Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Політико-правові ідеї Стародавнього Сходу

Політологія

 

Конспект лекцій

 

Розробила: Олійник Н.Ю.,

кандидат політичних наук, доцент

доцент кафедри соціальної роботи та суспільних дисциплін

ЛІ ДВНЗ «УБС»


 

Тема 1. Предмет, методи і функції політичної науки

План

1. Політика як суспільне явище.

2. Взаємодія політики з іншими сферами суспільного життя (срс).

3. Наука про політику. Методи і функції політології.

 

1.

Визначення терміну «політика»: Політика — це сукупність засобів, необхідних для того, щоб прийти до влади, утримувати владу та корисно її використовувати. Н. Макіавеллі Політика – це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах. М. Вебер Політика — це сфера відносин між класами суспільства, «концентроване вираження економіки. В. Ленін Політика – це реалізований владою розподіл цінностей усередині суспільства. Д. Істон Політика – у найкращих проявах – це шляхетне прагнення до справедливості та розумного порядку; у найгірших – це корислива жадоба влади, слави, багатства. П. Меркл Політика — це мистецтво та практика забезпечення групових цілей. К. Райт Політика – це особливий вид людської діяльності, пов’язаний з одержанням і здійсненням влади, насамперед державної. О. Семків Політика – це різновидність продуктивної діяльності, за допомогою якої люди змінюють свою долю і соціальне оточення, шукають і здійснюють проекти майбутнього. А. Панарін
Термін "політика" походить від давньогрецьких слів:

polis – місто-держава;

polites – громадяни;

politike – мистецтво управління державою» - і набув поширення під впливом праці Аристотеля «Політика».



Виділяють такі основні підходи до розуміння політики:

ü Директивний: політика – це боротьба за владу і мистецтво володарювання

ü Функціональний: політика – це розподіл обов’язків і повноважень у цілісному суспільному організмі за умови їх узгодження

ü Комунікативний: політика – це специфічний засіб взаємодії, за допомогою якого з’ясовується мета, інтереси спільноти, розробляються правила поведінки

ü Формально-правовий: політика – це насамперед діяльність і вплив офіційних установ та впроваджених державою правових норм

 

Термін «політика» - неоднозначний, його трактували по-різному: як певний вид соціального управління, розподілу благ, спосіб завоювання та реалізації влади, форму організації суспільства і державних інститутів, особливий вид відносин індивідів і соціальних груп та ін.

 

В політології виділяють такі основні концепції політики:

1. Теологічна (виникла І тис. до Р.Х.), за якою основним джерелом та регулятором політики вважається Бог, людина є лише виконавцем Божої волі, тому не повинна втручатися в політичний процес.

 

2.

Геополітика (від грец.γη πολιτική); політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення. Існує класична геополітика та критична (постмодерна).
Натуралістичні (виникають XVIII-XIX ст.):

2.1. Географічні (виникли XVI ст., засновники – Ж.Боден, Ш.Монтеск’є) - основними чинниками політики вважаються територіальні, природні, фізико-кліматичні явища. Сучасне продовження – теорія геополітики, яка вивчає залежність політичної діяльності держав від географічних чинників.

Расизм — політичні теорії і практичні дії, що ґрунтуються на расовій дискримінації, поділі людей на біологічно різні групи (раси) на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду (колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо), і різному ставленні до людей та їхніх спільнот залежно від приналежності до цих груп (рас). Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою.

2.2. Біологічна (виникла XIX ст., засновники - Ч.Ламброзо, М.Мордау) - природа політики пояснюється біологічними даними індивідів, зокрема їх інстинктами. Теорія побудована на синтезі фізіології, генетики та біології людини. Один із варіантів – расистські теорії.

 

 

2.3. Психологічні (виникли XVIII-XIX ст., представники – Г.Гард, Л.Гумплович, А.Дільтей, Е.Дюркейм та ін.) - політичний розвиток суспільства визначають такі психологічні якості людей: сміливість, мужність, агресивність тощо.

3. Соціальні (виникають XVIII-XX ст.):

3.1. Соціально-економічна (виникла XIX ст., засновники – К.Маркс, Ф.Енгельс) - визначальний вплив на політику мають економічні відносини суспільства. Політика розглядається як концентрований вираз економіки.

3.2. Правові (представники – Р.Моор, Г.Макдональд), основним чинником політики вважається право, яке забезпечує чітку взаємодію та рівновагу політичних структур та інститутів, сприяє розвитку політичної системи суспільства.

3.3. Демократичні (формуються XVII - XVIII ст., представники – Г.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж. Руссо) основним джерелом політики та влади є народ. Зміст політики визначається потребами та інтересами людей.

3.4. Культурологічні (формується у XX ст.) - основними чинниками політики вважаються духовні якості людини (моральність, професіоналізм, освіта).

3.5.

Важливими категоріями політичної науки є суб’єкт та об’єкт політики. Суб’єкт політики – все те і ті, хто здійснює свідому і активну політичну діяльність. Об’єкт – все те і ті, на кого спрямована діяльність суб’єкта.
Культуро-антропологічні (формується у XX ст.) - основне призначення політики – розкриття творчого потенціалу кожної людини. Основним суб’єктом політики вважається особа, а не народ.

В англійській політичній лексиці слово «суб'єкт» (subject) стосовно політики не вживається, оскільки там воно позначає підданого. Натомість використовується слово «актор» (actor), що латинською мовою означає «діяч».

Основними ознаками політичної суб'єктності є: здатність і можливість прийняття політичних рішень, наявність засобів і можливостей реалізувати прийняті рішення, практичну участь у політичній діяльності, відповідальність за наслідки своїх політичних дій.

За Г. Алмондом виокремлюють три ступені участі в політиці:

ü цілком безсвідома, стихійна участь;

ü участь напівсвідома — розуміння сенсу ролей за безперечного підпорядкування їм як чомусь наперед заданому, безспірному;

ü цілком свідома участь, утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.

 

За характером і місцем, яке суб’єкти посідають у суспільній структурі виокремлюють:

1. Соціальні - індивіди й різноманітні соціальні спільноти (соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні тощо).

2. Інституціональні - політичні інститути: держава та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування та ін.

3. Функціональні - інститути, які не виконують політичну функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов (церква, армія, більшість громадських організацій, засоби масової інформації, різноманітні економічні об'єднання тощо).

 

Виділяють такі різновиди політики

ü за сферами суспільного життя – економічна, соціальна, національна, культурна тощо;

ü за орієнтацією – внутрішня, зовнішня;

ü за носіями і суб’єктами – політика держави, партії, руху тощо;

ü за терміном дії.

 

3.

У політиці, де найгірші пристрасті можуть раптово перетворити людей на фанатиків, замутити забобонами їхню свідомість, завдання політичної науки — вносити холодний, тверезий, деміфологізуючий, об'єктивний погляд Бро Ф. «Політична наука»
Політологія – наука про політику

 

Становлення науки про політику пройшло кілька етапів:

ü релігійно-міфологічне трактування (ІІ-І тис. до Р.Х.): панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою.;

ü філософсько-етичне трактування (IV ст. до Р.Х. - XVIII ст.): посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З'являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються теоретичні дослідження політики у Конфуція, Сократа, Платона і Аристотеля. Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст.;

ü філософська система політичних знань (ХІХ-І половина ХХ ст.): формується й виокремлюється політологія із загальної системи соціальних і гуманітарних наук, відбувається її інституціоналізація. В Німеччині розвивається так звана правова школа. У Великобританії засновується Лондонська школа економіки і політичних наук при Лондонському університеті. У США 1880 р. створено при Колумбійському коледжі (пізніше Колумбійський університет) школу політичної науки. 1903 р. створена Американська асоціація політичних наук.

Становлення політології як окремої науки відбулося у 1949 р. на першій міжнародній конференції політологів під егідою ЮНЕСКО у Парижі.

Основні сфери політологічних досліджень за рішенням ЮНЕСКО: ü політична теорія (і історія політичної думки); ü політичні інститути (конституція, влада центральна, регіональна і місцева, економічні і соціальні функції уряду); ü партії, групи і громадська думка; ü міжнародні відносини (міжнародна політика, міжнародні організації і міжнародне право).
У структурі політології виділяють два рівні.

Партологія - розділ політології, що вивчає політичні партії.   Елітологія - розділ політології, що вивчає вищу верству (еліту) в будь-якій системі соціально-політичної стратифікації.   Політична глобалістика – система міждисциплінарних наукових знань про політичні аспекти загальнолюдських проблем.
1. Теоретичний - вивчення та аналіз політичних явищ і процесів, закономірностей їх розвитку, вироблення методології пізнання політичної дійсності.

Основні складові теоретичного рівня політології:

— історія політичних вчень (дослідження становлення й розвитку політичних ідей, поглядів, течій);

— теорія політики (концепції політичної влади, політичної системи, політичної культури; партологія, елітологія, теорія міжнародних відносин, геополітика, політична глобалістика та ін.).

 

2. Прикладний (емпіричний) пов'язаний з аналізом конкретної політичної ситуації, безпосереднім впливом на поточну політику, досягненням практичного ефекту.

Змістом прикладної політології є розробка політичних технологій, програм і процедур, спрямованих на:

— проведення виборчих кампаній;

— врегулювання політичних конфліктів;

— політичне прогнозування, планування, консультування;

— формування громадської думки тощо.

 

Методи і функції політології.

Методи,що застосовуються політичною наукою, можна поділити на три основні групи.

1. Загальнотеоретичні: нормативний, порівняльний, біхевіористський, психологічний, системний, інституціональний, структурно-функціональний тощо.

2. Загальнологічні: аналіз і синтез; індукція та дедукція; абстрагування; логічний аналіз тощо.

3. Методи емпіричних досліджень: аналіз документів, анкетне опитування, спостереження, експертні оцінки тощо.

 

Функції політології

ü описова – полягає в константації фактів політичної реальності;

ü пояснювальна – дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення;

ü прогнозтична – передбачає, якою буде політична дійсність в майбутньому;

ü інструментальна – полягає в розробленні проектів рішень для досягнення конкретного політичного результату;

ü нормативно-орієнтуюча – орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей;

ü виховна – сприяє створенню системи громадянського, політичного виховання.

 


 

Тема 2.Політико-правова думка Стародавнього світу, періоду Середньовіччя і Відродження

План

1. Політико-правові ідеї Стародавнього Сходу.

2. Політико-правова думка періоду античності.

3. Політико-правова думка періоду Середньовіччя.

4. Політичні аспекти Реформації (срс).

Деспотизм(від грецьк. despoteia — необмежена влада, despotes — володар) — форма суспільного врядування, що характеризується зосередженням у руках однієї людини всієї повноти влади, яка грунтується не на законах, а на сваволі можновладця й позбавленні підвладних будь-яких політичних прав. Теократія(від грец. theos — бог і kratos — влада, букв. — боговладдя) — форма державного правління, за якої безпосереднім носієм влади вважається Бог, а її реалізація здійснюється переважно духовенством, главою церкви і кліру. Фаталізм(від лат. fatalis — визначений долею, fatum — доля) — світоглядна суспільно-політична і філософська позиція, згідно з якою будь-які дії людини чи людської спільноти наперед визначені дією потойбічної сили, що повністю поглинає їх індивідуальну або ж колективну волю. Сакралізація(від лат. sacer — священний) — наділення людей, інших істот, предметів матеріального світу, явищ природи та суспільного життя надприродними, священними (іноді навіть містичними) ознаками та властивостями.
5. Політичні погляди Н. Макіавеллі.

 

В історії політичної думки прийнято виділяти наступні етапи:

l політичні ідеї Стародавнього світу – Стародавнього Сходу і античності – ІІ тис. до Р.Х.-V ст.;

l політичні ідеї Середньовіччя – V-XVI ст.;

l політична думка періоду Відродження – XV- XVI ст.;

l політична думка Нового часу – XVIІ- XVIІІ ст.;

l сучасна політична наука – ХІХ-ХХІст.

 

Політико-правові ідеї Стародавнього Сходу

Особливості політичних структур “східного” типу:

l деспотизм;

l пірамідальний характер влади і управління;

l адміністративно-бюрократичний контроль основних ресурсів суспільства;

l теократія.

Риси суспільної свідомості цивілізацій Стародавнього Сходу:

l фаталізм;

l сакралізація (обожнення) правителів і законів.

Політико-правові ідеї носили переважно релігійно-міфологічний характер, що підкреслював божественне походження існуючої влади і устрою.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.