Небезпечні природні явища на території України

Мета заняття:Ознайомитись з інтенсивністю та географією прояву основних небезпечних явищ природного характеру на території України.

Завдання:

● розглянути основні види проявунебезпечних явищ природного характеру на території України;

● проаналізувати частоту повторюваностінебезпечних явищ природного характеру на території України та у світі.

Теоретичні відомості на допомогу студенту

Вулкани. На території України діючих вулканів немає. Україні властивий лише грязьовий вулканізм. Грязьові вулкани локалізовані в Криму на Керченському півострові. Зафіксовано біля 100 грязевулканічних вогнищ, в яких періодично проходять виверження. На території м. Керч локалізовано 3 грязевулканічних вогнища: Екнікольський, Джарджавський, Солдатсько-Слободський. Протягом останніх 100 років в межах цього регіону було 30 крупних вивержень вибухового типу. В останні роки виявлені грязьові вулкани в акваторії Чорного моря на захід та південь від Севастополя.

Такі вулкани починають діяти тоді, коли пластовий тиск в глинистих породах перевищує гідростатичний. Тоді гази (метан, вуглекислий газ, азот, сірководень, аргон) викидають з глибини воду, уламки породи, перетертий глинистий матеріал.

Найбільш значні виверження:

16-17 березня 1982 р. – Джарджавський вулкан (м. Керч) викинув до 100 тис. м³ т.зв. сопкової брекчії. Це призвело до осадження земної поверхні і розривів. 1 вересня 1986 р. – сопки Андрусово-Булганського грязевулканічного вогнища (уламки порід розлітались на 50 м від устя сопки, грязь товщиною 0,7-0,8 м вкрила площу понад 600 м²).

Грязевий вулканізм здійснює вплив на умови життя людей. Люди дуже часто оселяються поблизу грязевих вулканів. Населені пункти, розширяючись, попадають в зону впливу цих вулканів.

Землетруси. Україна належить до територій, що підлягають сейсмічному впливу як власних сильних землетрусів, так і землетрусів, епіцентри яких знаходяться за її межами – в Румунії, на Північному Кавказі.

В Україні існує 2 сейсмоактивних регіони:

- Кримський

- Карпатський

В Кримському регіоні землетруси з магнітудою більше 5, що викликає струс 7 балів в епіцентрі, відбуваються через 100-500 р, а струси в 6 балів – через 20 р.

Середня глибина вогнищ, що знаходяться переважно в акваторії Чорного моря на відстані 10-50 км, складає 15-20 км.

В Криму основними сейсмоактивними областями є: Ялтинська, Алуштинська, Севастопольська, Судацько-Феодосійська, Керченсько-Анапська.

Карпатський сейсмоактивний регіон ділиться на 3 області:

- Закарпаття; Передкарпаття; Буковина.

Для Закарпаття характерними є неглибокі вогнища інтенсивністю до 7 балів. Повторність землетрусів: до 7 балів – 33 р., 5-6 балів – 10 р., 4 бали – 4 р.

Небезпечними є глибокофокусні сильні землетруси в районі Вранча (Румунія). Глибина вогнищ 100-170 км, макросейсмічний ефект на відстані 1500 км і більше.

Схилові процеси (зсуви, обвали, селі).Поширені в горах Криму і Карпат, на берегах великих річок Дніпро, Дністер, Прут, берегах штучних водойм, на Азово-Чорноморському узбережжі. Основною причиною поряд з природними є посилення народногосподарської діяльності, а саме – вирубка лісів.

Зсувивластиві західним областям України,узбережжю Чорного та Азовського морів. Останніми роками зсуви активізувались в Дніпропетровську і Чернівцях. В центральній частині Чернівців розвиток зсувів почали спостерігати в кінці 19 століття. 1995 рік – зсув площею 150 м², захопив житлові будинки, інженерні споруди, складські приміщення. Було зруйновано близько 30 житлових будинків, пошкоджені 4 промислових об’єкти, міська лікарня. Особливість зсуву – блискавичність.

Причини утворення зсувів:

- перезволоження порід схилу внаслідок невпорядкованості поверхневого стоку;

- порушення умов дренажу;

- підвищення рівня ґрунтових вод внаслідок витоків з водоносних комунікацій;

- вирубка лісів;

- надмірне винесення ґрунту;

- сейсмічні поштовхи.

Це все відбувалось на фоні високої природної зволоженості (600-700 мм). Швидкість зсуву становить від 0,06 м/рік до 3 м/с.

Дніпропетровськ. Червень 1997 року – житловий масив «Тополь - 1», зсув спричинив руйнування багатоповерхівки, школи, 2 дитсадки, 1-поверхових житлових будов, руйнування інженерних комунікацій.

Причини: - підвищення рівня ґрунтових вод впродовж останнього десятиліття зі швидкістю 0,5 – 1 м/рік внаслідок витоків з водоносних комунікацій;

- порушення режиму підземних вод при забудові схилу річкової долини;

- у 1997 р. атмосферні опади становили 801 мм/рік (норма 483 мм) плюс техногенні витоки на ділянці зсуву – 800 мм;

- вібраційне навантаження від руху поїздів по балці.

Широко розповсюджені зсуви в приморських містах України – Керч, Маріуполь, Одеса, Очаків, Севастополь, де йде поєднання з абразивними процесами. У Києві у напруженому стані перебувають дніпровські схили на Подільській (вул. Боричів Тік) і Центральній дільниці (Паркова дорога).

Селі.В Україні активне селевиявлення спостерігається в Карпатах в долинах рік Дністер, Прут, Тиса, Черемош, в районах з кількістю опадів 1000-1600 мм/рік. В Криму водокам’яні селі з періодичністю від 20 до 7 років спостерігаються в долинах рік Альма, Бельбек, Кача.

Утворення селей часто провокується наявністю техногенних відкладів. 1961 рік – в Києві при будівництві трамвайно-тролейбусного депо в районі Бабиного Яру здійснювалось планування території методом гідроналиву піску зі зведенням серії огороджуючих дамб. Вранці 13 березня 1961 р. перенасичений водою ґрунт дамби перетворився в селевий потік, який ринув на житловий район – Куренівка з 1-поверховими будинками. Катастрофа призвела до багаточисельних жертв.

Карст.Процес карстоутворення в галогенних відкладах має локальний характер у районах добутку сольових корисних копалин (Солотвинське, Калуське, Стебнікське, Новокарфогенське родовища). Активізація карсту і пов’язаних з ним просідань і провалів у сульфатних відкладах спостерігається в містах Передкарпаття (Немирів, Теребовля, Гусятин, Заліщики).

Водна та вітрова ерозія. Водна ерозія на території України поширена на схилах Карпатського та Кримського регіонів, а також в степовій та лісостеповій частинах. Вітрова ерозія найбільш поширена в степовій та поліській частинах.

Поряд з природними факторами найбільш істотний вплив на розвиток водної або вітрової ерозій здійснює господарська діяльність людини: висушування боліт, вирубування лісів та ін.

З метою попередження або ліквідації негативного впливу ерозії необхідно впроваджувати ряд заходів: інженерні, ландшафтно-меліоративні.

Гідрологічні надзвичайні ситуації. Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Протягом майже 20 років стабільні акумулятивні форми Саксько-Євпаторійської системи внаслідок дії техногенних факторів руйнуються зі швидкістю 3,5 км щороку. Щорічно безповоротно втрачається більше 100 га прибережних територій, зменшується пляжна смуга, знижується біологічна продуктивність моря. Під постійною загрозою руйнування знаходяться розташовані в береговій зоні матеріальні цінності (житлові будинки, курортні комплекси інженерні комунікації, с.г угіддя).

Основними причинами посилення темпів руйнування морських берегів є як природні фактори, пов'язані з тектонічними зануреннями північного Приазов'я, так і антропогенні, до яких відноситься будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру гідродинамічних процесів, використання малоефективних або навіть шкідливих берегозакріплювальних заходів і конструкцій при "самобудах", відступи від проектних рішень, безконтрольні вивезення піску із кіс і т.д.

Повені. Значна кількість грошових та матеріальних затрат щороку витрачається на ліквідацію наслідків повеней на річках України. Повені виникають під час тривалих злив та внаслідок: танення снігу, вітрових нагонів води, при заторах та зажерах. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є:

- у північних регіонах – басейни річок Прип'ять, Десна та їх притоки;

- у західних регіонах – басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100 – 130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг;

- у східних регіонах – басейни ріки Сіверський Донець з притоками, річок Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;

- у південному і південно-західному регіонах – басейни приток нижнього Дунаю, ріки Південний Буг та її приток.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, що ставить високі вимоги щодо оперативності прогнозування та оповіщення. За останні 40 р. катастрофічні повені у Карпатах та Криму спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких повеней можуть бути снігові та дощові повені на річках Закарпаття в листопаді 1992 р. та грудні 1993 р, восени 1998 р, коли постраждало багато населених пунктів, промислових об'єктів, споруд, були людські жертви. Такі повені трапляються в середньому один раз на 5-10 років. Тривалість повеней (затоплень) може досягти від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10-70% с.г. угідь, але й великої кількості техногенно небезпечних об'єктів.

У 1998 році у результаті сильних дощів і підвищення рівня ґрунтових вод сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській та Львівській областях. У зоні катастрофічного затоплення опинилося понад 200 населених пунктів у 35 районах.

Природні пожежі.Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф'яних пожеж різко зростає. Лісові пожежі виникають головним чином з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників. Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вогнища, недопалки, сірники). Вогонь може швидко розростися і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому виникає, велика загроза населеним пунктам, життю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям. Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря 30 – 40%.

Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж:

- низові (або низинні);

- верхові (або повальні);

- підземні (торф'яні або ґрунтові);

- пожежі дуплистих дерев.

Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка яких складає близько 80% усіх випадків можливих пожеж. Низові пожежі розвиваються внаслідок згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті (півтора-два метри). Полум'я має висоту до 50 см, швидкість розповсюдження вогню при цьому невелика – 100 – 200 метрів за годину, а при сильному вітрі – до кілометра на рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів на гірській.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових і відмінність їх у тому, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, але і нижні яруси дерев та крони жердняків. Можуть бути ще і вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі вони довго продовжуватися не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум'я при цьому становить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані.

Підземні (ґрунтові або торф'яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як продовження низових або верхових. Заглиблення низового вогню починається біля стовбурів дерев, потім воно розповсюджується в різні сторони до декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж виникають завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф'яні пожежі можуть бути і не наслідком лісових. Вони часто захоплюють величезні простори і дуже важко гасяться. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів. Задимлюються великі райони, що подразнююче діє на людей і ускладнює боротьбу з пожежею; обмежує видимість; негативно психологічно впливає на населення. Частіше за все пожежонебезпечні умови складаються в Степовій, Поліській та Лісостеповій зонах, в горах Криму.

Найбільш поширеними є лісові та торф'яні пожежі, бо ліси і торфовища займають більше 10 млн. га території України. В результаті широкомасштабних робіт із залісення на сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, котрі досягають критичного, в пожежному відношенні, віку 15 – 30 років. Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати зростаючого потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно менша від науково обґрунтованих норм. Така ситуація найбільш характерна для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними. В середньому за рік, в залежності від погодних умов, виникає близько 3,5 тисяч пожеж, якими знищується більше 5 тисяч гектарів лісу. Найбільш пожежонебезпечними є північний та східний регіони, де щорічно виникає в середньому відповідно 37 і 40% всіх лісових пожеж.

Рекомендовані джерела літератури: [3, 6, 10, 12, 19].