Види виробничого травматизму

під час виконання трудових обов'язків (у тому числі під час відряджень), а також дій в інтересах підприємства без доручення власника;

• на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви;

• протягом часу, необхідного для приведення в порядок знаряддя виробництва, засобів захисту, одягу перед початком або після закінчення роботи, а також для особистої гігієни;

• під час проїзду на роботу або з роботи на транспорті підприємства або сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), а також на власному транспорті, який використовується в інтересах виробництва;

• під час аварій (пожеж тощо), а також під час їх ліквідації на виробничих об'єктах;

• під час надання підприємством шефської допомоги;

• на транспортному засобі, стоянці транспортного засобу, в порту заходу судна, на території вахтового селища з працівниками, які перебували на змінному відпочинку (провідник, працівник рефрижераторної бригади, шофер-змінник, працівник морських і річкових суден, а також ті, що працюють за вахтово-експедиційним методом);

• у робочий час при прямуванні пішки, на громадському, власному транспортному засобі, або який належить підприємству чи сторонній організації, з працівником, робота якого пов'язана з переміщенням між об'єктами обслуговування;

• під час прямування пішки або на транспортному засобі до місця роботи чи назад за разовим завданням власника або уповноваженого ним органу без оформлення посвідчення про відрядження.

У загальному випадку можна виділити 4 групи причин виробничого травматизму:

1. Технічні причини (несправність машин, відсутність огорож).

2. Організаційні (недостатня організація праці, робочого місця, відсутність інструктажу, нагляду).

3. Санітарно-гігієнічні (чинники виробничого середовища).

4. Психофізіологічні (особисті): перевтома, недисциплінованість, неприємності до роботи, алкоголь.

Для зіставлення виробничого травматизму за окремі відрізки часу на кожному підприємстві необхідно не тільки враховувати кількість н/в, але і пов'язувати їх з кількістю працівників і тяжкістю н/в. Для цього служать коефіцієнти травматизму (показники).

Нижченаведені формули для їх визначення. До показників виробничого травматизму відносять:

1) Коефіцієнт частоти травматизму;

2) Коефіцієнт тяжкості травматизму;

3) Коефіцієнт втрат.

Коефіцієнт частоти травматизму - це середнє число потерпілих при нещасних випадках на підприємстві, що за звітний період доводяться на 1000 працюючих:

Кч=1000,

де n - число потерпілих за звітний період;

P - середньоспискове число працівників.

Коефіцієнт тяжкості травматизму - це середнє число людино-днів непрацездатності, що припадає на один нещасний випадок:

Кт = Д/н,

де D - сумарне число днів непрацездатності за нещасними випадками, що закінчилися в звітному періоді;

n - число потерпілих.

Коефіцієнт втрат - середнє число людино-днів непрацездатності, що припадає на 1000 працівників:

К = Д*1000/Р,

де n - число осіб, потерпілих при н/в у звітному періоді (півріччя, рік і т.п.) з втратою працездатності понад 1-го робочого дня;

Р - середньоспискове число працівників, визначається шляхом підсумовування средньоспискового числа працівників за кожний місяць звітного періоду і діленням цієї суми на кількість місяців звітного періоду;

D - загальне число л/днів непрацездатності за весь час хвороби (в робочих днях у всіх потерпілих, враховуючи померлих), тимчасова непрацездатність яких закінчилася в звітному періоді. Тут враховують і дні непрацездатності тих потерпілих при н/в, непрацездатність яких почалася в попередньому періоді, а закінчилася в звітному.

Методи аналізу виробничого травматизму

Нещасні випадки і профзахворювання, що відбулися на виробництві з метою профілактики, потрібно вивчати і аналізувати. Відомі такі методи аналізу:

1) статистичний;

2) монографічний;

3) топографічний;

4) груповий;

5) економічний.

Статистичний метод - заснований на вивченні матеріалів реєстрації і обліку н/в, зібраних за тривалий час (рік, півроку). Далі здійснюється систематизація їх за професіями, стажем роботи, статтями, віком, технічними чинниками, характером травм, подібністю обставин та ін. Будується залежність травматизму від вказаних чинників, які потім використовуються у профілактичній роботі. Цей метод найпоширеніший.

Монографічний метод - описовий, характеризується тим, що небезпечні або шкідливі умови роботи виявляються детальним обстеженням окремих робочих місць, цехів, машин, установок. Вивчаються н/в, що мали місце на даному об'єкті за минулий рік, розслідується характер технологічного процесу, наявність сигналізації, спецодягу, умови виробничої обстановки, тобто випадок вивчається комплексно.

Топографічний метод - полягає в тому, що на плані підприємства графічно зображаються випадки у вигляді умовних знаків за місцем їх виникнення. Таким чином, в основу його покладений аналіз місць, де відбуваються н/в. Цей метод найнаочніший, проте причин не зазначає.

Груповий метод - розкриває структуру загальних показників і виділяє головні групи причин, що спричинили травматизм, він також встановлює основні напрями витрачання коштів на попередження травматизму (різновид статистичного).

Економічний метод - полягає у визначенні економічного збитку від виробничого травматизму, а також в оцінці ефективності витрат, спрямованих на попередження н/в з метою оптимального розподілу засобів на заходи щодо охорони праці.

Разом з традиційними методами можна відзначити нові напрями:

а) системний підхід до вирішення проблеми безпеки праці (використовуються комплексні прийоми дослідження);

б) метод наукового прогнозування безпеки праці;

в) автоматизована система оперативного обліку і попередження виробничого травматизму.

4. Профілактика виробничого травматизму

У системі заходів профілактики травматизму особливе місце належить навчанню та інструктажу працівників безпечних прийомів праці. Багаторічною практикою встановлена єдина система навчання безпечних способів роботи. Форма цього навчання різна і відповідає цільовому призначенню.

Ввідний інструктаж є першим етапом навчання безпечних методів праці, обов'язковий для всіх тих, хто влаштовується на роботу (робітники, ІТП, студенти в період практики). Його проводить інженер з ТБ або головний інженер. Як правило, це груповий інструктаж протягом 1,5-2 годин, а якщо індивідуальний - 4-5 годин. Проводиться в кабінеті або кутку з ТБ з наочними засобами.

Зміст ввідного інструктажу

Основні положення законодавства з охорони праці.

Правила внутрішнього трудового розпорядку і поведінки на території підприємства, у виробничих приміщеннях.

Маршрут руху по території, розташування цехів, значення попереджувальних знаків, кольорів безпеки, звукової і світлової сигналізації.

Коротка характеристика особливо небезпечних робіт і міри попередження н/в (переміщення вантажів кранами, газополум'яна обробка металу).

Окремі характерні обставини і причини н/в, що відбулися в результаті допущених порушень правил, інструкції з ТБ і виробничій дисципліні.

Загальні поняття про правила електробезпеки, методи звільнення людини, що потрапила під дію електричного струму, і способи надання їй першої допомоги.

Вимоги безпеки до робочого одягу, взуття та інше.

Значення вентиляції у виробничих приміщеннях її улаштування (місцеві вентиляційні установки).

Основні вимоги до самих працівників з виробничої санітарії та особистої гігієни.

Прийоми і методи надання першої допомоги при н/в і необхідності звернення в медпункт.

Порядок оформлення і розслідування н/в, пов'язаного з виробництвом . Значення і завдання інструктажу на робочому місці.

Пожежна безпека в діючих цехах і на території.

Після закінчення ввідного інструктажу робітнику видається на руки інструкція з ТБ для працівників заводу. Обов'язковий розпис у спеціальному журналі!

Крім того, заповнюється особиста картка інструктажів, яка зберігається в цеху в особистій справі працівника.

Первинний інструктаж на робочому місці.

Проводиться керівником підрозділу: майстром, механіком і т.д. в індивідуальному порядку. Його завдання - детально ознайомити робітника:

а) з будовою устаткування, на якому необхідно буде працювати;

б) із запобіжними пристосуваннями, огородженням і засобами індивідуального захисту - їх призначенням і використовуванням;

в) з правильною і безпечною організацією робочого місця (укладання сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції);

г) із змістом інструкції з ТБ на даному робочому місці (вона видається на руки);

д) з безпечними прийомами роботи, застосування яких повинне оберігати робітника від травмування і профзахворювань;

е) з небезпечними прийомами роботи, які забороняється застосовувати.

Після закінчення інструктажу робиться відповідна відмітка в особистій картці.

Повторний інструктаж - не рідше одного разу за 0,5 року, як правило, один раз на квартал.

Позаплановий інструктаж проводиться, як правило, майстром при зміні виду робіт або після нещасного випадку, що відбувся.

Розробка заходів щодо попередження нещасних випадків - головна мета всіх теоретичних та практичних робіт в галузі охорони праці.

Для забезпечення безпеки праці застосовуються засоби захисту, котрі поділяються на дві групи: колективного та індивідуального захисту.

Засоби колективного захисту виключають вплив на працюючого небезпечного виробничого фактора, що зумовлений рухом або переміщенням матеріального тіла.

Засоби індивідуального захисту видаються робітникам індивідуально. Вони забезпечують захист органів людини від дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів. Нижче наводиться характеристика та кваліфікація згаданих засобів захисту.

До засобів колективного захисту відносять огороджувальні пристрої. О городжу вальні засоби поділяють на дві групи: огороджувальні пристрої рухомих частин, але не різальних інструментів і огороджувальні пристрої різальних інструментів.

Пристрої першої групи можуть бути постійними, наглухо закріпленими, знімними, відкидними, висувними, пересувними або з дверцятами. Це залежить від особливостей огороджувального органа (вузла), особливостей його експлуатації, місця у верстаті. Часто використовуються знімні огороджувальні пристрої, котрі постійно закривають пасову, зубчасту, ланцюгову чи іншу передачу. Вони можуть бути у вигляді кожухів, козирків, планок, бар'єрів і екранів. За способом виготовлення вони поділяються на суцільні, несуцільні і комбіновані.

Огороджувальні засоби різальних інструментів можуть огороджувати їх неробочу частину, тільки робочу їх частину або ту і іншу. Здебільшого огородження виконують і інші функції, проте у всіх випадках вони мають виконувати основну функцію - огородження небезпечної для робітників зони.

Огородження можуть наглухо закривати інструмент (неробочу його частину), періодично переміщатися рукою робітника, бути кінематично пов'язаними і автоматичними.

Огородження не повинні бути громіздкими, не створювати незручностей у роботі, не знижувати продуктивності праці та якості обробки, але повинні бути технологічними, міцними і не обмежувати видимості робочої зони, легко зніматися та встановлюватися і входити до комплекту верстата. Огородження блокується з пусковим пристроєм.

Запобіжні засоби призначені для ліквідації небезпечного виробничого фактора у джерелі його утворення.

За характером дії вони поділяються на блокувальні та обмежувальні. Блокувальні пристрої за конструктивним виконанням поділяють на муфти, штифти, клапани, шпонки, мембрани, пружини, сильфони і шайби.

Блокувальні пристрої призначені для вимкнення або запобігання можливості увімкнення джерела небезпеки при знятому (відкритому) огороджувальному пристрої. Найбільш поширені в деревообробці електричні блокування, принцип роботи котрих полягає в автоматичному відключенні електричного живлення або неможливості увімкнення верстата при знятому або відкинутому огородженні. Електромеханічне блокування застосовується на дверцятах електрошаф, котрі закривають електророзподілювальні пристрої, на дверцятах і люках, що ведуть в небезпечні зони тощо.

Принцип дії фотоелектричного блокування полягає в перетині світлового променя, спрямованого на фотоелемент і зміні величини світлового потоку, що падає на нього, внаслідок чого змінюється сила струму, котрий подається на вимірно-командний пристрій. Подається імпульс на ввімкнення виконавчого механізму захисного пристрою.

Пневматичне та гідравлічне блокування застосовується у пневмо- та гідросистемах і виготовляється у вигляді клапанів та мембран. Запобіжні мембрани призначені для захисту хімічного устаткування від руйнування за умов аварійного зростання тиску. Основним недоліком запобіжних розривних мембран є те, що після їх спрацювання отвір скидання тиску залишається відкритим.

Гальмівні пристрої призначені для сповільнення або зупинки виробничого устаткування під час виникнення небезпечної виробничої ситуації.

За конструктивним виконанням гальмівні пристрої поділяються на колодкові, стрічкові, дискові, за формою - конічні та клинові. За способом спрацювання вони можуть бути ручними, автоматичними і напівавтоматичними. За принципом дії гальмівні пристрої поділяються на механічні, електромагнітні, пневматичні, гідравлічні та комбіновані. Гальмівні пристрої використовуються для швидкої зупинки валів, шпинделів після виключення верстата.

Пристрої автоматичного контролю та сигналізації призначені для контролю передавання та відтворення інформації (кольорової, звукової, світлової тощо) з метою привернення уваги працюючих та прийняття ними рішень за прояву або можливого виникнення небезпечного виробничого фактора. За призначенням ці пристрої поділяються на інформаційні, попереджувальні, аварійні та відповідні. За характером спрацювання сигналу - постійні або пульсуючі. За контрольованим параметром сигналізація може контролювати тиск, температуру, вологість, загазованість, шум, вібрацію, частоту обертання, початок пуску тощо.

Сигналізація застосовується самостійно або разом з огороджувальними, запобіжними, пусковими пристроями, пристроями керування обладнанням. Слід надавати перевагу такій сигналізації, котра сигналізує, попереджує та автоматично усуває небезпеку. Світлова, звукова або світлозвукова сигналізація подається під час групового обслуговування агрегатів, багатоповерхового розташування устаткування, перед пуском для попередження працюючих про необхідність вживання заходів перестороги.

Пристрої дистанційного керування призначені для управління технологічними процесами або виробничим устаткуванням за межами небезпечної зони. Це найефективніші засоби безпеки. Завдяки ним робітники виводяться з зон інтенсивного переміщення предметів праці, шумних та гарячих дільниць і можуть навіть перебувати в іншому приміщенні. Впровадження потокових механізованих та автоматизованих ліній супроводжується

Слід зауважити, що необхідна безпека повинна забезпечуватись гігієнічним нормуванням з встановленням гранично допустимої концентрації (ГДК) або гранично допустимого рівня (ГДР) шкідливих факторів. Цьому сприяє ефективна загальнообмінна та місцева вентиляція, застосування водяного зрошування запиленого повітряного середовища тощо. Спеціальними захисними засобами є протигази та респіратори. Ці засоби поділяються на фільтруючі та ізолюючі.

Фільтруючі засоби забезпечують захист в умовах обмеженого вмісту шкідливих речовин.

Ізолюючі засоби застосовують під час аварій та великих викидів шкідливих речовин в атмосферу.

Засобами захисту слуху від інтенсивного шуму (якщо його неможливо знизити конструктивними засобами) є навушники та заглушки. Навушники знижують високочастотний шум на 40 дБ, а вушні вкладиші –до 25 дБ.

Засоби захисту голови, обличчя і очей попереджують вплив пилу, стружки та падаючих предметів застосуванням спеціальних окулярів, масок, щитків, капелюхів та касок. Окуляри застосовуються в токарних цехах, під час заточування інструментів тощо. Маски, щитки і капелюхи використовуються в ремонтних цехах, а каски - на завантажувально-розвантажувальних роботах.

Засоби захисту ніг та рук. Для зовнішніх робіт під час холодного та перехідного періоду року використовується валяне взуття, а для робіт з використанням кислот, лугів та клеїв - гумові чоботи. Під час роботи у вогких, холодних умовах одягають утеплені клеєні та гумові чоботи.

Засобом захисту рук від механічних пошкоджень, опіків, холоду є рукавиці і рукавички. Найчастіше використовують бавовняно-паперові рукавиці.

Під час роботи зі слабкими кислотами і лугами для захисту пальців рук використовують гумові напальчники, а для захисту від порізів і забруднень - шкіряні напальчники.

Засоби запобігання ураження електричним струмом. Поряд з колективними засобами захисту слід використовувати індивідуальні засоби. До них відносять діелектричні рукавички, боти, чоботи, калоші, виготовлені зі спеціальної діелектричної гуми. Особливу увагу слід звертати на справність засобів, перед використанням оглядати їх.

Допоміжні захисні засоби призначені для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхувальні канати), для безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті), а також для захисту від світлового, теплового, механічного та хімічного впливів (захисні окуляри, протигази, рукавиці, спецодяг)

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань охорони праці керівники підприємств, організацій, установ можуть притягатися органами Держнаглядохоронпраці до сплати штрафу. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, організації, установи. Штрафи накладаються керівниками Держнаглядохоронпраці та місцевих органів.