Богоявленський собор м. Острог

Будівля собору знаходиться у подвір’ї замку князів Острозьких. Стосовно заснування храму існує кілька версій. За однією із них, муровану Богоявленську церкву було збудовано Василем Федоровичем Острозьким у XV ст. Інша ж полягає у тому, що мурований Богоявленський храм було зведено у 1521 р. і свідчило про намір Костянтина Івановича Острозького перебудувати увесь замок, а збудована у XV ст. В. Ф. Острозьким церква була не мурованою, а дерев’яною.

На архітектурі Богоявленського собору позначився вплив традицій давньоруського мистецтва. План собору близький до планів давньоруських чотирьохстовпних трьохапсидних хрестокупольних храмів. Чотири опорних стовпи, розміщені по діагоналях центрального квадрату, розділяють об’єм храму на три нефи і надають йому вигляд рівноконечного хреста. Найвищий купол розміщується на перехрещенні центрального нефа і трансепта, а бокові куполи – над камерами, утвореними в міжрукав’ях просторового хреста. П’ять куполів храму символізують Христа та чотирьох євангелістів. У 1521 році князь Костянтин Іванович Острозький включив церкву в систему оборонних стін Замкової гори. Тоді на потовщені пів-нічній стіні храму були влаштовані критий обхід-галерея, ніші для фальконетів та амбразури для гармат. Над амбразурами були вкладені 4 кам’яні плити з висіченими на них слов’янським, латинським, грецьким та вірменським написами «1521 року». Церква Богоявлення була кафедраль-ним собором, а також родовою усипальницею князів Острозьких.

З кінця XVI ст. певний час священиком при згаданій церкві був Даміан Наливайко (під час приїзду до Вільнюса у 1605 р. підписався як «Дамян презвітер Богоявленський острозький»).

З часу свого будівництва Богоявленський собор слугував другою кафедрою православних єпископів Волині, які носили титул «Луцький і Острозький». І хоча основна кафедра знаходилась у місті Луцьку, архієреї час від часу перебували в Острозі, вирішували церковні справи, звершували богослужіння в Богоявленському соборі.

Реальна загроза для Богоявленського собору постала у 1539 р. Син Костянтина Івановича Острозького Ілля був одружений на фанатичній католичці Беаті Костелецькій, і вона вимагала передачі Богоявленського собору католикам. Тиск з боку дружини був настільки великий, що князь Ілля Костянтинович у 1539 р., щоб зняти цю напругу, віддав католикам під костел Пречистенську (Успенську) церкву, збудовану ще святим князем Федором Острозьким. Загроза передачі Богоявленського собору католикам постала у 1540 році, коли князь Ілля Костянтинович Острозький раптово помирає. Але княгиня Беата Костелецька не зуміла здійснити свій намір, оскільки брат князя Іллі Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (здебільшого його називають Костянтином Костянтиновичем), незважаючи на свій молодий вік, вступив в обширне володіння князів Острозьких. Князь Костянтин Костянтинович Острозький як ревний поборник Православної віри особливу увагу приділяв Богоявленському собору.

Церква була родинною усипальницею князів Острозьких. Крім того, на 1619 p. в ній знаходилися «на горє в замкненю библиωтика, ωбряды и спряты цєрковныє, такжє скрыни з розными привилєями, листами граничними и иншым справами поважными, князътву и ключу Ωстрозскому и иншым маєтностямъ до справ правных налєжачыми, εсчє по смєрти того ж княжати εго млсти пна воєводы києвского там зложоныхъ и до дєлу княжати εго мл пану краковскому налєжачых...» [7, с. 159] – відтак мурована замкова церква якийсь час виконувала також роль родинного архіву та бібліотеки.

Внучка князя Костянтина Костянтиновича — Анна Олександрівна, ви-ходячи заміж за гетьмана Ходкевича, свідомо прийняла католицьку віру з іменем Алоїза і стала ревною поборницею унії та латинства. У своїй діяльності на користь католиків Анна-Алоїза Ходкевич була наскільки активною, що у 1636 р. вона відібрала Богоявленський собор у православних. Ось як про цю подію свідчать історики… «По народному преданию, поводом к закрытию этого храма послужило следующее событие. В светлый день Пасхи прихожане во множестве собрались к храму и, за недостатком в нем места, расположились с куличами и яйцами на площади и на подъемном мосту, перекинутом через ров, отделяющий замок от города. В это время из замка выехала в карете кн. Анна-Алоиза, направлявшаяся также на богослужение в иезуитский костел. Увидев густую толпу народа, княгиня приказала разгонять его бричами и двинулась прямо на приготовленные народом к освящению куличи и яйца. Народ и без того негодовал на княгиню Анну за отступничество от православной веры; но тут чаша терпения переполнилась, и оскорбленные поруганием пасхальных принадлежностей и побоями, прихожане начали бросать в карету яйца, одним из которых был выбит у княгини глаз. Анна-Алоиза не простила нанесенного ей оскорбления и вызвала в Острог королевский трибунал, который приговорил многих мещан к казни; Анна-Алоиза пощадила, впрочем, осужденных и ограничилась изгнанием православного духовенства из своих владений и прекращением богослужения в православных церквах. Народное сказание добавляет, что иезуиты, опасаясь передачи Богоявленской церкви какому-либо католическому монашескому ордену в ущерб им самим, предали анафеме как церковь, так и того, кто бы пожелал возстановить в ней богослужение»[28].

Як бачимо, єзуїти, побоюючись, що з часом Богоявленський собор може бути переданий комусь іншому, оголосили йому анафему. Собор було закрито, доступ до храму віруючим був заборонений. Без використання за призначенням собор почав руйнуватись. Особливо він постраждав у 1648 р. під час визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Як гадають, поляки, побоюючись, що храмом знову можуть заволодіти право-славні, підпалили соборну покрівлю. Без покрівлі Богоявленський собор поступово перетворився на руїну.

У 1795 р. після Третього поділу Польщі Волинь увійшла до складу Російської імперії. Богоявленський собор в Острозі, незважаючи на те, що довгий час в місті перебувала кафедра Волинських архієреїв, знаходився в руїнах. Пізніше, коли у Волинській єпархії було утворено Острозьке вікаріатство, єпископи Острозькі проживали поза містом Острог – у Житомирі, у Кременці та Дерманському монастирі, оскільки Богоявленський собор знаходився в руїнах.

У 1892 р. готувались до ювілею – 900-ліття Хрещення Русі та 900-ліття Православ’я на Волині. Згідно «высочайшего соизволения» було прийнято рішення відновити державним коштом Богоявленський собор в Острозі. Руїни собору були в такому жалюгідному стані, що їх довелося розібрати. Залишили тільки північну стіну, яка була цілком надійною. Реставраційні роботи про-водились у 1886-1891 рр. під керівництвом архітектора Базілевського. У відновленому Богоявленському соборі облаштували два престоли. Головний престол було урочисто освячено 13 жовтня 1891 р. на честь Богоявлення Господнього, а лівий, боковий, – 17 жовтня 1891 р. на честь преподобного Федора, князя Острозького. У 1905 р. за проектом інженера-архітектора Павловського була збу-дована окрема велична дзвіниця. У 1906 р. Богоявленський собор був розписаний і прикрашений художніми орнаментами. Неодноразово у ньому звершували богослужіння єпископи Острозькі.

У атеїстичному 1963 р. Богоявленський собор було закрито і передано в користування Острозькому краєзнавчому музею. Віруючі змушені були задовольняти свої релігійні потреби у Воскресенському храмі у Новому місті.

Згодом у соборі влаштували музей атеїзму. Розписи і ікони забілили вапном з розчиненим клеєм. Через деякий час собор всередині покрився цвіллю і темною пліснявою. Але заради справедливості необхідно сказати, що у 80-ті роки ХХ ст. на Богоявленському соборі як на визначному пам’ятнику архітектури державним коштом було позолочено куполи, реставровано іконостас.

У грудні 1989 р. влада повернула Богоявленський собор релігійній громаді Української Православної Церкви. З січня 1990 р. Високопреосвященніший Варлаам, архієпископ Волинський і Рівненський, урочисто освятив собор, і в ньому почалось регулярне богослужіння. Настоятелем храму було призначено протоієрея Ростислава Трепачука, випускника Московської духовної академії, кандидата богослов’я. 10 квітня 1990 року Волинсько-Рівненська єпархія була розділена на Волинську і Рівненську. Рівненським архіпастирям було надано титул «Рівненський і Острозький». Богоявленський собор в Острозі знову стає кафедральним [29].

(Додаток 20)