Поняття і сторони колективного договору. Колективний договір – це угода між власником підприємства, організації, установи або вповноваженим ним органом і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками трудового колективу. Колективний договір містить правові норми з питань організації виробництва і праці, забезпечення продуктивної зайнятості, нормування і оплати праці, а також інших соціальних і трудових прав працівників.
Порядок укладення колективних договорів (угод) регулюється Кодексом законів про працю (глава ІІ) і Законом України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р.
Колективний договір – це локальний нормативний акт, який регулює виробничі, трудові і соціально-економічні відносини на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, а також у структурних підрозділах юридичних осіб у межах компетенції цих підрозділів.
Сторонами колективного договору є власник або уповноважений ним орган; один або декілька профспілкових органів або представники трудового колективу, обрані на загальних зборах трудового колективу.
Зміст колективного договору
Зміст колективного договору – це взаємні зобов’язання сторін з регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, тобто це умови, на яких сторони погодилися укласти договір. Ці умови можна розділити на чотири види: інформаційні, нормативні, зобов’язальні й організаційні.
Інформаційні умови містять норми трудового законодавства, а також норми угод вищого рівня – генерального, галузевого, регіонального.
Нормативні умови колективного договору – це локальні норми права, які встановлюються сторонами в межах своїх повноважень і поширюються на працівників даної організації.
Зобов’язальні умови – це конкретні зобов’язання сторін, що містять строки їх виконання, про відповідальних за їх виконання.
Організаційні умови – це умови, що визначають порядок укладання, зміни і припинення дії колективного договору.
Стаття 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» містить зразковий перелік умов, що визначають взаємні зобов’язання сторін, а саме:
‑ зміни в організації виробництва і праці;
‑ забезпечення продуктивної зайнятості;
‑ нормування і оплату праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат;
‑ встановлення гарантій, пільг, компенсацій;
‑ участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, організації, установи (якщо це передбачено статутом);
– режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку;
– умови охорони праці;
– забезпечення житлово-побутового, культурного,медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників і ін.
Колективний договір може містити й інші умови порівнянно з чинним законодавством. Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
Порядок укладання, зміни і реєстрації колективного договору
Укладанню колективного договору передують колективні переговори. Під час колективних переговорів сторони готують проект колективного договору, який обговорюється в трудовому колективі і виноситься на розгляд загальних зборів або конференції трудового колективу. Після його схвалення зборами (конференцією) він підписується сторонами не пізніше ніж через 5 днів із моменту його схвалення. Колективний договір набуває чинності з дня його підписання або з дня, вказаного в ньому. Строк дії колективного договору визначається угодою сторін. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.
Внесення змін і доповнень до колективного договору можливе тільки за взаємною згодою сторін.
Відповідно до КЗпП, колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади. Порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України.
Контроль за виконанням колективного договору здійснюється безпосередньо сторонами, які його уклали, або уповноваженими ними представниками. Сторони щорічно в строки, передбачені колективним договором, звітуються про його виконання.
- Поняття і значення трудового договору.
Поняття і сторони трудового договору
Трудові правовідносини виникають у результаті укладення трудового договору.
Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом або фізичною особою, відповідно до якої працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган або фізична особа зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 Кодексу законів про працю України).
Сторонами трудового договору можуть бути:
- з одного боку – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а також фізична особа, що наймає працівника для виконання певних робіт;
- з другого боку – працівник, тобто фізична особа, що має трудову правоздатність і дієздатність.
Трудові правоздатність і дієздатність працівника виникають , як правило, з 16 років. Допускається приймання на роботу неповнолітніх з 15 років, за згодою батьків або одного з них, або осіб, які їх замінюють. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається приймання на роботу з 14 років для виконання легкої роботи, яка не шкодить здоров’ю і не заважає навчанню.
Трудовий договір, як правило, укладається у письмовій формі.
Письмова форма трудового договору є обов’язковою: при прийманні на роботу неповнолітніх; при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я; при укладенні трудового договору з фізичною особою; при укладенні контракту, а також в інших випадках, передбачених законом.
Трудовий договір оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженим ним органом про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Зміст трудового договору
Зміст трудового договору складають умови, що визначають права і обов’язки сторін у трудових правовідносинах. До прав і обов’язків, що встановлюються законодавством про працю і не можуть бути відмінені або змінені за угодою сторін, належать: встановлені законодавством норми робочого часу і часу відпочинку, правила техніки безпеки й охорони праці, технологічного режиму, правила виконання тимчасових робіт, не обумовлених трудовим договором і ін.
До обов’язкових умов трудового договору, згідно з КЗпП, належать: місце роботи, певна трудова функція, строк, а також умови про зарплату. Досягнення згоди щодо цих положень свідчить про укладення трудового договору.
Додаткові (факультативні) умови стають обов’язковими тільки при їх внесенні у трудовий договір. Наприклад, випробувальний строк при прийманні на роботу, встановлення неповного робочого часу та ін.
Умови, що погіршують стан працівника порівнянно з законодавством, визнаються недійсними.
Трудовий договір може укладатися на невизначений термін (безстроковий договір); на певний строк; на час виконання певної роботи (строкові договори).
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому термін дії договору, права, обов’язки і відповідальність (у т.ч. матеріальна) сторін, умови організації праці і розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін (ст. 21 КЗпП). При цьому умови контракту не можуть погіршувати стан працівника порівняно з законодавством. Контракт укладається з певними категоріями працівників (керівники підприємств, установ, організацій, науково-педагогічні працівники та ін.), тільки на певний термін, у письмовій формі.
|