Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Цивільно-правовий договір, його ознаки та види.

Одним із основних та найбільш розгалужених інститутів зобов’язального права є договірне право, яке слід розуміти як сукупність цивільно-правових норм, що регулюють суспільні відносини шляхом досягнення відповідних домовленостей (компромісів) між юридично рівними особами. Основоположною категорією в договірному праві є цивільно-правовий договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Основними ознаками договору є:

• домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;

• домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;

• спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли внаслідок укладення договору, а також як певний документ.

Аналізуючи цивільно-правовий договір, слід зауважити, що чинне законодавство визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК). Це положення закріплює один із найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи договору. Свобода договору також є поняттям багатозначним і має такі складові:

1) свобода в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб’єктам у договірні відносини, чи ні. Винятки з цього правила може бути встановлено тільки в законі, або з деяких зобов’язань, наприклад, примусово можуть укладатись публічні договори, якщо у підприємця є можливість надати споживачеві відповідні товари (роботи, послуги) (ч. 4 ст. 633 ЦК), або договори, які має бути укладено внаслідок укладення попереднього договору (ст. 635 ЦК) тощо;

2) свобода вибору характеру договору, що укладається, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати договір, що передбачений чинним законодавством,а також і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК). Однак і ця складова має певні застереження, наприклад, якщо сторони задля приховування договору купівлі-продажу нерухомості укладають договір дарування, то останній буде визнано недійсним у порядку ст. 235 ЦК;

3) вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але й цю свободу може бути обмежено у випадках, що передбачено чинним законодавством, наприклад, переважне право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК), або ж укладення договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється лише з суб’єктами, які стали переможцями в процедурі закупівлі за результатами розгляду тендерних пропозицій (ст. 34 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти») тощо;

4) вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Обмеженість цієї свободи також може бути передбачено за прямою вказівкою законодавства, або ж якщо це випливає зі змісту цього договору, або ж сутності відносин між сторонами, наприклад, якщо сторони в договорі не визначили істотних для цього договору умов, то його вважатимуть неукладеним, тобто таким, що взагалі не породжує правових наслідків. Іноді таке обмеження щодо вільного вибору умов договору може стосуватися визначення ціни за договором у випадках, коли ціна регулюється державними органами, наприклад, щодо хліба, медикаментів, комунальних послуг тощо.

Розмаїття цивільно-правових договорів зумовлює питання про їх класифікацію. Залежно від різних ознак, можна провести й різні класифікації цивільно-правових договорів. Однак, враховуючи, що цивільно-правові договори є різновидом правочинів та цивільно-правових зобов’язань, то і окремі з класифікацій правочинів (§ 6 Гл. 2 цього посібника) чи зобов’язань (§ 1 Гл. 7) може бути застосовувано до договорів. Тому ми зупинимося лише на тих класифікаціях, які властиві тільки цивільно-правовим договорам.

1. Залежно від виникнення в договорі взаємних прав та обов’язків у сторін, розрізняють односторонні та взаємні (двосторонні, синалагматичні) договори. В односторонньому договорі одну сторону наділено лише правом вимоги, а іншу – лише обов’язком задовольнити цю вимогу (ч. 2 ст. 626 ЦК), наприклад, договір позики. Натомість у взаємному (двосторонньому, синалагматичному) договорі, яких у цивільному праві переважна більшість, обидві сторони наділено взаємними (кореспондуючими) правами та обов’язками (ч. 3 ст. 626 ЦК), наприклад, договір купівлі-продажу. Різновидом взаємних договорів є договори багатосторонні, в яких беруть участь більше ніж дві сторони, наділені взаємними правами та обов’язками, наприклад, договір про сумісну діяльність. До багатосторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (ч. 4 ст. 626 ЦК). Слід також зазначити, що поділ договорів на односторонні та взаємні (двосторонні, синалагматичні) слід відмежовувати від поділу цивільних зобов’язань на односторонні та двосторонні, що його ми виклали в § 1 Гл. 7. Відмінність полягає в обраних критеріях: якщо критерієм поділу зобов’язань на односторонні та двосторонні ми обрали наявність волі учасників щодо виникнення зобов’язання, то у випадку з договором критерієм обрано наявність взаємних прав і обов’язків. Тобто договір, незалежно від того, чи є він одностороннім чи взаємним, завжди буде двостороннім зобов’язанням.

2. Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквівалента договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов’язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч. 5 ст. 626 ЦК). В свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов’язання не передбачено, наприклад договір позички.

3. Залежно від юридичної спрямованості договорів їх поділяють на основні та попередні. Основними вважають договори, які безпосередньо спрямовані на виникнення прав та обов’язків між учасниками конкретного договору. Натомість попередніми слід вважати договори, сторони яких зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ч. 1 ст. 635 ЦК України). Попередні договори слід відмежовувати від договорів (протоколів) про наміри, оскільки в останніх лише встановлюється намір сторін у майбутньому розпочати договірні відносини, без обов’язку укласти договір у майбутньому.

4. Залежно від осіб, які мають право вимагати виконання договору, слід розрізняти договори на користь контрагентів і договори на користь третіх осіб. Переважна більшість договорів укладається їх учасниками (контрагентами) та виконуються на їх користь. Однак в окремих випадках законодавець передбачає можливість укладення договорів на користь третьої особи. В цьому разі боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яку встановлено або не встановлено у договорі (ч. 1 ст. 636 ЦК). При цьому, виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

5. Залежно від наявності волі осіб на укладення договору розмежовують договори, що укладаються з волі контрагентів, та договори, що укладаються незалежно від волі контрагентів. Переважна більшість договорів укладається залежно від волі контрагентів, про що свідчить виокремлення принципу свободи договору, який ми розглядали. Однак в окремих випадках укладення договорів може не залежати від волі сторін, що домовляються. Переважна більшість таких договорів мають характер публічного договору, тобто такого, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК, одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надано відповідні пільги. Обов’язковість щодо укладення цього договору полягає в такому:

• підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом (ч. 3 ст. 633 ЦК);

• підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

6. Залежно від способу укладення договору можна виділити взаємопогоджені договори та договори приєднання. Знову ж таки, за загальним правилом – договір це є система компромісів, які вибудовуються усіма сторонами задля задоволення власних інтересів, шляхом врахування волі обох контрагентів майбутнього договору. Однак існують і договори приєднання, в яких у формулюванні умов договору бере участь тільки одна сторона, а інша може або прийняти ці умови в цілому, або ні. Сформульовані цією однією стороною умови вказують у формулярах або інших стандартних формах.

7. Залежно від того, чи передбачено можливість укладення певного договору в актах цивільного законодавства, договори поділяють на поіменовані та непоіменовані. До поіменованих договорів слід відносити ті, можливість укладення яких прямо передбачено в ЦК та інших актах цивільного законодавства, наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, міни, підряду тощо. До непоіменованих належать договори, можливість укладення яких прямо не передбачено в актах цивільного законодавства (наприклад, договори про надання медичних, освітніх, аудиторських, маркетингових, рекламних, ритуальних та інших послуг). Для цього виду договорів слід застосовувати правила аналогії закону чи аналогії права. Однак учасники цивільних правовідносин можуть укладати як поіменовані, так і непоіменовані договори, головне, щоб вони відповідали загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК). Також слід було б відрізнити непоіменовані договори від змішаних, тобто договорів, які містять в собі елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК).






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2017 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.