підтримки правий сусід залишався на місці. У результаті не надано жодної підтримки у розвитку успіху.
3. В 21-15 відбувся рукопашний бій та пішли в хід гранати.
Противник був вибитий з двох ліній окопів та частково зав’язалися вуличні бої на південній околиці Широкої Балки. Підтримки ні від кого знову не було, окрім введеного в бій мого резерву …
… 7. Бійці відкрито висловлюють невдоволених правовими сусідами – підвели» [33, с.57].
За наказом командуючого Чорноморським флотом батальйон був звільнений від наступаючих операцій на суші, батальйон дозволялося використовувати тільки в десантах.
Щоб забезпечити успішне просування військ, командуючий 28-ої армії прийняв рішення висадити десант за укріпленою лінією ворога. Коменданту 1-го укріп району було дане завдання 25 березня висадити десант у кількості 150 чоловік у районі маяка, північно-східніше Широкої Балки, заволодіти Широкою Балкою, розгорнути наступ вздовж східного берега Південного Бугу на Миколаїв[54, с.93]. Для виконання цього завдання десанту необхідні були плавзасоби, але їх не надали. Поки силами батальйону вирішувалось це питання, пройшло не мало часу. Стало зрозумілим, що десант у Широку балку не відбудеться. Операція була скасована.
План та причини висадки загону Ольшанського в тилу ворожих військ
На підступах до Миколаєва німецькі війська вчинили відчайдушний опір. Десять днів війська Червоної армії вели запеклі, виснажливі бої за Миколаїв. 28-а армія генерала О.О. Гречкина у складі 10-го стрілецького, 2-го механізованого корпусів, 1-го укріпрайону, 384-го окремого батальйону морської піхоти змушена була вести затяжні бої південно-східніше Миколаєва. Впродовж Херсонського шосе наступала 5-а ударна армія генерал-полковника В.Д. Цветаєва. Війська 6-ї армії генерал-лейтенанта І.Т. Шлеміна, оволодівши с. Пересадівкою на р. Інгул, зав’язали жорстокі бої в смузі укріплень «Бузького валу».
21 березня без артилерії батальйон Ф. Котанова визволив Богоявленськ (нині Корабельний район м. Миколаєва), а увечері захопив вже й Широку Балку (що між Богоявленськом та містом Миколаїв).
22 березня 1944 року частини 49-ї гвардійської стрілецької дивізії штурмом оволоділи Богоявленськом, 25 березня – станцією Кульбакіно, селом Широка Балка й вийшли до найближчих підступів до міста Миколаїв. У боях тільки за три села – Балабанівку, Богоявленськ та Широку Балку – загинули близько 500 воїнів[33, с.57].
Німецьке командування приділяло значну увагу утриманню Миколаєва, як порту-базі постачання морем свої війська. Адже Крим був ще у руках фашистів. Володіння Миколаєвом мало для Німеччини й політичне значення, оскільки його падіння-визволення та просування радянських військ по Дністру прискорювало вихід із війни Румунії та розпад фашистського блоку. Крім спецчастин, штрафних батальйонів та охоронних військ, фашистське командування задіяло для утримання Миколаєва 79-ту, 258-му, 30-ту, 370-ту піхотні дивізії, 968-й фортечний та 4-й велосипедний полки. Заздалегідь зайнявши оборонні позиції, гітлерівці встигли розгорнути та пристріляти щільну систему артилерійсько-кулеметного вогню[32, с.136].
Щоб забезпечити успішне просування військ, командування 28-ї армії приймає рішення висадити десант за укріпленою лінією ворога. Перша спроба була здійснена 24 березня. До складу ввійшло 100 бійців. Для пересування десанту були надані квадратні понтони, котрі зовсім не були пристосовані для форсування. Десант в цю ніч не вийшов. Операція була відкладена для пошуку придатних плавзасобів[54, с.108].
Коли плавзасоби були знайдені було розроблено план проведення операції. Головним завданням десанту в бойовому наказі було одночасно з 28-ю армією, котра наступає з фронту, вдарити з тилу, тим самим спричинити паніку серед німців. Щоб дезорганізувати оборону ворога було прийнято рішення висадити десант безпосередньо в районі міста, поблизу нового елеватора. У планах операції було раптовим ударом захопити й утримати порт до підходу головних сил, відтягнути на себе частину сил противника для того, щоб полегшити штурм гітлерівських укріплень. Не дати їм можливості вивести порт з ладу, зберегти причали, елеватор, портові споруди, зірвати евакуацію німецьких військ та не допустити вивезення місцевого населення – головні цілі операції.
Сенс діяльності будь-якого радянського десанту наступний: червоноармійці наступають з фронту, а десантників висаджують в тилу. Тоді у німців складається враження, що вони оточені, і ворог відступає. Причому, десантники опиняються саме на шляху відступу, що змушує німців обирати більш довгий шлях, а це означає, що вони не зможуть вивезти місцеве населення і матеріальні цінності. Всі десанти були організовані таким чином, окрім миколаївського. Висадка десанту в порту не мала сенсу. Доцільно було висадити їх на протилежному боці річки, таким чином забезпечивши перешкоду відступу німецьких військ до Одеси.
Можна сказати, що даний план операції залишається незрозумілим, адже такі дії були малоефективними. Ми вважаємо, що це великий прорахунок командування 28-ї армії, який призвів до загибелі великої кількості бійців.
|