Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Порівняльна характеристика гіперчутливості негайного та уповільненого типів

Гіперчутливість негайного типу — В-залежні реакції Гіперчутливість уповільненого типу — Т-залежні реакції
Розвиваються через декілька секунд, хвилин після введення повторної дози алергену Розвиваються через декілька годин (6—8) або діб після введення повторної дози але­ргену
Пов'язані з утворенням і циркуляцією ІдЕ, ІдМ, Ідб Пов'язані з утворенням сенсибілізованих Т-лімфоцитів
Передаються від донора до реципієнта через сироватку крові, в якій містяться імуноглобуліни, — пасивна сенсибілізація Передаються від донора до реципієнта через лімфоїдні клітини — адоптивна (від англ. айорі — присвоювати) сенсибілізація (вид пасивної сенсибілізації)
Найчастіше їх спричинює алерген білкової природи їх спричинюють мікроби, пухлинні клітини, різні органічні і неорганічні хімічні речовини у разі довготривалого контакту
Формуються в тканинах, багатих на крово­носні судини, і в непосмугованих м'язах Формуються в будь-яких органах і тканинах
Місцеві реакції, що виявляють стан гіперчутливості, розвиваються через 15—ЗОхв Місцеві реакції розвиваються через 6— 8 год і сягають максимуму розвитку через 1—2 доби

Клінічні прояви алергійних реакцій залежать від імунних механізмів, які лежать в їх основі. Враховуючи ці механізми, Джелл і Кумбс у 1968 році класифікували всі реакції гіперчутливості на чотири типи: анафілактичний, цитотоксичний, хвороби розчинних імунних комплексів і клітинний. Перших три типи гіперчутливості відно-сять до реакцій гіперчутливості негайного типу. В основі їх імунного механізму лежать реакції антиген — антитіло. Четвертий тип належить до реакцій гіперчут-ливості уповільненого типу. В основі його імунного механізму лежать реакції антиген — Т-лімфоцити. Належність алергійних реакцій до певного типу визнача-ється локалізацією процесу; класом антитіл, що взаємодіють з алергеном; видом ефекторних клітин, які беруть участь у процесі; типом тканин, які ушкоджуються внаслідок гіперчутливості.



I тип — анафілактичний, зумовлений антитілами класу І§Е. Ці імуноглобуліни мають довші Гс-фрагменти, ніж всі інші імуноглобуліни, і здатні фіксуватися на мембранах базофілів крові і тканинних базофілах. У разі повторного введення алергену відбувається утворення комплексу антиген — антитіло на поверхні мембрани цих клітин. І^Е не здатні фіксувати комплемент (не мають відповідних рецепторів), тому запалення не розвивається. Але приєднання антигену спричинює зміну положення Гс-фрагмента І£Е в мембрані клітин. Ці зміни призводять до вивільнення з клітин біологічно ак­тивних речовин, їх понад ЗО, але найважливі-шими серед них є такі: гістамін, серотонін, брадикінін, лейкотрієни. Унаслідок дії цих речовин на непосмуговані м'язи різних систем та органів розвиваються місцеві реакції — атопії або системні — анафілактичний шок. У нормі концентрація І^Е в сироватці крові коливається від 0,1 до 0,4 мг/дм3. У осіб, схильних до алергійних реакцій, спостерігається високий рівень (у 3—4 рази більший за норму) циркулю-ючих І^Е і більш високий вміст еозинофілів.

II тип — цитотоксичний, зумовлений І£М і І&О, які взаємодіють з авто-антигенами, фіксованими на мембранах клітин організму (нирок, шкіри, легень, трансплантата, еритроцитів). І§М і І^О у комплексі з антигеном фіксують комплемент, що призводить до руйнування відповідних клітин організму. Деякі лікарські препарати також здатні спричинювати цитотоксичні реакції. Так, пеніци-лін, фенацетин, хінідин як гаптени здатні прикріплюватися до мембрани еритроци-тів, унаслідок чого утворюються автоантигени. Проти цих автоантигенів в організмі виробляються автоантитіла. Утворення комплексу антиген — антитіло на поверхні еритроцитів, який фіксує комплемент, призводить до гемолізу, наслідком якого є гемолітична анемія. Хінін здатний прикріплюватися до мембрани тромбоцитів, що призводить до тромбоцитопенії (від тромбоцити і грец. репіа — нестача), наслідком якої є кровотеча. Цей імунний механізм також спричинює гемоліз під час перели-вання крові, яка не сумісна за групою або резус-фактором, відторгнення трансплан-тату, гемолітичну хворобу новонародженого.

III тип — хвороби розчинних імунних комплексів. Комплекси антиген — антитіло, що утворюються під час гуморальної імунної відповіді, — це комплекси антигену з І^М і І£(х, які в нормі швидко і ефективно елімінуються . У разі високої концентра-ції цих комплексів настає їх преципітація і накопичення в тканинах, які не мають ніякого відношення до джерела антигену. Вони активують комплемент, макрофаги тканин, у яких вони накопичилися, внаслідок чого вивільняються біологічно активні речовини і розвивається запалення. Це накопичення може бути у фільтраційному апараті при ураженні нирок (гломерулонефрит), у синовіальних оболонках суглобів — ревматоїдний артрит, на стінках кровоносних судин — васкуліт (якщо він відбу-вається у кровоносних судинах серця, розвивається міокардит). Розчинні імунні комплекси можуть утворюватися внаслідок інфекційної хвороби (дифтерія, гепатит В, менінгококова інфекція, шигельоз), введення лікарських препаратів (сироваткова хвороба, феномен АртюсаСахарова). Імунні комплекси пригнічують активність Т-супресорів, що призводить до хронізації процесу і замісного склерозу уражених органів.

IV тип — клітинний. Ці реакції відбуваються без участі антитіл, між антигеном, фіксованим на клітині-мішені, і сенсибілізованими Т-лімфоцитами. Активовані (сенсибілізовані) Т-лімфоцити виділяють велику кількість лімфокінів (інтерлейкі-нів), що призводить до виникнення запалення. Цей імунний механізм лежить в основі контактних дерматитів і інфекційної алергії. При контактних дерматитах ушкоджуються клітини шкіри, на яких адсорбуються хімічні речовини, в тому числі дезінфектанти, лікарські препарати. При інфекційній алергії ушкоджуються клітини, інфіковані вірусами, грибками, бактеріями. Цей тип гіперчутливості ще називають туберкуліновим.

При будь-якій алергійній реакції зазвичай проявляється не один тип імуно-логічних механізмів. Так, при анафілактичних реакціях проявляється механізм І і III типів, при автоімунних захворюваннях — II і IV типів, а при лікарській алергії проявляються механізми всіх чотирьох типів.

Анафілаксія — це стан гіперчутливості негайного типу, який проявляється у вигляді шоку або близького до нього стану. Антигени, що спричинюють анафілак-сію, називають анафілактогенами.

Цей процес вивчили Г.П. Сахаров (початок XX ст.) і Т. Сміт у дослідах на морських свинках. Якщо тварині вперше ввести невелику кількість кінської сиро-ватки (сенсибілізувальна доза) підшкірно (обов'язково парентерально, щоб не ушко-дити антиген), то протягом 2 тиж у її організмі відбудеться сенсибілізація до білків цієї сироватки. Такий вид сенсибілізації називається активною сенсибілізацією. Повторне введення цього антигену (вирішальна доза) проводять внутрішньовенно. При цьому свинка стає неспокійною, шерсть піднімається, вона падає набік, у неї з'являються су­доми, виділяються кал, сеча, дихання стає більш частішим і в стані вдиху свинка помирає. Таку реакцію організму на повторне введення антигену (анафілактогену) було названо анафілактичним шоком.

Якщо сироватку крові сенсибілізованої тварини ввести в організм здорової тварини того самого виду, то вона буде реагувати на вирішальну дозу так само, як і сенсибілізована, але через коротший термін — 1—2 доби. Такий вид сенсибілізації називається пасивною сенсибілізацією.

В організмі людини анафілактичний шок може розвинутися при внутрішньо-м'язовому чи внутрішньовенному введенні лікувальних сироваток, гетерологічного імуноглобуліну, розчину антибіотиків (пеніцилінового ряду) та інших лікарських препаратів (новокаїну, лідокаїну).

Клінічна картина анафілактичного шоку характеризується швидким і миттєвим початком. Хворі неспокійні, налякані, скаржаться на запаморочення, головний біль, оніміння губ, язика, обличчя, свербіж, стиснення за грудниною, біль у животі. У хворого розвивається гіперемія, яка змінюється побліднінням шкіри, акроціанозом ; з'являється холодний піт, дихання і пульс стають частими, різко знижується артеріальний тиск, можливі знепритомлення, судоми. Без надання невідкладної медичної допомоги такий стан може закінчитися летально. Для запобігання виник-ненню анафілактичного шоку необхідно вводити сироватку й гетерологічні імуно-глобуліни за методикою Безредки. Розвитку анафілактичного шоку також можна запобігти за допомогою антигістамінних лікарських препаратів (піпольфен, димед-рол, тавегіл), застосуванням наркозу та введенням кальцію хлориду для ущільнення судинної стінки. Якщо вирішальну дозу антигену вводити підшкірно невеликими дозами, але часто — через кожні 15 хв, настає десенсибілізація, тобто усувається підвищена чутливість, або гіпосенсибілізація — знижується підвищена чутливість. У разі введення вирішальної дози внутрішньовенно після десенсибілізації анафілак-тичний шок не розвивається.

Стан десенсибілізації нетривалий, він зникає через 1—2 тиж, але дає можливість ввести ліки або лікувальну сироватку гіперсенсибілізованій особі. Такий вид десен-сибілізації називається гострою десенсибілізацією. Більш тривалу (хронічну десен-сибілізацію, або гіпосенсибілізацію) проводять за певними схемами. Суть методики полягає в тому, що пацієнту спочатку 1 раз на тиждень двічі на добу уводять алер-ген, потім для підтримання наявності алергену ін'єкції проводять щотижня 1 раз на добу, потім 1 раз у 2 тиж. Термін проведення десенсибілізації триває 3—5 років. Розроблені і більш прискорені схеми, при яких термін десенсибілізації триває 4—6 міс. Механізм тривалої десенсибілізації ґрунтується на тому, що під впливом антигену утворюються неповні І£О, які блокують антиген і не допускають його взаємодії з І£Е.

Анафіктична реакція може проявлятися місцево, якщо вирішальну дозу алергену (анафілактогену) ввести внутрішньошкірно. Це місцева анафілаксія (за визначенням Артюса), або феномен Артюса—Сахарова. Через 1—2 год після введення вирішаль-ної дози антигену з'являються геморагії , запалення, а через 12— 24 год утворюється інфільтрат, пізніше наступає некроз тканин. Цей феномен використовують для виявлення алергійного стану шляхом проведення внутрішньошкірних проб. Артюс на основі свого досліду зробив висновок про те, що для запобігання запаленню і некрозу тканин не можна робити ін'єкції лікарських препаратів в одне і те саме місце.

Сироваткова хвороба виникла одночасно із застосуванням лікувальних сиро-ваток при інфекційних захворюваннях (дифтерія, правець). Після введення гетеро-логічної сироватки (раніше лікувальні сироватки виготовляли з крові імунізованих коней) синдром сироваткової хвороби проявляється через 8—10 або навіть 14 діб. Механізм сироваткової хвороби полягає в тому, що білкові антигени лікувальної сироватки в перші дні після введення поступово виводяться з організму. Але на 7—14-у добу, коли проти них накопичуються антитіла, їх залишається ще досить для утворення комплексу антиген — антитіло з надлишком антигенів або антитіл, що і призводить до розвитку таких симптомів: лихоманка, температура тіла 38—39 °С, біль у суглобах, збільшення лімфоїдних органів (селезінки, лімфатичних вузлів), висип на шкірі (за типом кропивниці), свербіж. Поступово ці симптоми зникають. Якщо лікувальну сироватку ввести в організм сенсибілізованої особи, то реакція проявляється негайно у вигляді анафілактичного шоку. Враховуючи таку побічну дію сироватки, намагаються цільну сироватку замінити на її глобулінову фракцію, а також перейти на виробництво гомологічних (виробляти з людської крові) імуноло­гічних препаратів.

Сироваткову хворобу ще називають генералізованою реакцією Артюса, тому за механізмом її можна віднести до І, III, IV типів алергійних реакцій.

Атопії — вид місцевої анафілаксії, яка виникає в тих органах і тканинах, де відбулася фіксація антитіл. Залежно від місця локалізації процесу і клінічних проявів розрізняють декілька форм атопічних реакцій: поліноз (сінна лихоманка), бронхіальна астма, алергійний риніт, кропив­ниця, шлунково-кипікові розлади.

Поліноз носить сезонний характер, розвивається навесні і влітку в пору цвітіння рослин. Унаслідок вдихання пилку рослин або спор грибів виникають кон'юнктивіт, свербіж в очах, нежить, кашель, головний біль, напади задухи, набряк слизової оболонки носа, що може призвести до втрати нюху. Загострення спостерігається в суху жарку вітряну погоду, коли в повітрі накопичується багато рослинного пилку.

Неінфекційний (алергійний) риніт проявляється незалежно від пори року. Його прояви виражені слабше, ніж при полінозі, але неуважне ставлення хворого до свого стану може призвести до розвитку бронхіальної астми. Головні симптоми риніту — закладений ніс, чхання (10—ЗО разів за один напад), водянисті виділення з носа (ринорея).

Бронхіальна астма — це комплекс симптомів, серед яких найголовнішим є напад задухи, спазматичного кашлю, що є наслідком спазму непосмугованих м'язів, а також надлишком слизу, що продукується у бронхах, набряку слизової оболонки бронхів. Бронхіальна астма проявляється незалежно від пори року. Напади бронхіальної астми спричинюють різні алергени і можуть спровокувати неспеци-фічні фактори: тютюновий дим, холодне повітря, туман, лак для волосся, сильні емоції, промислові та транспортні викиди й інші забруднення повітря.

Кропивниця проявляється висипом на шкірі, сильним свербежем. Ще тяжчий перебіг має атопічний дерматит (атопічна екзема дитячого віку): почервоніння шкіри, свербіж, злущення епітелію, пухирці. Вона виникає на будь-яких ділянках тіла після вживання деяких харчових продуктів (молоко, яйця, риба, гриби), ліків або у разі контакту з хімічними речовинами. Кропивницю можуть спричинювати і фізичні фактори: сонце, холод, зміни атмосферного тиску.

До особливих форм кропивниці належить набряк Квінке. Процес поширюється насамперед на обличчя і супроводжується набряком губ, повік ("щілиноподібні очі"), слизових оболонок, є відчуття печіння, але свербіж відсутній. Набряк Квінке стає небезпечним для життя, якщо процес поширюється на слизові оболонки рота і горла. Набряк язика і задньої стінки глотки утруднюють проходження повітря, що може призвести до асфіксії , тобто задушення.

Неперенесення харчових продуктів, лікарських препаратів називають ідіосинкразією.

Для запобігання атопічним реакціям найбільш ефективним є уникнення контакту з алергеном. У розвитку атопічних реакцій головна роль належить спадковості. Якщо на атопічні захворювання страждає один із батьків, то ймовірність насліду-вання становить ЗО % , якщо страждають обоє батьків — 60% .

Інфекційна алергіявиникає під впливом багатьох збудників інфекційних хвороб і продуктів їх життєдіяльності: при туберкульозі, бруцельозі, туляремії, сибірці, токсоплазмозі, мікозах тощо. Цей тип гіперчутливості зумовлений сенсибілізова-ними Т-лімфоцитами. Специфічність цих реакцій використовують для діагностики інфекційних хвороб. При цьому алерген уводять підшкірно (за Кохом), внутрішньо-шкірно (за Манту) або нашкірно (за Пірке). Як алерген використовують фільтрат бульйонної культури (туберкулін), лізат бульйонної культури (актинолізат) чи за-вись убитих бактерій (тулярин, бруцелін). У разі наявності гіперчутливості на місці введеного алергену виникає місцева реакція — інфільтрат, гіперемія, біль. Іноді виникає і загальна реакція: слабкість, неміч, загострення інфекційного процесу. Найчастіше діагностичні алергійні реакції проводять за Манту . Такий метод діагно-стики називається алергійним.

Контактні дерматити— це алергійні захворювання шкіри. На відміну від атопічного дерматиту вони розвиваються внаслідок тривалого контакту з різними алергенами, які можна об'єднати в 4 групи: лікарські препарати (антибіотики у вигляді мазі); косметичні засоби; фактори одягу (залишки пральних порошків, ґудзики, гачки, блискавки, шкіра, полімери, ювелірні прикраси); професійні фактори (барвники, чорнило, клей, цемент, дерево екзотичних порід та ін.). Як неповноцінні антигени (гаптени) вони з'єднуються з білками шкіри і слизових оболонок і перетво-рюються на повноцінні. Прояви хвороби можуть бути різними від почервоніння до запалення і некрозу (екзематозний дерматит).

Лікарська алергія— ускладнення медикаметозної терапії. Клінічні прояви її дуже різноманітні. Алергійні реакції можуть проявлятися негайно: бронхоспазм, гостра кропивниця, набряк Квінке, анафілактичний шок; та у вигляді уповільнених реакцій: контактний дерматит, алергійний васкуліт — запалення стінок дрібних кровоносних судин, сироваткова хвороба. Серед ліків, які найчастіше є причиною алергії, можна виокремити похідні піразолону і нітрофурану, вітаміни групи В, поліглюкін, новокаїн тощо.

Принципи лікування алергійного стануґрунтуються на:

1) виявленні й усуненні контакту хворого з цим алергеном (алергійний риніт, харчова алергія, контактний дерматит);

2) гіпосенсибілізації — послідовному підшкірному введенні алергену, дози якого з кожним разом збільшуються;

3) блокуванні лікарськими препаратами процесів, пов'язаних з дегрануляцією тканинних базофілів (мастоцитів);

4) інактивації вивільнених медіаторів;

5) корекції імунної системи.

Всі препарати, які використовують для корекції імунної системи, називають імуномодуляторами. Вони бувають природні і синтетичні.

До природних відносять:

— препарати рослинного походження: екстракти елеутерококу, китайського лимоннику, ехінацеї (імунал), женьшеню та ін.; імуномодулююча дія притаманна цибулі, алое, цитрусовим, квасолі й іншим рослинам;

— екстракти органів імунної системи: препарати тимуса (тимоптин, візолен, Т-активін, тималін, тимостимулін); з кісткового мозку виділяють мієлопептиди (мієлопід);

— екстракти інших органів і тканин: ербісол, спленін, інтерферони, інтерлейкіни;

— препарати бактеріального і природного походження: пірогенал (ліпополісахарид), продигіозан, рибомуніл, імудон, а також вакцина БЦЖ;

— еубіотики (лактобактерин, біфікол).

До синтетичних відносять: гропринозин, левамізол (декарис), дибазол, амізон, метилурацил, а також аміксин, який дає особливо хороший імуномодулюючий ефект при вірусних інфекціях.

В останні роки використовують методи немедикаментозноі' імунокорекції. При захворюванні органів травного тракту використовують гемосорбцію, лімфо- і плаз-мафорез, гіпербаричну оксигенацію, лазерну терапію, мікрохвильову електромаг-нітну терапію.

 

Питання для самоконтролю.

1. Що таке специфічна імунопрофілактика?

2. Які напрями є пріоритетними у виробництві вакцин?

3. На які групи поділяють препарати, що використовують для імунопрофілактики?

4. Що таке вакцини? Які бувають види вакцин? Який їх склад?

5. Які є способи введення вакцин в організм?

6. Який нормативний документ визначає термін проведення обов'язкових Фщеплень?

7. Що таке вакцинація, ревакцинація? Які існують протипоказання для вакцинації?

8. Які реакції в організмі можуть виникнути після вакцинації?

9. У якому вигляді випускають вакцини? За яких умов їх зберігають?

10. Що таке сироватки? Які вони бувають за призначенням, спрямованістю дії і походженням?

11. У яких одиницях вимірюють активність сироватки?

12. 3 якою метою вводять сироватки? Які є способи введення сироваток?

13. Які реакції можуть виникнути в організмі після введення

сироватки?

14. Яких правил слід дотримуватись під час введення сироватки для запобігання ускладненням в організмі?

15. Що таке імуноглобуліни? Як вони відрізняються від сироваток за складом? У чому їх перевага?

16. Що таке алергія? Які речовини можуть бути алергенами?

17. Що таке сенсибілізація? Що таке алергійна реакція? Які стадії виділяють у розвитку алергійної реакції?

18. Що таке псевдоалергійні реакції?

19. Що таке гіперчутливість негайного і уповільненого типів? Яка різниця між ними?

20. Які існують типи алергійних реакцій залежно від імунних механізмів їх розвитку? У чому полягає їх суть?

21. Що таке анафілаксія? У чому полягає механізм анафілактичного шоку? Як запобігти виникненню анафілактичного шоку?

22. Що таке десенсибілізація? Які існують її види?

23. Що таке феномен Артюса—Сахарова? Де його враховують у медичній практиці?

24. У чому полягає імунний механізм розвитку сироваткової

хвороби?

25. Що таке атопії? Які їх клінічні прояви?

26. Які імунологічні механізми інфекційної алергії? Що таке алергійний метод діагностики інфекційних хвороб?

27. Яка причина виникнення контактних дерматитів? Як мож­на їм запобігти?

28. Що таке лікарська алергія? Які є методи виявлення алергій-

ного стану?

29. Які принципи лікування алергійного стану? Що таке імуно-

модулятори?

 

Лекція № 5.

Патогенні коки.

Навчальна мета:

знати мікробіологічну характеристику патогенних коків;

розуміти патогенетичні закономірності інфекційного процесу, спричиненого патогенними коками;

знати методи мікробіологічної діагностики кокових інфекцій;

знати особливості збирання патологічного матеріалу для дослідження та його транспортування в бактеріологічну лабораторію

План.

Загальна характеристика патогенних коків. Взяття матеріалу для дослідження у разі хвороб, що спричинені стафілококами, стрептококами, пневмококами, менінгококами, гонококами.

Заходи безпеки під час взяття і транспортування матеріалу до лабораторії. Методи лабораторної діагностики кокових інфекцій. Препарати для специфічної терапії та профілактики кокових інфекцій. Медична етика та деонтологія.

Короткі дані про мораксели, ацинетобактерії таі кінгели. Роль у патології людини.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2017 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.