Обратная связь
|
Тема:Економічні методи управління. Регулювання раціонального природокористуваннята охорони навколишнього середовища. План лекційного заняття:
1. Економічні методи управління.
2. Економічні збитки.
3. Природоохоронні заходи та принципи їх економічного обґрунтування.
1. Економічні методи управління.
Економічні методи управління процесом природокористування належать до найпоширеніших у світовій практиці. Це — платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів і скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіональних екологічних фондів.
Одним із найголовніших економічних методів є плата за ресурси. Науковою основою для визначення розмірів такої плати служить їх економічна оцінка, в основу якої покладено диференційну ренту. У зага льному виді розрізняють шість видів платежів за ресурси:
1. Платежі за право користування природними ресурсами.
2. Плата за відтворення та охорону природних ресурсів.
3. Рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів чи за якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку.
4. Штрафні платежі за понаднормове використання природних ресурсів. 5. Компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств.
6. Плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва. Нормативи платежів за землю диференціюються за видами сільськогосподарських угідь, за типами ґрунтів і використовуються в нарахуванні кошторисної вартості об’єктів, що споруджуються на землях, вилучених із сільськогосподарського обігу. Нормативи платежів різняться залежно від землекористувачів: так, для промислових об’єктів за відведення орних земель і багаторічних насаджень платежі в 2 — 2,5 раза вищі, ніж за відведення кормових угідь, сіножатей і пасовищ.
Плата за вилучення землі містобудівництвом диференціюється по економічних районах з урахуванням людності міста.
Платежі за воду здійснюються промисловими підприємствами і комунальним господарством. Вони диференціюються по басейнах рік і коливаються в межах від 1,5 до 3 коп. за 1 м3 води.
Упродовж останніх десятиріч ціни на паливні ресурси в Україні були настільки низькими, що це призвело до збитковості вугільної промисловості. Крім того, електроенергія була тільки у 2,8 раза дорожчою від вугілля (у США — в 4,1 раза), а це сприяло впровадженню енергоємних виробництв.
До економічних методів управління процесом природокористу вання належать також платежі за забруднення. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18, плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:
· викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;
· скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;
· розміщення відходів у навколишньому середовищі.
Розміри вказаних платежів встановлюються на підставі лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин, що визначаються для підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) щодо кожного інгредієнта в тоннах на рік. Ліміти розміщення відходів у навколишньому природному середовищі визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів по класах їх токсичності. Встановлюють їх органи Міністерства охорони навколишнього середовища України у формі видачі дозволів на викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів. Ліміти викидів і скидів забруднювальних речовин встановлюються на 1 рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.
За понадлімітні викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів (понад ГДВ, ГДС) установлюються штрафні платежі — підвищений розмір плати порівняно з базовими нормативами плати (податками в межах від 1 до 5 разів).
Платежі за забруднення навколишнього природного середовища (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховуються в таких розмірах: 70 % — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища рад народних депутатів; 20 % — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та обласних рад народних депутатів, 10 % — на рахунок республіканського позабюджетного фонду Мінприроди України.
Підприємства, розташовані в містах республіканського підпорядкування, платежі за забруднення навколишнього природного середовища перераховують: 90 % — до позабюджетних фондів охорони природи міських рад народних депутатів і 10 % — на рахунок республіканських позабюджетних фондів охорони природи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.
Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є збитки від нього. Ці збитки проявляються рівночасно в моральному, соціальному, естетичному, натуральному, економічному аспектах. Але здебільшого оцінюються економічні збитки, які завжди є тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Оцінка моральних і соціальних збитків становить певні труднощі через відсутність відповідних методик.
2.Економічні збитки
Під економічними збитками від шкідливого впливу на навколишнє середовище відходів виробництва розуміють фактичні або можливі витрати народного господарства, виражені у вартісній формі, та витрати на компенсацію цих утрат. Забруднення навколишнього середовища призводить до виникнення двох видів витрат: на попередження впливу на забруднення середовища та на попередження впливу забрудненого середовища на них. Витрати на відвернення забруднення здійснюються безпосередньо на підприємстві чи в іншому джерелі забруднення з метою зменшення шкідливих викидів. Це може бути будівництво очисних споруд, впровадження екологічно чистих технологій, попередня обробка палива (наприклад, видалення сірки) тощо. Ці витрати зменшують економічні збитки.
Витрати на компенсацію збитків разом із власне збитками і становлять економічні збитки. Ці дві форми збитків виступають одна щодо одної як своєрідна альтернатива.
Економічні збитки — величина комплексна. Найчастіше їх виражають сумою основних локальних збитків: а) від погіршення здоров’я населення; б) комунальному господарству; в) сільському та лісовому господарству; г) промисловості. Сутність збитків од погіршення здоров’я населення полягає в недовиробництві національного прибутку через втрати робочого часу, додаткові витрати на медичне обслуговування, на виплату за листом непрацездатності і пенсій тощо. Збитки в комунальному господарстві можна розглядати як додаткові витрати на прибирання пилу, часте фарбування дерев’яних і металевих конструкцій, витрат на миючі засоби тощо. Збитки в сільському господарстві обумовлюються зниженням цінності посівних площ на забруднених ділянках, причому це, по-перше, зниження врожайності сільськогосподарських культур, а по-друге — забруднення сільськогосподарської продукції. Урожайність зернових культур внаслідок забруднення зменшується на 20 — 25%, соняшнику — на 15 — 20 , овочів — на 15 — 30 %. У забруднених районах зростає захворюваність великої рогатої худоби: лейкозом у 2, туберкульозом в 1,5, маститами в 1,9 раза вище, ніж в екологічно чистих районах. Знижується продуктивність худоби: наприклад, у Донецькому регіоні надої молока на 13 — 14 % нижчі, ніж в умовно чистих господарствах.
Забруднення сильно позначається на лісовому господарстві: відомо, що забрудненням пошкоджено в Німеччині 35 % лісових масивів, в Австрії — 30 %. Збитки, що їх завдає атмосферне забруднення виробничим фондам, криють у собі збитки на поточні капітальні ремонти основних виробничих фондів, збитки від передчасної утилізації обладнання, збитки від простоїв обладнання в ремонті тощо.
Дослідження, проведені у США, показали, що в структурі еконо мічних збитків від забруднення повітря перше місце посідає здоров’я населення (37,9 %), друге — комунальне й побутове господарство (31,7 %), третє — транспорт і промисловість (29,8 %); сільське господарство на останньому місці (0,6 %).
Економічні збитки розраховують у п’яти видах:
1) фактичні збитки, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього природного середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі у звітному періоді;
2) можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто мають умовно-теоретич ний характер;
3) відвернені, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками;
4) ліквідовані — та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природозахисних заходів;
5) потенційні — збитки, що можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища.
Економічні збитки від забруднення атмосфери нині розраховуються емпіричним методом.
Якщо вихідними даними забруднення атмосфери є концентрація шкідливих речовин, то обсяг економічних збитків визначають за формулою 1:
 ,
де:  — питомі збитки, завдані здоров’ю населення, грн. на 1 особу;
R — чисельність населення в зоні впливу підприємства;
 — питомі збитки комунальному господарству, грн.;
 — питомі збитки сільському і лісовому господарству, грн.;
S — площа сільськогосподарських і лісових угідь, га;
Ф — вартість основних промислово-виробничих фондів, млн грн.;
 — питомі збитки промисловості, грн. на 1 млн грн. фондів.
Якщо параметри забруднення атмосфери виражено в тоннах, економічні збитки визначаються за формулою 2:
 ,
де: f1 — коефіцієнт, що враховує розташування джерела викиду і кількість населення, якому завдано збитків;
f2 — коефіцієнт, який враховує наведену висоту викиду;
 — питомі збитки від 1 т шкідливої речовини, що надійшла в атмосферу, грн./т;
Мв — маса викиду в атмосферу, т/рік.
Розрахунок розмірів відшкодування збитків за наднормативний викид забруднювальних речовин в атмосферне повітря ведеться на основі розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням розмірів цих викидів і регулювальних коефіцієнтів.
Розмір компенсації збитків в одиницях національної валюти визначається за формулою 3:
 ,
де: Зк — розмір компенсації збитків, одиниць національної валюти;
Мі — маса і-тої забруднювальної речовини, викинута в атмосферне повітря понаднормативно, в тоннах;
1,1П — базова ставка компенсації збитків у частках мінімальної заробітної плати (П) за одну тонну умовної забруднювальної речовини на момент перевірки, одиниць національної валюти/тонну;
Аі — безрозмірний показник відносної небезпечності і-тої забрудню вальної речовини;
Кт — коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-економічні особливості;
Кзі — коефіцієнт, що залежить від рівня забруднення атмосферного повітря населеного пункту і-тою забруднювальною речовиною.
Розрахунок маси наднормативних викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря виконується за формулою 4:
Мі = 0,0036 (Vi ? Ci – Mді) ? Т,
де: Vi — об’ємна витрата газопилового потоку на виході з джерела (м3/с);
Сі — середня концентрація і-тої забруднювальної речовини (із серії відібраних проб), г/м3, розрахована як середня арифметична;
Mді — потужність дозволеного викиду і-тої забруднювальної речовини для цього джерела, г/с, встановлена дозволом на викид;
Т — час роботи джерела в режимі наднормованого викиду, в год.
Термін роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з моменту виявлення порушення.
Економічні збитки від забруднення води визначаються за формулою 5:
де: l — коефіцієнт, який враховує розташування джерела викиду та водозабезпеченість регіону;
 — питомі збитки від викиду 1 т забруднювальної речовини у воду;
Мс — маса викиду у воду, т/рік.
За наявності наднормативних скидів у гідросферу з порушенням водоохоронного законодавства збитки в національній валюті визначаються за формулою 6:
 ,
де: V — витрати поворотних вод, м3/год;
Т — тривалість наднормованого скиду, год;
С — середня концентрація забруднених речовин у поворотних водах, г/м3;
Сд — дозволена концентрація для скиду забруднювальних речовин (ГДС), г/м3;
0,003 — базова ставка відшкодування збитків, у частках мінімальної заробітної платні за одиницю маси речовин;
Аі — показник відносної небезпечності речовин, визначуваний згідно з переліком ГДК шкідливих речовин;
n — величина мінімальної заробітної плати, грн.;
g — коефіцієнт, що враховує категорію водного об’єкта (додаток);
103 — коефіцієнт, що враховує розмірність величин.
За самовільного використання води збитки розраховуються за формулою 7:
 ,
де: W — об’єми води за самовільного водокористування, м3;
Тар — діючі на час порушення тарифи на воду в одиницях національної валюти за 1 м3.
Обсяг економічних збитків від забруднення земельних ресурсів визначається за формулою 8:
 ,
де: q — коефіцієнт, що враховує родючість земельних ресурсів;
 — питомі збитки від викиду 1 т забруднювальних речовин на ґрунт;
Мв — маса викиду на ґрунт.
Ця формула використовується для підрахунків економічних збитків за використання землі під побутові, органічні відходи; якщо ж відходи пов’я зані з небезпечними речовинами, Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України використовує методику визначення економічних збитків з урахуванням якості ґрунтів, токсичності речовини та глибини її просочування у ґрунт.
Основою розрахунків величини збитків від забруднення земельних ресурсів є грошова оцінка конкретної земельної ділянки, яка на підставі Закону України «Про плату за землю» визначається та уточнюється Держкомземом України. Витрати на здійснення заходів щодо зниження чи ліквідації забруднення земельних ресурсів зростають залежно від глибини просочування забруднювальної речовини у співвідношенні 10 : 3, тобто зі збільшен ням глибини в 10 разів витрати для ліквідації забруднення зростають утричі. Всю складність впливу забруднювальних речовин на земельні ресурси зведено до чотирьох груп небезпечності, основою для яких є показники гранично допустимих рівнів (ГДР) та орієнтовно допустимих концентрацій (ОДК) хімічних речовин у ґрунті, мг/кг.
Отже, розмір відшкодування збитків (Рв.з) визначається за формулою 9:
Рв.з = А · Гд · Кз · Кн · Шезг ,
де: А — питомі витрати на ліквідацію наслідків забруднення земельної ділянки, визначувані як 0,5 Гд;
Гд — грошова оцінка земельної ділянки до забруднення, грн. (див. формулу 10);
Кз — коефіцієнт, що характеризує вміст забруднювальної речовини (м3) в об’ємі забрудненої землі (м3) залежно від глибини просочування;
Кн — коефіцієнт небезпечності забруднювальних речовин (додаток);
Шезг — показник шкали еколого-господарського значення земель (додаток).
Грошова оцінка земельної ділянки до забруднення (Гд) визначається за формулою 10:
 ,
де Пагр — грошова оцінка 1 м2 агровиробничої групи ґрунтів (грн./м2), визначувана за формулою 11:
 ,
де: Гу — грошова оцінка 1 м2 відповідних угідь сільськогосподарського підприємства, грн./м2;
Багр — бал бонітету агровиробничої групи ґрунтів земельної ділянки;
Бу — бал бонітету 1 га відповідних угідь сільськогосподарського підприємства.
Коефіцієнт забруднення землі (Кз) визначається за формулою 12
(за Кз < 1 він не враховується):
 ,
де: Озр — об’єм забруднювальної речовини, м3;
Тз — товща земельного шару, що є розмірною одиницею для роз рахунку витрат із ліквідації забруднення залежно від глибини просо чування та визначається як 0,2 м (орний шар);
Пд — площа забрудненої земельної ділянки, м2;
Іп — індекс поправки до витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування забруднювальної речовини (додаток).
В Україні вже створено законодавчі основи охорони земельних ресурсів, але майже відсутній правовий та економічний механізми здійснення заходів із такої охорони. Діють хіба що три статті (52 — 54) Кодексу про адміністративні правопорушення: стягнення штрафів за псування й забруднення, порушення правил використання, неприведення тимчасово зайнятих земель у стан, придатний для їх використання за призначенням. При цьому розмір штрафів залежить не від ступеня завданої шкоди, а від факту погіршення якості земельних ресурсів.
3.Природоохоронні заходи та принципи їх економічного обґрунтування.
У сучасній практиці фінансування витрат на здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів проводиться за рахунок коштів державного бюджету, підприємств та установ.
За рахунок коштів державного бюджету інвестуються переважно великі природоохоронні заходи загальноцільового призначення: державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійного лиха, державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів, державні плани й кошторис на ведення заповідного господарства в заповідниках, природних парках, пам’ятках природи, заказниках тощо. Капіталовкладення на ці заходи були завжди незначними, часто виділялися за залишковим принципом. Так, за період із 1973 р. по 1975 р. вони становили 917 млн крб., у 1976 — 1980 рр. — 1169 млн, у 1981 — 1985 рр. — 1864 млн, у 1989 р. — 510 млн крб. Підприємства та установи виділяють кошти на охорону та раціональне використання водних ресурсів, повітряного басейну, земель, мінеральних ресурсів.
Для фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища створюються державний та місцеві позабюджетні фонди (див. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження й ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни, регіонів, а саме: 1) будівництво та експлуатація очисних, знешкоджувальних споруд та обладнання; 2) розвиток мало- та безвідходних технологічних процесів і виробництв; 3) розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних вимог; 4) рекультивація земель; 5) заходи боротьби з ерозією ґрунтів; 6) заходи з охорони й відтворення флори і фауни; 7) охорона надр і раціональне використання мінеральних ресурсів.
Економічне обґрунтування природоохоронних заходів здійснюється через зіставлення їхніх економічних результатів із необхідними для їх упровадження витратами з допомогою показників загального і чистого економічного ефекту від цих заходів.
Економічним результатом (повним економічним ефектом) природоохоронних заходів за розрахунків загальної ефективності природоохоронних витрат є:
· у сфері матеріального виробництва — приріст обсягів чистої продукції або прибутку, а в окремих галузях або на підприємствах — зниження собівартості;
· у невиробничій сфері — економія витрат на виробництво робіт і надання послуг;
· у сфері приватного споживання — скорочення витрат з особистих коштів населення.
Економічним результатом природоохоронних заходів є сума таких величин:
· відвернені економічні збитки від забруднення навколишнього середовища, тобто нездійснені завдяки зменшенню забруднення навколишнього середовища затрати в матеріальному виробництві, невиробничій сфері та витрати населення;
· приріст економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, збережених чи поліпшених завдяки реалізації природоохоронних заходів;
· приріст грошової оцінки реалізованої продукції, отриманої завдяки повній утилізації сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів унаслідок здійснення природоохоронних заходів.
Показник загальної (абсолютної) економічної ефективності природоохоронних затрат обчислюється як відношення річного обсягу повного економічного ефекту від природоохоронних заходів до затрат, що його зумовили. Він використовується в процесі обґрунтування структури та обсягів природоохоронних заходів у територіальному розрізі або структури та обсягів капітальних вкладень природоохоронного призначення; за аналізу й контролю динаміки економічної ефективності природоохоронних витрат, міжгалузевих і міжрайонних порівнянь їхньої ефективності.
Показник порівняльної економічної ефективності природоохоронних витрат визначається величиною мінімально необхідних сукупних експлуатаційних витрат і капітальними вкладеннями в реалізацію природоохоронних заходів, приведених до річної розмірності з урахуванням фактора часу. Він використовується для вибору економічно найкращого варіанта природоохоронних заходів у тих випадках, коли порівнювальні варіанти забезпечують досягнення однакового за якістю навколишнього середовища і тотожного за основними соціальними та економічними результатами в межах території, на яку поширюється вплив природоохоронних заходів.
Показник чистого економічного ефекту природозахисних заходів визначається у вигляді різниці між приведеними з урахуванням фактора часу до однакової розмірності економічними результатами цих заходів і витратами на їхнє здійснення.
Економічна ефективність природозахисних заходів визначається обчисленням загальної та порівняльної економічної ефективності природозахисних витрат і чистого економічного ефекту природозахисних заходів.
Загальна (абсолютна) економічна ефективність природозахисних витрат визначається порівнянням повного економічного ефекту природозахисних заходів і зумовлених ним природозахисних витрат. Повний економічний ефект природозахисних витрат обчислюється як різниця показників чистої продукції або прибутку в матеріальному виробництві і витрат у невиробничій сфері, витрат із державного бюджету та особистих коштів населення за існуючого стану навколишнього середовища (або стану, який може виникнути без проведення природозахисних заходів) і прогнозованого стану.
Загальна ефективність природозахисних витрат визначається на всіх стадіях планування заходів з охорони природи та раціонального використання природних ресурсів у народному господарстві в цілому, економічних районах та областях, галузях і господарських об’єднаннях, під час проектування природозахис них об’єктів, а також оцінювання результатів виконання планів охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.
Як додаток до показників загальної економічної ефективності природозахисних витрат використовуються показники їхньої економічної та соціальної ефективності.
Екологічна ефективність природозахисних витрат визначається зіставленням обсягів екологічних результатів і витрат, що їх спричинили. Екологічні результати обчислюються як різниця показників негативного впливу на навколишнє середовище і як різниця показників стану навколишнього середовища до і після проведення заходів.
Соціальна ефективність природозахисних витрат вимірюється відношенням натуральних показників, які виражають соціальні результати, до витрат, необхідних для її досягнення. Соціальний результат визначається як різниця показників, що характеризують зміни в соціальній сфері, які виникли внаслідок здійснення природозахисних заходів.
Екологічні та соціальні результати і відповідні показники ефективності використовуються як допоміжні до економічних показників ефективності та служать для:
· визначення рівня і нормативів збільшених показників витрат, необхідних для досягнення установленої величини зниження шкідливих викидів і збереження оптимального стану навколишнього середовища;
· розрахунку ефективності витрат, результат яких не має безпосереднього грошового виразу (відвернення скорочення генетичного фонду тварин і рослин, збереження естетичної цінності природних ландшафтів, пам’яток природи тощо).
Витрати, зумовлені впливом забрудненого середовища на реципієнтів, мають місце головно за забруднення атмосфери, акустичного середовища місць поселення, а в разі забруднення водних джерел — у тих водокористувачів, які використовують забруднену воду (зрошувальне рільництво, гідротехнічні споруди та об’єкти).
Величина цих витрат визначається затратами на компенсацію негативних наслідків впливу забруднення на людей та різні об’єкти. Такі витрати являють собою суму наведених витрат на:
· медичне обслуговування людей, які захворіли внаслідок забруднення навколишнього середовища;
· компенсацію втрат чистої продукції через зниження продуктивності праці, а також невиходів працюючих на роботу внаслідок впливу забруднення навколишнього середовища на населення;
· додаткові послуги комунально-побутового господарства через забруднення навколишнього середовища;
· компенсацію кількісних і якісних витрат продукції у зв’язку зі зниженням продуктивності земельних, лісових, водних та інших ресурсів через забруднення середовища;
· компенсацію втрат промислової продукції через вплив забруднення на основні фонди.
У структурі витрат, спричинених забрудненням середовища, мають враховуватись і витрати на ліквідацію вторинного забруднення (від спалювання відходів, їхнього проникнення в навколишнє середовище в процесі зберігання тощо).
Економічний результат природозахисних заходів (Р) виражається у величині відвернених річних економічних збитків від забруднення середовища (П) і річного приросту прибутку (додаткового прибутку) від поліпшення виробничих результатів діяльності підприємств чи групи підприємств (Д), тобто:
Величина відвернених економічних збитків від забруднення середовища (П) дорівнює різниці між розрахунковими величинами збитків, які мали місце до здійснення природозахисних заходів (Зф), і залишкових збитків після проведення цих заходів (Зм):
П = Зф – Зм.
Якщо періоди будівництва (реконструкції), а також проектні строки експлуатації природоохоронних споруд, величини витрат і результат у період експлуатації істотно не змінюються в часі, то порівняння варіантів природозахисних заходів може проводитися за величиною їхнього річного чистого економічного ефекту (Е). Вибір найкращого з кількох варіантів природозахисних заходів у такому разі здійснюється за формулою:
Е = (Р – З) ® мах.
Приведені до річної розмірності витрати визначаються за формулою:
З = С + Ен · К,
де: С — сукупні експлуатаційні витрати;
К — капітальні вкладення в будівництво природозахисних споруд;
Ен — норматив річної ефективності капіталовкладень (тимчасово беруться в розмірі 0,12).
Якщо порівнюються заходи, що забезпечують вихід на заданий рівень якості навколишнього середовища, наведені витрати визначаються за формулою:
З = К + Тн · С,
де: Тн — нормативний строк окупності капітальних вкладень (величина, зворотня Ен).
Лекція №8
Тема:Планування раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища. НТП.
План лекційного заняття:
1. Сутність планування раціонального природокористування.
2. Принципи раціонального природокористування.
3. НТП та його наслідки.
1.Сутність планування раціонального природокористування.
Планування є важливою складовою системи управління та регулювання раціонального природокористування та охорони довкілля. Серед інших важелів воно вирізняється насамперед роллю попереджувача негативних наслідків від забруднення навколишнього середовища. Превентивні заходи набагато ефективніші, ніж ліквідація негативних наслідків.
В останні роки механізм планування в Україні, в умовах переходу до ринкової економіки, зазнав численних змін, однак його значення для збереження якості середовища проживання в межах окремих районів зростає. Особливо велика роль довгострокових еколого-економічних розробок змін навколишнього середовища під впливом господарської діяльності, оскільки такі розробки дають можливість узгодити антропогенне навантаження з природно-ресурсним потенціалом регіону.
До основних видів наукових прогнозних розробок належать: розділи з охорони природи Комплексного прогнозу науково-техніч ного прогресу та його соціально-економічних наслідків на тривалу перспективу (на 20 років), схем-прогнозів розвитку й розміщення продуктивних сил України та її адміністративних одиниць, державні програми охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.
У плануванні розвитку території важливим є комплексна оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище. В таку оцінку доцільно включати мету й необхідність майбутньої господарської діяльності, способи її здійснення, реальні альтернативи, характер і ступінь впливу на довкілля, в тому числі й аварійних ситуацій, можливості зменшення шкідливого впливу на компоненти природи. З огляду на це у практиці планування передбачається розроблення територіаль них комплексних схем раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища (ТЕРКСОП). Вони мають містити обґрунтування комплексних заходів з охорони природи, мета яких — запобігати забрудненню довкілля регіонів. ТЕРКСОПи розробляються по окремих містах і великих промислових об’єктах, які мають важливе господарське значення.
ТЕРКСОПи дають змогу перейти на проектній стадії до детального розроблення першочергових заходів, спрямованих на охорону здоров’я населення і покращання середовища його проживання, зменшення збитків від утрат основних та оборотних фондів, скорочення втрат від стихійних процесів.
Важливими особливостями ТЕРКСОПів є те, що: 1) вони оцінюють стійкість природно-ресурсного потенціалу та його окремих компонентів; 2) об’єднують у єдиному комплексі природні та господарські критерії взаємодії, доповнюючи їх специфічними регіональними критеріями, що дає можливість найбільш збалансовано використати природно-ресурсний потенціал регіонів; 3) регіональна диференціація природних і господарських факторів дозволяє виробити конкретніші критерії якості довкілля, а також доповнити вимоги конкретної території до вдосконалення процесу управління природокористування; 4) схеми репрезентують науково обґрунтовані довгострокові програми заходів із раціонального використання та охорони довкілля з урахуванням її регіональних особливостей.
ТЕРКСОПи розробляються в кілька етапів.
І етап — визначення цілей та формулювання завдань територіальної комплексної схеми. Вони формулюються залежно від екологічної ситуації, що склалась у регіоні.
ІІ етап — економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу регіону; надання інформації для попереднього аналізу розміщення господарських об’єктів з урахуванням особливостей їх впливу на довкілля.
ІІІ етап — аналіз у єдиному комплексі відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону за ретроспективний, існуючий та плановий періоди, як щодо рівня навантаження, так і з урахуванням його специфіки. Відмінною рисою етапу є одночасне врахування техногенного впливу та завданих ним збитків природним компонентам виробничо-територіальних систем і природних комплексів, а також урахування всіх видів збитків і планування втрат на його запобігання або компенсацію. Крім того, розробляється прогноз змін довкілля за альтернативних антропогенних впливів на природно-ресурсний потенціал регіону.
ІV етап — характеристика проблемних ситуацій, які виникли внаслідок взаємодії між природними та господарськими об’єктами, рангування проблемних ситуацій з тим, щоби вирізнити пріоритетні (головні), техніко-економічні обґрунтування альтернативних варіантів їх вирішення.
V етап — розроблення комплексу конкретних заходів з удоско налення механізму управління процесом раціоналізації природокористування та охорони довкілля в кожному конкретному регіоні.
Радикальна перебудова в системі планування раціонального при родокористування та охорони довкілля означає поворот до екологізації проектування, будівництва та експлуатації природно-госпо дарських систем, до всебічного врахування природних, економічних і соціальних факторів, які тісно взаємодіють між собою. Врахування екологічного фактора у плануванні значно розширює та збагачує поняття ефективності виробництва, яку слід оцінювати з певним урахуванням усіх змін, що відбуваються під його впливом у навколишньому середовищі.
2.Принципи раціонального природокористування.
Сутність планування раціонального природокористування та охорони довкілля проявляються в його принципах.
1. Принцип природно-господарської збалансованості передбачає поєднання галузевого й територіального розвитку у плануванні охорони довкілля. Кожний регіон має свій природно-ресурсний потенціал, і планування господарського освоєння його території необхідно проводити з урахуванням відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсного потенціалу. Порушення цього прин ципу спостерігається в багатьох регіонах Землі внаслідок високої концентрації про мислового виробництва, особливо таких екологічно небезпечних галузей, як чорна і кольорова металургія, хімічна, целюлозно-паперова, нафтопереробна промисловість, які вкупі з недосконалими технологіями, відсутністю природозахисних систем зумовили виникнення екологічно гострих ситуацій.
2. Принцип комплексності, який стосовно до раціонального природокористування регіону означає максимальне наближення ресурсного циклу як антропогенного кругообігу речовин до природного кругообігу. Комплексність виражається у плануванні впровадження безвідходних, ресурсозберігальних технологій. Для України цей принцип має особливе значення, оскільки існуюча тривалий час практика планування розміщення виробництва без урахування критеріїв екологічної доцільності призвела до накопичення великої кількості відходів, які часто-густо є цінними покладами сировини.
3. Програмно-цільовий принцип прийняття науково виважених рішень комплексного територіального плану, реалізація якого дозволяє вирізнити пріоритетний напрям екологічної політики в кожному регіоні, визначити масштаби і терміни проведення робіт з охорони природи і відтворення природних ресурсів.
|
|