Методичні засади оцінки ліквідності балансу та підприємства в цілому

Як уже зазначалося, підприємство може бути ліквідним у біль­шій чи меншій мірі, оскільки до складу активів входять різ­норідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості

За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розпо­ділити на чотири групи:

Перша група (А1) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це го­това продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнахо­дження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання ко­мерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебі­торська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підпри­ємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зо­крема змінюючи строки кредитування покупців.

Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.

Оборотні активи взаємопов'язані в межах кругообороту кош­тів (рис. 2).

Рис. 2 Трансформація оборотних активів

Зв'язки, показані на рис. 2, відображують послі­довну трансформацію коштів з однієї групи активів у іншу:

• зв'язок 1 — технологічний процес виробництва продукції з відповідної сировини, матеріалу (перетворення напівфабрикатів у готову продукцію);

• зв'язок 2 — надходження на поточний рахунок платежів за продукцію, боргів від дебіторів;

• зв'язок 3 — реалізація сировини, матеріалів, напівфабрика­тів стороннім організаціям.

Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо саме із суті кругообороту грошових коштів на підприємстві. Безумовно, якщо запаси си­ровини, матеріалів, розглядати як товар, їх ліквідність може бути надто високою. Однак у даному випадку запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.

Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгостро­кові вкладення, незавершене будівництво.

Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:

1) характером і сферою діяльності підприємства;

2) швидкістю обороту коштів підприємства;

3) співвідношенням оборотних і необоротних активів;

4) «якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;

5) сумою та строковістю зобов'язань, на покриття яких при­значені статті активів.

Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов'язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.

У зв'язку з цим усі зобов'язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:

Перша група (П1) — найбільш строкові зобов'язання (креди­торська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П2) — середньострокові зобов'язання (коротко­строкові кредити банку).

Третя група (П3) — довгострокові зобов'язання (довгостро­кові кредити банку та позики).

Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства .

Так баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо:

А1 ≥ П1;

А2 ≥ П2;

А3 ≥ П3;

А4 ≤ П4.

При цьому, якщо виконуються перші три обов'язкові умови ліквідності А1 ≥ П1, А2 ≥ П2, А3 ≥ П3, тобто поточні активи пере­вищують зовнішні зобов'язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ≤ П4, яка має балансуючий характер та під­тверджує наявність у суб'єкта господарю­ван­ня власних оборот­них коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по од­ній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов'язаннями і ко­роткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов'язаннями відображує перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність під­приємства в найближчий до моменту проведення аналізу час.

Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспро­можності на основі зіставлення надходжень і платежів.

Вивченням співвідношень зазначених вище груп активів і па­сивів за кілька періодів можна встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності.

Наступним етапом аналізу виступає оцінка якості оборот­них активів — складу запасів, надійності покупців тощо.

З метою поглибленого аналізу складу поточних активів їх групують за критеріями ризику.

Так, до групи активів з мінімальним ступенем ризику відно­сять грошові кошти і короткострокові цінні папери, що легко ре­алізуються.

Активи з малим ступенем ризику — це дебіторська заборгова­ність підприємств з нормальним фінансовим станом, запаси (крім залежаних), готова продукція, що користується попитом.

До групи активів із середнім ступенем ризику належать неза­вершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Високий ступінь ризику мають такі елементи оборотних активів, як сумнівна дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, яка не користується попитом, залежані запаси, інші неліквіди.

На основі такої класифікації визначають величину активів, що важко реалізуються (сума груп оборотних активів із середнім та високим ступенем ризику), і оцінюють тенденцію зміни співвід­ношень між нею та загальною величиною активів, а також між нею й сумою активів, що легко реалізуються. До складу останньої відносять елементи поточних активів, що мають мінімальний і ма­лий ступені ризику вкладання капіталу. Тенденція названих спів­відношень до зростання вказує на зниження ліквідності.

При проведенні такого аналізу рекомендується врахувати, що поділ оборотних засобів на ті, що важко та легко реалізуються, не є постійним і може змінюватися зі зміною конкретних економіч­них умов. Наприклад, в умовах нестабільного постачання або ін­фляції підприємство може збільшити вкладення коштів у вироб­ничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінності, ринкові ціни на які стабільно зростають, що дасть підґрунтя віднести їх до активів, які легко реалізуються.

Значне зростання оборотних активів, що важко реалізуються, має серйозні негативні наслідки для підприємства, до яких не тільки належить зниження його ліквідності. Крім того, збільшу­ється величина так званого «мертвого» капіталу, внаслідок чого уповільнюється оборотність коштів і відповідно знижується ефек­тивність діяльності. Дуже часто на підприємствах падіння зна­чень показників рентабельності багато в чому визначається наяв­ністю та зростанням частки активів, що важко реалізуються.

Основними причинами настання такої ситуації є:

а) низька якість та висока ціна продукції, що виробляється;

б) невідповідність місткості ринку, на якому передбачена реа­лізація продукції, обсягу її виробництва;

в) послаблений контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей, коли формально проведена інвентаризація не дає змо­ги скласти об'єктивну картину наявності та стану запасів матері­альних цінностей;

г) відсутність оперативного контролю та аналізу дебіторської заборгованості, коли завдання працівників бухгалтерського від ділу зводяться тільки до реєстрації господарських операцій та ві­дображення їх в облікових регістрах.

При здійсненні аналізу ліквідності також потрібно з'ясувати і уточними такі питання, як:

• свобода у розпорядженні активами (чи не є активи предме­том застави);

• можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (може бути особливо актуаль­ним для підприємств харчової промисловості та торговельних підприємств);

• доступність активів для поточного розпорядження (напри­клад, наявність заморожених рахунків є принциповим чинником для оцінки поточної платоспроможності);

• контрольованість активів (для кредитора важливо володіти ін­формацією про спроможність позичальника швидко переміщувати або приховувати активи. Наприклад, переказати грошові кошти з од­ного рахунка на інший, відомості про який недоступні кредиторам);

• наявність умовних зобов'язань, до яких відносять гарантійні та потенційні зобов'язання, що можуть виникнути внаслідок не­сприятливого рішення по судовому розгляду. Хоча такі зо­бов'язання не можуть бути відображені в бухгалтерському балан­сі, оскільки по них не можна дати достовірну кількісну оцінку, інформація про сам факт наявності таких зобов'язань в обов'яз­ковому порядку має бути надана в поясненнях до звітності.

Продовжує аналіз ліквідності — дослідження відповідних фі­нансових коефіцієнтів, яке здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основ.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідно­шенням усіх поточних активів до поточних зобов'язань, характеризує достатність оборотних активів підприємства для пога­шення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань:

Кп.л.= ОА/КП

де ОА — оборотні активи;

КП — короткострокові пасиви.

Багаторазове перевищення оборотних активів над коротко­строковими зобов'язаннями дає змогу зробити висновок про те що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у пога­шенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприєм­ства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебітор­ську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.

В економічній літературі наводиться теоретичне значення ко­ефіцієнта поточної ліквідності - від 1,5 до 2. Проте це лише орі­єнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точ­не нормативне значення.

Застосування такого нормативного значення коефіцієнта по­точної ліквідності до всіх підприємств є економічно недоціль­ним Навіть якщо не враховувати галузеві особливості (коли змі­на нормативного значення коефіцієнта є об'єктивною, оскільки відбиває структуру активів і пасивів, що змінюється залежно від сфери діяльності), на одному й тому самому підприємств, в різні періоди його діяльності нормативний рівень коефіцієнта може суттєво відрізнятися.

До факторів, що впливають на нормативне значення цього по­казника, як правило, відносять:

а) зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту, якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборот­ність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього ко­ефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;

б) ефективність роботи підприємства відносно управління за­пасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи по­стачання сировини та матеріалів, відомої під назвою «точно в строк» (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта поточної ліквідності до ниж­чого рівня, ніж у середньому по галузі, без негативних наслідків для свого поточного фінансового стану;

в) високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта по­криття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у резуль­таті поточної діяльності.

Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.

За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузь­кому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилуча­ють найменш ліквідну частку — виробничі запаси за формулою:

Кш.л.=(ОА-ВЗ)/КП

де ВЗ — виробничі запаси.

Логіка такого вилучення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, а й у тому, що грошові кошти, які можна отримати на випадок змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно менші за витрати на їх придбання.

Аналізуючи динаміку цього показника, слід звертати увагу на фактори, що зумовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язано в основному зі збільшен­ням величини невиправданої дебіторської заборгованості, то на­вряд чи така тенденція може бути охарактеризована як позитивна.

Орієнтовним значенням показника вважається рівень від 0,5 до 1, але для цього показника, як і для попереднього, підприємст­во самостійно встановлює норматив, ураховуючи різні фактори впливу.

Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсо­лютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов'язань:

Ка.л.=ГК/КП

де ГК — грошові кошти.

Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборго­ваності в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2—0,35. Це означає, що 20—35 % своїх короткострокових боргів підприємс­тво може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

При оцінці ліквідності платіжних засобів необхідно розрахо­вувати швидкість трансформації дебіторської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти і одержати дані про реальні те­рміни погашення кредиторської заборгованості.

Показники швидкості та щоденної суми трансформації дебі­торської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти ви­значають таким чином:

Тп=сума(Т1*ПЗ1)/сумаПЗ1; ГЗ=сумаПЗ1/Тп

де Тп — середній термін трансформації платіжних засобів під­приємства у грошові кошти, дні;

Т, — термін для трансформації г-го виду платіжних засобів у грошові кошти, дні;

ПЗ, — величи­на /-го виду платіжних засобів;

ГЗ — сума грошових коштів, що може щоденно формувати підприємство з платіжних засобів.

Оцінка можливостей трансформації активів підприємства в платіжні засоби дає змогу всебічно охарактеризувати їх ліквід­ність.

До факторів, що впливають на ліквідність підприємства, відносять: якісну структуру активів за швидкістю їх трансформації в грошові кошти; структуру джерел коштів за терміном їх погашення; розмір кінцевого фінансового результату підприємства; швидкість обертання оборотного капіталу; забезпеченість підприємства оборотним капіталом та окремими їх елементами.