Зміст та послідовність проведення аналізу платоспроможності підприємства. Система критеріїв оцінювання платоспроможності підприємства.

Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспро­можності підприємства, необхідно розглянути причини фінан­сової скрути, частоту її виникнення та тривалість простроче­них боргів.

Причинами неплатоспроможності можуть бути:

невиконання плану по виробництву і реалізації продукції,

підвищення її собі­вартості,

невиконання плану по прибутку і, як результат, нестача власних джерел самофінансування.

Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборот­ного капіталу: відволікання коштів у дебіторську заборгованість, а також вкладення в понадпланові запаси та на інші цілі, які тим­часово не мають джерел фінансування. Іноді причиною неплато­спроможності є не безгосподарність підприємства, а незамож­ність його клієнтів. Високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків також може стати однією з причин неплатоспроможності суб'єкта господарювання.

Для визначення поточної платоспроможності слід платіжні кошти на відповідну дату порівняти з платіжними зобов'язан­нями на ту саму дату. Ідеальним є варіант, коли цей коефіцієнт буде становити одиницю або дещо більше (від 1 до 2).

Для з'ясування причин зміни рівня платоспроможності важ­ливе значення має аналіз виконання фінансового плану за дохід­ною та витратною частинами. Для цього дані Звіту про рух гро­шових коштів, а також Звіту про фінансовий результат порівню­ють з даними фінансової частини бізнес-плану. У процесі аналізу насамперед установлюють виконання плану щодо надходження грошових коштів, в основному від реалізації продукції, робіт та послуг, майна, з'ясовують причини зміни суми виручки та вияв­ляють резерви її збільшення. Особливу увагу приділяють викори­станню грошових коштів, оскільки навіть при виконанні дохідної частини фінансового плану перевитрати та нераціональне вико­ристання грошових коштів можуть призвести до фінансових труд­нощів.

Витратну частину фінансового плану аналізують за кожною статтею зі з'ясуванням причини перевитрат, які можуть бути ви­правданими і невиправданими. За результатами аналізу фінансо­вого плану мають бути виявлені резерви збільшення планомірно­го надходження грошових коштів для забезпечення стабільної платоспроможності підприємства в перспективі.

Імовірність затримки платежів, що мають різне значення по­казника Q, наведено в табл. 4.

У вітчизняній практиці з метою прогнозування платоспромож­ності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення (втра­ти) платоспроможності:

де К^пп_пл, К^кп_пл — фактичний коефіцієнт поточної ліквідності від­повідно на початок і кінець періоду;

К^н_пл — нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності;

Т — тривалість звітного пері­оду, міс.;

6(3) — період відновлення (втрати) платоспроможності, міс.; за період відновлення платоспроможності прийнято 6 міс., період втрати — 3 міс.

Отже, алгоритм розрахунку коефіцієнта Квв являє собою конструкцію, в чисельнику якої прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності, розраховано на перспективу, а в знаменни­ку — його нормативний рівень. Показник відображує наявність реальної можливості у підприємства відновлювати або втрачати платоспроможність протягом певного періоду.

Підставою для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним є виконання умов за якої коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше ніж 2;

Якщо вищевказана умова не виконується, оцінюється можли­вість відновлення платоспроможності підприємства. Для цього визначають прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець так званого «періоду відновлення платоспроможності», що дорівнює 6 міс., і зіставляють його з нормативним рівнем. Як­що значення показника Квв не менше за 1, підприємство протягом 6 міс. спроможне вийти на нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності та відновити свою платоспроможність. Якщо Кав < 1, то підприємство швидше за все не матиме такої можливості.

В якості комплексного індикатора фінансової стійкості деякі вчені пропонують таку комбінацію коефіцієнтів:

• коефіцієнт оборотності запасів:

R1 = Виручка від реалізації / Середня вартість запасів;

• коефіцієнт поточної ліквідності:

R2 — Оборотні активи / Короткострокові пасиви;

• коефіцієнт структури капіталу:

R3 = Власний капітал / Позиковий капітал;

• коефіцієнт рентабельності:

R4 - Прибуток звітного періоду / Підсумок балансу;

• коефіцієнт ефективності:

R5 = Прибуток звітного періоду / Виручка від реалізації.

Отже, формула для оцінки фінансової стійкості матиме вигляд

N = 25 R'1 + 25R'2 + 20 R'3 + 20 R'4 + 1025 R',

R' = Фактичне значення показника R / Нормативне значення цього показника

Нормативне значення коефіцієнтів установлюється підприєм­ством самостійно і є для нього оптимальним.

Коефіцієнти 25, 25, 20, 20, 10 являють собою частку впливу кожного з факторів і пропонуються експертами.

Якщо N>100, то фінансова ситуація на підприємстві вважа­ється стабільною, якщо N< 100, вона викликає занепокоєння. Чим суттєвіше відхилення від значення 100 в менший бік, тим складніша ситуація і вища ймовірність того, що в підприємства протягом короткострокового періоду виникнуть фінансові труд­нощі.

Отже, облік ризикової складової ліквідності та платоспроможності з позиції управлінського персоналу підприємства зводиться до вибору оптимальної політики управління ве­личиною, складом і структурою оборотних активів, яка дає змогу привести до прийнятного значення ризик втрати ліквід­ності та за рахунок цього підвищити рентабельність діяль­ності.