Фактори природної неспецифічної резистентності.

Фактори природної неспецифічної резистентності — це генетично зумовлені механізми, які діють проти будь-якого патогену і спрямовані на відновлення пору-шень нормального стану організму. До них належать: анатомо-фізіологічні, гумо-ральні, клітинні фактори і біологічні механізми самозахисту геному.

Анатомо-фізіологічні фактори — це шкіра, слизові оболонки, нормальна мікрофлора, лімфатична система, кисле середовище шлунка, підвищення темпера-тури тіла, системи виділення тощо.Шкіра і слизові оболонки забезпечують меха-нічний, хімічний та біологічний самозахист організму. Шкіра є бар'єром для мікро-організмів. Злущування епітелію сприяє видаленню мікробів. Чиста шкіра має бактерицидні властивості.

Слизові оболонки носа, порожнини рота, травного каналу, сечових і статевих органів, а також кон'юнктива перешкоджають проникненню мікробів у внутрішнє середовище макроорганізму. Крім того, слиз адсорбує, вимиває і видаляє різні мікроби, а ворсинки миготливого епітелію адсорбують їх і виштовхують разом із слизом (механічний захист). У слині, сльозах, носовому секреті, тканинних соках міститься фермент лізоцим, здатний руйнувати пептидоглікан клітинної стінки мікроорганізмів, що призводить до їх загибелі (хімічний захист).

Нормальна мікрофлора шкіри та слизових оболонок перебуває у стані антагонізму з патогенною мікрофлорою і пригнічує її розмноження (біологічний захист).

В організмі людини є близько 1000 лімфатичних вузлів різних розмірів. Лімфатичні судини пронизують тканини всього організму. Якщо мікроби проникли через шкіру і слизові оболонки, вони потрапляють у лімфу, заносяться у лімфатичні вузли і там знищуються.

Кисле середовище шлунка (у нормі рН 0,9—2,0) приводить до загибелі більшості мікроорганізмів.

Підвищення температури тіла сприяє прискоренню крово­обігу та посиленню обмінних процесів. Температура 38—39 °С є оптимальною для активації макро-фагів, утворення інтерферону, а у мікроорганізмів, у тому числі і вірусів, за такої температури пригнічуються процеси розмноження.

Функція системи виділення активується під дією мікробів та їхніх токсинів, унаслідок чого розвиваються блювання, діарея, посилюються потовиділення, сльозовиділення, сечовиділення, прискорюється дихання, з'являються нежить, кашель, чхання. Все це сприяє механічному видаленню мікробів з макроорганізму.

Гуморальні фактори містяться у рідинах макроорганізму : сироватці крові, сечі, слині, спинномозковій рідині, тканинних рідинах, секретах слизових оболонок.

Сироватка крові містить розчинні речовини, які згубно діють на мікроорганізми: комплемент, пропердин, бета-лізини, ікс-лізини, еритрин, плакіни, лейкіни, цитокі-ни, лізоцим тощо.

Система комплементу — це складний комплекс білків сироватки крові (10 % загальної кількості). Комплемент складається із декількох компонентів (їх понад 26, але найважливішими є 9), які позначаються латинською літерою С і арабськими цифрами (СІ, С2... С9), а їх субкомпоненти — маленькими латинськими літерами (СЗа, СЗЬ). .8 умовах фізіологічної норми ці компоненти перебувають у неактив-ному стані. У разі потрапляння антигену ці компоненти активуються, взаємодіють між собою, перетворюючись на каскад ферментів.

Система комплементу спричинює запалення, активує макрофа­ги, зумовлює лізис (розчинення) бактерій та інших клітин. Комплемент термолабільний, він руйнується за температури 56 °С протягом ЗО хв.

Пропердин — це білок глобулін сироватки крові, який бере участь у підготов-ці бактерій до руйнування, активує комплемент і фагоцитоз. Активується пропердин за наявності грамнегативних бактерій, іонів магнію.

Бета-лізини — термолабільні речовини, які згубно діють на грампозитивні мікроби.

Ікс-лізини — термостабільні речовини, які згубно діють на грам-негативні мікроби.

Еритрин виділяють з еритроцитів тварин. Він згубно діє на дифтерійну паличку та деякі інші мікроорганізми.

Лейкіни — термостабільні білки, виділені з лейкоцитів, бактерицидно діють на грампозитивні мікроорганізми.

Плакіни подібні до лейкінів, їх виділяють із тромбоцитів.

Лізоцим — фермент, виділений із секретів слизових оболонок і крові, здатний руйнувати клітинну стінку (пептидоглікан) бактерій.

С-реактивний білок — білок гострої фази запалення — вивільнюється з різних тканин організму під час запальних процесів, тому кількість його зростає у крові хворих із запальними, некротичними і злоякісними процесами.

Сеча, простатична рідина, екстракти тканин містять біологічно активні речо-вини, що згубно діють на мікроорганізми.

Цитокіни — це комплекс біологічно активних речовин, що утворюються внаслідок активації бактеріями макрофагів і лімфоцитів. До них відносять інтер-лейкіни, фактор некрозу пухлин, інтерферони та ін.

Інтерлейкіни (їх відомо близько 20) активують фагоцити, лімфоцити, сприяють утворенню антитіл.

Фактор некрозу пухлин (ФНП) згубно діє на пухлинні клітини.

Інтерферони — це глікопротеїди, які утворюються в клітинах макроорганізму під дією різних патогенів. Вони активують імунітет, виявляють протимікробну, протипухлинну дію (зумовлюють у макроорганізмі понад 100 ефектів). Розрізняють три типи інтерферонів: альфа-, бета- і гамма-інтерферон. Альфа-інтерферон — лейкоцитарний, у нього більш виражена противірусна дія, ніж протипухлинна; бета-інтерферон — фібро-бластний, має більш виражену протипухлинну дію, ніж противірусну; гамма-інтерферон — лімфоцитарний (імунний), має виражені імуномодулюючі властивості (стимулює макрофаги). Особливістю інтерферонів є те, що вони проявляють активність у клітинах того виду тварин, з якого вони отримані, тому для лікування людей може бути використаний тільки людський інтерферон. Для виробництва однієї лікувальної дози інтерферону треба викорис-тати 200 дм³ крові. Нині людський інтерферон виробляють за методом генної інженерії. Противірусну дію інтерферонів пояснюють тим, що вони блокують синтез вірусних білків. Інтерферони ефективні до зараження або до початку реплікації вірусу.

Клітинні фактори здатні поглинати антиген і перетравлювати його або вбивати чужорідну клітину. До них належать фагоцити і лімфоцити.

Фагоцити здатні поглинати будь-які чужорідні часточки: бактерії, віруси, найпростіші, комплекси антиген—антитіло, зруйновані клітини, тканини тощо.

Фагоцитарні властивості проявляють мікрофаги, моноцити крові і макрофаги.

Мікрофаги — це зернисті поліморфноядерні лейкоцити крові і лімфи (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли), вони здатні поглинати часточки більші за 0,5 мкм, і не здатні поглинати віруси.

Моноцити крові становлять 3—7 % циркулюючих лейкоцитів. Всі мононуклеарні фагоцити утворюються із клітин-попередників (промоноцитів), які зароджуються у кістковому мозку. Промоноцити перетворюються на моноцити і виходять у кров, де циркулюють не довше 2 діб. У подальшому моноцити проникають через стінки капілярів у тканини, збільшуються у розмірі і перетворюються на тканинні макро-фаги. Вони здатні поглинати будь-які чужорідні часточки, в тому числі і віруси, тому виконують провідну роль у захисті макроорганізму. Загальна кількість макрофагів в організмі утворює ретикулоендотеліальну систему, або, за класифі-кацією ВООЗ (1972), систему мононуклеарних фагоцитів (СМФ). Макрофаги розселюються у всіх тканинах організму: у сполучній тканині вони мають назву гістіоцити, у печінці — купферові клітини, улегенях — альвеолярні макрофаги, у лімфатичних вузлах і селезінці — рухливі та фіксовані макрофаги, у серозних порожнинах — плевральні та перитонеальні макрофаги, у кістках — остеокласти, У нервовій тканині — мікрогліальні клітини.

Процес фагоцитозу включає 5 етапів: хемотаксис (макрофаг рухається у бік чужорідної часточки); адсорбція (макрофаг адсорбує її на своїй поверхні); утворення фагосоми (часточка занурюється в клітину макрофага, поки не зіллються краї клітинної оболонки); утворення фаголізосоми (макрофагальні лізосоми підходять до оболон­ки фагосоми і розчиняють її; внаслідок цього фагосома зливається з лізосо-мами і ферменти лізосом виділяються у фаголізосому); процесинг (перетравлення чужорідного агента). Внаслідок процесингу мікроби гинуть, а їхні антигени перехо-дять на мембрану фагоцита. Потім фагоцит представляє цей антиген лімфоцитам (антигенпрезентуюча клітина). Так запускається ланцюг імунних реакцій, які призводять до розмноження сенсибілізованих лімфоцитів, синтезу антитіл, клітин імунної пам'яті, активації системи комплементу, розвитку запалення.

Фагоцитоз, який закінчується процесингом чужорідного агента, називається завершеним.

Деякі мікроорганізми здатні захищатися від дії фагоцитів. Так, віруси грипу, збудники туберкульозу, токсоплазмозу, потрапляючи у фагосому, гальмують її злиття злізосомами. Оболонка капсульних форм бактерій не чутлива до дії ферментів, а рикетсії проникають із фагосоми в цитоплазму та уникають контакту з ферментами. У таких випадках процесинг не відбувається, тому мікроорганізми розмножуються у фагоциті, а фагоцити інколи навіть гинуть. Такий фагоцитоз називається незавершеним. У разі незавершеного фагоцитозу мікроби фагоцитами розносяться по організму

На поверхні зрілих макрофагів (фагоцитів) розміщені різноманітні рецептори до антитіл, комплементу, інтерферонів, антигенів мікробів, молекул головного ком-плексу гістосумісності. Ці речовини сполучаються з макрофагами та активують їх.

Запалення — це основний фактор неспецифічного захисту, в розвитку якого основну роль відіграють клітини, в тому числі і фагоцити. У разі порушення цілості тканин організму будь-яким фактором (хвороботворним мікробом, хімічним, фізич-ним) розвивається запальний процес. При цьому з мастоцитів (тканинних базофілів), які розселені по всьому організму, виділяються біологічно активні речовини (гістамін, брадикінін, серотонін, лейкотрієни тощо), які підвищують проникність стінок капілярів. Унаслідок цього із судин у зону запалення проникають мікрофаги та ексудат, що містить комплемент, фібриноген, антитіла, лейкоцити та інші речо-вини. Накопичення ексудату зумовлює утворення набряку. Фагоцити утворюють вал навколо вогнища запалення, фібриноген перетворюється на фібрин і закриває міжклітинні простори. Зменшення швидкості кровотоку призводить до утворення мікротромбів, підвищення густини крові. Усе це перешкоджає поширенню мікробів за межі вогнища запалення. У цьому вогнищі виникають несприятливі умови для розмноження мікробів: ацидоз (кисле середовище), гіпоксія (недостатність кисню), місцева гіпертермія (підвищення температури). Крім того, мікроби гинуть під дією макрофагів, антитіл і комплементу. Запалення характеризується певними ознаками: набряк, гі­перемія, гіпертермія, біль. Запальні процеси можуть виникнути у будь-якій тканині.

Лімфоцити,що зумовлюють неспецифічний захист організму, називають цитотоксичними і природними кілерами.

Цитотоксичні лімфоцити здатні розпізнавати за допомогою макрофагів та знищувати будь-який чужорідний агент: віруси, мутантні клітини.

Природні кілери — МК-клітини здатні самостійно (без допомоги макрофагів) розпізнавати та знищувати різні варіанти пухлинних клітин. Механізм кілерної дії лімфоцитів полягає у тому, що під час контакту з чужорідною клітиною вони виділяють особливий білок — перфорин , який за наявності іонів кальцію швидко полімеризується і утворює канал у мембрані чужорідної клітини — наносить летальний удар. Через цей канал заходить вода, клітина набухає і лопається.

Біологічний механізм самозахисту геному.Природна неспецифічна резистентність існує не тільки на рівні організму, а і на рівні клітини, де вона спря-мована на захист генома. Цей самозахист здійснює сам геном шляхом самовиправ-лення різних порушень у структурі ДНК і припинення функціонування в клітині чужорідного геному.

Види імунітету.

За походженнямрозрізняють два види імунітету: природжений і набутий, який може бути природним і штучним, а кожний з них — активним і пасивним .

Природжений (видовий, спадковий) імунітет — це видова генетично зумовлена несприйнятливість (резистентність) макроорганізму до чужорідного агента. Видо-вий імунітет проявляється в тому, що люди не хворіють на чуму собак, на холеру курей, а тварини не хворіють на дизентерію, черевний тиф, гонорею. Видова не-сприйнятливість забезпечується сукупністю механізмів, характерних для певного виду тварин. Збудники інфекції, потрапляючи у несприйнятливий для них макро-організм, не розмножуються в ньому через несприятливі умови (температуру, рН середовища, біохімічні процеси) або не мають рецепторів до клітин цього організму. Внаслідок цього мікроби гинуть або виводяться з організму без змін. Видовий імунітет зумовлений факторами неспецифічної резистентності, але його не можна повністю ототожнювати з природною неспецифічною резистентністю.

Набутий імунітет формується у процесі індивідуального розвитку макроорга-нізму і характеризується високою специфічністю.

Набутий природний активний імунітет виникає після перенесеної маніфестиої чи інапарантної інфекції (постінфекційний). Він може бути стійким і нестійким, тривати від декількох років до кінця життя організму.

Набутий природний пасивний імунітет передається від матері до дитини через плаценту та з грудним молоком (материнський імунітет). Він нетривалий, зберіга-ється до 5—6-місячного віку дитини і захищає не від усіх інфекцій (наприклад, він не захищає від грипу, туберкульозу).

Штучний активний імунітет формується через 1—2 тиж після введення вакцин (поствакцинальний) і зберігається протягом декількох років (після введення черев-нотифозної вакцини — 1 рік, корової — 5—8 років, вакцини проти гепатиту А — 20 років).

Штучний пасивний імунітет формується одразу після введення сироваток або імуноглобулінів (постсироватковий) і зберігається протягом 4—6тиж.

За місцем проявуімунітет буває загальним і місцевим. При більшості інфекцій формується загальний імунітет. Місцевий імунітет — це несприйнятливість до інфекцій чутливої тканини, де локалізується збудник. Він формується при кишкових і респіраторних інфекціях.

За спрямованістюпроти певного патогену розрізняють антибактеріальний, антитоксичний, противірусний, протигрибковий, протипаразитарний, протипух-линний, трансплантаційний імунітет.

Залежно від періоду звільнення макроорганізмувід патогенних мікробів розрізняють стерильний і нестерильний імунітет. Стерильний імунітет форму-ється у організмі, який звільнився від патогенних мікроорганізмів. Він захищає від реінфекції. Нестерильний (інфекційний) імунітет формується за наявності пато-генних мікроорганізмів у макроорганізмі (туберкульоз) і захищає від суперінфекції.