Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Тобто, бюджетне відшкодування – відшкодування від’ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування за результатами податкової перевірки.

Тема 6/2: Податкова система України.

1. ПДВ.

2. Податок на прибуток підприємств.

3. Акцизний податок.

4. Плата за землю.

5. Місцеві податки та збори.

Податок на додану вартість.

ПДВ– непрямий загальнодержавний податок, що виступає частиною новоствореної вартості, входить у ціну реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг

Податковий кодекс України визначив 7 основних категорій платників ПДВ (ст. 180+181+182+183):

1) особи, які добровільно реєструються, при умові:

- особа здійснила оподатковувані операції (а не планує здійснити такі операції), але загальна сума від їх здійснення не перевищила 300 000 грн. без ПДВ;

– обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 відсотків загального обсягу постачання.

На підставі положень підп. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фізична особа — підприємець, яка знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, не може бути добровільно зареєстрована як платник ПДВ.

Позиція судових органів. Оподатковувана поставка є різновидом оподатковуваної операції. Ознакою оподатковуваної операції, а отже, і оподатковуваної поставки, є виникнення в результаті її здійснення об’єкта оподаткування податком на додану вартість. Таким чином, під оподатковуваними поставками слід мати на увазі поставку товарів або поставку послуг, у результаті яких у платника податку-постачальника виникає об’єкт оподаткування податком на додану вартість та, відповідно, нараховуються податкові зобов’язання з цього податку. Ураховуючи викладене, поняттям оподатковуваних поставок не охоплюються операції платника податку з придбання товарів і послуг, у тому числі тих, із яких у покупця виникає право на податковий кредит, а також операції, звільнені від оподаткування або такі, що не є об’єктом оподаткування[1].



Особа, яка прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платник ПДВ, подає податковому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву платника податку на додану вартість за формою № 1-ПДВ. Заява, у якій зазначаються підстави для реєстрації особи як платника податку, подається не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками ПДВ та матимуть право на податковий кредит і виписку податкових накладних (п. 183.3 ст. 183).

2) особи, які зареєстровані або підлягають обов’язковій реєстрації загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з Розділом V «Податок на додану вартість» ПКУ, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 грн. без ПДВ (за винятком платників єдиного податку). Операціями, які підлягають оподаткуванню, є операції, визначені в ст. 194 «Операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою» та ст. 195 «Операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою».

3) імпортери товарів (якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку).

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність;

5) особа — управитель майна, яка веде окремий податковий облік з ПДВ за господарськими операціями за договором управління майном. Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна із власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави;

Особа, що уповноважена вносити консолідований податок (стосовно підприємств залізничного транспорту).

Визначення кожної з названих категорій платників здійснено з використанням терміна «особа». У підпункті 14.1.139 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу визначено, що особа — це будь-яка з із зазначених нижче осіб:

– суб’єкт господарювання — юридична особа, у тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення таких інвестицій;

– інша юридична особа, що не є суб’єктом господарювання;

– фізична особа (громадянин України, іноземець та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, що належить згідно із законодавством до підприємницької (крім фізичних осіб, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва відповідно до законодавства), та/або ввозить товари на митну територію України;

– представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи;

– дві чи більше осіб, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, у межах такої діяльності.

Порядок реєстрації платників ПДВ визначений положеннями ст.183 ПКУ, Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПАУ від 22.12.10 № 978. Інформація про платників ПДВ міститься в Реєстрі платників податку на додану вартість (далі — Реєстр), який ведеться Державною податковою службою України на підставі присвоєних індивідуальних податкових номерів. Індивідуальний податковий номер присвоюється особі, що реєструється як платник податку, та використовується для сплати ПДВ при оформленні й користуванні всіма видами документів, які пов’язані з розрахунками при придбанні товарів, обліком, звітністю про ПДВ, оформленні податкового кредиту. Такий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником ПДВ до моменту анулювання реєстрації платника ПДВ.

Об’єкт ПДВ

Стаття 185 визначає операції, що виступають об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

За змістом операцій об’єкт оподаткування ПДВ структуровано на:

1) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України;

2) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

3) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту;

4) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту;

5) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Постачання товарів — будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власних, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Змістовне наповнення терміна «постачання товарів» зазнало значних змін порівняно з поняттям «поставка товарів», яке раніше містилося у ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». За цим Законом оподаткуванню підлягали операції, пов’язані з переходом права власності на товари, незалежно від того, передавалися товари за компенсацію чи на безоплатній основі (за незначним винятком, коли з метою оподаткування до поставки товарів прирівнювався і ряд інших операцій). Відтепер визначальним чинником при віднесенні операцій до постачання товарів є передача права на розпорядження товарами як власник.

Відтак є потреба здійснити аналіз запропонованої законодавцем конструкції «право на розпорядження товарами як власник».

Закон не визначає, що є «право на розпорядження». У статті 317 Цивільного кодексу України право розпорядження включено до тріади правомочностей власника: володіння, користування та розпорядження. Загальноприйнято, що право власності передбачає наявність у особи три повноваження: володіння (фактичне володарювання над річчю), користування (отримання з речі корисних властивостей), розпорядження (можливість визначати долю речі як шляхом її споживання або знищення (фактичне розпорядження), так і шляхом її продажу тощо (юридичне розпорядження). Кожне з названих правомочностей може бути передане власником без втрати права власності.

Можливі також випадки, коли одночасно тріада правомочностей власника може належати іншій особі — невласнику речі. У такому випадку слід відрізняти правомочність власника та невласника речі: власник володіє, користується та розпоряджається річчю на свій розсуд (у своїх інтересах та своєю владою). Невласник діє в інтересах власника (одночасно може мати і свої власні інтереси), реалізує надані йому повноваження згідно з вимогами закону та вимогами, які висуває до них власник згідно із законом. Якщо правомочності власника безстрокові, то у невласника вони можуть бути обмежені на визначений строк; порівняно з повним обсягом правомочностей власника правомочності невласника мають відомі заздалегідь визначені межі; на відміну від власника, який самостійно визначає напрями використання своїх правомочностей, невласник може бути обмежений вказівками власника щодо таких напрямів. Отже, правомочність розпорядження, яка належить власнику та аналогічна правомочність невласника не є тотожними.

У досліджуваній конструкції законодавець стосовно категорії«право на розпорядження» робить суттєве уточнення, вказуючи на правомочність розпорядження саме як на правомочність власника речі.

Подальший зміст підп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу підтверджує такий висновок. У даному підпункті робиться додаткове застереження, що постачанням товарів вважаються також операції, які не опосередковують реалізацію власником своїх повноважень «у чистому вигляді». Зокрема, вказується, що до постачання товарів належить також передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Виокремлення даного виду операцій є додатковим свідченням, що загальним визначенням поняття «постачання товарів» охоплюються операції, що опосередковують передачу права власності на річ. Одночасно, якщо особа проводить операції, які не охоплюються таким визначенням, але віднесені до постачання (перелік таких операцій є закритим), вони підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для операцій із постачання товарів.

Дане структурування поняття «постачання товарів» підлягає врахуванню, зокрема, при застосуванні положень ПКУ, які регулюють порядок визначення бази оподаткування (статті 188, 189).

Під «постачанням послуг» у Податковому кодексі України розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються у процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14).

З метою оподаткування цілий ряд специфічних операцій (як і в ситуації з постачанням товарів) прирівняно до постачання послуг, а саме:

а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору;

б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку;

в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі;

г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності;

ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як внесок у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг;

д) постачання послуг із розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною) (підп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14).

Для визначення об’єкта оподаткування ПДВ суттєвим чинником виступає також місце постачання як товарів, так і послуг. Залежно від місця постачання операції або виступають об’єктом оподаткування (місце поставки знаходиться на митній території України), або не є такими (місце поставки знаходиться поза межами митної території України). Правила, за якими визначаються місце постачання товарів та місце постачання послуг, закріплені у ст.186 Податкового кодексу України.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу. Під терміном «звичайна ціна» Кодекс розуміє ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню ринкових цін (підп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14). Порядок застосування звичайних цін та методи їх розрахунку встановлено ст. 39 Податкового кодексу України, яка набирає чинності з 1 січня 2013 р. До 1 січня 2013 р. звичайна ціна підлягає визначенню за правилами, встановленими п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення.

Ставка ПДВ (ст.193-195)

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування (ст. 25 ПКУ).

Види ставок:

1) основна: застосовується за загальним правилом до об’єктів оподаткування, визначених у ст. 185 ПКУ, яка до 01.01.2014 р. становить 20 %, а з 01.01.2014 р. — 17 % (п. 10 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідні положення»);

2) нульова - операції, визначені в ст. 195 Податкового кодексу України (експорт товарів (послуг), якщо він підтверджений митною декларацією; з постачання товарів морським суднам, що входять до складу Воєнно-морських сил України) та ін.

Пільги з ПДВ

1) операції, що не є об’єктом оподаткування (ст.196)(випуск, розміщення у будь-якій формі та продажу (погашення, викупу) цінних паперів саме за грошові кошти, а також обміну цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери. Обмін цінних паперів на інші види товарів є оподатковуваною операцією; передача майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг та ін..);

2) операції, звільнені від оподаткування (ст.197) (постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти; постачання державних платних послуг фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також іншими особами, уповноваженими такими органами або законодавством надавати зазначені послуги, обов’язковість отримання (надання) яких установлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо; постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку, крім операцій з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат)) та інші.

3. Податковий кредит (ст.198). Податковий кредит — сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначеного згідно з розд. V ПКУ (підп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14).

Визначення податкового кредиту. Податковий кредит формується:

1) за фактом здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку;

2) із сум ПДВ, які включаються до договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, яка не може бути вищою від рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ;

3) за рахунок як сплачених, так і нарахованих сум ПДВ;

4) за тими товарами, послугами, основними фондами, використання яких планується в оподатковуваних операціях.

Дата виникнення права на податковий кредит. Суми ПДВ відносяться до складу податкового кредиту за датою першої з подій:

- або датою списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг (щодо посередницьких операцій (у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги), окрім експортних та імпортних посередницьких операцій, а також операцій з примусового продажу арештованого майна органами юстиції, (п. 189.4, п. 189.6 ст. 189 ПКУ);

- або датою отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Граничні строки формування податкового кредиту. Платник податку вправі:

1) включити до складу податкового кредиту суму ПДВ, зазначену в податковій накладній, протягом 365 календарних днів з дати її виписки (правило діє для платників, які не скористалися таким правом у відповідному звітному періоді);

2) включити до податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника (правило діє для платників податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод).

Суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, мають бути підтверджені належним чином оформленими документами, як-то:

1) податкова накладна (ч. 1 п. 201.10 ст. 201 ПКУ);

2) заява покупця із скаргою на постачальника, який відмовився надати податкову накладну або порушив порядок її заповнення та порядок реєстрації в Єдиному реєстрі (ч. 10 п. 201.10 ст. 201 ПКУ);

3) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги (підп. «а» п. 201.11 ст. 201 ПКУ);

4) касовий чек (підп. «б» п. 201.11 ст. 201 ПКУ);

5) митна декларація (п. 201.12 та 201.13 ст. 201 ПКУ).

Суми податку, не підтверджені такими документами, не підлягають віднесенню до складу податкового кредиту.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені ПК. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу — зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Тобто, бюджетне відшкодування – відшкодування від’ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування за результатами податкової перевірки.

Не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:

- були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);

- мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Платник, який має право на бюджетне відшкодування, вправі:

1) прийняти рішення про повернення такої суми (отримати переплату на рахунок в установі банку) (п. 200.7 ст. 200);

2) прийняти рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов’язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів (п. 200.6 ст. 200). Якщо за Законом України «Про податок на додану вартість» вибір напряму відшкодування здійснювався щодо повної суми бюджетного відшкодування, то ПКУ дозволяє платнику зарахувати у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів як повну суму ПДВ, так і її частину. Відтак рішення платника про повернення переплати на рахунок в установі банку може стосуватися як повної, так і частини належної йому суми бюджетного відшкодування.

Обидва рішення відображаються в податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України. Додатково, при виборі першого з двох напрямів, подається заява про повернення суми бюджетного відшкодування.

Питання зміни напряму бюджетного відшкодування вирішується по різному. Державна податкова служба України заперечує можливість такої зміни. Судові органи визнають право платника на зміну напряму бюджетного відшкодування за сумами ПДВ, не використані ним на погашення податкових зобов’язань.

Орган державної податкової служби за місцем реєстрації платника ПДВ:

– приймає податкову декларацію з ПДВ та інші документи;

– визначає в автоматизованому режимі відповідність платника податку критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування;

– після граничного терміну подачі звітності формує два переліки платників податку: 1) перелік платників податку, що відповідають критеріям, визначеним у п. 200.19 ст. 200 Податкового кодексу України, та мають право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ; 2) перелік платників податку, які не відповідають вказаним критеріям, та не мають права на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ;

– повідомляє платника податку про невідповідність критеріям на автоматичне бюджетне відшкодування з наданням детального пояснення і розрахунків за критеріями, значення яких не дотримано;

– здійснює перевірки на предмет достовірності нарахування бюджетного відшкодування (камеральна, документальна позапланова виїзна);

– приймає за результатами перевірок відповідне рішення (про відповідність/невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; про надання органу органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або про притягнення платника до фінансової відповідальності за наявністю законних підстав);

– не пізніше наступного робочого дня після отримання повідомлення від платника про оскарження результатів відповідної перевірки або ухвали суду про порушення провадження у справі повідомяє про це орган Державного казначейства України;

– після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження протягом п’яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, подає органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету;

– виступає стороною адміністративного або судового спору за скаргою або позовом платника податків за результаатми прийнятого контролюючим органом рішення;

– посадові особи податкового органу несуть відповідальність відповідно до закону у разі порушення термінів автоматичного відшкодування;

Держава в особі органу Державного казначейства України. Територіальний орган Державного казначейства України:

– на підставі отриманого висновку податкового органу видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку у строки, визначені п. 200.13 та підп. 200.18.2 ст. 200;

– на підставі повідомлення податкового органу про початок процедури адміністративного або судового оскарження тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням;

– виступає стороною судового спору за позовом платника податків про відшкодування ПДВ;

– посадові особи податкового органу несуть відповідальність відповідно до закону у разі порушення термінів автоматичного відшкодування.

Кодекс запровадив 2 порядки бюджетного відшкодування: загальний та автоматичний. Обидва порядки мають заявний характер. Автоматичний порядок є результатом автоматизації процесів адміністрування ПДВ та здійснення контролю за бюджетним відшкодуванням у прискореному режимі (так званому «реальному часі»).

Загальний порядок бюджетного відшкодування. За таким порядком податковий орган зобов’язаний після подачі платником податкової декларації з ПДВ провести такі поетапні дії:

1) здійснити камеральну перевірку даних, заявлених у декларації. Термін — протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації. За її результатами або подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету (перевіркою підтверджена правомірність заявленої суми бюджетного відшкодування) або скласти акт перевірки (перевіркою виявлена невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації) та притягти платника до фінансової відповідальності;

2) здійснити документальну позапланову виїзну перевірку платника (за результатами камеральної перевірки неможливо дійти висновку щодо достовірності розрахунку бюджетного відшкодування). Право на проведення такої перевірки може бути реалізоване контролюючим органом за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства. Згідно з Постановою КМУ «Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку» від 27.12.10 № 1238 такими підставами вважаються:

– порушення справи про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно платника податку на додану вартість (далі — платник) та/або його постачальників;

– наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців записів (стосовно платника та/або його постачальників) про:

а) відсутність підтвердження відомостей, внесених до зазначеного Реєстру;

б) відсутність за місцезнаходженням (місцем проживання);

в) прийняття рішень про виділ, припинення юридичної особи, підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

г) визнання повністю або частково недійсними установчих документів чи змін до установчих документів юридичної особи;

г) припинення державної реєстрації юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, стосовно яких відсутні рішення або відомості, які є підставою для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

– існування розбіжностей між сумою податкового кредиту, сформованого платником за операціями з придбання товарів/послуг, та сумою податкових зобов’язань його контрагентів за операціями з постачання таких товарів/послуг, які не усунуто за результатами проведення камеральної перевірки;

– відсутність даних у податковій звітності платника про здійснення протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів (місяців) (для платників податку з квартальним звітним періодом — протягом попередніх чотирьох послідовних звітних періодів) операцій із постачання товарів/послуг, до яких застосовується нульова ставка податку на додану вартість, або наявність даних про те, що обсяг таких операцій становить менш як 50 відсотків загального обсягу постачання;

– невідповідність платника жодному з таких критеріїв:

а) у кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів), установлених розд. IV Податкового кодексу України, чисельність працівників, які перебувають у трудових відносинах із платником, перевищує 20 осіб та середня заробітна плата усіх працівників не менше ніж у 2,5 разу перевищує мінімальний установлений законодавством рівень;

б) має основні фонди для провадження задекларованої діяльності, залишкова балансова вартість яких на звітну дату за даними податкового обліку перевищує суму податку, заявлену до відшкодування за попередні 12 календарних місяців;

в) рівень визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток до сплати до бюджету (відношення сплаченого податку до обсягів отриманих доходів) є вищим від середнього по галузі в кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів), установлених розд. III Податкового кодексу України;

– відсутність протягом попередніх 24 послідовних звітних податкових періодів (місяців) (для платників податку з квартальним звітним періодом — протягом попередніх восьми послідовних звітних періодів) документальних планових перевірок;

– наявність документально підтвердженої інформації про порушення платником норм податкового законодавства відповідно до п. 78.1 ст. 78 розд. II Податкового кодексу України.

Термін проведення документальної позапланової виїзної перевірки – 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки;

3) подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету (перевіркою підтверджена правомірність заявленої суми бюджетного відшкодування). Термін — протягом п’яти днів після закінчення перевірки. Або

4) скласти акт перевірки (перевіркою виявлена невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації) та:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування надіслати платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначити суму такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її у зменшення податкових зобов’язань з цього податку в наступних податкових періодах.

Уявляється, що словосполучення «У цьому випадку» означає саме випадок винесення податковим органом податкового повідомлення за фактом заниження заявленої суми бюджетного відшкодування. Інші випадки, не пов’язані з результатами перевірки (у т. ч. зміна платником (шляхом декларування) напрямів бюджетного відшкодування, значень залишку від’ємного значення попередніх податкових періодів, яке після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносять до податкового кредиту наступного податкового періоду, та значень сум бюджетного відшкодування тощо), не спричиняють добровільну відмову платника від отримання суми бюджетного відшкодування;

б) у разі завищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування надіслати платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначити суму такого завищення та підстави для її вирахування;

в) у разі встановлення факту відсутності у платника податку права на отримання бюджетного відшкодування, надіслати платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначити підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

У разі визначення контролюючим органом зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення суми ПДВ до платника застосовуються штрафні санкції, передбачені ст. 123 Податкового кодексу.

У межах загального порядку бюджетного відшкодування на орган державного казначейства покладено обов’язок перерахувати належну суму ПДВ із бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника на підставі висновку податкового органу. Термін – протягом п’яти операційних днів після отримання такого висновку.

Автоматичний порядок бюджетного відшкодування. Автоматичний порядок бюджетного відшкодування характеризується такими особливостями.

1) для реалізації права на автоматичне бюджетне відшкодування платник ПДВ повинен:

– мати право на бюджетне відшкодування (дотримано вимоги пп. 200.1–200.5 ст. 200 ПК);

– подати податковому органу за місцем обліку відповідні документи;

– відповідати одночасно критеріям платника, що має право на автоматичне бюджетне відшкодування. Фактично це є критерії, які вказують на добросовісність платника ПДВ. Згідно з п. 200.19 ст. 200 ПКУ, п. 3 Порядку визначення відповідності платника податку критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 25.01.11 № 42, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.01.11 за №136/18874, дані, на підставі яких формуються критерії, та порядок їх обрахування, є такими:

- платники податку, які не перебувають у судових процедурах банкрутства відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Для формування зазначеного критерію використовують відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб − підприємців, відомості, внесені до Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб, сформовані на підставі судових рішень та оголошень про банкрутство);

- платники податку, включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, стосовно яких у реєстрі відсутні записи про: відсутність підтв






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2020 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.