Елементи організації охорони громадського порядку: аналіз оперативної обстановки та види рішень, що приймаються. Забезпечення охорони громадського порядку як у звичайних умовах життєдіяльності суспільства та держави, так і в умовах виникнення надзвичайних ситуацій досягається шляхом проведення єдиної державної політики у галузі забезпечення внутрішньої безпеки держави, а отже і громадської безпеки, реалізацією заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, що направлені перш за все на попередження загроз життєво важливих інтересів держави та суспільства. [Басов].
Не менш актуальною для сучасної України є проблема попередження надзвичайних ситуацій різного походження та ліквідація їх негативних наслідків, адже ризики їх виникнення невпинно зростають. Це підтверджується і офіційними даними. Так, за останні 9 місяців 2014 року в Україні зареєстровано 98 надзвичайних ситуацій: 55 техногенного, 38 природного, 5 соціального характеру, внаслідок яких загинуло 207 осіб (з них 19 дітей) та 449 - постраждало (з них 134 дитини). Порівняно з аналогічним періодом 2013 року загальна кількість надзвичайних ситуацій зменшилася на 15,5%, причому зменшення кількості надзвичайних ситуацій спостерігається за усіма видами. Збільшення на 6,2% кількості загиблих в надзвичайних ситуаціях у 2014 році сталося за рахунок зростання їх частки в надзвичайних ситуаціях техногенного характеру (пов'язаних із пожежами (вибухами) та унаслідок раптового руйнування будівель і споруд, у тому числі на вугільних шахтах). За рахунок масштабності надзвичайних ситуацій цього класу зросла і частка надзвичайних ситуацій державного рівня. За рештою видів надзвичайних ситуацій спостерігається зменшення кількості загиблих та постраждалих в них людей. [сайт МНС].
Охорона громадського порядку досягається:
- всебічним правовим і соціальним забезпеченням громадського спокою, нормальних умов для праці, відпочинку й побуту людей, зокрема, врегульованістю відносин громадського порядку певною сукупністю правових і соціальних норм, передусім нормами адміністративного та кримінального права;
- забезпеченістю охорони громадського порядку ефективною діяльністю спеціальних правоохоронних органів (внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, суду тощо) та громадських організацій (добровільних народних дружин, товариства сприяння діяльності органів внутрішніх справ тощо);
- наявністю дисциплінарних, адміністративних, кримінальних та інших видів юридичної, а також моральної відповідальності за порушення громадського порядку.
Охорона громадського порядку здійснюється через:
- профілактичну функцію, що передбачає: державний нагляд у формі контролю (перевірка, інспектування, спостереження), припис (правила, обов’язкові до виконання), попередження правопорушень адміністративно-правовими заходами; видача дозволів та їх припинення, зв’язок з населенням (роз’яснювальна робота, бесіди, лекції, залучення громадян до взаємодії);
- оперативно-розшукову функцію, діяльність спеціальних підрозділів правоохоронних органів з охорони громадського порядку;
- охоронну діяльність із забезпечення громадського порядку в небезпечних, екстремальних і надзвичайних умовах;
- попереднє слідство та дізнання з виявлення обставин вчинення злочинів та виникнення кримінальних ситуацій.
Загальнотеоретичними питаннями, щодо забезпечення охорони громадського порядку в юридичній науці присвячено достатньо уваги, але необхідно зауважити, що проблема забезпечення громадської безпеки як у звичайних умовах, так і в умовах виникнення надзвичайних ситуацій залишається актуальною і в наш час. Це підтверджується великою кількістю наукових досліджень з даної проблематики, серед яких праці таких фахівців як: В. Б Авер’янова, Ю. О. Тихомирова, О. М. Бандурки, Ю. П. Битяка, В. М. Плішкіна, І. П. Голосніченка, В. К. Колпакова, Ю. М. Козлова, О. В. Кузьменко, С. О. Кузніченка, О. П. Рябченко.
Під терміном «організація», як правило, розуміється: а) внутрішня стійкість, погодженість взаємодії більш-менш диференційованих і автономних частин цілого; б) сукупність процесів чи дій, що приводять до утворення й удосконалення взаємозв’язків між частинами цілого; в) об’єднання людей, що спільно реалізують визначену програму чи мету, що діють на підставі визначених процедур і правил [Маліков 1, с. 473].
Поняття громадського порядку вперше обґрунтував французький вчений Деламар (градоначальник Парижа при королі Людовіку ХІѴ). У своєму «Трактаті поліції» він характеризував поліцейську діяльність як важливу сферу державної діяльності, спрямовану на охорону порядку в громадських місцях і припинення проявів «кулачного» права, заснованого на свавіллі.
Розкриваючи зміст та елементи організації охорони громадського порядку, необхідно визначитися з його сучасним поняттям.
Під організацією охорони громадського порядку розуміють здійснення органами внутрішніх справ, іншими державними і громадськими організаціями функцій, спрямованих на забезпечення їх погодженої й ефективної діяльності щодо безпосередньої охорони порядку і безпеки, захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства від злочинних та інших протиправних посягань [Маліков 4, с. 191; 5].
На думку О.А. Гусара та В.В. Лукаш «громадський порядок» – система суспільних відносин, які складаються і розвиваються в громадських місцях під впливом правових та соціальних норм, спрямованих на забезпечення нормального функціонування установ, організацій, громадських об'єднань, праці й відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі.
В.П. Нагребельний вважає, що громадський порядок – це урегульована правовими та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров’я, поважання честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі. Сферу громадського порядку становлять переважно відносини, що виникають і розвиваються у громадських місцях, до яких належать насамперед місця спільного проживання, праці, відпочинку, а також спілкування людей з метою задоволення різноманітних життєвих потреб.
Потрібно розрізняти поняття громадського порядку у вузькому і широкому значенні цього слова. В широкому (соціально-політичному) аспекті громадський порядок розглядається як суспільний лад, весь устрій суспільства, вся система відносин, що існують у суспільстві. В більш вузькому сенсі громадський порядок розглядається як певна сукупність (система) суспільних відносин в окремих сферах життя і побуту.
В існуючих наукових джерелах сформована думка про те, що система охорони громадського порядку являє собою сукупність органів державної влади, органів та служб, а також державних та недержавних організацій, окремих громадян, що в межах своєї компетенції або особистої ініціативи виконують завдання щодо охорони громадського порядку. Однак, таке визначення не охоплює всієї повноти елементів, що входять до змісту охорони громадського порядку.
Таким чином, на мою думку система охорони громадського порядку включає такі елементи, як: зміст охорони громадського порядку, систему суб’єктів його забезпечення, їх завдання та принципи діяльності, засоби забезпечення громадського порядку, а також прийняття відповідних рішень. Пропоную більш детально проаналізувати наведені елементи системи.
На мою точку зору зміст охорони громадського порядку включає в себе ті суспільні відносини, які виникають під час реалізації правових і технічних норм, що направлені на забезпечення безпеки громадян, а також пов’язані з попередженням загроз для життя і здоров’я людей.
Громадський порядок у звичайних умовах життєдіяльності охоплює такі види правових відносин:
- ті, що виникають і складаються у процесі забезпечення суспільної злагоди, спрямовані на попередження і негайне припинення дій (діянь), які можуть призвести до порушень нормальних умов життя громадян, стати перепоною корисній трудовій діяльності людей, їх колективів, державних органів, організованому проведенню масових заходів;
- ті, що виникають і спрямовані проти громадського порядку і громадської безпеки та викликають необхідність застосування заходів адміністративного припинення протиправної поведінки.
Характеризуючи суб’єктів забезпечення охорони громадського порядку слід зазначити, що в юридичній науці не має єдиної точки зору щодо визначення класифікації суб’єктів забезпечення охорони громадського порядку. Одна група авторів вважає, що даних суб’єктів доцільно поділяти на дві групи, а саме: загальні та спеціальні. Інша група науковців дотримується думки, що даних суб’єктів доцільно поділити на загальні, спеціальні та спеціалізовані. На думку А.В. Басова їх слід поділити на загальних, основних та додаткових.
Так, загальні суб’єкти визначають засади внутрішньої політики держави, визначають стратегію державного управління у сфері внутрішньої безпеки, а зокрема охорони громадського порядку, мають відповідні повноваження та вирішують, в основному, конституційно та законодавчо закріплені стратегічні завдання у зазначеній сфері. До них відносяться: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони України тощо.
До основних суб’єктів забезпечення охорони громадського порядку можна віднести органи виконавчої влади та правоохоронні органи, діяльність яких безпосередньо направлена на здійснення заходів щодо забезпечення захисту громадської безпеки. До них відносяться: Міністерство Оборони України, Міністерство внутрішніх справ України тощо.
До додаткових суб’єктів забезпечення охорони громадського порядку відносяться органи, діяльність яких сприяє здійсненню заходів у даній галузі. До цієї групи можна віднести такі органи: Міністерство охорони здоров’я, Міністерство транспорту та зв’язку України тощо.
Загальний аналіз законодавства України та практики його застосування, міжнародний досвід щодо охорони громадського порядку дозволяє вирізнити головні принципи забезпечення охорони громадського порядку в сучасних умовах:
- законність, пріоритет захисту прав людини і громадянина;
- дотримання прав юридичних осіб;
- комплексність регулювання суспільних відносин у сфері охорони громадського порядку;
- взаємної відповідальності особи, суспільства та держави за стан забезпечення громадського порядку;
- забезпечення взаємодії усіх органів публічного управління з метою ефективного використання сил та засобів забезпечення охорони громадського порядку;
- здійснення міжнародного співробітництва у сфері забезпечення охорони громадського порядку. [Басов]
Наступним елементом системи охорони громадського порядку є засоби його забезпечення. До засобів забезпечення громадського порядку належить сукупність політичних, економічних, правоохоронних, технічних, військових, соціальних, організаційних, примусових та управлінських заходів, які застосовуються загальними та спеціальними суб’єктами забезпечення охорони громадського порядку з метою підтримання рівня захищеності інтересів суспільства та держави.
Останнім та одним з найважливіших елементів організації служби охорони громадського порядку є прийняття відповідних рішень. Основними видами рішень є відомчі акти управління, в яких відображається розстановка сил та засобів згідно з планами їх комплексного використання в охороні громадського порядку (єдина дислокація), а також планом використання
залученого особового складу підрозділів міліції швидкого реагування «Беркут», інших підрозділів патрульно-постової служби, Міністерства оборони України, громадськості. Важливим різновидом управлінського рішення є плани роботи апаратів та підрозділів служби охорони громадського порядку, в яких вивчається обсяг роботи щодо охорони громадського порядку на рік, квартал, місяць [9; 10]. У цілому вони містять робочу програму діяльності цих апаратів та підрозділів. У перспективних планах містяться найбільш важливі організаційні заходи, виконання яких потребує тривалих зусиль та забезпечує
успішне вирішення основних завдань органів внутрішніх справ. Вони розробляються апаратами МВС України, УМВС в областях та міськрайорганах.
Крім перспективних планів, в організації служби охорони громадського
порядку широко використовуються різноманітні спеціальні плани. Вони складаються з метою організації роботи служби в умовах складної оперативної обстановки, надзвичайних обставин, коли вимагаються максимальні
зусилля цієї служби або комплексне використання сил та засобів для здійснення цільових заходів та операцій [Маліков 11, с. 130–139].
Наприклад, планування заходів щодо організації патрульно-постової
служби міліції здійснюється: а) на 1 рік – планом комплексного використання
сил і засобів міліції в охороні громадського порядку (єдиною дислокацією), який складається на весняно-літній і осінньо-зимовий періоди і за необхідності коректується; б) на місяць (декаду) – планом використання особового складу підрозділів швидкого реагування «Беркут»; інших підрозділів патрульно-постової служби; сил громадськості; в) на поточну добу – книгою служби нарядів; г) на виконання конкретного завдання – наказом або спеціальним планом.
Рішення щодо планування певних заходів з охорони громадського порядку приймається начальником міськрайвідділу на підставі всебічного
аналізу і оцінки оперативної обстановки. При цьому необхідно враховувати: географічні, соціально-економічні особливості міста, району, міграція населення та інші демографічні зміни; кліматичні умови; стан громадського
порядку і злочинності на вулицях та в інших громадських місцях; сили і засоби органу внутрішніх справ, результати роботи патрульно-постових нарядів з охорони громадського порядку, запобіганню і розкриттю злочинів.
Перед прийняттям рішення щодо організації патрульно-постової служби начальник міськрайліноргану повинен провести рекогносцировку на місцевості за участю командирів підрозділів патрульно-постової служби, інших працівників оперативних служб. При цьому уточнюється розрахунок та
розстановка сил і засобів, визначається розміщення постів, маршрутів патрулювання, види і склад нарядів, порядок несення служби, особливі обов’язки нарядів. Проведення рекогносцировки є обов’язковим при розробленні єдиної дислокації, відпрацюванні рішення щодо організації охорони громадського порядку під час масових заходів, стихійного лиха, великих виробничих аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, а також запобігання і припинення групових порушень громадського порядку.
У свою чергу, при аналізі оперативної обстановки використовуються: дані про кількість і особливість вулиць, парків, скверів, про місця розташування виробничих комплексів, об’єктів дозвільної системи, установ банків, залізничних станцій, вокзалів та інших об’єктів промисловості, транспорту, підприємств торгівлі, громадського харчування, шкіл, спеціальних установ органів внутрішніх справ і режим їх роботи, міграцію населення в будь-який час року і доби та інше; дані про кількість, рівень динаміки і структуру злочинності, інші правопорушення, вчинені на вулицях та в інших громадських місцях; дані про результати роботи патрульно-постових нарядів усіх підрозділів, які беруть участь в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, а також про стан забезпечення особового складу зброєю, засобами зв’язку, транспортом, спеціальними засобами.
Комплексний план з організації охорони громадського порядку патрульно-постовою службою міліції (єдина дислокація) розробляється в межах
території, що обслуговується (міста, району, транспортної дільниці), і повинен включати:
а) схему району, міста, транспортної дільниці;
б) оцінку оперативної обстановки, обов’язкові норми виставлення особового складу, приблизний перелік постів і маршрутів патрулювання, в тому числі допоміжних, які підлягають закриттю в період посилення охорони громадського порядку і під час здійснення маневру;
в) види нарядів, порядок взаємодії і зв’язку між ними; г) організацію охорони громадського порядку в місцях розташування установ з виконання
покарань, підрозділів Державної служби охорони, воєнізованих пожежних
частин, навчальних закладів МВС України, а також спеціальних установ міліції із залученням до патрулювання їх особового складу; д) центри постів та їх межі.
Маршрути патрулів і пункти їх зупинок, порядок взаємодії і зв’язку
між ними, а також із іншими силами органів внутрішніх справ, формуваннями громадськості, повинні визначатися згідно з оперативною обстановкою і в обов’язковому порядку уточнюватися на місцевості.
Особливості несення служби для кожного наряду (поста) визначаються в картці маршрутів (постів), де вказуються: маршрут наряду, його довжина,
межі; місце розташування поста і його центр; час несення служби; об’єкти і
зони, які потребують особливої уваги; обов’язки нарядів і особливості зв’язку з сусідніми нарядами, черговою частиною органу внутрішніх справ, дільничними інспекторами міліції, громадськими формуваннями, зони проходження радіозв’язку і спосіб зв’язку з цими дільницями; порядок руху на маршруті і найбільш характерні тактичні прийоми несення служби [Маліков 13, с. 76–84].
Начальники міськрайлінорганів внутрішніх справ на підставі плану
комплексного використання сил і засобів, з урахуванням змін в оперативній обстановці повинні щоденно приймати рішення щодо організації патрульно-постової служби на поточну добу, в якому доцільно визначити: розрахунок сил і засобів, розстановку нарядів за змінами, осіб, які проводять інструктаж і здійснюють контроль за несенням патрульно-постової служби.
Для вирішення конкретних завдань, що постають при різкому загостренні
оперативної обстановки, виникненні надзвичайних обставин, проведенні масових заходів, рейдів, операцій тощо з урахуванням їх значення і масштабу,
розробляється спеціальний план.
Також, не менш важливими видами рішень є відомчі акти управління, в яких відображається розстановка сил та засобів згідно з планами комплексного використання їх в охороні громадського порядку (єдина дислокація), а також планом використання залученого особового складу підрозділів міліції швидкого реагування, інших підрозділів патрульно-постової служби, Міністерства оборони України, сил громадськості.
Важливим видом управлінського рішення є плани роботи апаратів та підрозділів служби охорони громадського порядку, в яких вивчається обсяг роботи по охороні громадського порядку на рік, квартал, місяць. В цілому вони містять робочу програму діяльності цих апаратів та підрозділів.
Перспективні плани містять найбільш важливі організаційні заходи, виконання яких потребує тривалих зусиль та забезпечує успішне вирішення основних завдань органів внутрішніх справ. Вони розробляються апаратами МВС України, УМВС в областях та міськрайорганах.
Крім перспективних планів, в організації служби охорони громадського порядку широко використовуються різноманітні спеціальні плани. Вони складаються з метою організації роботи служби в умовах складної оперативної обстановки, надзвичайних обставин, коли вимагаються максимальні зусилля цієї служби або комплексне використання сил та засобів для здійснення цільових заходів та операцій.
Велике значення в організації охорони громадського порядку має контроль виконання прийнятих рішень. Основним методом оперативного контролю в організації охорони громадського порядку є перевірка стану справ на місцях. Вона не пов'язана з строками й може здійснюватися в будь-який час. Основною метою таких перевірок є подання практичної допомоги підвідомчим апаратам та підрозділам, виявлення недоліків та їх усунення.
Важливим методом оперативного контролю є ознайомлення керівників галузевої служби з документами та матеріалами безпосередньо в органах та підрозділах міліції, а також якістю практичного виконання завдань по охороні громадського порядку. Вивчення планів, звітів, протоколів і інших матеріалів, які надходять, та їх аналіз дають можливість керівникам одержати повне уявлення про рівень діяльності конкретного органу, підрозділу і на підставі зроблених висновків дати об'єктивну оцінку результатам цієї діяльності. [Бандурка]
Таким чином, за своїм змістом організація охорони громадського порядку містить у собі здійснення таких функцій:
1) визначення об’єктивно необхідних і науково обґрунтованих цілей і завдань органів внутрішніх справ по забезпеченню громадського порядку;
2) розробку й удосконалення структури апаратів і підрозділів охорони громадського порядку;
3) визначення функціональних обов’язків працівників апаратів підрозділів охорони громадського порядку, керівників органів внутрішніх справ по забезпеченню громадського порядку;
4) удосконалення роботи апаратів і підрозділів охорони громадського порядку на основі наукових принципів управління, впровадження передового досвіду, зміцнення законності; 5) кадрове, матеріально-технічне, організаційне і правове забезпечення апаратів і підрозділів охорони громадського порядку.
Джерела інформації про оперативну обстановку характеризують стан правопорядку, рівень злочинності на території, що обслуговується (дані про вчинені в районі злочини, класифіковані за видами, часом і місцем вчинення за певний період (місяць, квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік).
Джерелами отримання інформації про оперативну обстановку є:
– звернення фізичних та юридичних осіб до ОВС;
– документація чергових частин (оперативні та робочі карти, плани, схеми території, на які наносяться дані про стан злочинності з їхнім аналізом за місцем й часом вчинення злочинів тощо);
– довідкові, облікові матеріали інших служб та територіальних органів міського управління ГУМВС, УМВС України;
– статистична звітність, звіти про результати роботи стройових частин і підрозділів патрульної служби міліції за квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік, щомісячний аналіз злочинів, вчинених в громадських місцях в районі міста (передбачений додатком № 13 Статуту патрульно-постової служби міліції);
– відомості, які надходять від працівників органів внутрішніх справ, доповіді патрульно-постових нарядів, інформація про адміністративні правопорушення у сфері громадської безпеки (за видами, часом, місцем їх вчинення), які впливають на ускладнення оперативної обстановки (дрібне хуліганство, вживання спиртних напоїв у невстановлених місцях тощо);
– інформація інших органів державної влади і управління.
Особовий склад органів та підрозділів внутрішніх справ і джерела оперативної інформації націлюються на додаткове виявлення осіб, схильних до порушення громадського порядку і фактів їх протиправної діяльності. Систематично (не менше 2 разів на місяць) здійснюються відпрацювання території обслуговування, ринків, вокзалів, готелів, гуртожитків, тощо. Забезпечується взаємодія та обмін інформацією з іншими правоохоронними органами, органами державної влади та місцевого самоврядування.
|