ПРО ЗМІНУ ВЕЛИЧИНИ І СТРУКТУРИ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ.

Необхідну підприємству (теоретичну) величину власного ка­піталу

де П - сукупні пасиви;

ВК_Т – теоретична величина власного капіталу;

- критичний обсяг реалізації;

– фактичний обсяг реалізації за період.

Звідси теоретична величина власного капіталу становитиме:

Отже, якщо в балансі підприємства величина наявного влас­ного капіталу менша від його розрахованої величини, то роблять висновок про те, що в умовах фактичного співвідношення дохо­дів і витрат частка власного капіталу дуже мала, а сама структура джерел коштів небезпечна для кредиторів.

При цьому збіль­шення капіталу за рахунок власних джерел фінансу­ва­н­ня свід­чить про реінвестування прибутку в господарську діяльність та / або додаткове внесення активів власниками.

Так збільшення статутного капіталу свідчить про реалізацію інве­стиційних проектів розвитку підприємства, а зменшення – про згортання діяльності.

Важливою складовою аналізу власного капіталу є визначення резервів, які фор­муються на підприємстві у формі додаткового (капітальні резер­ви) і резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку) та резервів, сформованих як збільшення витрат. Зро­зуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства.

Рівень створених резервів оцінюють за коефіцієнтами захисту і ризику власного капіталу:

1) коефіцієнт захисту власного капіталу (КЗК):

2) коефіцієнт ризику власного капіталу (КРК):

3) коефіцієнт захисту статутного капіталу (КЗС):

де ДК – додатко­вий капітал;

РК – резервний капітал;

ВК – власний капітал;

СК – статутний капітал.

Так коефіцієнт захисту власного капіталу (КЗК) характеризує, яка частина активів здійснює захист власного капіталу. Збільшення цього показника свідчить про по­силення захисту.

Коефіцієнт ризику власного капіталу (КРК) – показує рівень ризику втрати підприємством статут­ного капіталу і наявного чистого прибутку. При збільшенні вели­чини показника підприємство втрачає довіру до нього з боку всіх учасників господарської діяльності. Мінімальна межа показника повинна бути не менше 5,0. Чим вище його значення, тим вищий ризик вкладення капіталу в це підприємство.

Коефіцієнт захисту статутного капіталу (КЗС) – свідчить про рівень захисту статутного капіталу. Зна­чення показника, відповідно до діючого законодавства, не може бути меншим ніж 0,25.

Найважливішим джерелом формування власного капіталу і впливу на його стан є чистий прибуток, який залишається на са­мофінансування господарської діяльності. Рівень розвитку під­приємства шляхом самофінансування визначається за допомогою коефіцієнта:

де КРФ – коефіцієнт розвитку підприємства за рахунок самофі­нансування господарської діяльності;

СЧП – створений чистий прибуток;

ЗЧП – використаний чистий прибуток на погашення зобов’язань.

2. ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ ВЛАСНОГО І ЗАЛУЧЕНОГО КАПІТАЛУ.

До основних показників, що характеризують структуру капі­талу, відносять коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування, їх розраховують за наведе­ними нижче формулами.

1. Коефіцієнт незалежності:

де ВК – класний капітал;

ΣК - загальний капітал (валюта ба­лансу).

Цей коефіцієнт розраховують як інвестори, так і кредитори підприємства, оскільки він характеризує частку коштів, вкладе­них власниками в загальну вартість майна підприємства. Теоре­тично вважається, що якщо коефіцієнт незалежності більший або дорівнює 50 %, то ризик кредиторів мінімальний: продавши по­ловину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підпри­ємство зможе погасити свої боргові зобов'язання. Слід наголоси­ти, що таке положення не може розглядатися як загальне правило. Воно потребує уточнення і врахування специфіки діяль­ності підприємства, його галузевої незалежності та впливу інших факторів.

2. Коефіцієнт фінансової стійкості:

де ДПК – довгострокові позикові кошти.

Значення коефіцієнта відображує частку довгострокових па­сивів у складі сукупного капіталу, тобто тих джерел фінансуван­ня, які підприємство може використовувати у своїй діяльності тривалий час.

3. Коефіцієнт фінансування:

де ПК – позиковий капітал.

Коефіцієнт показує, яка частина діяльності підприємст­ва фінансується за рахунок власних, а яка – за рахунок пози­кових коштів. Ситуація, при якій величина коефіцієнта фінан­сування менша за одиницю (більша частка майна підприємст­ва сформована за рахунок позикових коштів), може свідчити про загрозу платоспроможності і перешкоджати отриманню кредитів.

Однак слід зауважити, що рекомендовані значення показника недоцільно застосовувати до всіх підприємств. Підприємства, діяльність яких характеризується високою обо­ротністю коштів, зберігатимуть достатньо високу фінансову стійкість навіть тоді, коли частка власного капіталу в структурі джерел буде меншою від половини. Водночас у капіталомістких підприємств з тривалим періодом обороту коштів, що мають зна­чну частку необоротних активів, частка позикових коштів, яка становить 40 % – 50 %, може бути небезпечною для фінансової стабільності.

3. ПРО РІВЕНЬ ЗОВНІШНЬОГО ДОВГОСТРОКОВОГО ЗАЛУЧЕННЯ КАПІТА­ЛУ. Використання позикового капіталу дає змогу розширю­вати обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних фінансових фондів, а в кінцевому підсумку - підвищити ринкову вартість підприємства.

Наявність капіталу з довгострокових джерел свідчить про нарощування виробничого потенціалу підприємства, розвиток дія­льності за прибутковим сценарієм, довіру з боку кредиторів. Також наявність таких коштів (при певних умовах) розглядається як позитивне явище, оскільки дає змогу підприємству користуватися позиковими кош­тами тривалий час. Проте при вирішенні питання про доцільність залучення довгострокових зобов'язань до процесу фінансування ви­робничо-господарської діяльності суб'єкта господарювання реко­мендують ураховувати загальне правило фінансової стійкості, здат­ність підприємства генерувати грошові кошти, необхідні для покриття існуючих зобов'язань, дохідність діяльності тощо.

4. ПРО ВЕЛИЧИНУ І СТРУКТУРУ КОРОТКОСТРОКОВОГО ЗАЛУЧЕННЯ КАПІТАЛУ.Залучення позикових коштів у оборот підприємства – явище нормальне. Це сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану за умови, що вони не відволікаються з обороту на тривалий час і своєчасно повертаються. У противному разі може виникну­ти прострочена кредиторська заборгованість, що в кінцевому під­сумку призведе до сплати штрафів та погіршення фінансового стану. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, дату, умови виникнення кредиторської заборгованості, строки її погашення, наявність та причини виникнення простроченої кредитор­ської заборгованості, визначити період прострочення та суму сплачених за це штрафів. Окремо вивчають середню тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємс­тва, її розраховують за формулою:

де Д – кількість днів досліджуваного періоду;

Кр.з. - середні залишки кредиторської заборгованості;

С/В – повна собівартість виробництва.

Враховуючи те, що кредиторська заборгованість є джерелом покриття дебіторської заборгованості, у процесі аналізу рекомен­дується порівнювати величину дебіторської та кредиторської за­боргованості. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кре­диторську, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість значно (наприклад, у 2 рази) перевищує дебіторську, то фінансо­вий стан підприємства вважається нестабільним.

Крім зіставлення абсолютних величин дебіторської та креди­торської заборгованості важливим є порівняння строків їх пога­шення. Якщо період обороту дебіторської заборгованості пере­вищує аналогічний показник по кредиторській заборгованості, це вказує на те, що обрані підприємством умови надання товарного кредиту є більш пільговими, ніж умови його отримання, а отже, строк погашення кредиторської заборгованості настане раніше, ніж надійдуть кошти від дебіторів. Взагалі ж оптимальний варіант залучення поточних зобов'язань – це їх розміщення в оборотних активах, крім нормативної величини виробничих запасів.

Отже, аналіз структури власних і позикових коштів необхід­ний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стійкості. Цей момент дуже важливий, по-перше, для зовнішніх користувачів інформа­ції при вивченні ступеня фінансового ризику; по-друге, для само­го підприємства при визначенні перспективного варіанта органі­зації фінансів та розробці фінансової стратегії.