Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Рикетсії. Хламідії. Мікоплазми. Патогенні гриби.

Навчальна мета:

знати мікробіологічну характеристику патогенних грибів, рикетсій, хламідій, мікоплазм;

розуміти патогенетичні закономірності інфекційного процесу, спричиненого патогенними спірохетами, рикетсіями, хламідіями, мікоплазмами;

знати методи мікробіологічної діагностики;

— знати препарати для специфічного лікування та профі лактики.

План.

Загальна характеристика рикетсій. Загальні дані про збудника висипного тифу. Імунітет. Взяття матеріалу і заходи безпеки. Лабораторна діагностика. Специфічна профілактика. Медична етика і деонтологія.

Короткі дані про хламідій, їх біологічні властивості, роль у патології людини. Принципи мікробіологічної діагностики. Профілактика і терапія.

Короткі дані про мікоплазми, патогенні види; основні властивості, роль у патології людини. Методи лабораторної діагностики. Профілактика і терапія.

Мікробіологічна характеристика дерматоміцетів, їх роль у патології людини. Трихофітія. Мікроспорія. Фавус. Епідермофітія. Гриби роду Candida. Короткі дані. Патогенез хвороб. Методи лабораторної діагностики грибкових хвороб. Лікування. Профілактика.

Короткі дані про актиноміцети.

РИКЕТСІЇ.

Загальна характеристика. Рикетсії — це велика група дрібних поліморфних грамнегативних бактерій, які є, за невеликим винятком, облігатними внутрішньо-клітинними паразитами. Назву цій групі бактерій дав португальський бактеріолог Е. да Роха-Ліма (1916) на честь американського бактеріолога Х.Т. Риккетса, який брав участь у боротьбі з епідемією висипного тифу у Мексиці, де під час роботи заразився і трагічно загинув.

Рикетсії уражають членистоногих, теплокровних тварин, а також людей. Захворювання називаються рикетсіозами. Рикетсіози поширені в усіх країнах світу. В Україні реєструються хвороба Бриля (рецидивний варіант епідемічного висипного тифу), марсельська і волинська гарячки.



Рикетсії — типові прокаріоти. Структура клітинної стінки така сама, як у всіх грамнегативних бактерій. Вони мають паличкоподіб­ну, кокоподібну, ниткоподібну форми. Спору не утворюють, утворюють мікрокапсулу. Рикетсії культивують у курячому ембріоні, культурі клітин, в організмі чутливих тварин протягом 7 діб. Ри­кетсії проходять дві стадії розвитку: вегетативну та спокою. У вегетативній стадії вони мають паличкоподібну форму, активно розмножуються, рухливі; у стадії спокою мають сферичну форму, не розмножуються, нерухливі.

ЗБУДНИК ЕПІДЕМІЧНОГО ВИСИПНОГО ТИФУ.

 

Збудником епідемічного висипного тифу є К. рговазекіі. В окрему нозологічну форму висипний тиф був виділений у другій половині XIX ст. завдяки працям російського лікаря С.П. Боткіна (1868) та німецького лікаря В. Гризінгера (1887). Через велику поширеність у країнах Європи хвороба отримала назву "європейський висипний тиф". Найбільша епідемія була зареєстрована в Росії в часи Першої світової та громадянської воєн 1914—1922 років, коли перехворіло 25 млн людей, 3 млн з яких померли. Смертність у разі відсутності етіотропного лікування становила 10—60 %. Епідемічна ситуація неоднорідна.

Постінфекційний імунітет тривалий, напружений, але нестерильний. Збудник тривалий час (декілька десятків років) зберігається внутрішньоклітинно у стані спокою. Рецидиви хвороби можливі через 10—30 років і більше внаслідок ослаблення імунітету.

Матеріалом для дослідження є кров хворого. Для дослідження використовують серологічний, біологічний і алергійний методи.

Найбільше практичне значення має серологічний метод. Використовують реакцію аглютинації рикетсій (РАР), РЗК, РНГА, реакцію непрямої імунофлюорес-ценції.

Для виділення культури рикетсій проводять зараження морських свинок, білих мишей, курячих ембріонів або культур клітин. Алергійну пробу ставлять внутрішньо-шкірно для виявлення гіперчутливості уповільненого типу.

У системі заходів профілактики вирішальне значення має своєчасне виявлення хворих та їх госпіталізація. Основним завданням є ліквідація педикульозу. Контактні особи підлягають медичному нагляду протягом 25 діб. В осередку інфек-ції проводять заключну дезінфекцію та, за наявності педикульозу, дезінсекцію. Специфічну профілактику проводять тільки за епідеміологічними показаннями, використовують живу вакцину, а також комбіновану вакцину із рикетсій Провачека штаму Е та антигенів рикетсій, хімічну вакцину, яка складається з антигенів клітинної стінки рикетсій.

Для етіотропного лікування використовують антибіотики тетрациклінового ряду, в тому числі пролонгованої дії (доксицикліну гідрохлорид, окситетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид, морфоциклін), макроліди (олеандоміцин, еритроміцин), нітрофурани. Для лікування осіб зі зниженою реактивністю організму використовують імуномодулятори (метилурацил, пентоксил).

ЗБУДНИК ЕНДЕМІЧНОГО ВИСИПНОГО ТИФУ (ТИФУ ЩУРІВ).

Збудником ендемічного висипного тифу є К. іурпі. Перші випадки захворювання, яке нагадувало висипний тиф, було зареєстровано серед докерів міста Аделаїда (Австралія) в 1922—1923 роках. Збудник був відкритий у 1928 році швейцарським лікарем X. Музером, на честь якого раніше ці рикетсії називали К. тоозегі. Захворювання реєструються в країнах Північної і Південної Америки, басейнів Північного, Балтійського, Середземного, Чорного і Каспійського морів, в Африці, на Далекому Сході, у Північній Австралії.

За розміром і формою К. іурпі схожі на К. рголгагекіі, але вони менш поліморфні. За антигенною структурою також схожі на К. ргошагекіі, мають спільний з ними термостабільний О-антиген. Але К. £урМ мають свій видоспецифічний термола-більний антиген, завдяки чому їх серологічно диференціюють з К. ргошагекіі.

К. іурМ добре розмножуються в жовтковому міхурі курячого ембріона, зумовлюючи його загибель через 6—8 діб після зараження. Патогенність, як і в К. рголуаяекіі, зумовлена ендотоксином і токсичним поверхневим білком. Морські свинки проявляють до К. іурпі таку ж сприйнятливість, як і до К. ргошагекіі. Гарячка у свинок проявляється через 3—7 діб. Найбільш характерною ознакою є скротальний (запалення оболонок яєчок) феномен. Він проявляється у самців тільки після внутрішньоочеревинного зараження і виявляється з першого дня гарячки. Білі миші також чутливі до К. Іурпі у разі будь-якого способу зараження. Після інтраназально-го зараження у тварин розвивається смертельна пневмонія. лами. За рахунок спільного антигену у К. ргодуагекіі і К. іурЬі виникає перехресний імунітет.

У зв'язку з великою схожістю клінічного прояву епідемічного і ендемічного висипного тифу провідну роль відіграє серологічна діагностика. Використовують РАР, РПГА, ІФА.

Неспецифічна профілактика спрямована на знищення щурів, мишей, захист харчових продуктів від забруднення сечею гризунів, а також на захист портових міст від завезення щурів на кораблях. Для специфічної профілактики використо-вують убиту вакцину із К. іурМ за епідеміологічними показаннями.

Для лікування використовують тетрацикліни, макроліди, нітрофурани.

 

ХЛАМІДІЇ.

Хламідії були вперше виявлені С. Провачеком у 1907 році, який дав їм назву "спіатуйогоа" у зв'язку з тим, що вони утворюють внутрішньоклітинні мікроколонії, оточені мантією — "хламідою" . Хламідії виділені в окремий порядок Сіатуоііаіез, родину СЬІатуйіасеае, яка включає два роди: Сіатусііа і Сіатусіорпііа. Найбільшу роль в патології людей відіграють вид С. ігасЬотаїііз, який належить до роду Сіатусііа, і види С. раіііасі і С. рпеитопіае з роду СіатусіорМіа. Захворювання, які спричинюють хламідії, називають загальним терміном хламідіози.

Хламідії — це дрібні бактєрієподібні мі­кроорганізми, кулястої або овальної форми, мають дві нуклеїнові кислоти, не утворюють спору і капсулу, нерух-ливі, грамнегативні . Розмножуються шляхом поділу впоперек; здатні перетво­рюватися на Ь-форму. Життєвий цикл хламідій складний і включає три етапи розвитку:

1) елементарні тільця (інфекційна форма), які мають кулясту форму; метаболічно малоактивні, зберігають життєздатність поза клітиною макроорганізму;

2) ініціальні (ретикулярні) тільця (вегетативна, неінфекційна форма), можуть мати форму овоїду, півмісяця, біполярних паличок, кокобацил; ретикулярні тільця утворюються з елементарних тілець через 5—6 год після їх проникнення в клітину макроорганізму;

3) проміжні тільця, які утворюються внаслідок перетво­рення вегетативної форми на елементарні тільця .

Оболонка хламідій складається із внутрішньої цитоплазматичної і поверхневої мембран, кожна з яких має подвійну структуру, що забезпечує її міцність.

Лабораторна діагностика хламідіозів.Оскільки клінічні прояви хламідіозів дуже різноманітні, особливе значення мають лабораторні методи діагностики. Перед дослідженням на виявлення хламідій хворі протягом місяця не повинні вживати антибіотики тстрациклінового ряду і макроліди. Матеріал відбирають із сечоста-тевих органів. Для діагностики використовують мікроскопічний, бактеріологічний, серологічний, алергійний і молекулярно-генетичний методи.

Для лікування використовують антибіотики: сумамед, макроліди (вільпрафен, клацид, роваміцин), фторхінолони (ципрофлоксацин, норфлоксацин, офлоксацин), тетрацикліни (метацикліну гідрохлорид, доксицикліну гідрохлорид); а також імуномодулятори: циклоферон, тималін, аєвіт, пірогенал, плазмол і ін. Для лікуван-ня кон'юнктивіту у новонароджених використовують еритроміцин.

МІКОПЛАЗМИ.

Етіологію захворювання, спричиненого мікоплазмами (плевропневмонію великої рогатої худоби), вперше вивчав Л. Пастер. Лише у 1898 році Е. Нокар і Е. Ру отри-мали культуру збудника плевропневмонії.

Назва "мікоплазми" походить від грецького слова тукоз, що означає м'який. Ці мікроорганізми мають м'яку оболонку. Мікоплазми належать до родини Мусоріазтаіасеае, класу Моііісиіез ("ніжна шкіра"). Хвороби мають загальну назву мікоплазмоз.

З організму людини найчастіше виділяють мікоплазми, що входять до складу двох родів: Мусоріаата і Шеаріазта, серед яких є патогенні і сапрофітні види. Найбільш поширеним захворюванням є мікоплазмова пневмонія, або респіраторний мікоплазмоз. У розвинених країнах як збудник пневмонії мікоплазма займає III міс­це після пневмокока і легіонел. Доведено, що вади розвитку плода, мертвонарод-ження, рання дитяча смертність часто пов'язані з внутрішньоутробним зараженням плода мікоплазмовою інфекцією.

Мікоплазми ускладнюють перебіг багатьох вірусних інфекцій, особливо грипу та парагрипу. При змішаній мікоплазмово-грипозній інфекції летальність може досягати 10 % .

Мікоплазми— це найдрібніші (0,1—0,45 мкм у діаметрі) просто організовані прокаріоти, що здатні до автономного розмноження. Багато видів мікоплазм прони-кають через бактеріальні фільтри (фільтрувальні форми бактерій).

Особливістю структури клітини мікоплазми є відсутність клітинної стінки. Оболонка клітини утворена тришаровою мембраною, яка складається з ліпідів і білків.

Мікоплазми дуже поліморфні, вони можуть мати кулясту чи овоїдну форму, нерухливі.

Лабораторна діагностика має вирішальне значення у розпізнаванні інфекції мікоплазмової етіології. Основними методами є бактеріологічний і серологічний.

Найчастіше проводиться неспецифічна профілактика. Розробляються вакцини для профілактики захворювань, які спричинює М. рпеитопіае (інактивовані, хімічні, а також живі атенуйовані).

Якщо збудником є М. рпеитопіае, для лікування використовують еритроміцин і тетрациклін; X]. игеаіуіісшп — еритроміцин; М. потіпіз — тетрациклін.

 

Питання для самоконтролю.

 

1. За якими ознаками мікроорганізми об'єднані в порядок брігоспаеіаіез?

2. На які групи поділяють спірохети за патогенністю? Де вони поширені у природі?

3. Які морфологічні властивості характерні для трепонем, борелій, лептоспір?

4. У яких умовах культивуються трепонеми, борелії, лептоспіри?

5. Які ферменти, антигени утворюють трепонеми, борелії, лептоспіри?

6. Яка резистентність у трепонем, борелій, лептоспір до факторів навколишнього середовища?

7. Які фактори патогенності мають трепонеми, борелії, лептоспіри?

8. Які джерела і шляхи передачі сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу?

9. Які ураження в організмі спричинюють трепонеми, борелії, лептоспіри?

10. Як формується імунна відповідь при сифілісі, поворотному тифі, лептоспірозі?

11. Який матеріал відбирають на аналіз у різні періоди захворювання на сифіліс, поворотний тиф, лептоспіроз? Які методи використовують для діагностики?

12. Які заходи проводять для профілактики сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу?

13. Які препарати використовують для лікування сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу?

14. Яке таксономічне положення займають рикетсії? Які рикет-сіози поширені в Україні?

15. Які біологічні властивості Е. рговачека, К. тіру?

16. Які фактори патогенності продукують К. ргошагекіі,

К. Іурпі?

17. Які джерела і механізм передачі епідемічного й ендемічного

висипного тифу?

18. Які ураження в організмі спричинюють К. провачека , К. тифу? Як вони проявляються клінічно?

19. Яка етіологія хвороби Бриля? Які її клінічні прояви?

20. Який імунітет формується після висипного тифу?

21. Які методи використовують для мікробіологічної діагностики висипного тифу?

22. Як проводять профілактику, які препарати використовують для лікування висипного тифу?

2 3. Яка структура клітини у хламідій? Які етапи розвитку вклю­чає життєвий цикл хламідій?

24. Які особливості епідеміології, патогенезу і клініки хламідіо-

зів?

25. Які методи діагностики використовують при хламідіозах?

26. Які препарати використовують для лікування хламідіозів?

27. Які особливості структури клітин мікоплазм?

28. Які джерела і шляхи передачі мікоплазмової інфекції?

29. Які хвороби спричинюють мікоплазми? Які методи використовують для їх діагностики?

30. Які препарати використовують для лікування мікоплазмозів?

Лекція № 10. Віруси.

Навчальна мета:

знати морфологію й ультраструктуру вірусів;

вміти пояснювати особливості взаємодії вірусів з живими

системами;

розуміти патогенетичні закономірності інфекційного процесу, спричиненого патогенними вірусами;

знати методи вірусологічної діагностики;

— знати особливості взяття патологічного матеріалу для дослідження та його транспортування до вірусологічної лабораторії

План.

Принципи класифікації і загальна характеристика вірусів. Поняття про вірусологічні методи дослідження. Взяття матеріалу і заходи безпеки під час роботи з вірусовмісним матеріалом. Особливості дослідження. Експрес-методи діагностики.

Короткі дані про РНК-геномні віруси:

Ортоміксовіруси.Вірус грипу людини.Класифікація вірусів грипу людини.

Параміксовіруси (кору, епідемічного паротиту).

Рабдовіруси. Вірус сказу.

Пікорнавіруси.Ентеровіруси. Віруси поліомієліту, коксакі, ЕСНО.Ентеровірус 72 — вірус гепатиту А.

Тогавіруси.Вірус краснухи.

Ретровіруси. Вірус імунодефіциту людини. СНІД-асоційовані інфекції.

Патогенез вірусних інфекцій. Лабораторна діагностика. Специфічна профілактика і лікування.

Флавівіруси. Вірус кліщового енцефаліту.

Короткі дані про ДНК-геномні віруси:

Гепаднавіруси. Віруси гепатитів.

Герпесвіруси. Віруси герпесу, що патогенні для людини. Збудники інфекційного мононуклеозу, онкологічних захворювань людини. Лабораторна діагностика, специфічна профілактика та лікування герпетичних інфекцій.

Поксвіруси. Вірус натуральної віспи.

Патогенез вірусних інфекцій. Лабораторна діагностика. Специфічна профілактика і лікування.

Загальна характеристика. Особливістю морфології і фізіології вірусів та відмінністю їх від інших мікроорганізмів є те, що вони:

— не мають клітинної структури;

— мають ультрамікроскопічні розміри;

— існують у двох якісно відмінних формах: позаклітинній (віріон) і внутрішньо-клітинній (вірус);

— містять нуклеоїд, що включає лише один тип нуклеїнової кислоти (РНК або ДНК);

— не мають власних систем мобілізації енергії та синтезу білка, тому є облігатни-ми внутрішньоклітинними паразитами;

— не здатні рости і розмножуватися шляхом поділу, їх кількість збільшується шляхом репродукції .

Класифікація. Для класифікації вірусів використовують різні критерії: тип нуклеїнової кислоти, наявність суперкапсиду, тип симетрії, антигенні властивості тощо.

За рішенням Міжнародного комітету з таксономії вірусів, вони об'єднані у більше ніж 55 родин, 19 з яких є патогенними для людей. Родини поділені на підродини, роди і типи. До одного роду може входити одна або декілька представників. Окремі віруси можуть мати один або декілька типів. За антигенною структурою у деяких вірусів виявляють сероваріанти. За типом нуклеїнової кислоти всі віруси поділяють на дві групи: РНК-вмісні віруси (серед них 13 родин є патогенними для людей і тварин) і ДНК-вмісні віруси (з яких 6 родин є патогенними для людей і тварин).

Для виділення чистих культур вірусів найчастіше використовують зараження курячих ембріонів, первиннотрипсинізовані і перещеплювані культури клітин.

Індикацію вірусів проводять за цитопатичною дією, яку можна виявити методом бляшкоутворення, під час мікроскопії моношару клітин, за зміною кольору індикатора в поживному середовищі із зараженою культурою клітин, у реакціях гемаглютинації та гемадсорбції.

 

Методи діагностики вірусних інфекцій. Для діагностики вірусних інфекцій використовують біоматеріали, в яких міститься вірус: кров, спинномозкову рідину, слиз, кал, сечу, секційний матеріал.

Для дослідження патологічного матеріалу застосовують такі методи: мікроскопічний, метод імунної електронної мікроскопії, вірусологічний, серологічний, біологічний, молекулярно-генетичні (метод ДНК- або РНК-зондів і ЛПР).

Мікроскопічний метод дає змогу розглянути під світловим мікроскопом елементарні тільця або скупчення вірусів в уражених клітинах, під електронним мікроскопом — структуру віріону. Метод електронної мікроскопії малодоступний для більшості лабораторій через високу вартість і складність приладу. Крім того, багато вірусів мають схожу будову, що значно знижує цінність цього методу.

Метод імунної електронної мікроскопії ґрунтується на тому, що специфічні антитіла адсорбуються на віріонах, утворюючи мі-кропреципітати. За допомогою електронної мікроскопії виявляють віріони, вкриті "вінчиком" з антитіл. Метод дає змогу не тільки виявити віруси, а й ідентифікувати їх за відомою специфічною сиро­ваткою.

Вірусологічний метод ґрунтується на культивуванні вірусів і їх індикації та іденти-фікації.

Серологічні методи дають змогу виявити в сироватці крові хворих специфічні антитіла або антигени. Для цього використовують серологічні реакції: ІФА, РН, РГГА. Найчастіше застосовують ІФА через високу специфічність і доступність для кожної лабораторії.

Імунофлуоресцентний метод (РІФ) використовують для експрес-діагностики. При цьому проводять як пряму, так і непряму реакції імунофлуоресценції.

Біологічний метод ґрунтується на зараженні тварин, чутливих до вірусу, який вивчається.

Молекулярно-генетичні методи є найбільш перспективними сучасній медицині і біології взагалі. їх використовують для виявлення окремих фрагментів нуклеїнових кислот або генів, які містяться в досліджуваному матеріалі навіть у мізерній кількості (декілька молекул).

Принципи профілактики вірусних інфекцій. Для специфічної профілактики застосовують вакцини із живих ослаблених вірусів (атенуйованих), із інактивованих (убитих) вірусів, субвіріонні (із розщепленого вірусу), субодиничні (із окремих антигенів вірусу), рекомбінантні (генно-інженерні).

 

ОРТОМІКСОВІРУСИ.

 

Інфекції верхніх дихальних шляхів вірусної етіології називають гострими респіраторними вірусними інфекціями (ГРВІ). За частотою та поширеністю вони посідають І місце серед усіх захворювань. Причин тому багато, а саме: велика кількість збудників (130 вірусів), відсутність перехресного імунітету, відсутність ефективних вакцин, простий спосіб зараження (повітряно-краплинний).

За масштабом спалахів (епідемії, пандемії, під час яких хворіє 40 % населення Землі) і за збитками, які вони спричинюють щодо здоров'я людей та економіки країн, провідне місце належить вірусам грипу.

До родини Огіпотухоуігісіае, роду ІпЙиепгауігиз належать три типи вірусів грипу: А, В і С.

Захворювання відоме з античних часів. Назву хвороби "грип" запропонував французький лікар Ф. Бруссе у XVIII ст.

Морфологія. Віріон вірусу грипу А має сферичну форму діаметром 80—120 нм. Геном вірусу представлений однонитковою РНК, нуклеокапсид має спіральний тип симетрії, вкритий матриксним білком і суперкапсидом . На поверхні суперкапсиду є шипи (спікули), які складаються з двох глікопротеїдів — гемаглютиніну і нейрамі-нідази. Гемаглютинін розпізнає клітинний рецептор, забезпечує проникнення вірусу в клітину (злиття суперкапсиду з мембраною клітини і мембранами її лізосом), визначає мінливість вірусу і має імуногенні властивості. Нейрамінідаза забезпечує вірусемію (поширення вірусу по організму) і також визначає мінливість вірусу грипу. рають змив із носоглотки, виділення з носу, мокротиння. Для дослідження використовують декілька методів.

Експрес-діагностику проводять шляхом імунофлуоресцентної мікроскопії мазків із носа і носоглотки. В уражених клітинах вірус у перші 3 дні міститься в цитоплаз-мі.

Вірусологічний метод ґрунтується на зараженні курячих ембріонів або культур клітин. Метод більш ефективний у перші дні хвороби. Для індикації вірусів алан-тоїсну рідину заражених курячих ембріонів або культуральну рідину досліджують на наявність феномену гемаглютинації в РГА з еритроцитами курей, морських свинок або людей з І (0) групою крові. Ідентифікують вірус у РІТА з діагностични-ми сироватками.

Серологічний метод: РГГА ставлять у парних сироватках з інтервалом 8—14 діб. Підтвердженням є збільшення титру антитіл більше ніж у 4 рази під час порівняння зразків сироватки, отриманої у період гострої фази хвороби і через 2—3 тиж у період реконвалесценції. Крім РГГА використовують також РЗК, ІФА, РПГА.

Профілактика.Використовують методи пасивної й активної імунопрофілактики. Для пасивної імунізації застосовують гомологічний протигрипозний імуноглобулін, отриманий із крові донорів, імунізованих грипозними вакцинами. Для активної імунізації розроблені живі й інактивовані вакцини. Серед інактивованих є віріонні (виготовлені з високоочищених культур вірусів, вирощених іп уііго), субодиничні (виготовлені з очищених поверхневих антигенів вірусу — гемаглютиніну та нейрамінідази) і субвіріонні (розщеплені, виготовлені з віріонних методом оброб-лення детергентами). В Україні зареєстровані і використовуються субодинична вакцина "Інфлувак" (містить Н 1 і Т 1), призначається дітям з 6-місячного віку до 12 років і людям похилого віку, а також субвіріонні "Флюарикс" і "Ваксигрип", які містять антигени двох типів вірусу грипу А і один тип вірусу грипу В. Їх штамовий склад змінюють щороку відповідно до прогнозу (який штам вірусу спричинить епідемічний спалах інфекції).

Лікування. Здебільшого проводять симптоматичне лікування та застосовують імуномодулятори. Препарати амантадину (реманта-дин) використовують для лікування і профілактики грипу.

 

ПАРАМІКСОВІРУСИ.

 

До родини Рагатухоуігійае належать віруси кору, епідемічного паротиту.

Морфологія.Геном параміксовірусів містить однониткову РНК, нуклеокапсид має спіральний тип симетрії, вкритий матриксним білком і суперкапсидом. Зрілий віріон має сферичну форму. До складу суперкапсиду входять глікозульовані білки НИ і Б\ що утворюють шипи. Білок НИ має властивості гемаглютиніну і нєйрамінідази. Бі­лок Г спричинює злиття вірусної мембрани з мембраною клітини, що призводить до утворення синцитію. Тому параміксовіруси можуть переходити безпосередньо з клітини в клітину, не виходячи у міжклітинний простір. Параміксовіруси аглютину-ють еритроцити, репродукуються у цитоплазмі клітини.

 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2017 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.