Межі небезпечних зон, в яких можливе виникнення небезпеки у зв’язку

з падінням предметів (по СНиП ІІІ – 4 – 80*)

Таблиця 8.3

Шкідливі речовини, що найчастіше зустрічаються на будівельних підприємствах

Визначити межу небезпечної зони під час монтажу конструкції масою 3 т на висоту 10 м при вильоті стріли R = 12м і кутовій швидкості повороту крана сек^-1.

Розв’язок:

Відстань можливого відлітання компактного вантажу визначаємо за формулою (8.5):

де – кутова швидкість повертання стріли крана, с^-1;

R – максимальний виліт крюка, м;

h – висота піднімання вантажу, м.

м

Однак ця формула не враховує впливу вітру та вітрильність вантажу. Тому по СНиП ІІІ–4–80 (табл.8.2) для заданих умов знаходимо, що межа небезпечної зони становить S_н=7м.

Таким чином, в залежності від погодних умов і габаритів вантажу, зону S₁ визначають:

· для компактних вантажів

м

· для плит і панелей високої вітрильності при вітряній погоді

м.

РОЗДІЛ 9

ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА

На території України з 01.05.2003 набули чинності державні будівельні норми ДБН В.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об'єктів будівництва» (наказ Держбуду України від 03.12.02 р. № 88). З введенням в дію цих ДБН вважаються такими, що втратили чинність СНиП 2.01.02-85* «Противопожарные нормы», яки діяли на території України з 1.01.1987 року.

Пожежно-технічна класифікація

Будівельні матеріали

Будівельні матеріали класифікують за наступними показниками пожежної небезпеки: горючістю, займистістю, поширенням полум’я поверхнею, димоутворювальною здатністю та токсичністю продуктів горіння.

За горючістю будівельні матеріали підрозділяють на негорючі (НГ) та горючі (Г).

Негорючі будівельні матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують.

Горючі будівельні матеріали підрозділяють на чотири групи:

ü Г1 (низької горючості);

ü Г2 (помірної горючості);

ü Г3 (середньої горючості);

ü Г4 (підвищеної горючості).

Горючість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19.

Горючі будівельні матеріализа займистістю підрозділяють на три групи:

ü В1 (важкозаймисті);

ü В2 (помірнозаймисті);

ü В3 (легкозаймисті).

Займистість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.1.1-2.

Горючі будівельні матеріали за поширенням полум’я поверхнею підрозділяють на чотири групи:

ü РП1 (не поширюють);

ü РП2 (локально поширюють);

ü РП3 (помірно поширюють);

ü РП4 (значно поширюють).

Групи будівельних матеріалів за поширенням полум’я поверхнею визначають для поверхневих шарів конструкцій покрівель, підлог, у т. ч. килимових покриттів, та встановлюють за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-70.

Горючі будівельні матеріали за димоутворювальною здатністю підрозділяють на три групи:

ü Д1 (з малою димоутворювальною здатністю);

ü Д2 (з помірною димоутворювальною здатністю);

ü Д3 (з високою димоутворювальною здатністю).

ü Групи будівельних матеріалів за димоутворювальною здатністю встановлюють залежно від значення коефіцієнта димоутворення, який визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Горючі будівельні матеріализа токсичністю продуктів горіння підрозділяють на чотири групи:

ü Т1 (малонебезпечні);

ü Т2 (помірнонебезпечні);

ü Т3 (високонебезпечні);

ü Т4 (надзвичайнонебезпечні).

Групи будівельних матеріалів за токсичністю продуктів горіння встановлюють залежно від значення показників токсичності продуктів горіння, які визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Показники пожежної небезпеки технологічних матеріалів та речовин (рідин, розчинів, порошків, гранул і т. ін.), що застосовуються в будівництві, визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Будівельні конструкції

Будівельні конструкції класифікують за вогнестійкістю та здатністю поширювати вогонь.

Показником вогнестійкості є межа вогнестійкості конструкції, що визначається часом (у хвилинах) від початку вогневого випробування за стандартним температурним режимом до настання одного з граничних станів конструкції:

ü втрати несучої здатності (R);

ü втрати цілісності (Е);

ü втрати теплоізолювальної здатності (І).

Значення межі вогнестійкості будівельних конструкцій визначають шляхом випробувань за ДСТУ Б В.1.1-4, за стандартами на методи випробувань на вогнестійкість будівельних конструкцій конкретних видів або за розрахунковими методами відповідно до стандартів і методик, затверджених або узгоджених з центральним органом державного пожежного нагляду.

Показником здатності будівельної конструкції поширювати вогонь є межа поширення вогню (М).

За межею поширення вогню будівельні конструкції підрозділяють на три групи:

ü М0 (межа поширення вогню дорівнює 0 см);

ü М1 (М £ 25 см – для горизонтальних конструкцій; М £ 40 см – для вертикальних конструкцій);

ü М2 (М > 25 см – для горизонтальних конструкцій; М > 40 см – для вертикальних конструкцій).

9.1.3. Протипожежні перешкоди

До протипожежних перешкод відносять протипожежні стіни, перегородки та перекриття.

Для заповнення прорізів у протипожежних перешкодах застосовуються протипожежні двері, ворота, вікна, люки, клапани, завіси (екрани). У місцях прорізів можуть також розташовуватися протипожежні тамбур-шлюзи.

За межею поширення вогню протипожежні перешкоди мають відповідати групі М0.

Залежно від значення межі вогнестійкості протипожежні перешкоди класифікують за типами відповідно до таблиці 9.1, а елементи заповнення прорізів у протипожежних перешкодах - відповідно до таблиці 9.2. Протипожежні тамбур-шлюзи класифікують за типами відповідно до таблиці 9.3.

Таблиця 9.1

Типи протипожежних перешкод

Таблиця 9.2