Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Розмежування юрисдикції судів щодо вирішення справ за участю суб’єктів владних повноважень

Науковці та експерти з усього світу дотримуються думаки, що вирішення питання про необхідність утворення спеціалізованих судових юрисдикцій залежить від кожного конкретного концептуального бачення розвитку судової та правової систем, а також від історико-правових та політичних передумов, що сформувались у державі. Однак, потрібно пам’ятати, що у будь-якому випадку створення спеціалізованої юрисдикції, на їх думку, матиме сенс лише за умов обґрунтованого обрання правової сфери спеціалізації та чіткого окреслення меж її компетенції [61, с. 21-22].

На сьогоднішній день в Україні функціонують загальні, господарські та адміністративні суди, які при розгляді справ мають керуватися законами, що закріплюють процедури вирішення конфліктів певних видів. Цими ж нормативними актами и визначено їх юрисдикцію та сферу повноважень.

Детальний аналіз положень Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) [62], Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) [63] та Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) [1] дає змогу стверджувати, що під час вирішення питання про віднесення правового спору до юрисдикції одного із судів законодавець повине враховувати: по-перше, суб’єктний склад такого спору, тобто наявність суб’єкта владних повноважень; по-друге, зміст (предмет) правовідносин, з яких він виник. Власне інформація про учасників спірних правовідносин і характер суспільного зв’язку між ними роздрібнена та міститься в різних статтях процесуальних актів, що згадуються.

Запропановані ознаки адміністративного договору є достатніми, але не вичерпними. Так, наприклад, для адміністративного договору не властиві у повній мірі засади вільного волевиявлення, свободи договору, юридичної рівності, що характерні для регулювання цивільних договорів. На відміну від цивільних, адміністративні договори слугують забезпеченню перш за все публічних, а не приватних інтересів. Власне, це ніяк не заперечує можливості реалізації однієї зі сторін своїх приватних інтересів.



Як випливає зі змісту приписів ЦПК та КАС про завдання відповідних видів судочинства, а також про коло осіб, які беруть участь у справах, всі фізичні та юридичні особи (у тому числі й ті, які репрезентують державу) здатні мати цивільні або адміністративні процесуальні права та обов’язки, можуть бути сторонами у справах, які вирішуються за процедурами кодексів, що зазначаються вище. Відповідно до ст. 1 ГПК представників держави віднесено до осіб, які мають право звернутися до господарського суду. Таким чином, суб’єкт владних повноважень може виступати стороною у будь-якому правовому спорі, а тому його причетність до його виникнення не може бути визначальним критерієм для розмежування юрисдикції судів.

Відповідно до положень зазначених в Інформаційному листі від 26 грудня 2005 р. Верховний Суд України запропонував нове бачення вирішення проблеми розмежування юрисдикції судів і констатував, що за правилами КАС можуть розглядатися спори, які виникли між двома (декількома) суб’єктами стосовно їх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, де хоча б один із суб’єктів законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а останні, відповідно, зобов’язані виконувати вимоги та приписи владного суб’єкта. З огляду на зазначене вище прийнято виділяти дві категорії справ, розгляд яких має відбуватись у порядку адміністративного судочинства: 1) спори осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, в яких такий суб’єкт зобов’язує цих осіб учиняти певні дії, утриматися від учинення цього або понести відповідальність. Потрібно також пам’ятати, що згідно з нормами чинного законодавства ці особи зобов’язані виконувати прийняті рішення (вимоги) зазначеного суб’єкта; 2) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у галузі управління, а також щодо укладення і виконання адміністративних договорів [64].

Відносно запропонованої в Інформаційному листі позиції, слід зазначити, що Суд загострює увагу на спорах, розгляд яких ініційовано особами, які не наділені владними повноваженнями та звернулися за судовим захистом, тому що вважали, що їх права, свободи та інтереси порушено у результаті реалізації представниками влади своїх управлінських функцій.

Необхідно також згадати, що згідно з положеннями КАС звертатися до суду мають право не тільки особи, чиї права, свободи чи інтереси порушено. Положеннями акту, що досліджується зафіксовано, що суб’єкти владних повноважень теж можуть ініціювати судовий розгляд справ; деякі з них згадані у запропонованому Кодексі.

Так, за зверненнями суб’єктів владних повноважень у порядку адміністративного судочинства вирішуються наступна категорія справ:

1) зумовлені спорами між представниками влади з приводу реалізації ними компетенції у сфері управління, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС);

2) щодо укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (п. 4 ч. 2 ст. 17 КАС);

3) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян (п. 1 ч. 4 ст. 50 КАС);

4) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян (п. 2 ч. 4 ст. 50 КАС);

5) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України (п. 3 ч. 4 ст. 50 КАС);

6) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (п. 4 ч. 4 ст. 50, ст. 182 КАС);

7) про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (ст. 180 КАС);

8) стосовно примусового відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (ст. 1831 КАС);

9) про припинення юридичних чи фізичних осіб – підприємців (п. 3 ч. 1 ст. 1832 КАС);

10) про стягнення грошових сум, яке ґрунтується на рішеннях суб’єкта владних повноважень, щодо яких завершився строк судового оскарження (п. 4 ч. 1 ст. 1832 КАС).

У зв’язку прийняттям та введенням в дію Податкового кодексу України [65] КАС доповнено ст. 1833, згідно з якою розгляд справи в адміністративному суді можуть ініціювати органи податкової служби з метою отримання судових рішень про: 1) зупинення видаткових операцій платника податків на його рахунках; 2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту його майна; 3) стягнення коштів за податковим боргом. Наведений перелік справ не є вичерпним, бо в КАС встановлено, що законом можуть передбачатися й інші випадки звернення суб’єктів владних повноважень до адміністративного суду.

На сьогоднішній день чимало актів містять положення, згідно з якими суб’єктам управління належать повноваження щодо вирішення конфліктів з підвладними особами в судовому порядку. На жаль, зафіксувавши такі приписи, законодавець не врахував деякі особливості, яким судом і в якому порядку мають розглядатися такі спори, а тому не визначив процесуальної форми для їх вирішення. За умов відсутності такого положення у нормативно-правовому акті, сформовано судову практику, відповідно до якої будь-які звернення представників влади, зумовлені реалізацією останніми управлінських функцій, розглядаються за процедурами КАС, якщо для їх вирішення не встановлено інший судовий порядок.

В свою чергу М. Смокович стверджує, що представник влади може ініціювати розгляд справи в адміністративному суді, у таких випадках, якщо: а) він має право апелювати до суду з метою реалізації своїх повноважень; б) спір виник з публічних відносин і законом чітко закріплено предмет спору, з яким суб’єкт владних повноважень може звернутися до суду [66].

Вирішуючи питання про віднесення до адміністративної юрисдикції справ, розгляд яких ініціюється суб’єктами владних повноважень, на нашу думку, слід керуватися тими основоположними нормами КАС, якими окреслюються завдання й принципи адміністративного судочинства. їх аналіз дає змогу визначитися із тим, яку роль відіграють судові органи в забезпеченні прав, свобод та інтересів підвладних осіб, і дійти висновку про мету запровадження специфічних процедур розгляду конфліктів за участю суб’єктів управління.

Статтею 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та законих інтересів фізичних осіб, прав та законих інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень при здійсненні ними своїх управлінських функцій. Виконання цього завдання забезпечується шляхом запровадження в адміністративному судочинстві принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі, згідно з чим суд відіграє активну роль у процесі, а саме: 1) уповноважується вживати передбачені законом заходи щодо виявлення і витребування доказів (у тому числі здійснення процедури з власної ініціативи); 2) може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та законих інтересів підвладних осіб та ін.

Слід зазначити, що навіть у випадку, коли розгляд справи ініційовано представником влади, суд повинен використовувати запроваджені КАС правила з метою захисту прав, свобод та законих інтересів осіб, не уповноважених керувати поведінкою інших суб’єктів. Тобто, під час розгляду справи суд спроможний на дії щодо перевірки діяльності представників влади, а не оцінки поведінки підвладних осіб.

Прикладом виступає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про видворення з України іноземця або особи без громадянства може бути прийнято органом внутрішніх справ, органом охорони державного кордону чи Служби безпеки України. Запропоноване рішення є індивідуальним актом управління й, відповідно, тягне за собою відповідні юридичні наслідки. Так, якщо особа, щодо якої прийнято рішення, не оскаржила його, рішення набирає чинності, але примусове його виконання можливе лише на підставі постанови адміністративного суду, яка відповідно до ч. 5 ст. 32 Закону, що зазначається ухвалюється за результатами розгляду позову, що надійшов з одної із названих владних інституцій [67]. На цьому прикладі, ми бачемо, що суд фактично надає дозвіл на примусове виконання управлінського акта, а тому перед ним постає завдання перевірити легітимність цього документа, що передбачає оцінку не стільки поведінки особи, стосовно якої використовується примусовий захід, скільки дотримання вимог, що ставляться до правових актів управління.

Що стосується інших обставин, то на них суд має зосереджуватися при вирішенні спорів за позовами суб’єктів владних повноважень, якщо останні висувають вимоги про застосування щодо підвладних осіб адміністративно-господарських санкцій.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» до суб’єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу з конфіскацією грального обладнання. Рішення відносно накладення цих санкцій ухвалює суд за результатами розгляду позовної заяви органів міліції або органів державної податкової служби [68]. Таким чином, при розгляді відповідної справи суд оцінює діяльність суб’єкта господарювання, встановлює факт учинення ним правопорушення і використовує стосовно нього заходи відповідальності.

Законодавець не визначив, до юрисдикції якого суду належить вирішення подібних конфліктів. Так, Вищий адміністративний суд України, зважаючи на чинні нормативно-правові акти, зауважує, що такі справи слід вирішувати за правилами адміністративного судочинства, бо закон уповноважує суб’єкта влади звертатися до суду з подібною вимогою [69].

Необхідно також зазначити, що вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності суб’єктів господарювання за правилами КАС призводить до свідомого ігнорування основоположних приписів цього Кодексу, чим змінюється ідея запровадження в Україні нового способу захисту прав, свобод та інтересів підвладних осіб від свавілля з боку представників влади.

Цілком зрозуміло, що вирішення у запропонований спосіб проблеми розмежування юрисдикції судів щодо категорії справ за зверненнями суб’єктів владних повноважень стало можливими з причин недосконалості чинних нормативних актів. Так, в Україні немає кодифікованого акта про відповідальність суб’єктів господарювання за правопорушення у сфері державного управління. Таким чином, не вистачає уніфікованого порядку накладення на них санкцій, подібного тому, який діє щодо фізичних осіб завдяки існуванню Кодексу України про адміністративні правопорушення. Проте навіть дотримуючись таких вимог, приєднуючись до відповідної позиції, висловленої науковцями, які репрезентують господарське право [70; 71], пропонуємо доповнити КАС положенням, відповідно до якого, юрисдикція адміністративних судів не буде поширюватися на справи про накладення адміністративно-господарських санкцій. Що стосується останніх, то вони, у свою чергу, будуть віднесені до юрисдикції судів господарських. Доповнення КАС подібним приписом дозволить зробити важливий крок на шляху забезпечення стабільного й однакового правозастосування при відправленні правосуддя по спорах за участю представників влади.

З огляду на вище зазначене, маємо доцільним стверджувати, що виокремлення критеріїв розмежування повинно супроводжуватися нормативним закріпленням засад розподілу адміністративної та господарської юрисдикції. Отож, не варто підтримувати точку зору певної групи фахівців, які пропонують вирішити це проблемне питання лише на підставі узагальнень судової практики, без внесення змін та доповнень до законодавства, враховуючи те, що нормативно-правовий акт був і залишається основним джерелом права. Необхідно нормативно закріпити перелік справ, які повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства в адміністративних судах. У відповідних приписах КАС України слід акцентувати увагу на участі суб’єкта публічної адміністрації та публічному характері справи. При цьому слід уникнути будь-яких інших тлумачень. До ГК та ГПК України також потрібно внести відповідні доповнення, що в порядку господарського судочинства в господарських судах розглядаються справи, які виникають лише у сфері господарської діяльності (без участі владних суб’єктів), окрім справ, підсудних адміністративним судам у порядку адміністративного судочинства.

 

 

РОЗДІЛ 3






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2020 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.