Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Тема 5. Товарне виробництво і ринок.

При усій різноманітності способів організації економіки, виділяють усього дві основних форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне господарство.

Натуральне господарство - це історично перший тип господарства, при якому продукт виготовляється для задоволення власних потреб, а не для продажу. Натуральне господарство характеризується такими особливостями:

замкненість. Господарська одиниця виготовляє усі необхідні види продукції, які споживаються всередині її, фактично знаходиться на повному самозабезпечення. Відносини між окремими господарськими одиницями відсутні або розвинені дуже слабко;

безпосередній зв’язок між виробництвом і споживанням, який не опосередковується обміном через ринок;

консерватизм та стійкість. Для натурального господарства характерні традиційність форм і методів виробництва, постійний характер продукції, господарських зв’язків, рутинний характер техніки, повільні темпи розвитку;

слабо розвинутий поділ праці. Поділ праці існує всередині господарської одиниці. За її межами спеціалізація відсутня;

головна мета виробництва - споживча вартість. Як наслідок - обсяги виробництва обмежені можливостями споживання.

В найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало лише у первісних народів. Панівним воно залишалось і при рабовласництві та феодалізмі. Зберігається воно й зараз, особливо в слаборозвинених країнах, а також у домашніх господарствах.

Товарне виробництво розвивається як протилежність натуральному. Це такий тип виробництва, при якому продукт виготовляється не для власного споживання, а для продажу і набуває форми товару. Товарне виробництво характеризується такими рисами:



відкритість для зовнішніх зв’язків. Кожна господарська одиниця виготовляє свою продукцію для обміну, а отже вступає у відносини з іншими одиницями;

зв’язок між виробництвом і споживанням опосередковується через ринок. Це обумовлює стихійність виробництва, можливість економічних криз;

висока ступінь розвитку поділу праці та спеціалізації;

головна мета виробництва - мінова вартість, нажива. Це знімає обмеження з обсягів виробництва, стимулює підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва;

сприйнятливість до нововведень, прогресивність. Конкуренція й бажання збільшити доходи стимулює пошук нових технологій, впровадження нових продуктів і видів виробництва;

різноманітність форм господарювання.

Товарне виробництво зароджується ще в надрах первісного ладу. Особливий поштовх до його розвитку дав другий крупний суспільний поділ праці: відділення ремесла від землеробства, який відбувся у 2 тисячолітті до н. е. Панівним же воно стає лише з розвитком капіталізму і його проникненням у сферу виробництва.

Умовою виникнення товарного виробництва являється поділ праці. Саме спеціалізація на окремих видах діяльності створює умови для виникнення обміну. Проте сам по собі обмін праці не породжує неодмінно товарне виробництво. Поділ праці може існувати і в межах окремої господарської одиниці при натуральному виробництві.

Причиною виникнення товарного виробництва є економічне відособлення виробників. Коли виробник спеціалізується лише на виробництві окремого продукту і веде відособлене самостійне господарство, він вимушений обмінювати свій продукт на продукти інших виробників. Економічне відособлення пов’язане з розвитком інституту власності, перед усім приватної.

В своєму розвитку товарне виробництво пройшло два етапи:

просте товарне виробництво, засноване на особистій праці власника засобів виробництва. Це дрібнотоварне виробництво;

капіталістичне або розвинене товарне виробництво, засноване на використанні найманої праці. Для нього характерний не лише розвиток ринку споживчої продукції, а й наявність ринків факторів виробництва: праці, землі і капіталу.

Основною категорією товарного виробництва є товар.

Товар - це економічне благо, яке є об’єктом купівлі-продажу. Усі блага поділяють на економічні і вільні. Вільні - блага кількість яких перевищує потребу в них. Економічні - кількість яких менша ніж потреба в них. Це означає, що на усіх їх не вистачає в достатній кількості, а отже вони набувають вартісної оцінки. Щоб стати товаром благо повинно відповідати двом умовам:

воно повинно бути обмеженим у кількості. Лише коли блага на всіх не вистачає, отримати їх можна обмінявши на інше;

воно повинно бути об’єктом власності. Якщо по відношенню до блага неможливо, з тих чи інших причин, реалізувати права власності їх або неможливо, або немає сенсу купувати-продавати. (неможливість реалізувати права власності може бути обумовлена або неможливістю обмежити для інших доступ до блага, або економічно високими витратами захисту прав власності, що робить недоцільною його купівлю.

З огляду на останню умову, не усі товари мають стовідсотково ознаки товарності. Виділять „чисті приватні” товари та „суспільні” товари. „чисті приватні” товари - товари по відношенню до яких можна реалізувати повністю усі права власності. Доступ до них можна отримати лише шляхом купівлі. Виробництво і споживання таких товарів успішно регулюється ринком а ціни на них адекватно відображають їх дійсну цінність. „Суспільні товари” мають такі ознаки: неділимість, неконкурентність споживання (тобто неможливо регулювати обсяги споживання даного товару суб’єктами у залежності від того, скільки вони заплатили); невиключеність із споживанні (тобто, незалежно від того, заплатив суб’єкт за товар і скільки заплатив, його неможливо відділити від споживання цього товару). Виробництво та споживання „суспільних товарів" не регулюється ринком тому це регулювання зазвичай здійснює держава. Однак є небезпека неадекватності цін на ці товари їх дійсній цінності. Таких товарів досить багато, наприклад послуги правоохоронних органів, діяльність уряду і т.п. багато товарів мають ознаки частково „суспільних", а частково „приватних” товарів.

Щоб стати товаром благо повинно бути наділеним двома властивостями: споживчою вартістю и міновою вартістю.

Споживча вартість - це здатність товару задовольняти певні потреби людини. За способами споживання або використання людьми товари поділяють на три основних види:

предмети споживання - це товари, які задовольняють безпосередньо потреби людей;

засоби виробництва - це блага, які задовольняють потреби людей опосередковано, через використання їх для виробництва предметів споживання;

послуги - особлива споживча вартість, яка не має речової форми.

Споживча вартість - категорія вічна, однак при товарному виробництві вона набуває суспільного характеру.

Мінова вартість - здатність товару обмінюватись на інші товари у певних пропорціях. Мінова вартість, що виражена в грошах, називається ціною товару.

В основі мінової вартості лежить внутрішня властивість товару - вартість.

Товари розрізняються як споживчі вартості, але в них є спільна риса - вони є продуктом праці. Навіть якщо мова йде про продукти природи, перетворення їх на товар потребує витрат праці, тому опосередковується працею.

Праця, яка втілена в товарі має двоїстий характер: з однієї сторони її можна розглядати як конкретну працю, з іншої - як абстрактну.

Конкретна праця - це набір конкретних операцій, праця в її корисній формі. Конкретна праця створює споживчу вартість.

Абстрактна праця - праця як витати фізичної та духовної енергії людини. Саме в такому розумінні праця дозволяє порівнювати товари. Абстрактна праця створює вартість товару.

Величина вартості товару визначається кількістю робочого часу, витраченого на його виробництво. Однак індивідуальні витрати у різних виробників відрізняються. Тому вартість товару визначається суспільно-необхідними витратами праці. Це середні витрати праці, які необхідні для виробництва товару при суспільно-нормальних умовах виробництва, при середньому рівні умілості й інтенсивності праці.

Величина вартості залежить не лише від маси витраченої праці, але й від її складності та продуктивності. Складна (кваліфікована) праця в одиницю часу створює вартість більшу, чим проста.

Фактори, які впливають на величину вартості.

Інтенсивність праці - це напруженість праці. Вона збільшує кількість й загальну вартість виготовленої продукції, але вартість одиниці продукції залишається незмінною.

Продуктивність праці - збільшує кількість виготовленої продукції, але загальна вартість продукції залишається незмінною. При цьому ціна одиниці продукції зменшується.

Товарне виробництво підпорядковане дії закону вартості. Закон вартості - закон, який регулює розвиток товарного виробництва на основі обміну товарів у відповідності до втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці.

Закон вартості виконує такі функції:

стихійно регулює виробництво товарів та послуг, а також розподіляє ресурси між галузями.

стимулює розвиток продуктивних сил, підвищення продуктивності праці й зниження витрат виробництва.

спричиняє диференціацію виробників, забезпечує розвиток виробників, які мають витрати нижчі ніж нормальні й усуває виробників з витратами вищими ніж нормальні.

В економічній науці немає єдиної точки зору стосовно визначення вартості товару. Існують різні теорії вартості, які або зводять вартість товару напряму чи опосередковано до витрат праці (трудова теорія вартості, теорія витрат виробництва), або шукають інші альтернативні джерела вартості (теорія трьох факторів виробництва, теорія граничної корисності, неокласична теорія вартості).

Трудова теорія вартості. Це одна з перших концепцій вартості, основи якої були закладені представниками класичної політекономії В. Петі, А. Смітом, Д. Рікардо. У цій теорії вартість товару визначається витратами праці на його виробництво. Всі товари являються результатами праці, тому праця є тим спільним, що дозволяє порівнювати усі товари. Найбільшого розвитку трудова теорія вартості набула в працях К. Маркса, який усунув протиріччя що були у представників класичної школи, доповнив її вченням про двоїстий характер праці й теорією додаткової вартості.

Теорія витрат виробництва. Ця концепція розвивається на початку ХІХ століття (Дж. Миль, Дж. Мак-Куллох). Поширення її пов’язане з розвитком крупного машинного виробництва, у якому наряду з працею робітника використовуються машини. Відповідно до цієї концепції, вартість товару зводиться до витрат виробництва, тобто витрат на засоби виробництва й оплату праці. Виходячи з цього ціни товарів визначаються цінами на елементи витрат.

Теорія трьох факторів виробництва. Виникнення цієї теорії приходиться на першу половину ХІХ ст. й пов’язане з іменами французьких економістів Ж.Б. Сея й Ф. Бастіа. На їх думку, у створенні вартості приймає участь не лише праця, а й інші фактори виробництва: капітал і земля. Кожний з факторів створює відповідну частину вартості: праця - заробітну плату, земля - ренту, а капітал - процент. Тому вартість товару являє собою вартість використання трьох факторів виробництва - праці, землі і капіталу й дорівнює сумі заробітної плати, ренти і проценту.

Теорія граничної корисності. Ця теорія набуває широкого поширення у другій половині ХІХ ст. Особливо повно вона розвинена в працях представників австрійської школи: К. Менгера, Ф. Візера, Э. Бем-Баверка. У цій концепції вартість визначається не витратами на виробництво, а суб’єктивними оцінками покупців. У свою чергу суб’єктивна цінність товару залежить від двох факторів: від наявного запасу даного блага (рідкості) і від міри насичення потреби у ньому. Таким чином, вартість товару визначається не просто його корисністю, а граничною корисністю. Гранична корисність - це те додаткове задоволення, яке приносить споживання іще однієї, додаткової одиниці товару. Цінність товару визначається граничною корисністю останньої (граничної) одиниці товару. Із збільшенням кількості товару його гранична корисність, а значить і його цінність знижується.

Неокласична теорія. Ця теорія розроблена представниками неокласичного напрямку (А. Маршалл) й набула найбільшого поширення у сучасній західній економічній науці. Прихильники цієї теорії вважають, що не існує ніякої внутрішньої властивості товару - вартості. Існує лише зовнішня властивість - ціна, яку товари отримують на ринку в процесі обміну. Ціна товару визначається чотирма факторами: корисністю, попитом, пропозицією і витратами виробництва.

 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2017 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.