Аналіз складу, структури, оборотності кредиторської заборгованості

Оборотність кредиторської заборгованості і середній період її погашення визначаються аналогічно до вищенаведених показників за дебіторами. З тією лише різницею, що, замість величини доходів з продажу, береться величина закупівель, оскільки обсяги продажу не можуть порівнюватися з борговими зобов'язаннями за отримані поставки.

Дебіторська заборгованість, виведена на кінець звітного періоду, пов'язана з обсягами продажу за цей період; кредиторська заборгованість - з обсягами закупівель.

Потреба у визначенні суми закупівель трохи ускладнює завдання, але зробити це варто. Врешті-решт, це можливо, бо перед вами баланс і форма 2.

Чисті експлуатаційні витрати визначаються шляхом віднімання від обсягу чистої реалізації величини прибутку.

Чисті експлуатаційні витрати = обсяг чистої реалізації (р. 035 ф. 2) - прибуток (р. 100 ф. 2)

Валові експлуатаційні витрати визначаються шляхом додавання до чистих експлуатаційних витрат залишку виробничих запасів на кінець періоду.

Валові експлуатаційні витрати = чисті експлуатаційні витрати +залишок виробничих запасів на кінець періоду (р. 100 ф.1) + товари (р. 140 ф. 1)

Сума закупівлі (придбання) визначається шляхом віднімання від валових експлуатаційних витрат елементів доданої вартості: витрати на робочу силу, амортизація.

Закупівля (придбання) =валові експлуатаційні витрати -елементи доданої вартості: витрати на робочу силу, амортизація (р.240 ф.2 + р. 250 ф. 2 + р. 260 ф. 2).

Оборот кредиторської заборгованості =

сума закупівель

-----------------------------------------------= число разів

середня кредиторська заборгованість

Для того, щоб результат розрахунку вийшов точнішим, потрібно до залишків виробничих запасів на кінець періоду додати також і залишки НЗВ (без урахування витрат на робочу силу) і дебіторську заборгованість, яка могла утворитися в розрахунках з постачальниками і підрядчиками (у тому числі й за послуги сторонніх організацій), за векселями одержаними, не забути також і підзвітних осіб, одним словом - усіх дебіторів, які виникають на балансі в зв'язку з формуванням придбаної вартості. Це пояснюється тим, що мета цього розрахунку - визначити тривалість обороту всієї поточної кредиторської заборгованості, а не тільки тієї, що пов'язана з придбанням матеріальних запасів.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості - це середнє число днів, необхідних для розрахунків з постачальниками і підрядчиками та іншими суб'єктами-кредиторами, які обслуговують поточну діяльність підприємства в частині придбання.

Середній період погашеннякредиторської заборгованості =

середньорічна кредиторська заборгованість

--------------------------------------------------------- х 365 = число днів

сума закупівель за рік

Якщо порівняти показники кредиторської заборгованості з показниками за дебіторами, можна зробити деякі важливі висновки. Наприклад, у разі якщо показник тривалості кредиторської заборгованості хоча б на кілька днів перевищує такий же показник за дебіторами, то це означає не що інше, як уміння втримувати позики довше, ніж дозволяти це своїм боржникам. Однак тут важливо не перестаратися. Кількох днів цілком достатньо.

16 Аналіз формування чистого прибутку.

17 Відносні показники фінансової стійкості: методика їх розрахунку, економічна інтерпретація.

Крім абсолютних показників оцінки фінансової стійкості під­приємства застосування відносних дозволяє більш детально її оцінити. Виділяють три методичних підходи щодо визначення фінансової стійкості за відносними показниками:

1) коефіцієнт­ний;

2) агрегатний;

3) інтегральний.

Аналіз фінансової стійкості підприємст­ва здійснюють через розрахунок та оцінку таких коефіцієнтів (табл. 1).

Алгоритм розрахунку основних показників (коефіцієнтів) фінансової стійкості підприємства

№ з/п	Показник	Норматив	Порядок розрахунку показника (коефіцієнта)
	Коефіцієнт фінансової автономії	Критичне значення – 0,5, збільшення
	Коефіцієнт фінансової залежності	Критичне значення – 2, зменшення
	Коефіцієнт фінансового ризику	≤0,5, критичне значення - 1
	Коефіцієнт маневреності власного капіталу	>0 – збільшення
	Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень	-
	Коефіцієнт довго­стро­ко­вого залучення коштів	0,4
	Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел	0,6

Алгоритм розрахунку показників (коефіцієнтів)

фінансової стійкості підприємства при приватизації

№ з/п	Показник	Порядок розрахунку показника
	Коефіцієнт платоспромож­ності (автономії)
	Коефіцієнт фінансування
	Коефіцієнт забезпечено­сті власними оборотними коштами
	Коефіцієнт маневреності власного капіталу

З метою забезпечення єдиного порядку і основних методич­них принципів проведення аналізу фінансового стану приватизо­ваних підприємств Мінфіном України і Фондом державного май­на України встановлено скорочений перелік коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості (табл. 2).

Охарактеризуємо найбільш суттєві із коефіцієнтів капіталізації.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) (коефіці­єнт концентрації власного капіталу) характеризує частку власних коштів (власного капіталу) в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким, стабільним і більш незалежним від зовнішніх кредиторів є підприємство. Отже, критичне значення коефіцієнта автономії має становити 0,5, хоча частка залученого капіталу в японських компаніях — 80 %, що на 58 % більше, ніж у США.

Коефіцієнтом, зворотним коефіцієнту фінансової автономії, є коефіцієнт фінансової залежності. Зростання цього показника у динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, а отже, втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижуєть­ся до одиниці (100 %), то це свідчить про те, що власники під­приємства повністю його фінансують, а якщо перевищує оди­ницю, то навпаки.

Коефіцієнт фінансового ризикупоказує співвідношення залучених коштів і власного капіталу. За цим коефіцієнтом здійснюють найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показни­ка в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінан­сової стійкості, і навпаки.

Оптимальне значення — Кф р ≤ 0,5. Критичне значення — 1.

Коефіцієнт маневреності власного капіталупоказує, яка частина власного оборотного капіталу перебуває в обороті, тобто у тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Для забезпечення гнучкості у використанні власних коштів підприємства необхідно, щоб коефіцієнт манев­реності за своїм значенням був досить високим.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховують як відношення власного оборотного капіталу підприємства до влас­них джерел фінансування. Цей показник характе­ризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джере­лом покриття його поточних активів. Його можна розрахувати двома способами:

1) як різницю між сумою власного капіталу та сумою необо­ротних активів:

Кв = Підсумок розд. І пасиву Балансу - Підсумок розд. І активу Балансу = р. 380 – р. 080

2) як різницю між сумою оборотних активів і сумою власного капіталу

За своїм значенням показник — величина власних оборот­них коштів може значно коливатися залежно від структури ка­піталу та галузевої належності підприємства. Зміни коефіцієн­та маневреності можуть бути як позитивними, так і негатив­ними. Позитивним буде незначне збільшення коефіцієнта ма­невреності в динаміці. Різке збільшення цього коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства, оскіль­ки зростання значення цього показника відбувається за умови або зростання власного оборотного капіталу, або при змен­шенні власних джерел фінансування. Збільшення цього показ­ника автоматично викличе зменшення інших показників, на­приклад коефіцієнта фінансової автономії, що призведе до посилення залежності підприємства від кредиторів.

Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневре­ності потрібно цей показник по конкретному підприємству порів­няти із середнім його значенням по галузі або в суб'єктів госпо­дарювання — конкурентів.

Найчастіше, чим вищий рівень коефіцієнта фінансової авто­номії і нижчий коефіцієнта фінансової залежності та коефіцієнта фінансового ризику, тим стійкіший фінансовий стан підприємст­ва. Для підприємства дуже важливо знайти оптимальне спів­відношення коефіцієнта фінансової автономії і коефіцієнта маневреності власного капіталу, іншими словами, співвідно­шення власного і позикового капіталу.

Важливу роль при оцінці фінансової стійкості підприємства відіграють також коефіцієнти покриття.

Методика розрахунку коефіцієнта структури покриття дов­гострокових вкладень ґрунтується на припущенні, що довго­строкові позики використано для фінансування придбання основ­них засобів та інших капітальних вкладень, тобто:

Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень по­казує, яка частина основних засобів та інших необоротних акти­вів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіці­єнта в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. Водночас фінансування є ознакою доб­ре розробленої стратегії підприємства. Цей показник може бути інтерпретований по-різному, що залежить насамперед від корис­тувачів аналітичних даних. Для банків та інших інвесторів більш надійною є ситуація, коли значення цього коефіцієнта нижче, то­ді як з позицій підприємства більш високе значення показника е ознакою нормального функціонування.

Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансу­вання. Визначаючи значення цих показників, у розрахунок при­ймають тільки довгострокові джерела коштів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники — коефіцієнт дов­гострокового залучення позикових коштів (Кд.з.п.к.) і коефіцієнт фінансо­вої незалежності капіталізованих джерел (Кф.н.к.д.), які обчислюють за формулами:

Сума цих показників дорівнює одиниці. Зростання коефіцієн­та Кд.з.п.к в динаміці є негативною тенденцією і означає, що з по­зиції довгострокової перспективи підприємство все більше й біль­ше залежить від зовнішніх чинників. Що стосується ступеня за­лучення позикових коштів, то в зарубіжній практиці існують різ­ні думки. Найпоширенішою є думка про те, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування Кф.н.к.д має бути досить великою, при цьому нижню межу означе­но на рівні 0,6 (60 %). При більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням.

ІНТЕГРАЛЬНИЙ ПІДХІД дає змогу дати інтегровану оцінку ступеню фінансової стійкості. Його можна застосовувати на практиці, особливо в умовах кризового стану економічної сис­теми, коли господарські зв'язки підприємства, що існували ра­ніше, порушені і відбувається процес налагодження ним нових зв'язків з партнерами, зацікавленими у достатній фінансовій стійкості.

Показники фінансової стійкості за цього підходу характери­зують стан і структуру активів підприємства та забезпеченість їх джерелами покриття.

Склад, суть та алгоритм розрахунку кожного з показників фі­нансової стійкості при використанні інтегрального підходу наве­дено в табл. 3.

Цей підхід цікавий тим, що на відміну від усіх охарактеризова­них вище, у процесі його здійснення кожний з показників розгляда­ється у взаємозв'язку з іншими показниками. Крім того, для загаль­ної оцінки фінансового стану за цим підходом використовують узагальнюючий показник зміни фінансової стійкості підприємства:

де Кдп¹, Кдп⁰ — коефіцієнт довгострокового залучення коштів у звітному та попередньому періодах;

Звок¹, Звок⁰ — коефіцієнт за­безпечення матеріальних запасів власними оборотними коштами у звітному та попередньому періодах;

Кзс¹, Кзс⁰ — коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів у звітному та попе­редньому періодах;

Крв¹, Крв⁰ — коефіцієнт реальної вартості майна;

Kпа¹, Kпa⁰ — коефіцієнт постійного активу.

Критерії оцінки цього показника такі:

якщо Фс > 0, то це свідчить про збільшення фінансової стійко­сті підприємства;

якщо Фс < 0, то це свідчить про зниження фінансової стійкості підприємства.

18 Економічна сутність та структура майна підприємства

Так аналіз структури та динаміки джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів, які направляються на придбанням суб’єктом господарювання різного роду майна, виконується за даними балансу підприємства з використанням прийомів вертикального та горизонтального аналізу.

Згідно П(С)БО № 1, джерела формування фінансових ресурсів відображені в пасиві балансу, а напрями їхнього використання, тобто майнові цінності – в активі.

Вертикальний аналіз дозволяє визначити питому вагу кожної статті пасиву та активу в підсумку балансу на певний момент часу, тобто дослідити структуру джерел формування фінансових ресурсів та майна підприємства в статиці.

Горизонтальний аналіз уможливлює вивчення динаміки джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів підприємства шляхом встановлення абсолютних та відносних відхилень за статтями пасиву та активу балансу.

За результатами аналізу пасиву та активу балансу надаються висновки про структуру та динаміку джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів підприємства: як по кожному звітному періоду, так і за досліджуваний період взагалі.

При проведенні аналізу складу та структури майна потрібно визначити зміни в майні підприємства, зробити висновки про покращення або погіршення структури активів. При цьому потрібно звернути увагу на наступні моменти:

1) на які складові припадала найбільша питома вага в структурі сукупних активів?

· якщо на оборотні активи, то це свідчить про формування достатньо мобільної структури активів, що сприяє прискоренню оборотності активів підприємства;

2) як в цілому змінилась величина майна (сума оборотних та необоротних активів підприємства):

· зменшення майна підприємства свідчить про скорочення підприємством господарського обігу, що може потягти за собою його неплатоспроможність та навпаки;

· зростання майна підприємства може свідчити про розширення його виробничо-господарської діяльності, тобто про позитивні зміни балансу;

3) якою є частка необоротних активів в сукупних активах підприємства (відповідь на це питання характеризує “важку” або “легку” структуру активів підприємства):

· якщо вона склала менше 40%, то підприємство має “легку” структуру активів, що свідчить про мобільність майна підприємства;

· якщо вона складає більше за 40%, то підприємство має “важку” структуру активів, що свідчить про значні накладні втирати та підвищену чутливість до зміни доходу (виручки).

4) які зміни відбулися зі складовими необоротних активів:

· зростання незавершеного будівництва може негативно вплинути на результати фінансово-господарської діяльності підприємства (у такому випадку слід додатково аналізувати доцільність і ефективність вкладень);

· зростання довгострокових фінансових вкладень вказує на відволікання коштів з основної виробничої діяльності, а зменшення сприяє втягненню фінансових коштів в основну діяльність підприємства і покращенню його фінансового стану.

5) яких змін зазнала структура необоротних активів?

6) як змінилась величина оборотних активів підприємства за досліджуваний період?

7) які статті внесли найбільший внесок у формування оборотних активів: запаси, дебіторська заборгованість, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти? Про які проблеми може свідчити така структура оборотних активів?

· структура з високою часткою заборгованості і низьким рівнем грошових коштів може свідчити про проблеми, пов’язані з оплатою послуг та продукції підприємства, а також про переважно негрошовий характер розрахунків, і навпаки, структура з низькою часткою заборгованості та високим рівнем грошових коштів може свідчити про позитивний стан розрахунків підприємства зі споживачами.

8) як змінилась вартість запасів за аналізований період, чи є ця зміна позитивною і про що свідчить:

· якщо вартість запасів збільшилась, а оборотність запасів зменшилась, це є негативним фактором.

9) яких змін за досліджуваний період зазнали обсяги дебіторської заборгованості:

· зросли, що є негативною зміною і може бути викликано проблемами, пов’язаними з оплатою продукції (робіт, послуг) підприємства або активним наданням комерційного кредиту покупцям, тобто відволіканням частини поточних активів і іммобілізацією частини оборотних коштів з виробничого процесу;

· знизились, що є позитивною зміною і може свідчити про покращення ситуації з оплатою продукції підприємства і про вибір оптимальної політики продаж.

10) підприємство протягом досліджуваного періоду мало активне чи пасивне сальдо заборгованості. Співставлення сум дебіторської і кредиторської комерційної заборгованості може показувати, що підприємство мало:

· активне сальдо (дебіторська заборгованість перевищує кредиторську). Якщо підприємство має активне сальдо, то воно надавало своїм покупцям безкоштовний комерційний кредит в розмірі, що перевищує кошти, отримані у вигляді відстрочок платежів комерційним кредиторам;

· пасивне сальдо (кредиторська заборгованість перевищує дебіторську). В цьому випадку підприємство фінансувало свої запаси і відстрочки платежів своїх боржників за рахунок невиконання платежів своїм комерційним кредиторам.

11) як змінилась частка грошових коштів в структурі оборотних активів підприємства за аналізований період?

Аналіз джерел формування фінансових ресурсів передбачає розгляд абсолютних та відносних змін власних та позикових засобів підприємства.

При виконанні даного аналізу потрібно визначити:

1) які кошти (власні чи позикові) є основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства? Як змінюється частка власного капіталу в балансі за звітний період?

· збільшення сприяє зростанню фінансової стійкості підприємства;

· зменшення сприяє зниженню фінансової стійкості підприємства;

2) як змінилась частка позикових коштів в сукупних джерелах формування фінансових ресурсів, про що це свідчить:

· збільшилась, що може свідчити про підсилення фінансової нестійкості підприємства та підвищення ступеню його фінансового ризику;

· зменшилась, що може свідчити про підвищення фінансової незалежності підприємства ;

· не змінилась;

3) про що може свідчити скорочення (зростання) величини резервів, фондів та нерозподіленого прибутку підприємства:

· в цілому зростання резервів, фондів та нерозподіленого прибутку може свідчити про ефективну діяльність підприємства , і навпаки;

4) як за аналізований період змінилась структура власного капіталу підприємства, на які складові припадає найбільша питома вага;

5) які зобов’язання переважають у структурі позикового капіталу? Як змінились довгострокові зобов’язання за досліджуваний період?

6) підвищився чи знизився ризик втрати фінансової стійкості підприємства – для цього проводиться аналіз структури фінансових зобов’язань підприємства:

· переважання короткострокових джерел у структурі позикових коштів є негативним фактом, який характеризує погіршення структури балансу і підвищення ризику втрати фінансової стійкості;

· переважання довгострокових джерел у структурі позикових коштів є позитивним фактом, який характеризує покращення структури балансу і зменшення ризику втрати фінансової стійкості;

7) які зобов’язання переважають в структурі кредиторської заборгованості на звітну дату балансу;

8) яких змін зазнали за аналізований період короткострокові зобов’язання перед бюджетом, перед постачальниками, по авансам?

9) які види короткострокової заборгованості в досліджуваному періоді характеризуються найбільшими темпами зростання:

· негативним моментом є висока частка заборгованості перед бюджетом, оскільки затримка відповідних платежів викликає нарахування пені;

· негативним моментом є висока частка (більш 60%) заборгованості перед позабюджетним фондами.

19 Економічна сутність, цілі та значення фінансового аналізу в процесі управління грошовими активами. Техніка та порядок попереднього аналізу грошових коштів.

20 Завдання і вимоги до рейтингового оцінювання. Методи порівняльної рейтингової оцінки підприємства.

Вимоги, яким повинна задовольняти система фінансових коефіцієнтів з точки зору ефективності рейтингової оцінки фінансового становища підприємства, такі:

1. Фінансові коефіцієнти мають бути максимально інформативними та надавати цілісну картину стійкості фінансового становища підприємства.

2. В економічному розумінні фінансові коефіцієнти в цілому повинні мати однакову спрямованість (зростання коефіцієнта показує поліпшення фінансового становищ?).

3. Для всіх фінансових коефіцієнтів мають бути вказані числові нормативи мінімального задоволення рівня чи діапазону зміни.

4. Фінансові коефіцієнти мають надавати можливість проводити рейтингову оцінку підприємства як у просторі (у порівнянні з іншими підприємствами), так і в часі (за кілька періодів).

Пропонується методика порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності та ділової активності підприємства, що базується на теорії та методиці фінансового аналізу підприємства в умовах ринкових відношень.

Запропонована система показників базується на даних публічної звітності підприємств. Ця вимога робить оцінку масовою, дозволяє контролювати зміни у фінансовому стані підприємств усіма учасниками економічного процесу.

1)Показники оцінки прибутковості господарської діяльності (І група) 1. Загальна рентабельність підприємства — балансовий прибуток на1 грн активів2. Чиста рентабельність підприємства — чистий прибуток на 1 грн активів3. Рентабельність власного капіталу — чистий прибуток на 1 грн власного капіталу (коштів)1 4. Загальна рентабельність виробничих фондів — балансовий прибуток до середньої величини основних виробничих фондів та оборотних коштів у товарно-матеріальних цінностях

2) Показники оцінки ефективності керування (II група) 1. Чистий прибуток на 1 грн обсягу реалізації 2. Прибуток від реалізації продукції на 1 грн обсягу реалізації 3. Прибуток від фінансово-господарської діяльності на 1 грн обсягуреалізації 4. Балансовий прибуток 1 грн обсягуреалізації

3) Показники оцінки ділової ефективності (III група) 1. Віддача всіх активів — виручка від реалізації на 1 грн активів 2. Віддача основних фондів — виручка від реалізації продукції на 1 грн основних фондів 3. Обіговість оборотних фондів — виручка від реалізації продукції на 1 грн оборотних коштів 4. Обіговість запасів — виручка від реалізації продукції на 1 грн запасівб. Обіговість дебіторської заборгованості — виручка від реалізації продукції на 1 грн дебіторської заборгованості 5. Обіговість найбільш ліквідних активів — виручка від реалізації на1 грн найбільш ліквідних активів. Віддача власного ' капіталу — виручка від реалізації на 1 грн власного капіталу

4) Показники оцінки ліквідності та ринкової стійкості(IV група) 1. Коефіцієнт покриття — обігові кошти на 1 грн термінових зобов'язань 2. Коефіцієнт критичної ліквідності — грошові засоби, розрахунки та інші активів на 1 грн термінових зобов'язань 3. Індекс постійного активу — основні фонди та інші поза обігові активи до власних коштів 4. Коефіцієнт автономії — власні кошти на 1 грн підсумку балансу5. Забезпеченість запасів власними оборотними коштами — власні ) оборотні кошті на 1 грн запасів

Складовими етапами методики комплексної порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану підприємства є:

- збір та аналітична обробка вихідної інформації за період часу, який оцінюються;

- обгрунтування системи показників, що використовуються для рейтингової оцінки фінансового стану рентабельності та ділової активності підприємства, їх класифікація, розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки;

- класифікація (ранжування) підприємств за рейтингом.

Підсумкова рейтингова оцінка враховує усі найважливіші параметри (показники) фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності в цілому. При її побудові враховуються дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання виробничих та фінансових ресурсів, стан та розміщення коштів, їх джерела та інші показники. Тому вибір та обгрунтування вихідних показників фінансово-господарської діяльності повинні здійснюватись згідно досягненням теорії фінансів підприємства, виходити з цілей оцінки. Потреб суб’єктів управління в аналітичній оцінці. В таблиці 5 наводиться зразковий набір вихідних показників для загальної порівняльної оцінки.

21 Завдання, методологія та інформаційна база здійснення аналізу джерел фінансування капіталу підприємства.

Керівництво підприємства має чітко уявляти, за рахунок яких джерел ресурсів воно буде здійснювати свою діяльність і в які сфери діяльності буде вкладати свій капітал. Турбота про фінанси є відправним моментом і кінцевим результатом діяльності підприємства.

В умовах ринкової економіки ці питання висуваються на перший план. Різко підвищується значущість фінансових ресурсів, за допомогою яких здійснюється формування оптимальної структури і нарощування виробничого потенціалу підприємства, а також фінансування поточної господарської діяльності. Від того, який капітал має суб’єкт господарювання, наскільки доцільно він трансформується в основні і оборотні фонди, залежить фінансове благополуччя підприємства і результати його діяльності. Тому аналіз наявності капіталу, джерел його формування і розміщення має велике значення.

Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок власного і позикового капіталу. Оскільки питання аналізу джерел формування капіталу тісно пов’язані з поняттям фінансування, потрібно розглянути його види і ознаки їх класифікації.

Види фінансування класифікуються за такими основними ознаками:

а) форма капіталу, що залучається;

б) походження капіталу;

в) правовий стан власників капіталу (форма власності). За формою капіталу, що залучається, виділяють:

1. грошові кошти;

2. майнові внески.

За походженням капіталу фінансування поділяється на:

а) те, що здійснюється за рахунок внутрішніх джерел;

б) фінансування за рахунок зовнішніх джерел.

За правовим станом власників капіталу виділяють фінансування за рахунок капіталу:

а) власного;

б) залученого.

Основними задачами аналізу джерел фінансування капіталу підприємства є вивчення та оцінка таких факторів:

- зміни, що відбулися у структурі всіх джерел коштів, і зокрема у структурі власного і позикового капіталу, у наявності власних оборотних коштів і їх частки у сумі власних коштів і у матеріальних оборотних коштах на кінець звітного періоду у порівнянні з початком;

- раціональність формування структури джерел коштів;

- «ціна» джерел коштів;

- показники, що характеризують ринкову і фінансову стійкість підприємства. [23]

Інформація про розмір власних джерел коштів відображається в 1 розділі пасиву балансу, а дані про позикові засоби – короткострокові і довгострокові зобов’язання – відповідно в III і IV розділах форми № 1. Крім того, в аналізі використовуються також форми № 2, 3, 4 та бізнес-план.

Рис. 1. Структура капіталу підприємства

Головна мета аналізу капіталу полягає не тільки в тому, щоб установити й оцінити структуру та динаміку джерел коштів і напрямів його розміщення, а й у тому, щоб оцінити ступінь впливу на фінансовий стан підприємства додатково залученого капіталу.