Порядок припинення трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу Власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір тільки на підставах, передбачених Кодексом законів про працю (ст. 40):
1. Зміна в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, організації, установи, скорочення чисельності або штату працівників.
Рішення про ліквідацію, реорганізацію підприємства, установи, організації приймається власником.
Рішення про скорочення чисельності або штату працівників ухвалюється власником або уповноваженим ним органом з участю трудового колективу, профкому.
Про майбутнє звільнення працівника попереджають не пізніше ніж за 2 місяці. Одночасно має бути доведено до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації і розміру оплати праці.
Якщо працівник зареєстрований в службі зайнятості як таки, що шукає роботу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до закінчення тримісячного терміну йому гарантується:
а) статус безробітного, якщо після закінчення 7 днів відповідну роботу не було запропоновано;
б) право на отримання допомоги з безробіття у розмірі 75 % середньої зарплати за останнім місцем роботи протягом подальших 3 місяців і у розмірі 50 % протягом подальших 6 місяців, але не більше середньої зарплати .
2. Невідповідність працівника посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджає продовженню роботи. При цьому мають бути наведені конкретні факти неналежного виконання працівником трудових обов’язків або медичний висновок.
3. Систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника вже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
4. Прогул (зокрема відсутність на роботі понад три години протягом робочого дня без поважних причин).
Прогулом вважається нез’явлення на роботі без поважних причин протягом всього робочого дня. Також прогульниками вважаються працівники, відсутні протягом робочого дня на роботі без поважних причин понад три години підряд або сумарно.
За порушення трудової дисципліни на цій підставі до працівника може бути застосовано заходи стягнення – догана або звільнення. Для звільнення за прогул достатньо одного факту прогулу або відсутності на роботі понад три години протягом робочого дня без поважних причин. Разом із цим звільнення з роботи є крайнім заходом. До прогульників можуть бути застосовані і інші заходи , передбачені законодавством.
5. Нез’явлення на роботу протягом 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не беручи до уваги відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами, якщо не встановлений триваліший термін збереження робочого місця при певному захворюванні.
6. Відновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу.
7. Поява на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп’яніння.
Працівників, що з’явилися на роботі в нетверезому стані (або в стані наркотичного або токсичного сп’яніння), має бути усунено від роботи керівником процесу праці. Нетверезий стан працівника (наркотичне або токсичне сп’яніння) може бути підтверджений медичним висновком, а також іншими доказами, наприклад, актом, складеним представниками власника або громадських організацій, свідченнями свідків , які повинні бути відповідно оцінені власником або уповноваженим ним органом, а також судом.
За порушення трудової дисципліни на цій підставою до працівника можуть бути застосовані такі заходи стягнення, як догана або звільнення (ст. 147 КЗпП). Для звільнення на цій підставі не має значення, чи відсторонявся працівник від роботи, чи відпрацював свою зміну повністю, чи виконав виробниче завдання, чи застосовувалися у минулому до нього заходи дисциплінарного або громадського стягнення.
8. Здійснення за місцем роботи розкрадання (в т.ч. дрібного) майна власника.
Припинення трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу може бути проведене з відома профспілкового органу, який у 15-денний термін розглядає рішення власника і повідомляє у письмовій формі про свою згоду або незгоду зі звільненням.
Ст. 41 КЗпП містить додаткові підстави для звільнення працівника за ініціативою власника (наприклад, одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, організації, установи; здійснення працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з подальшою роботою та ін.).
Порядок звільнення
Звільнення оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, копія наказу видається працівнику. Працівник повинен бути ознайомлений із наказом. У день звільнення працівнику видається належно оформлена трудова книжка та здійснюється виплата всіх сум, що належать йому. Порушення терміну розрахування є підставою для настання відповідальності власника чи уповноваженого ним органу у вигляді сплати середньомісячної зарплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Поняття і види робочого часу і робочого дня.
Робочий час і його види
Робочий час – це час, протягом якого працівник відповідно до законодавства, правил внутрішнього трудового розпорядку або трудового договору зобов’язаний виконувати свої трудові обов’язки.
Питання, що стосуються робочого часу і його видів, закріплюються Кодексом законів про працю (Глава ІV «Робочий час») та іншими нормативними актами.
Законодавство встановлює нормальну, скорочену і неповну тривалість робочого часу.
Відповідно до законодавства про працю, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу є меншою в порівнянно з нормальною і встановлюється законом залежно від суб’єктів трудових правовідносин або від умов праці. Так, тривалість робочого часу для працівників у віці від 16 до 18 років становить 36 годин на тиждень, для осіб у віці від 15 до 16 років (для учнів у віці від 14 до 15 років, що працюють під час канікул) – 24 години на тиждень (ст. 51 КЗпП).
Для працівників, що зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень.
Ці межі робочого часу є обов’язковими і не можуть змінюватися колективним або трудовим договором.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, що мають дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда. Оплата праці при скороченому робочому часі здійснюється як за повний робочий час.
Неповний робочий час встановлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Домовленість про роботу з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем може бути досягнута як при прийомі на роботу, так і потім.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання вагітної жінки; жінки, що має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, та ін. категорій працівників (ст. 56 КЗпП).
Робота на умовах неповного робочого часу не спричняє яких-небудь обмежень прав працівників. Оплата праці проводиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Для окремих категорій керівників і фахівців може встановлюватися ненормований робочий час.
Робоча зміна – це тривалість щоденної роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку (графіка змінності).
Надурочна робота – це робота понад встановлену тривалість робочого часу. Вона допускається у виняткових випадках (оборона країни, усунення випадкових або несподіваних обставин та інші обставини, що встановлені ст. 62 КЗпП).
Забороняється залучати до надурочних робіт вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3-х років; осіб, молодших за 18 років; осіб, що навчаються без відриву від виробництва в дні занять.
Жінки, що мають дітей у віці від 3-х до 14 років або дитину-інваліда, можуть притягуватися до надурочних робіт тільки за їх згодою. Надурочна робота не може перевищувати 4-го годин впродовж двох днів підряд і 120 годин на рік.
|