Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Розвиток світової соціології на сучасному етапі.

1.Початковий етап розвитку світової соціології. Початковий етап її становлення пов’язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та орієнтацією на перехід до позитивної науки.

Огюст Конт.Як уже встановлено раніше, основоположником соціоло­гії є французький вчений Огюст Конт. Центральна ланка його філософсько-соціологічних поглядів - відкритий «великий основний закон інтелектуальної еволюції людства» (О. Конт). Відповідно до цього закону пізна­вальна діяльність людей і в цілому їх суспільна свідомість пройшли через три ступеня свого розвитку: теологічний, метафізичний, позитивний. На теологічній стадії (до 1300 р.) людський розум у кожному яви­щі природи і життя вбачав надприродні сили. Тут домінувала релігійна міфологія. Наприкінці цієї стадії місце релігійної уяви починають займати знан­ня про зв'язки і закономірності явищ зовнішнього світу і життя людей. Але теологічний дух, за словами О. Конта, був необхідний для «постій­ного визнання моральних і політичних ідей». На метафізичній стадії (1300 - 1800 рр.) людська свідомість опе­рувала не уявою, а поняттями, які відображали реальні процеси зовніш­нього світу. Однак через слабкий розвиток науки ці поняття були ще абстрактні. Природа, космос, матерія, дух називались «загальною сут­ністю», джерелом всіх тілесних і духовних явищ. Метафізичний метод «спрощував теологію і помалу розкладав її», в той же час він не давав повних відповідей на запитання про природні і соціальні явища і, отже, не дозволяв остаточно позбутися міфів. На позитивній стадії (з 1800 р.) людська свідомість у своїх суд­женнях і висновках виходить переважно з наукових спостережень. Нау­ка, за О. Контом, поєднує спостереження і передбачення, що «складає у всіх відношеннях головну рису позитивної філософії». Аналізуючи позитивну стадію, О. Конт запропонував свою класифі­кацію наук. Так, науки, покликані відкривати закони, він назвав абстрактними, а науки, що використовували їх у дослідженні явищ, конкретними. Наприклад, загальна біологія - наука абстрактна, а меди­цина - конкретна. Соціологію 0. Конт вважав найбільш абстрактною з наук. Абстрактні науки в своїй класифікації він розміщував за ознака­ми: зменшення меж і збільшення складності об'єкту дослідження. Авто­ром було одержано такий ряд: математика - астрономія - фізика - біо­логія - соціальна фізика (соціологія). В цьому переліку не було визна­чено місце психології, етики, економічної теорії і т. ін. Соціологію О. Конт вважав найбільш складною з усіх наук. Суспіль­ство - це продовження природи, значить, соціологія - продовження біології. Враховуючи те, що кожна наука взаємопов'язана з іншими, для вивчення будь-якого явища потрібно використовувати цілісний підхід. Позитивне знання, на думку О. Конта, емпіричне, тобто одержане дослідним шляхом. Для цього повинні використовуватись методи по­рівняння, спостереження, експерименту та інші, в яких головна роль відводиться пізнанню через відчуття. Розум описує, систематизує, класифікує, і, нарешті, пояснює явище. Все, що не підлягає пізнанню через відчуття, не може входити в систему позитивного знання.



Широко відомі концепції соціальної статики і соціальної динамі­ки вченого. Соціальна статика відображає стан суспільних відносин у кожний даний момент часу. Оскільки останні змінюються, їх вивчен­ням і поясненням займається соціальна динаміка. Розвиток суспільства О. Конт ототожнює з прогресом, головним джерелом якого є розум, дух людини. Прогрес розподіляється на три напрямки: матеріальний (поліпшен­ня умов життя людей); фізичний (удосконалення природи людини); інтелектуальний (розвиток світогляду від теологічного до метафізично­го, а від нього - до позитивного); моральний (розвиток колективізму). Соціальна статика і соціальна динаміка - двоєдиний стан суспіль­ства. Саме це зумовило вибір девізу соціології О. Конта - «Порядок і прогрес», що відображає ідеал позитивного суспільства. Розподіл соціології на два розділи - статику і динаміку - зберігся до наших днів. Хоча зміст цих розділів зараз інший, ніж у О. Конта, методо­логічна цінність такого підходу не викликає сумніву. Великий інтерес представляють погляди О. Конта на проблеми гар­монізації суспільства і його стабільності. Він вважав, що гармонія в суспільстві - це гармонія «між цілим і частинами соціальної системи», а також погоджена взаємодія всіх сторін у житті суспільства - політич­ної, економічної, духовної, біологічної і т. ін. За О. Контом, соціальної гармонії можна досягти за допомогою науки, яка повинна знайти по­трібний механізм взаємодії між усіма частинами суспільства. При цьому повинне забезпечуватися найкраще поєднання інтересів різних індиві­дів і соціальних груп. Задача політичної влади полягає у забезпечен­ні погодженості інтересів соціальних суб'єктів. Гармонія у суспільстві, вважав О. Конт, досягається тоді, коли «політичні установи, з одного боку, порядок і ідеї - з іншого, гармоніюють між собою». У гармонії суспільства вчений бачив основну умову його стабільності, можливість нормального розвитку в ньому кожного прошарку, кожного народу, кожної людини. Таким чином, незважаючи на спірність деяких суджень О. Конта, за­вдячуючи йому соціологія заявила про себе як самостійна наука.

Герберт Спенсер.Ще одним класиком позитивізму був англійський вчений Герберт Спенсер (1820 - 1903). У своїй праці «Система синтетичної філосо­фії» він описав еволюцію природних і соціальних явищ. Г. Спенсер є засновником органічної школи у соціології. Суть його теорії полягає в твердженні: суспільство варто розглядати як єдину систему взаємодії природних, насамперед біологічних, і соціальних факторів. Усі сторо­ни громадського життя органічно пов'язані між собою і не можуть функ­ціонувати поза даним зв'язком. Тільки у рамках цілісного соціального організму виявляється справжнє значення будь-якого соціального ін­ституту і соціальна роль кожного суб'єкта. Г. Спенсер розглядав суспільство як організм, що розвивається за природними, головним чином біологічними, законами. Він ототожню­вав суспільство з живим організмом, обґрунтовуючи такий підхід за до­помогою таких аргументів: як живі організми, так і будь-які суспільства у процесі зростан­ня і розвитку збільшуються у своїй масі; ті й інші ускладнюються; їх частини приходять у все більшу залежність одна від одної; ті й інші продовжують жити як цілі, хоча їх складові одиниці (люди в суспільстві чи клітини в організмі) постійно з'явля­ються і зникають. Обґрунтовуючи справедливість своїх поглядів, Г. Спенсер наводить такі порівняння: уряд у державі подібний до мозку людини, торгівля - до кровообігу, кров'яні тільця - до грошей, телеграфні проводи, що не­суть інформацію, до нервової системи.

У своїй теорії соціальної еволюції Г. Спенсер виділяє такі основні моменти: перехід від простого до складного (інтеграція); перехід від однорідного до різнорідного (диференціація) і перехід від невизначеного до визначеного (зростання порядку). Соціальну еволюцію, за Г. Спенсером, зумовлено потребами і інтересами людей. Однак кожен громадянин повинен себе сприймати не тільки суб'єктивно (з точки зору своїх бажань і прагнень), але й об'єктивно (як «одну з чисельних суспільних одиниць»), діючи в напрямку поліпшення соціального жит­тя. При цьому виявляються необхідними як егоїстичні, так і альтруїс­тичні дії людей. Так само, як і О. Конт, Г. Спенсер вивчав проблеми рівноваги, гар­монії і стабільності у суспільстві. Соціальну рівновагу вчений вважав результатом пристосовчих дій, гармонії інтересів, а також компромісів у діях людей і соціальних інститутів, рівновага - це збалансованість у взаєминах людей, що виступає фактором стабільності суспільства. Процесом, зворотним до встановлення соціальної рівноваги, є роз­пад суспільства. Передуючий розпаду занепад відбувається під впли­вом як внутрішніх, так і зовнішніх причин. Розпад починається з при­пинення ефективної діяльності державних інститутів - влади, армії, ор­ганізацій; руху мас заважають індивіди, насамперед з числа політиків; зростає безладдя; уряд приймає безглузді рішення і т. ін.

Будь-яке суспільство, на думку Г. Спенсера, має три системи органів: 1) підтримуюча система (забезпечує біологічний організм жив­ленням, а суспільство - виробництвом необхідних продуктів); 2) розподільча система (забезпечує зв'язки різних частин соці­ального організму на основі розподілу праці); 3) регулююча система (забезпечує підкорення окремих частин цілому). Органами суспільства, його специфічними частинами є різні соціаль­ні інститути - стійкі структури соціальних дій, які слугують первинним матеріалом для соціологічних досліджень. Аналізуючи регулятивну систему суспільства, Г. Спенсер виділив поняття «соціальний контроль». Автор стверджував, що останній три­мається на страсі перед живими і перед мертвими. Страх перед живими насаджує держава, перед мертвими - церква. Соціальний контроль за повсякденною поведінкою людей здійснюється «церемоній ними інсти­туціями», які старші за церкву і державу і більш ефективні. Головна відмінність соціальних структур, за Г. Спенсером, зумовлю­ється примусовим чи добровільним типом співробітництва людей зара­ди досягнення загальної мети. У залежності від цього виділяється два типи суспільства: воєнне і індустріальне. Другий тип може слугувати ідеалом прагнень людства («управління буде доведене до найменших меж, а свобода досягне найбільшої широти»). Будь-який процес розвитку, за Спенсером, містить дві складові: ін­теграцію і диференціацію. Чим складнішою є система, тим різноманітні­шими виявляються її функції. Протиріччя між інтеграцією і диференці­ацією існують, але вони не виходять за межі цілого. Тому еволюція - по­ступовий повільний процес, що не передбачає політичних революцій чи будь-якого насилля над природою. Ідеї Г. Спенсера актуальні і зараз.

Карл Маркс.Окремий напрям у соціологічній науці представляв німецький філософ, економіст Карл Маркс (1818— 1883). Його соціологічна теорія стала наслідком засто­сування філософського матеріалізму і матеріалістич­ної діалектики до вивчення суспільства, розуміння іс­торії людства. Монізм (філософське вчення, яке осно­вою всього сущого визначає одне начало — матерію або дух) матеріалістичного розуміння історії полягає у тому, що Маркс розглядав її як живий організм, де взаємодіють не випадкові чинники, а функціонально залежні елементи єдиного цілого, підвладного дії пев­них об’єктивних закономірностей соціального розвит­ку. Визначальними серед них вважав економічні зако­номірності, відокремивши із сукупності суспільних явищ матеріальні відносини. Саме їх сукупність поряд з виробничими відносинами, на його думку, становить економічну структуру (базис) суспільства, на який опи­рається юридична, політична, ідеологічна надбудова.

У дослідженні суспільних явищ це дало змогу ви­користати критерій повторюваності, завдяки чому ста­ло можливим виділити спільне в соціальному устрої різних країн, застосувати поняття «суспільно-еконо­мічна формація» — історично окреслений тип суспіль­ства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Спосіб виробництва — це єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Зміна різних епох в історії люд­ства розглядалась як закономірний процес зміни про­гресуючих з кожною епохою способів виробництва. В основі їх зміни — постійна суперечність між рівнем продуктивних сил і певними виробничими відносина­ми, яка виявляється у боротьбі антагоністичних класів і вирішується соціальною революцією. Пролетаріат, вважав Маркс, саме той клас, який здобуде перемогу в соціалістичній революції, приведе до звільнення су­спільства від усіх форм експлуатації, до безкласової, комуністичної формації.

Марксизм відрізняється від інших суспільних тео­рій претензіями на єдність теорії і практики. Якщо ін­ші соціальні теорії, як правило, не претендували на їх практичне втілення, не ставили за мету змінити світ, задовольняючись його поясненням, то марксизм був насамперед програмою суспільного переустрою.

2.Класичний етап розвитку світової соціології.На межі ХІХ-ХХ ст. соціологія переживає новий етап – етап класичної соціології (М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм), де отримали розвиток структурно-функціональ­ний аналіз, конфліктний і системний підходи, символічний інтераціонізм, емпірична соціологія.

Еміль Дюркгейм. Подальший розвиток соціологічні теорії одержали у працях фран­цузького вченого Еміля Дюркгейма (1858 - 1917). Він розробив те­орію соціального реалізму (соціологізму), у якій довів, що природу соціальних явищ варто пояснювати за допомогою соціальних, а не психологічних факторів; що вихідним положенням в аналізі поведінки людей є суспільство як система взаємодій індивідів, соціальних груп і відповідних соціальних інститутів; що безпосереднє і більш широке со­ціальне середовища відіграють велику роль. Е. Дюркгейм був ініціатором розробки наукового методу соціології, що полягає у раціональному, тобто строго логічному, поясненні явищ суспільного життя. У передмові до однієї із своїх праць - «Метод соціології» - він писав, що головний його намір полягає в поширенні на людську поведінку нау­кового раціоналізму, тобто в її науковому поясненні. У зв'язку з зазначе­ним Е. Дюркгейм почав розробку методу соціології. Вчений встановив, що соціологія - це наука про соціальні факти, тобто політичні, правові, моральні, релігійні та інші ідеї, норми і цінності, що створюються колек­тивною свідомістю людей. Вони примушують індивідів діяти в певних межах. В свою чергу ідеї і духовні цінності людей, які вони реалізують на практиці, виступають джерелом будь-якої еволюції.

Враховуючи те, що кожен член суспільства зіштовхується з уже сформованими нормами, цінностями і установками, які він повинен за­своїти і реалізувати в житті, Е. Дюркгейм робить висновок про те, що основними ознаками соціальних фактів є об'єктивне існування (сто­совно окремих індивідів) і примусовий вплив на них. У такому контексті вчений ставить і вирішує питання про соціальну зумовленість поведін­ки людей. Соціальні факти, з одного боку, не залежать від природних фактів і не зводяться до них, з іншого, не залежать і від індивідів, які приймають участь в їх створенні. Тобто це якийсь фантом соціальної реальності, створений людьми і володарюючий ними. Е. Дюркгейм ви­діляє два види таких фактів: 1) матеріальні (морфологічні); 2) духовні (колективні уявлення). До першого виду належать фізична і моральна щільність населення: кількість людей на одиницю площі; частота чи інтенсивність контак­тів між ними. Матеріальними фактами є наявність шляхів сполучення, їх види, довжина; форма житлових споруд, родючість земель, вихід до моря, клімат, наявність корисних копалин, розвиток виробничих сил, система зв'язку і т. ін. Матеріальні факти відображають «анатомію», будову суспільства. До другого виду соціальних фактів належать вірування, моральність, право, наука, мистецтво, філософія, фольклор і т. ін., вони виражають протікання духовних процесів у суспільстві і їх результати. У своїй творчості вчений надавав дуже велике значення духовним фактам і принижував роль особистості з її індивідуальним внутрішнім світом, що подекуди відкривало дорогу вульгарному соціологізму. В теорії Е. Дюркгейма про соціальні факти містяться важливі поло­ження про взаємодію суспільства і особистості, показано роль групової, колективної свідомості. Саме це. на думку вченого, складає предмет со­ціології як науки.

Однією з найважливіших для Е. Дторкгейма була проблема суспіль­ної солідарності, тобто згуртованості людей. Пошуку відповіді на питання, що зв'язує і утримує разом людей, присвячена докторська дисертація вченого «Про розподіл суспільної праці». У результаті проведених до­сліджень він дійшов висновку про існування двох видів соціальної со­лідарності: механічної і органічної. Перша означає зв'язок між людьми як слідство їх схожості. У них подібні цінності, переживання. Розподіл праці не розвинений, колектив має переваги над особистістю, тому колективна свідомість повністю підкорює собі індивіда. Цей вид солідарності завжди передбачає пошук воро­га, у боротьбі проти якого колектив об'єднується. Така солідарність була характерною для архаїчних суспільств, але зустрічається і в сучасних. Органічна солідарність означає зв'язок між людьми як наслідок їх відмінності. Несхожі індивіди потрібні один одному, оскільки кожен виконує тільки свою роль. Розвинений розподіл праці, особистість має переваги над колективом (перш за все, правом вибору). Людину у су­спільстві визнано найвищою цінністю, домінує приватна власність і індивідуальна ініціатива. При цьому колективна свідомість, як і раніше, існує, але стає більш загальною і невизначеною. Таким чином, два види солідарності - діалектичні протилежності. Людина має знайти для себе золоту середину. Е. Дюркгейм вважав, що основною тенденцією будь-якого суспіль­ства є рух від механічної до органічної солідарності.

Велике значення у творчості вченого мають висновки про різницю між нормальним і патологічним станом суспільства, про соціальні хво­роби і боротьбу з ними. Е. Дюркгейм визначив поняття «аномія» як стан ціннісно-нормативного вакууму, характерного для перехідних і кризових етапів розвитку суспільства. Це свого роду хвороба, пов'язана із соціальними потрясіннями. Люди відчувають безпорадність, тривогу, страх, невпевненість у за­втрашньому дні. У цей час слабшають соціальні зв'язки між індивідами та групами. Аномія перемагається відтворенням минулої системи цінностей або встановленням нової. Праці Е. Дюркгейма зіграли помітну роль у становленні і розвитку соціології і продовжують залишатися актуальними дотепер.

Георг Зіммель. Німецький філософ та соціолог Георг Зіммель (1858 – 1918) сформулював оригінальне для свого часу бачення предмета, методу і завдань соціологічної науки. Вона, на його думку, повинна конститудіюватися не традиційно для соціальних наук (зосереджуючись на одному пред­меті дослідження), а як метод, що застосовується в усіх науках, предметом яких є явища суспільного жит­тя. Завдання соціології – виділити та охопити законо­мірності, які неможливо проаналізувати засобами ко­жної з цих наук.

Специфічною щодо пізнання соціальних явищ у Зіммеля є теорія історичного розуміння. Згідно з нею будь-який вид діяльності можна вважати зрозумілим, коли психічні процеси, на основі яких склалася певна усвідомлена соціальна дія, викликають в інтерпрета­тора ту саму реакцію, що й у самого діяча. Таке розу­міння – розуміння «об’єктивної» дії, а не діючої осо­би – перший етап процесу. Наступний – розуміння мотивів і відчуттів діючого індивіда. Будь-яке соціоло­гічне судження повинно бути сформульоване в межах загальновизнаних цінностей. Результатом розуміння є при цьому не усвідомлення причини чи наслідку, а усвідомлення сутності дії, тобто логіки зв’язку цієї дії з уявленнями, потребами, інтересами людей. Ця тео­рія, на думку Зіммеля, мала стати інструментом кри­тики: вона піддавала сумніву те, що в соціологічних дослідженнях сприймалось як очевидне. Одночасно розуміння повинно було служити засобом контролю за суб’єктивним компонентом пізнання. Теоретична спадщина Зіммеля містить ґрунтові дослідження ро­льової теорії, динаміки соціальних груп, соціології влади, соціології конфлікту.

Макс Вебер. Видатним класиком соціології вважається німецький мислитель Макс Вебер (1864 - 1920). Зараз його теорії переживають дійсне від­родження. М. Вебер розробив методологію соціального пізнання («ро­зуміння»), концепції ідеальних типів і соціальної дії, вчення про куль­туру, етику, політику, релігію. М. Вебер був першим крупним соціологом-антипозитивістом. Він вважав, що суспільство необхідно вивчати не «ззовні» (позитивізм), а «зсередини», тобто виходячи з внутрішнього світу людини. Ключовим елементом творчості М. Вебера була розробка «розумі­ючої» соціології. Він відокремив предмет її дослідження не тільки від природничих наук, але й від психології. «Розуміння» в соціології, на думку вченого, відрізняється від «розу­міння» в психології. У першому випадку особистість пов'язує зі своєю поведінкою певний зміст, в другому - це не є обов'язковим. Крім того, соціологія включає пізнання причинно-наслідкових зв'язків. Виділя­ється два види розуміння: 1) безпосереднє; 2) пояснююче. Перший вид - це сприйняття, що не потребує напруженого мислен­ня. Другий вид - це пізнання контексту, встановлення сутності елемен­тів об'єкту, логічних зв'язків між ними і т. ін.

За М. Вебером, розуміння - мета пізнання. Досягнення мети здійсню­ється за допомогою логічної конструкції (ідеального типу). Ідеальний тип зображує такі дії людей, які могли б відбуватись в ідеальних умовах, незалежно від місця і часу. Вони є продуктом фантазії, «створеним нами самими, чисто мисленим утворенням». Цей своєрідний еталон пізнання можна використовувати у будь-якій суспільній науці для визначення, чи ефективними є рішення, для прогнозування майбутнього розвитку процесу. Для дослідження суспільних явищ, розуміння феномену поведінки людей М. Вебер розробив принципово новий підхід, який одержав назву «концепції соціальної дії». Автор вважає, що соціальна дія - це така, що має суб'єктивний зміст, незалежно від ступеня його виразу. Соціальна дія - це поведінка людини, співвіднесена з поведінкою інших людей, зміст якої може бути пояснено. Соціальна дія також пе­редбачає свідому орієнтацію одного індивіда на відповідну реакцію другого і «очікування» її. Враховуючи ці ознаки, М. Вебер виділяє такі види соціальних дій: 1) традиційна («як всі»); 2) афективна (ґрунтується на емоціях і не завжди усвідомлюється); 3) ціннісно-раціональна (ґрунтується на вірі в ідеали, цінності і т. ін.); 4) цілераціональна (ґрунтується на усвідомленні мети та шляхів її досягнення). У цій класифікації виділені не всі можливі види соціальних дій, а найбільш типові. Ступінь усвідомленості в них зростає від афектив­ної і традиційної до ціннісно-раціональної і цілераціональної дії. Кожна з них має свою характеристику, зокрема, мотивацію. Концепція соціальної дії дозволяє розкрити механізм людської по­ведінки, проте вона має деякі недоліки: не враховує фактор випадко­вості у житті людей, пояснює тільки безпосередні дії і т. ін. У реальному житті звичайно використовують всі види ідеальних дій. Причому М. Ве­бер стверджував, що у процесі історичного розвитку суспільства зрос­тає ступінь раціональності соціальних дій. Особливо яскраво це видно на прикладі розвитку капіталістичної формації: раціоналізується спосіб ведення господарства; раціоналізується управління як в економіці, так і у сфері політики, науки, культури; раціоналізується спосіб мислення людей і образ їх життя в цілому. Все це супроводжується колосальним посиленням соціальної ролі науки, що є, за М. Вебером, найбільш чис­тим втіленням принципу раціональності.

Використання цілераціональних і цінністно-раціональних дій ке­рівниками і підлеглими дозволяє побудувати ідеальний тип держави - правової держави, її функціонування передбачає раціональну взаємо­дію інтересів громадян, підпорядкування всіх єдиним законам, а також загальнозначущим політичним цілям і моральним цінностям. Така кон­струкція держави не завжди відповідає реальній дійсності, але, безсум­нівно, представляє великий теоретичний інтерес. Принцип раціоналізму знайшов втілення у протестантській релігії, яка, в свою чергу, забезпечила ідеологічні засади для раціонального способу господарювання. У межах цього способу наука стала безпо­середньою виробничою силою. В результаті в Європі виник новий тип суспільства - індустріальний. М. Вебер вважав: за значної схожості в країнах Заходу і Сходу виникли принципово різні суспільства у зв'язку з тим, що в останніх відсутня формально-раціональна ознака. Як бачимо, М. Вебер у своїй творчості торкався широкого кола пи­тань в області теорії і методології соціології. Його вчення не тільки не втратило свого значення, але переживає дійсний ренесанс. Знову осмислюються і переосмислюються його філософсько-соціологічні ідеї в країнах Заходу і Сходу. Вони використовуються його послідовниками як методологічні засади соціального пізнання і вирішення проблем у різних сферах життя. Проте слід зазначити, що в XX ст. помітними стали недоліки раціо­налізації: мета і засоби її досягнення часто змішуються (розвиток осо­бистості - престиж, освіта - гроші); формальна раціоналізація позбав­лена духовності; переоцінюється поняття «зміст життя»; провокуються війни і т. ін.

3.Розвиток світової соціології на сучасному етапі.Сучасний етап у розвитку соціології прийнято визнача­ти, починаючи з другої половини XX століття. Він харак­теризується створенням академічної соціології, орієнто­ваної на рішення пізнавальних і практичних проблем, і базується на емпіричних фактах. Сучасна західна соціо­логія включає безліч наукових напрямків. Шведський со­ціолог П. Монсон зробив спробу класифікувати існуючі теорії і виділив три основних підходи до вирішення питання про взаємозв'язок особистості і суспільства.

Перший підхід акцентує увагу на проблемах суспільства (вивченні закономірностей «високого» порядку) і відсуває на другий план особис­тість з її суб'єктивними мотивами поведінки. Цей напрямок бере свій початок від О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма і проявляється в шко­лі структурно-функціонального аналізу Толкотта Парсонса і теорії конфлікту Ральфа Дарендорфа, психоаналітичній теоріїЕріха Фромма.

Другий підхід звертає більшу увагу на особистість, ніж на суспіль­ство (без вивчення внутрішнього світу людини, мотивів її поведінки не можна створити теорію про суспільство). Цей напрямок бере свій поча­ток від М. Вебера і проявляється в символічному інтракціонізмі Джорд­жа Міда, феноменології Альфреда Шюца і етнометодології Гарольда Гарфінкеля (1917 р. нар.).

Третій підхід полягає у вивченні механізму взаємодії суспільства і індивіда. Він бере початок від П. Сорокіна і проявляється у теорії об­міну Джорджа Хоманса.

Питирим Сорокін. Соціологічні традиції, закладені О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом, М. Вебером та іншими вченими, знайшли своє гідне продовження в працях американського соціолога (росіянина за походженням) Питирима Сорокіна (1889 - 1968). Автор теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності представляв інтеграційний напрямок розвитку сучасної соціології. Він зробив значний внесок у дослідження проблем предмету і структури соціології, механізму і шляхів соціального роз­витку, соціальної нерівності, соціальної структури суспільства, соціокультурної динаміки, конвергенції соціальних систем. П. Сорокіну вдалось об'єднати всі аспекти соціального вивчення суспільного життя і створити «інтеграційну» соціологію.Саме з ним і пов’язують початок сучасної соціології.

Толкотт Парсонс. Автором структурно-функціонального аналізу як теорії суспільства є Толкотт Парсонс. Він вважав одним з ключових завдань соціо­логії аналіз суспільства як системи функціонально вза­ємопов'язаних змінних. На практиці це означало, що аналіз будь-якого соціального процесу — це частина дослідження певної системи з усталеними межами. Систему Парсонс розумів як сталий комплекс повторюва­них і взаємопов'язаних дій (теорія соціальної дії), а по­треби особистості — як змінні у соціальній системі. Т. Парсонс та інші дослідники намагалися не тіль­ки виробити правила функціонування будь-якої систе­ми, а й визначити сукупність необхідних умов або «функціональних передумов» для всіх соціальних си­стем. Ці універсальні умови стосувалися не тільки со­ціальної системи, а й її складових. Кожна соціальна система має задовольняти певні потреби своїх елемен­тів, забезпечуючи їх виживання. Вона повинна володі­ти і певними способами розподілу матеріальних ресур­сів. Крім того, система має виробити певний процес соціалізації людей, даючи їм змогу сформувати або суб'єктивні мотивації підпорядкування конкретним нормам, або певну загальну потребу такого підпорядку­вання. Водночас кожна система повинна мати певну ор­ганізацію видів діяльності та інституційні засоби, щоб успішно протидіяти порушенням цієї організації, вдаю­чись до примусу або переконання. І нарешті, суспільні інститути мають бути відносно сумісні один з одним. У кожному суспільстві, крім соціальних норм, іс­нують властиві тільки йому цінності. За відсутності таких цінностей малоймовірно, що окремі особи змо­жуть успішно використати потреби підпорядкування нормам. Фундаментальні цінності мають стати части­ною особистості.

Теоретичну схему Парсонса об'єднує та організовує проблема соціального порядку. Поняття «соціальний порядок» охоплює існування певних обмежень, забо­рон, контролю в суспільному житті, а також певних взаємин у ньому: наявність елемента передбачуваності й повторюваності (люди можуть діяти тільки в тому разі, коли знають, чого чекати один від одного); більш-менш тривалу сталість у збереженні форм со­ціального життя. Різні аспекти соціального порядку відображені у багатьох поняттях, основні з яких — «система» і «структура». Вони вживаються як щодо емпіричних об'єктів і відношень, так і щодо абстракт­них об'єктів. Поняття «структура» охоплює сталі елементи будо­ви соціальної системи, відносно незалежні від незнач­них і короткочасних коливань у відносинах системи із зовнішнім оточенням. У зв'язку зі змінюваністю цих відносин вводиться система динамічних процесів і ме­ханізмів між вимогами, що випливають з умов сталос­ті структури, і вимогами даної зовнішньої ситуації. Цей динамічний аспект бере на себе функціональну частину аналізу. На найзагальнішому абстрактному рівні соціальний порядок у Парсонса є продуктом двох процесів: тенденції соціальної системи до самозбере­ження і тенденції до збереження певних меж постій­ності щодо середовища (гомеостатична рівновага). Дії в середовищі системи, яка складається з багатьох під­систем, аналізуються на основі функціональних пе­редумов, вимог щодо її вживання і рівноваги системи. Види діяльності всередині системи постають як наслі­док її структурних реакцій на вимоги, що виявляють її зв'язок із середовищем. Тому при аналізі соціальної системи важливо досліджувати її взаємообмін з інши­ми системами. А різні елементи системи, за Парсонсом, є похідними від умов соціальної дії та взаємодії.

Т. Парсонс вважав, що будь-яка соціальна система повинна забезпечувати: раціональну організацію і розподіл своїх мате­ріальних (природних), людських (персонал) і культур­них ресурсів для досягнення своїх цілей; визначення основних цілей і підтримання проце­су їх досягнення; збереження солідарності (проблема інтеграції); підтримання мотивації індивідів при виконанні ними соціальних ролей і усунення прихованих напру­жень у системі особистісної мотивації. Другу і третю вимоги висуває культурна система, головним завданням якої є легітимізація нормативно­го порядку соціальної системи. Проблема визначення основних цілей та їх досягнення задовольняється полі­тичною практикою. Проблему інтеграції допомагає ви­рішити релігійна діяльність або її функціональні аль­тернативи — різні секулярні (світські) ідеології тощо. Четверту проблему вирішує сім'я, яка здійснює первинну соціалізацію, «вбудовуючи» в особистісну структуру людини вимоги соціальної системи і підтри­муючи емоційну задоволеність своїх членів. Усі чоти­ри функціональні вимоги мають сенс тільки в сукуп­ності, структурній взаємопов'язаності.

Роберт Мертон. Засновником структурно-функціонального аналізу як методу соціального дослідження є Роберт Мертон. У парадигмі (системі форм) структурно-функціонального аналізу сформульовані такі основні поняття: «функції» — наслідки діяльності, що сприяють адаптації системи; «дисфункції» — несприятливі наслідки; «явні функції» — усвідомлені наслідки; «латентні функції» — неусвідомлені наслідки; «функціональні вимоги» — вимоги, виконання яких необхідне для нормальної життєдіяльності системи; «функціональні альтернативи» — еквівалентні структури, здатні виконувати однакові функції. У структурно-функціональному аналізі розрізня­ють два основних підходи: 1)структурний, що здійснюється від аналізу різних структур до виявлення виконуваних ним функцій; 2)функціональний, який застосовується за умов формування певної сукупності функціональних вимог і наявності структур, що здійснюють ці функції.

У західній соціології структурно-функціональний аналіз набув найбільшого поширення в соціології політики, соціології злочинності, соціології сім'ї, вивченні соціальної стратифікації. Наприкінці 50— 60-х років функціональний підхід зазнав критики за застосування біологічних понять до соціальних си­стем, де вони втрачають однозначність; за позаісторичний (статичний) розгляд суспільства; за надто аб­страктний категоріальний апарат. Опоненти також відзначали нездатність функціонального аналізу адек­ватно описати і проаналізувати конфлікти. Згодом тео­ретичні підходи структурно-функціонального аналізу синтезувалися з іншими соціологічними течіями.

Джордж Хоманс. Теорія соціального обміну, фундатором якої вважа­ють американського соціолога, соціального психолога Джорджа Хоманса, втілює спроби встано­вити зв'язки між макро- і мікрорівнями соціальної реальності. Представники цієї концепції розглядають обмін різними видами діяльності як фундаментальну основу суспільних відносин, на якій формуються певні структурні утворення (влада, статус, престиж, конфор­мізм та ін.). Варіанти теорій соціального обміну набу­ли поширення у соціології, соціальній психології, по­літології, економіці.

Згідно з цією теорією люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних вина­город і покарань. Існують дві передумови теорії со­ціального обміну. Перша виходить з припущення, що у поведінці людини переважає раціональне начало, яке націлює її на одержання певних вигод (гроші, то­вари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, кохан­ня та ін.). Типи вигод концептуалізуються по-різному: «цінність» — у соціології; «корисність» — в економі­ці; «нагорода», «плата» — у соціальній психології. Друга розкриває зміст назви цієї концепції: процес со­ціальної взаємодії тлумачиться як постійний обмін між людьми різними вигодами. «Обмінні угоди» роз­глядаються як елементарні акти, з яких складається фундаментальний рівень суспільного життя, а дедалі складніші структурні утворення (соціальні інститути та організації) вважаються такими, що виростають з обмінних відносин.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2021 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.