Багатовекторна програма соціального партнерства ДТЕК ДТЕК - приватна енергетична компанія України, побудована на основі принципу вертикальної інтеграції, входить до складу СКМ. Підприємства ДТЕК формують виробничий ланцюжок від видобутку і збагачення вугілля до генерації і дистрибуції електроенергії. Компанія займає лідируючі позиції на українському ринку вугілля і теплової генерації: за підсумками 2008 року ДТЕК видобув 17,6 млн. тонн вугілля і є найбільшим виробником в Україні з часткою ринку 22,6%. Підприємства «Східенерго» разом з «Дніпроенерго», в якому частка ДТЕК становить 47,5%, у 2008 році виробили 34,5 млрд. кВт/г, або майже половину всієї теплової електроенергії в Україні.
Проблема:
Проблема дефіциту міських бюджетів територій присутності ДТЕК традиційно вирішувалася за рахунок містоутворюючих підприємств компанії. Безсистемні запити місцевої влади зростали, соціально-економічні проблеми регіонів повністю не вирішувалися, а компанія знаходилася у стані «вічного боржника». Відмовити - означає зіпсувати собі репутацію, оскільки існує думка, що бізнес має «ділитися».
Рішення:
Сергій Кордашенко, директор з управління персоналом і корпоративним комунікаціям ДТЕК: «Компанія готова виділяти істотні фінансові та організаційні ресурси і розглядати всі свої соціально орієнтовані програми як довготривалі інвестиції у сталий розвиток бізнесу. Це дасть нам змогу перейти від проведення розрізнених соціальних акцій до довгострокового планованого соціального партнерства із залученням сучасних управлінських технологій. При цьому будуть максимально враховані інтереси жителів міст присутності наших підприємств».
ДТЕК вирішив надати місцевій владі експертне сприяння при розробці програм з підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості міст. Менеджмент компанії виходить з того, що нова формула стратегічної співпраці і бізнес-підхід до соціального інвестування мають передбачати єдине розуміння довгострокових перспектив розвитку регіонів присутності бізнесу ДТЕК.
У 2007 році компанія почала системну роботу у сфері соціального інвестуванні, запустила проект соціального партнерства - програму, аналогів якої за масштабністю співпраці між приватним бізнесом, владою та громадськістю немає в Україні.
Органи місцевого самоврядування кожної території-учасниці соціального партнерства спільно з підприємствами й іншими заінтересованими сторонами обирають пріоритетні напрями соціальних інвестицій. За результатами обговорення на кожній території формується програма соціального партнерства та визначаються конкретні проекти, що підлягають фінансуванню. Очікуваний результат роботи в умовах нової моделі - оновлені установи культури, сучасне медичне обладнання у лікарнях і поліклініках, комп'ютерні класи в школах й інші зримі ознаки та характеристики підвищення рівня та якості життя.
Реалізація моделі проходила у декілька етапів:
I етап - 2007 рік: підписано тристоронні протоколи про наміри між корпоративним центром, виробничими підприємствами та органами місцевого самоврядування 7 міст Дніпропетровської, Донецької і Луганської областей, створено робочі координаційні групи для вирішення оперативних питань.
II етап - березень 2008 року: розроблено і підписано багатосторонню довгострокову декларацію соціального партнерства (ДСП), яка відкрита для приєднання третіх сторін, що розділяють принципи діалогу, відвертості і взаємного врахування інтересів. Створено координаційний комітет соціального партнерства, за допомогою якого учасники програми соціального партнерства планують спільну діяльність і обговорюють результати. Комітет складається з керівників підприємств та органів місцевого самоврядування - учасників декларації. Керівний орган комітету - бюро, що складається з трьох призначених на постійній основі членів-керівників профільних підрозділів ДТЕК і двох змінних членів-керівників органів місцевого самоврядування.
Стартував партнерський проект між ДТЕК та Агентством США з міжнародного розвитку USAID, спрямований на надання експертної і практичної допомоги міським радам регіонів присутності компанії у вдосконаленні процесу стратегічного планування для підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості міст.
III етап - 2008 рік: над розробкою стратегічних планів економічного розвитку міст працювали експертні комітети за участю експертів і консультантів USAID, представників підприємств і корпоративного центру, депутатів місцевих рад і представники органів місцевого самоврядування. Робочими групами проведено дослідження бізнес-клімату міст (ставлення бізнесу до міських органів влади, від яких залежить зростання економіки міст).
Компанія орієнтується на партнерський підхід до вирішення соціальних проблем, оскільки, по-перше, це дасть змогу оптимізувати витрати підприємств і міської влади, по-друге, розподілить відповідальність за вирішення проблем між усіма учасниками процесу, по-третє, сумісний бюджет дасть змогу ефективніше реалізовувати дорогі проекти.
На реалізацію програми соціального партнерства у 2007 році було виділено 3 млн. гривень, у 2008 році цю суму було подвоєно і збережено у кризовому 2009 році - по 6 млн. гривень.
Результати:
Було налагоджено конструктивний діалог з представниками місцевої влади, учасникам процесу стало зрозумілим, що бізнес не замінює державу у вирішенні соціальних і економічних проблем, але готовий по мірі своїх можливостей надавати фінансову, методологічну і консультаційну допомогу.
У 2009 році було розроблено і затверджено на сесіях міських рад стратегічні плани економічного розвитку міст з джерелами фінансування і термінами реалізації проектів, переважна частина яких успішно пройшла громадські слухання або користується підтримкою громадських організацій та інститутів громадянського суспільства. Для виконання планів у 2009 році створено комітети з управління реалізацією стратегічних планів економічного розвитку міст і положення про моніторинг стратегічних планів, створено офіційні сайти міст, де розташовані підприємства. Контроль та участь громадськості - один з базових принципів планування І реалізації програми соціального партнерства. Такі самі плани розвитку розроблятимуться у регіонах присутності інших підприємств компанії, що підтримують концепцію соціального партнерства (наприклад, м. Добропілля).
У майбутньому планується провести також незалежну оцінку реалізації декларації соціального партнерства, розширити географію проектів і закріпити ефективність системи управління і координації. Впровадження такої форми взаємодії з місцевою владою, як соціальне партнерство, дало змогу збалансувати інтереси бізнесу і співтовариства - припинився потік безсистемних і нескінченних запитів, неможливість задовольнити які негативно відбивалася б на іміджі компанії. Використання передових технологій, професійний менеджмент, а також активна соціальна політика - запорука стійкого розвитку компанії на паливно-енергетичному ринку України, що створює передумови для соціально-економічного розвитку регіонів присутності і країни в цілому. Зараз ДТЕК асоціюється як компанія, що уміє стратегічно мислити не тільки в економічній, але й соціальній площині.
Питання до обговорення ситуаційної вправи.
1. З'ясуйте та обговоріть головні цінності ДТЕК. (Варіант №14)
2.Чи існує, на Вашу думку, конфлікт Інтересів між різними групами заінтересованих сторін у соціальних партнерствах ДТЕК. (Варіант №15)
3. Зробіть нариси про майбутній розвиток КСВ ДТЕК в питаннях розвитку громад та змоделюйте її вплив на розвиток регіонів. (Варіант №16)
Завдання 17.
Соціальне партнерство в закладах
середньої освіти (школах) країн Західної Європи
Питання про участь представників соціально-економічних інститутів в управлінській діяльності школи як важеля, що сприятиме підвищенню якості шкільної освіти, стало головним пунктом обговорення на загальній нараді міністрів освіти країн Ради Європи 23 жовтня 1995 року у Люксембурзі. Учасники наради визнали, що єдиним демократичним шляхом консолідації суспільства є залучення (представників) громадськості до управління школою.
Цій заяві передувала низка нормативно-правових документів, які визначають юридичну можливість упровадження державно-громадського управління в загальноосвітньому навчальному закладі, зокрема:
- Рекомендації № R (83) 13, комітету міністрів Ради Європи «Про роль середньої школи у підготовці молоді до життя», ухвалені 23.09.1983 р.;
- Європейська Хартія місцевого самоврядування, прийнята у Страсбурзі 15.10.1985 р., про національні і місцеві заходи щодо поширення інформації про місцеву демократію (Україна ратифікувала її відповідним законом за № 452/97-ВР від15.07.1997 р.);
- Конвенція про права дитини (UN Convention on the Rights of the Child), прийнята Генеральною асамблеєю ООН 20.11.1989 р., (для України чинна з 27.09.1991 р.);
- Європейська Хартія про участь молоді в житті комун і регіонів на 1992 рік (European Charter on the Participation of Young People in Local and Regional Life in 1992), прийнята Конгресом місцевих і регіональних влад Європи 14.01.1991 р. та ін.
Соціальне партнерство у галузі шкільної освіти розглядається як один із найефективніших шляхів вирішення нагальних освітніх проблем, коли школа у взаємодії із владою, громадськими організаціями, бізнесом, ЗМІ може вирішити проблеми, які самостійно вирішити неможливо.
Відповідальність за забезпечення єдиного освітнього простору в країні (цілі, завдання, стандарти) та надання системі освіти необхідних ресурсів несе держава. Проте вона навряд чи може охопити і врахувати всю складність завдань і умов конкретних спільнот. Це, зокрема, стосується місцевих галузевих пропорцій у структурі робочих місць, динаміки молодіжних груп, безробіття, екологічних та історичних обставин, різниці в сімейних умовах життя дітей і т. д. Ці відмінності призвели в багатьох країнах Західної Європи до виникнення великого розмаїття «політичних відносин» у системі освіти і залучення різноманітних соціально-економічних інститутів громадянського суспільства до життя освітніх установ.
Механізми реалізації соціального партнерства у галузі шкільної освіти спираються на законодавчу та нормативно-правову базу, що діє в межах Євросоюзу, і виявляються через:
- соціальне замовлення;
- соціальне обслуговування;
- регулювання освіти;
- лобіювання;
- спонсорство.
І. Соціальне замовлення. Замовником на соціально адаптованого громадянина своєї країни, який здатний навчатися упродовж життя, може виступати держава. «Держава забезпечує доступність і безоплатність освіти», як зазначено в статті 14 Статуту основних прав членів країн Європейської співдружності та пропонує нові освітні принципи, правила та положення і впроваджує їх у життя в шкільних установах.
Сучасні навчальні програми, плани та навчально-методичні матеріали з європейської тематики у країнах Західної Європи базуються на концепції європейського виміру в освіті та традиційно впроваджуються у шкільних предметах: історія, географія, іноземні мови, предмети естетичного циклу, громадянська освіта та гуманітарні науки.
Бізнес-структури теж виступають замовниками в галузі освіти. Основана їх увага фокусується на формуванні кваліфікованих фахівців, необхідних для певного бізнес-осередку чи регіону країни. Окрім закладення основ професійного самовизначення школи, у багатьох країнах Західної Європи надають базові професійні знання зі спеціальностей, які сприяють адаптації випускників загальноосвітніх закладів у ринковоорієнтованому суспільстві. В таких випадках, як правило, школи отримують фінансову підтримку від зацікавлених підприємств та організацій задля створення умов забезпечення високої якості освіти.
Основні положення про налагодження взаємодії освіти і ринку праці, забезпечення повної зайнятості та продуктивності праці визначено у стратегічному документі ЄС – «Плані економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року» (Лісабонська стратегія).
Батьки, як основні замовники всебічно розвиненої особистості, взаємодіють зі школою шляхом створення умов в сім’ї для розвитку і самореалізації особистості дитини та безпосередньо беручи участь у роботі піклувальних рад школи. Участь батьків у роботі школи підтримується Законом про працю.
ІІ. Соціальне обслуговування. Участь соціальних партнерів в обслуговуванні замовників освітніх послуг, реалізується через консолідацію зусиль державного, недержавного і бізнес сектору у спільному прийнятті рішень щодо налагодження навчального процесу в школі та задля підвищення якості надання освітніх послуг. Співпраця здійснюється через низку соціальних програм та проектів, які здатні вирішити суспільні проблеми, що набули глобального виміру і гостроти (наприклад, підлітковий алкоголізм, сексуальні девіації, прояви насильства, ігроманія, наркоманія та ін.). Право на отримання державної допомоги та суспільної підтримки батьків чи законних опікунів (як основних замовників освітніх послуг) у вихованні та розвитку дитини регулюється Європейською конвенцією про права дитини, Стаття 18.
Право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист здійснюється не лише засобами ст. 17, а може бути предметом захисту таких статей, як 11, 12, 13, 14 тощо Європейської Соціальної Хартії.
ІІІ. Регулювання освіти. Надання освітянських послуг населенню країни перебуває в безпосередній залежності від діяльності, яку здійснюють органи державної влади щодо реалізації конституційного права громадян на освіту. Вплив держави на галузь шкільної освіти передбачає пряме й опосередковане регулювання.
Під «прямим» регулюванням мається на увазі здійснення організаційно правових обмежень, встановлення освітніх норм та механізмів їх оцінювання, здійснення більш-менш систематичного контролю (перевірок), забезпечення певних умов фінансування т ін.
«Опосередковане» державне регулювання шкільної освіти передбачає широке залучення до співпраці інститутів громадянського суспільства. Упровадження державно-громадських відносин у системі управління освітою спонукає до інформаційної відкритості та рівноцінної участі держави і громади у процесі регулювання діяльності навчальних закладів, що проявляється через «звітність державних органів управління освітою перед суспільством та участі громадськості в прийнятті важливих рішень в процесах освітянської діяльності».
IV. Лобіювання. Недержавні організації у країнах Західної Європи часто заручаються підтримкою шкіл у процесі легалізації і правового регулювання лобістської діяльності НДО. Така співпраця регулюється Європейською конвенцією про визнання міжнародних недержавних організацій від 1986 р. та ґрунтується на «Фундаментальних принципах щодо статусу недержавних організацій в Європі». Захист окремих категорій населення охоплюється різними статтями й різними заходами. Наприклад, партнерство шкіл та бізнес-структур сприяє маркетинговій підтримці торгівельних представництв та виробничих компаній. Лобіювання інтересів виробників на ринку споживання сприяє збільшенню товарообігу та забезпечує рекламну кампанію бренду.
V. Спонсорство в галузі шкільної освіти в країнах Західної Європи може виражатися як через надання державою додаткової фінансової підтримки (на конкурсній основі), відомої під назвою «ґранти» (англ. granting), так і через створення пільг некомерційним організаціям (повне чи часткове звільнення від сплати за користування державним чи муніципальним майном, матеріально-технічне забезпечення тощо), про що йдеться у Європейському законі про спонсорство № 394/2006, Стаття 8, пункт 1 та Законі про оподаткування (Tax Code, 2003).
Досвід західноєвропейських країн свідчить, що держава може субсидіювати і бізнес-сектор, з метою стимулювання організацій вкладати ресурси у внутрішньовиробничі програми навчання (або відкриття додаткових можливостей кар’єрного зростання) своїх працівників за умови, що здобуті знання відповідатимуть тому виду діяльності, яку вони виконують на підприємстві. Державні органи Великобританії, Італії, Швеції у разі найму на навчання на виробництві молоді віком 16 - 18 років, яка не має повної середньої освіти, відшкодовують 60 % витрат підприємства на означені цілі.
Практику впровадження соціального партнерства в закладах шкільної освіти країн Західної Європи на основі зазначених вище механізмів можна схарактеризувати на різних суспільних рівнях: міжнародному/ глобальному, національному/міжсекторному, галузевому та інституційному.
Взаємодія соціальних партнерів на міжнародному рівні ґрунтується на соціальному замовленні суспільства і полягає у практичному втіленні узгодженої освітньо-орієнтованої політики усіх країн світу або групи країн Європи, у забезпеченні умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина світу, здатного навчатися упродовж життя. Такі ідеї орієнтуються на соціальне замовлення суспільства. Підтвердженням цього є низка короткострокових і довгострокових європейських програм та проектів:
е-Твінінг (e-Twinning) – підтримка співпраці шкіл різних країн Європи шляхом online спілкування;
Коменіус (Comenius) – співпраця європейських шкіл над спільною проблемою з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;
Лінгва (Lingua) – сприяння підвищенню стандартів викладання і вивчення європейських мов, забезпечуючи засоби для їх навчання;
Мінерва (Minerva) – розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в освіті;
Сократ (Socrates) – побудова грамотної Європи задля популяризації ідей ціложиттєвого навчання;
проект ЛІСА (LISA – Leadership Improvement for Students’ Achievements) – покращення роботи директорів шкіл для підвищення досягнень учнів та ін.
Фасилітаторами (англ. facilitator – «посередник», людина, яка забезпечує успішну групову комунікацію) міждержавної взаємодії шкіл та громадських об’єднань є міжнародні та світові організації, такі як ЮНЕСКО (UNESCO), ОЕСР (OECD), ЮНІСЕФ (UNICEF), Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Європейська Рада та ін.
В умовах розвитку глобальної економіки та транснаціональних контактів соціальне партнерство набуває вигляду відносин, які сприяють розвитку глобальної освіти. Територіальна міждержавна співпраця шкільної громади вже не обмежується єдиною Європою, а поширюється на різні континенти світу. Мета взаємодії шкіл та громадських організацій різних континентів – на глобальному рівні підвищити розуміння молоддю глобальних проблем та озброїти молодих людей вміннями їх вирішувати.
Саме такі завдання вирішує програма, започаткована відділом міжнародного розвитку Королівства Великобританії – Глобальне партнерство шкіл (Global School Partnerships сайт www.dfid.gov.uk/), яке об’єднує понад 4600 шкільних партнерств з Європи, Африки, Латинської Америки та Карибських островів.
На національному рівні соціальне партнерство спрямоване на об’єднання зусиль представників різних секторів суспільно-економічних інститутів для надання соціальних послуг та розв’язання соціальних проблем. Така співпраця реалізується через спільні заходи державних відомств з благодійними і волонтерськими організаціями; спільну участь державних і недержавних установ у проведенні наукових досліджень та анкетувань; спільні ініціативи бізнес-структур та неурядових організацій щодо збору статистичної інформації та маркетингу надання освітніх послуг; взаємодію урядових і незалежних інститутів влади із регулювання навчального процесу та контрою за його здійсненням.
Міжсекторне партнерство в країнах Західної Європи виражається через громадське регулювання освіти і проявляється у роботі Національних шкільних асоціацій та незалежних агентств. Такі організації, що об’єднують на постійній основі представників бізнесу, науки, менеджменту, навчальних закладів, беруть на себе функції, які раніше виконували Міністерства освіти. Європейська асоціація батьків (European Parents Association) з національними представництвами більш ніж у 20 країнах Європи є такою партнерською організацією, яка об’єднує батьків – представників різних професій – з метою співпраці батьків і вчителів для створення оптимальних умов для навчання учнів – їх дітей (сайт організації www. epa-parents.eu).
Таку ж мету ставив перед собою і Форум «Співпраця школа – бізнес», що відбувся у Брюсселі 24 – 25.03.2010 р. Учасники Форуму дійшли висновку, що школи не можуть існувати ізольовано, лише співпраця з партнерами (недержавними, бізнес-організаціями) допоможе покращити результати навчання учнів.
Соціальне обслуговування на галузевому рівні, здійснюється шляхом довготривалої взаємодії соціальних партнерів однієї галузі. Освіта потребує співпраці галузевих інститутів «школа – школа», «школа – ВНЗ», «школа - дитячий садок» та зацікавлених представників соціально-економічних інститутів – «школа – бізнес-структура», школа – задля досягнення значущої для всіх цілі, яка досягається «через спільне фінансування та спільну реалізацію соціальних проектів та програм».
Практичне втілення ідеї партнерства між школою та ВНЗ (педагогічного спрямування) знаходить своє відображення на різних курсах навчання у вузі за умови, що студенти університету (інституту, коледжу) приходять в школу для отримання практичних навичок і вмінь протягом 4 років навчання (1-й рік – ознайомлення; 2-й – допомога вчителю, обмін досвітом; 3-й – «перші кроки» у викладанні, 4-й рік – повноцінне викладання.
Іншим прикладом галузевого (освітнього) партнерства може слугувати освітній проект Європейська школа, який вже має свої відділення у 15 країнах Європи. Символічні Європейські школи створюються на базі університетів переважно для дітей мігруючих професорів чи викладачів, які мобільні у територіальних межах Європейського Союзу та мають можливість працевлаштуватись на спільному європейському ринку праці. Учні Європейських шкіл безкоштовно навчаються на дошкільному, початковому, середньому освітньому рівнях. Цікавим є те, що часто предмети в таких школах викладають лектори університету, чим забезпечується прямі партнерські стосунки школа-університет. Роботі таких шкіл допомагає Асоціація батьків Європейської школи (INTERPARENTS), що є яскравим прикладом інституційного партнерства.
Основними механізмами реалізації соціального партнерства на інституційному рівні є регулювання діяльності школи та взаємна відповідальність школи і представників громадськості за прийняття освітніх рішень. Ідея тісної співпраці «школа – сім’я – громада» зводиться до розуміння, що готувати дитину до життя в демократичному суспільстві необхідно засобами самого суспільства, тобто створення атмосфери турботи і підтримки учнів здійснюється не лише силами батьків, а силами всієї громади, яка б сприяла розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, емоційні й соціальні потреби. Про це йдеться у рекомендації N R (83) 13, пункт 4 (додатка до рекомендацій) комітету міністрів Ради Європи «Про роль середньої школи у підготовці молоді до життя”, ухваленої 23.09.1983 р.
Об’єднання зусиль партнерів спрямоване на особистість, що навчається, та її навчальні досягнення. На рівні школи, як соціального інституту, типовою є двостороння взаємодія, яка знайшла своє відображення через співпрацю між школою (вчителями) – «постачальниками» освітніх послуг та їх «споживачами» – батьками (учнями). У країнах Західної Європи така ідея співпраці поширилась під назвою «партнерство школа (вчителі) – родина (батьки)» (school – family partnership).
Вплив сім’ї на розвиток особистості залежить від її складу, морально-психологічного клімату, соціальної орієнтації, загальної та педагогічної культури батьків, часу і характеру спілкування кожного з них з дитиною, єдності чи суперечливості вимог до неї, кола сімейних інтересів тощо. Розробники освітньої політики в деяких країнах Західної Європи зрозуміли, що для досягнення єдності школи і родини у вихованні соціально орієнтованої особистості батькам іноді бракує певних навичок. Насамперед, це навички допомоги дитині при освоєнні освітніх програм (знання предмета); освоєння навичок ефективного спілкування з дитиною; використання правових знань у галузі освіти (державні освітні стандарти, правила прийому до шкіл і ВНЗ, форми участі батьківської громадськості у життєдіяльності освітньої установи тощо).
Провідною формою організації педагогічної освіти батьків є народні університети (public universities), які діють при школах чи підприємствах. Завдання їх полягає в тому, щоб дати слухачам систематичні педагогічні і загальнонаукові знання. Поряд з університетами широко розповсюджені педагогічні лекторії, школи молодих батьків, наставників тощо. У школах або в трудових колективах створюються консультпункти, де батьки можуть одержати кваліфіковану консультацію з питань навчання і виховання, які їх хвилюють. Так, у Великобританії, згідно з програмою Партнерство школи і батьків (Parent School Partnership, PSP), проводяться навчальні семінари, на яких батьки отримують необхідні знання і вміння з шкільних предметів, що дає можливість покращувати підготовку їх дітей до занять. Педагогічні вміння батьків особливо необхідні у Великобританії та Нідерландах, оскільки за національним законодавством на рівні початкових класів батьків можуть залучати до навчального процесу або наймати на роботу як помічників вчителя (teacher assiatants). У Шотландії батьки разом з вчителями створюють Асоціації батьків і вчителів (Parent Teacher Associations, PTAs) за для підтримки шкіл, які відвідують їх діти.
Починаючи з 2010 р. уряд Франції започаткував освітню програму під назвою «Інструментарій для батьків» (Mallette des parents), до якої були залучені 1300 державних середніх шкіл. Мета програми – створити умови для соціалізації учнів, підвищення їх навчальних досягнень та запобігання насильства і дискримінації в школі й у суспільстві. Під час зустрічей та перегляду відеофільмів з батьками шестикласників проводяться обговорення суспільних проблем та вирішуються нагальні проблеми покращення успішності учнів.
Розглянуті приклади соціального партнерства в школах країн Західної Європи не вичерпують усього спектру діяльності шкіл і соціально-економічних інститутів, які взаємодіють з метою всебічного розвитку особистості, здатної адаптуватися в суспільстві. За умов розвитку децентралізації та посилення автономії шкіл функціональні обов’язки батьків від дорадчого та наглядового характеру стали набувати керівного та регулюючого. Все більше у країнах Західної Європи батьків включають до складу шкільних рад як основного органу з прийняття освітніх рішень.
Завдання 18, 19, 20.
Підприємство у сфері інформаційних технологій розробляє ігрові програмні продукти та веб-дизайн. У своїй галузі це підприємство є одним із лідерів на національному ринку. Треба звернути увагу на можливість підвищення іміджу підприємства з метою стимулювання попиту на послуги та продукти підприємства.
Питання для обговорення:
1. У чому може бути сутність взаємин із громадськістю в екологічній сфері на цьому підприємстві? (Варіант №18)
2. Визначте доцільність екологічного розділу в корпоративному соціальному звіті цього підприємства. (Варіант №19)
3. Яку інформацію можна подати в екологічному розділі корпоративного соціального звіту цього підприємства? (Варіант №20)
Завдання 21, 22, 23, 24, 25.
|