Особливості періоду Відродження l соціально-економічні особливості: криза феодалізму, географічні відкриття, науково-технічний прогрес, бурхливе промислове піднесення, розвиток нової структури суспільства;
l особливості в організації влади: процес обмеження влади монархів, поява аристократичних республік, обмеження ролі Церкви у суспільстві;
l особливості політичної думки: гуманістичний характер, повернення до традицій античності, раціонально-критичний перегляд прав та свобод людини.
Політичні погляди Нікколо Макіавеллі (1469-1527рр., “Володар”, “Історія Флоренції”)
• політику визначають не Бог чи християнська мораль, а природні закони життя і людська психологія (егоїзм, прагнення до збагачення);
• принцип політичного реалізму (макіавеллізм – ціль виправдовує засоби в залежності від ситуації);
• найкращою формою держави є змішана;
• міць держави залежить від рівня згуртованості суспільства, яке об’єднують єдина мова, культура, загальне дотримання законів і права, також єдина релігія, школа і національна армія, домінування загальнодержавних інтересів громадян над їх приватними;
• якщо немає такої єдності , то актуальними стають авторитаризм, примус.
Теорії природних прав та суспільного договору
Основні представники: Г.Гроцій (1583-1645рр.), Б.Спіноза (1632-1677рр.). Т.Гоббс (1588-1679рр.), Дж.Локк (1632-1704).
Основні ідеї:
l виділяють природне право, дане людині від народження і невід’ємне (право на життя, власність, свободу) та волевстановлене право, яким наділяє держава;
l суспільний договір – утворення держави як наслідок укладення між людьми добровільної угоди щодо організації суспільного життя і наділення певних осіб та інституцій владою – заради підтримання порядку, захисту прав та інтересів людей.
Т.Гоббс , “Левіафан або матерія, форма і влада держави церковної і громадянської ”
До створення держави люди перебували в природному стані, були рівними і мали однакове право на все.
Це з часом призвело до “війни всіх проти всіх” і щоби вийти з такого стану люди уклали суспільний договір.
Люди встановили державну владу (єдину і нічим не обмежену) на умовах повного та беззастережного підкорення.
Джон Локк, “Два трактати про правління”
l суспільна угода, внаслідок якої відбулося відчуження права окремих людей на користь держави, не відміняє природних прав, а лише покладає на державу обов’язок захищати принципи природного права;
l теорія про поділ влади (на законодавчу, виконавчу, федеративну);
l заклав основи для соціоцентричної парадигми політики (взаємодія держави і громадянського суспільства).
Словник до теми:
Абсолютизм (від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — абсолютна влада, тобто необмежена самодержавна влада, деспотична форма правління, яка грунтується на сваволі можновладця і за якої верховна влада неподільно належить одній особі — монархові (королю, царю, імператору тощо).
Аристократія (грец. aristokratia, від aristos — кращий і kratos — влада) — найбільш привілейований стан або найвища родова знать у рабовласницькому і феодальному суспільствах, а також форма державного правління, за якої А. належить уся повнота влади в країні; на сучасному етапі — узагальнююча назва представників панівних класів і станів, а також духовної еліти суспільства.
Деспотизм (від грецьк. despoteia — необмежена влада, despotes — володар) — форма суспільного врядування, що характеризується зосередженням у руках однієї людини всієї повноти влади, яка грунтується не на законах, а на сваволі можновладця й позбавленні підвладних будь-яких політичних прав.
Олігархія (грец. oligarchia від oligos — нечисленний і arche — влада; влада небагатьох) — політичне й економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група.
Охлократія (від грец. ochlos — натовп і kratos — влада) — тимчасове або більш-менш тривале домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, “маси”.
Гуманізм (лат. humanus — людський, людяний) — філософський підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства.
Клерикалізм (від лат. clericalis — церковний) — суспільно-політична практика здійснення церквою, релігійно-політичними партіями та іншими релігійними організаціями системи заходів на конфесійній ідеологічній основі, спрямованих на досягнення домінуючої ролі релігії й церкви в усіх сферах суспільного життя, а також на створення теократичної держави як необхідної умови врятування людства.
Парламент (від лат. parlare — говорити) — найвищий колегіальний законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління.
Плебісцит (від лат. plebs — простий люд і scitum — рішення, постанова) — у Стародавньому Римі — рішення плебейських зборів. Зараз — усезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й позицію щодо якогось спільного й значущого питання. Уперше плебісцит було проведено 1791 року при вирішенні питання про приєднання Авіньйону до Франції.
УТИЛІТАРИЗМ (від лат. utilitas – користь, вигода) – етичне вчення, за яким в основу вчинків людини покладено принцип вигоди; політичний принцип, за яким дії слід оцінювати на основі їх спроможності забезпечувати щастя найбільшої кількості людей.
Сакралізація (від лат. sacer — священний) — наділення людей, інших істот, предметів матеріального світу, явищ природи та суспільного життя надприродними, священними (іноді навіть містичними) ознаками та властивостями.
Теократія (від грец. theos — бог і kratos — влада, букв. — боговладдя) — форма державного правління, за якої безпосереднім носієм влади вважається Бог, а її реалізація здійснюється переважно духовенством, главою церкви і кліру.
Фаталізм (від лат. fatalis — визначений долею, fatum — доля) — світоглядна суспільно-політична і філософська позиція, згідно з якою будь-які дії людини чи людської спільноти наперед визначені дією потойбічної сили, що повністю поглинає їх індивідуальну або ж колективну волю.
Тема 3. Сучасні політичні течії
План
1. Політична доктрина лібералізму.
2. Політична доктрина консерватизму.
3. Сутність, характерні риси та доктрини політичного екстремізму.
4. Концепція анархізму.
5. Політичні доктрини фашизму, націонал-соціалізму та неофашизму (СРС).
6. Політичні концепції соціалізму.
7. Порівняльна систематизація ідей сучасних політичних течій (СРС).
Лібералізм – (від лат. liberalis – вільний) – суспільно політична течія, представники якої обстоюють пріорітетність індивідуальних прав та свобод особи, парламентаризм, ринкову економіку
Причини виникнення лібералізму
1. Ідеологічні підстави:
ü звільнення політичної теорії від теології, поширення гуманістичних ідей, теорії природних прав, цінностей Реформації;
ü ідея непорушності приватної власності.
2. Соціально-економічні причини:
ü становлення капіталізму;
ü поява прошарку нових власників (буржуа), які виступили із вимогами широких прав та свобод і прагненням увійти у владні структури.
Етапи розвитку лібералізму
1. Класичний лібералізм (XVIII-XIX ст.) – Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, І. Кант, Дж. С. Міль
Основні ідеї класичного лібералізму
ü віра в постійне вдосконалення людей і суспільних систем;
ü індивідуалізм і гуманізм;
ü універсальність, відкритість, гнучкість, повага до інших ідей та позицій;
ü свобода від обмежень зі сторони держави (ідеї “держави – нічного сторожа” і переваги громадянського суспільства над державою);
ü ототожнення свободи і приватної власності.
Шарль Монтеск’є (1689-1755рр.) “Про дух законів”
ü один із засновників географічної теорії політики;
ü обгрунтував теорію класичного поділу влади – три гілки влади повинні здійснюватися різними і специфічно організованими органами, закони повинна приймати тільки законодавча влада, виконавча влада не може їх змінювати, суд має бути незалежним ;
ü розумів свободу як право робити все, що дозволено законом.
Імануїл Кант(1724-1804рр.)“До вічного миру”
ü поєднує політику і мораль;
ü людину розглядає як абсолютну цінність, яка не може бути лише засобом для досягнення будь-яких цілей (моральний імператив);
ü досягнення загального миру можливе через встановлення республіканської (демократичної) форми правління;
ü розробляв концепцію правової держави.
Джон Стюарт Мілль(1806-1873рр.)“Про свободу”, “Утилітаризм”
ü розвивав ідеї утилітаризму – свобода і справедливість мають цінність настільки, наскільки вони сприяють добробуту та щастю людини;
ü розвивав феміністичні ідеї – в праці “Залежність жінок” висунув вимогу надати жінкам право голосу нарівні з чоловіками.
2. Модернізований лібералізм (кін. XIX- поч. XX ст.) – Дж. Кейнс, М. Фуко, М. Вебер; Е. Дюркгейм, З. Фройд
3. Сучасний лібералізм (ХХ ст.) – К. Поппер, Дж. Роулз, Е. Геллнер.
Ідеї сучасного (соціального) лібералізму
ü визнається необхідною певна участь держави в регулюванні економічних відносин, проведення активної соціальної політики;
ü обмеження влади монополій;
ü перерозподіл матеріальних благ через систему податків і державних соціальних програм на користь нижчих верств населення;
ü створення моделі держави “всезагального добробуту” (соціальної держави).
Поширення лібералізму
Майже у кожній державі сучасного світу є політичні партії, які стоять на позиціях лібералізму.
Найбільші із них: Британська і Канадська ліберальні партії, демократична партія США, Ліберально-демократична партія Японії.
В Україні до ліберальних партій можна віднести: ДПУ, ЛПУ, ЛПУ(о), ЛДПУ.
Консерватизм –(від лат. conservare – зберігати, охороняти) – політична ідеологія і практика політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури (держави, сім’ї, церкви), традиційних цінностей і морально-правових засад.
Термін “консерватизм” запровадив початку ХІХ ст. Франсуа Шатобріан.
Причини виникнення консерватизму
§ прагнення ослабити наслідки буржуазних революцій в Європі (XVIIIст.), які використовували ідеологію лібералізму;
§ захист позицій аристократії, непохитність привілеїв вищих класів;
§ збереження божественного права монарха на владу.
Основні ідеї консерватизму
§ традиціоналізм – людина у свої вчинках повинна керуватися не власними бажаннями, а законами і звичаями, що існують в суспільстві;
§ суспільство не створене на основі договору, а дане від Бога;
§ політика повинна підпорядковуватися нормам моралі;
§ нації, як і люди, наділенні незмінними “характерами”;
§ окрім законів, суспільством керують звички і емоції;
§ людська природа переповнена лихими намірами, людський розум слабкий і немічний;
§ права людини підпорядковані її обов’язкам;
§ принцип рівності суперечить самій природі людини;
§ демократичне правління неможливе, бо маси ірраціональні і зобов’язані підкорятися еліті;
§ еліта повинна правити на підставі традицій.
Історичний розвиток консерватизму
І. Класичний консерватизм (XVIII-ХІХ ст.) – Е. Берк, Ж. де Местр
Едмонд Берк (1729-1797рр., “Роздуми про Французьку революцію”)
§ заперечив застосування теорії в політичній практиці;
§ суспільство формується історичними традиціями, тому в політиці повинен також панувати традиціоналізм;
§ засуджує раціоналізм, бо він веде до атеїзму і утилітаризму;
§ виступав проти рівності, свободи совісті та індивідуалізму;
§ найкращий політичний лад, як довела історія, був у Середньовіччі, тому його потрібно зберігати і поліпшувати.
Артур Шопенгауер (1788-1860рр., “Світ як воля і уявлення”)
§ розглядав розвиток суспільства, держави з позицій антиісторизму, песимізму (історія взагалі незмінна, намагання змінити світ і себе марні та шкідливі);
§ суспільство поділяв на стадо (5/6 населення) і аристократію (за походженням і рангом, грішми, розумом);
§ людина – дикий, мерзенний звір і природа її невиправна;
§ лише абсолютна монархія, що спирається на примус, здатна забезпечити захист власності, стабільність у суспільстві та вберегти звіроподібних істот від взаємовинищення.
ІІ. Сучасний консерватизм (ХХ ст.):
- неоконсерватизм (Д. Белл, І.Крістол, Р. Дарендорф);
- традиціоналізм;
- лібертатизм (Ф. Гайєк, М. Фрідмен);
- християнсько-демократична ідеологія.
Основні ідеї сучасного консерватизму
§ визнання безнадійної недосконалості людини, її нерозумності і гріховності, що ховаються за фасадом цивілізованої поведінки;
§ ствердження обмеженості людського розуму і , тому важливості традицій, інститутів, ритуалів, символів і навіть забобон;
§ визнання природної нерівності та нерозумності спроб соціального зрівняння за допомогою законів;
§ ствердження дуже важливої ролі приватної власності в забезпеченні особистої свободи і громадського порядку.
Неоконсерватизм
§ захист вільного ринку;
§ невтручання держави в перерозподіл національного доходу на користь незаможних верств, збереження нерівності і традиційної ролі еліт;
§ протидії масовій культурі, що перетворюється на антикультуру;
§ захист традиційних сімейних цінностей;
§ зміцнення провідної ролі США у світі як головного захисника свободи і демократії.
Традиціоналізм
§ закликає повернутися до традиційних опор суспільства: сім’ї, релігії, громади.
Лібертатизм
§ “економічний консерватизм” – повернення до вільного ринку і необмеженої свободи розпоряджатися власністю, повна ліквідація державного втручання в економіку.
Християнський демократизм
Визнає :
§ існування універсального порядку, що його визначає і підтримує релігія;
§ залежності благополуччя кожної людини від процвітання суспільства та держави і навпаки
Поширення консерватизму
З 80-х рр. ХХст. консерватизм є однією із найвпливовіших ідеологій.
До найвідоміших політиків-консеваторів відносять: М. Тетчер, Г. Коля, Р. Рейгана.
Найвпливовішими консервативними партіями є: республіканці у США, християнські демократи у Німеччині та Італії, консерватори у Великобританії.
В Україні до консервативних партій можна віднести: РХПУ, УНКП, УРП “Собор”, ХДПУ.
Екстремізм – (від лат. extremus – граничний) – схильність суб’єктів політики до крайніх ідей, методів та засобів
Ознаки екстремізму:
ü культ сили;
ü заперечення будь-якого інакомислення, нав’язування своїх поглядів;
ü звертання не до розуму, а до почуттів, емоцій;
ü безкомпромісне відкидання структур та інститутів, що склалися у суспільстві, намагання їх повалити;
ü заперечення будь-яких компромісів.
Різновиди екстремізму
Лівий екстремізм
Течії, які оголошують себе борцями за справу пролетаріату, трудящих мас, проти капіталізму, що породжує соціальну нерівність, експлуатацію
o анархізм
o марксизм
o більшовизм
o маоїзм
o “нові” ліві
Правий екстремізм
Течії, які оголошують себе борцями за національні інтереси, проти наркоманії, масової культури, олігархії
o расизм
o фашизм
o націонал-соціалізм
o неофашизм
o войовничий націоналізм
Анархізм– (від грец. anarchia – безвладдя) - суспільно-політична течія, представники якої виступають за знищення будь-якої влади, у тому числі державної, за повну, нічим не обмежену свободу людини
Основні ідеологи: У. Годвін (1756-1836рр.), М. Штірнер (1806-1856рр.), П.Прудон (1809-1865), М.Бакунін (1814-1876), П.Кропоткін (1842-1921), Н.Махно (1888-1934).
Основні ідеї анархізму
ü суспільство може і повинно бути організоване без примусової влади держави;
ü інші ієрархічні форми влади – церква, армія, підприємства, керовані капіталістами – теж мають зникнути;
ü у майбутньому суспільстві буде максимальний рівень особистої свободи, матеріальні товари розподілятимуться справедливо, а спільні завдання виконуватимуться на основі добровільної згоди;
ü засобом переходу до бездержавного суспільства може бути відмова від організованості і дисципліни, революція або виховання.
|