Моделі дуополії і теорія ігор.

Монополістична конкуренція

Більшість реально існуючих галузей організовані як суміш повної конкуренції та чистої монополії, що утворює монополістичну конкуренцію та олігополію.

Монополістична конкуренція — це такий тип ринкової структури, де:

1) на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною;

2) продукція різних виробників неоднорідна (диференційована);

3) вхід на ринок і вихід з нього є вільними;

4) виробники не взаємодіють між собою;

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Суттєвою характеристикою монополістичної конкуренції єдиференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження у галузь нових фірм.

Ступінь диференціації продукції невисока — у межах задоволення однакових потреб, і досягається за рахунок торгових марок, тобто дещо відмінної якості продукції, та реклами. Завдяки диференціації споживачі здатні розрізнити на ринку продукцію різних фірм, отже, попит на продукцію окремої фірми вже не є абсолютно еластичним, хоча й залишається високо-еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть варіювати ціни (дуже обмежено) без ризику втратити всіх покупців. Типовим прикладом монополістичної конкуренції є ринки безалкогольних напоїв, виробів по-бутової хімії, ліків.

Крива попиту на продукцію окремої фірми має традиційний нахил униз, хоча вона і близька до горизонтальної абсолютно еластичної лінії (рис. 9.1), як це має місце у випадку повної конкуренції. Крива MR проходить нижче кривої D (так само як і у випадку монополії).

Задача максимізації прибутку розв'язується аналітичне і графічно подібно до випадку монополії: спочатку з використанням правила граничного випуску, МR=МС (точка А на рис.9.1) знаходимо оптимальний випуск Q_MK, а потім з використанням оберненої функції попиту знаходимо ціну:

Р_MK = p(Q_MK). (9.1)

Точка E_MK(P_MK,Q_MK) на лінії попиту D є станомкороткострокової рівноваги монополістичне конкурентної фірми (якщо Р³АVС). Фірма може отримувати економічний прибуток, якщо Р_MK>АС_MK, саме такий випадок зображено на рис. 9.1, де виробник має прибуток, що чисельно дорівнює площі прямокутника АС_MKР_MKE_MKB. Можлива ситуація і збитків, якщо Р_MK<АС_MK. Умови беззбитковості і закриття є такими самими, як і для повної конкуренції та монополії.

Р,С

Рис. 9.1. Короткострокова рівновага фірми в умовах монополістичної

конкуренції

У довгостроковому періоді виникає ситуація, відмінна від випадків монополії і повної конкуренції (рис. 9.2).

Р,С

Рис.9.2. Довгострокова рівновага фірми в умoвах монополістичної конкуренції

Необхідна умова максимізації прибутку довгострокового періоду:

МR_MK = LRMC, (9.2)

дозволяє знайти обсяг Q_MK. Тоді стандовгострокової рівноваги монополістичне конкурентної фірми визначається точкою E_MK(P_MK,Q_MK) на кривій попиту D_MK і кривій довгострокової середньої вартості LRAC. Ціна в довгостроковому періоді задовольняє умові:

P_MK = p(Q_MK) = LRAC. (9.3)

Тобто економічний прибуток у довгостроковому періоді дорівнює нулеві (що є симптомом конкурентного ринку), а це відрізняє монополістичну конкуренцію від монополії. Монополістична конкуренція через відкритість галузі для входження нових фірм не дає можливості отримувати економічний прибуток у довгостроковому періоді — спрацьовує конкурентний механізм.

На відміну від повної конкуренції, при монополістичнійконкуренції не досягається ефективний обсяг випуску Q_С , який характеризується умовою МR_C=LRМС=minLRАС, (що виконується в точці E_C). Монополістично конкурентна ціна P_MK перевищує конкурентну ефективну ціну P_C, тобто

Р_MK>Р_C =minLRАС. (9.4)

Отже, рідкісних ресурсів у випадку монополістичної конкуренції витрачається більше, ніж при повній конкуренції (а це симптом монопольного ринку).

Одним із пояснень нижчої ефективності цієї ринкової структури є те, що монополістично конкурентні фірми мають додаткові видатки на диференціацію продукції та її рекламу, що збільшує вартість виробництва, скорочує обсяги і веде до підвищення цін. Це своєрідна плата суспільства за повніше задоволення смаків споживачів та за інформування їх щодо переваг окремих товарів або послуг на ринку неоднорідної продукції.

Олігополія

Олігополія — це такий тип ринкової структури, де:

1) на ринку діє декілька продавців;

2) продукція може бути і стандартизованою, і диференційованою;

3) існують певні бар'єри для входу на ринок;

4) виробники мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно;

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін та обсягів.

Найважливіша риса, притаманна олігополії, — цестратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять із різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді.

Дві класичні моделі для випадку двох продавців, коли конкуренція ведеться за цінами (модель Бертрана) та за обсягами випуску (модель Курно), будуть розглянуті нижче. Поки що зупинимось на трьох моделях, які враховують різні аспекти стратегічної поведінки учасників олігопольного ринку.

1. Модель ламаної кривої попиту (рис. 9.3). Нехай фірма в умовах олігополії перебуває у стані рівноваги E(P_E,Q_E). Основне припущення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. При зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх покупців, тому попит D₁ на продукцію фірми у цьому, випадку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців — попит D₂ у цьому випадку високоеластичний (рис. 9.3.а). Об'єднана крива попиту має вигляд ламаної лінії, яка складається з двох відрізків ВЕ та ЕF (рис. 9.3.б). Об'єднана лінія граничної виручки МR також складається із двох відрізків ВА та КС, що утворюються з двох ліній граничної виручки, МR₁ (при Q>Q_E) і МR₂ (при Q<Q_E), об'єднана лінія МR має розрив по вертикалі АК.

Рис. 9.3. Ламана крива попиту фірми-олігополіста

Застосування правила граничного випуску, МR=МС, при максимізації прибутку фірми ілюструєжорсткість цін за олігополії порівняно з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС₁ до МС₂ не призводить ні до зміни обсягу Q_E, ні до зміни ціни P_E (через існування вертикального розриву на кривій граничної виручки).

2. Картель (рис. 9.4). Олігополістична конкуренція досить жорстка і може вести до великих втрат для її учасників. Тому олігополісти з метою збільшення і гарантії отримання прибутків ідуть на утвореннякартелю-змови фірм щодо майбутніх обсягів випуску і цін.

Розглянемо галузь, де діє N однакових фірм. Якби галузь була організована як конкурентна, тоді ринкова рівновага досягалась би в точці Е₀(Р₀,Q₀) на рис. 9.4.а, а кожна типова фірма перебувала б у стані рівноваги, Е₀(Р₀,q₀) на рис. 9.4.6, і не отримувала економічного прибутку.

При організації картелю фірми повинні:

а) узгодити спільну ціну і галузевий обсяг випуску Q;

б) встановити квоти кожного учасника;

в) виробити механізми запровадження угоди і контролю за її виконанням. Через те що мета угоди — максимізація прибутку її учасників, для розрахунку спільних ціни та обсягу використовується модель монопольного ціноутворення, яка забезпечує найвищі прибутки виробникам. Стан монопольної рівноваги досягається у точці Е_K(Р_K,Q_K) на рис. 9.4.а і одночасно є станом рівноваги для картелю.

Рис. 9.4. (а) Стан рівноваги для картелю Е_K(Р_K,Q_K) у порівнянні з конкурентною рівновагою Е₀(Р₀,Q₀). (б) Квота q_K фірми у складі картелю

Квота кожної фірми визначається таким чином, щоб сума часток кожної фірми дорівнювала узгодженому сукупному обсягу Q_K. Нехай квота типової фірми складає q_K (рис. 9.4.6). Зазначимо, що q_K<q₀, тобто фірма повинна зменшити випуск на узгоджену з іншими учасниками величину (q₀ – q_K). Тоді вона отримує прибуток, який чисельно дорівнює площі прямокутника C_AP_KE_KA.

Щодо дотримання угоди, то окремі фірми завжди мають спокусу її порушити, бо висока ціна, Р_K>МС (при q=q_K), дає змогу збільшити свій прибуток при збільшенні випуску до рівня q₁ (якщо дозволять виробничі потужності), де Р=МС; тоді прибуток складав би величину, що чисельно дорівнює площі C_BP_KE₁B.

Але збільшення випуску неминуче буде вести до падіння ринкової ціни; адже коли всі учасники підуть на порушення угоди, то галузевий випуск зросте до Q₁ (рис. 9.4.а), а такий обсяг неможливо реалізувати не лише за ціною P_K, а й за попередньою ціною, P₀, через обмеженість попиту.

Картельна угода є прикладом змови, яка суперечить умовам економічної ефективності для суспільства, зменшує суспільний добробут і тому забороняється антимонопольним законодавством.

3. Модель домінуючої фірми. Ця модель виходить із припущення, що в олігополістичній галузі, де діє N+1 фірма, одна з них за рахунок переваги у нижчій вартості виробництва забезпечує значну частину галузевого випуску. Така фірма зветьсядомінуючою фірмою. рис. 9.5 ілюструє ситуацію на такому ринку.

На рис. 9.5.а зображена крива ринкового попиту D і крива пропозиції S_N з боку N малих фірм, які є ціноотримувачами (вони звутьсяконкурентним оточенням домінуючої фірми,). За ціною P₀ малі фірми могли б постачати на ринок стільки продукції, скільки споживачі погоджуються придбати (Q₀).

На рис. 9.5.6 зображена крива граничної вартості МС домінуючої фірми та крива попиту D₀, з якою зустрічається домінуюча фірма.

Ця крива починається з рівня ціни P₀, за якою фірма нічого не продасть. Вона може продавати за нижчими цінами, ніж P₀ (за рахунок переваг у вартості), стільки, скільки потрібно для задоволення ринкового попиту, якщо взяти до уваги можливості малих фірм: за кожною ціною, нижчою ніж P₀ обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма, дорівнює різниці між обсягом ринкового попиту та обсягом, що готові запропонувати малі фірми за такою ціною.

(а) N малих фірм (б) Домінуюча фірма

Рис. 9.5. Модель домінуючої фірми, (а) Обсяг випуску малих фірм Q_A.

(б) Утворення ринкової ціни P_E домінуючою фірмою

Домінуюча фірма у стані рівноваги Е, коли вона максимізує власний прибуток, буде постачати обсяг Q_E, (згідно з умовою МR₀=МС, де МR₀ -гранична виручка домінуючої фірми) за ціною P_E.

Обсяг ринкового попиту за ціною P_E складає Q_B (рис. 9.5.а); малі фірми за такою ціною беззбиткове для себе достачатимуть Q_A, а домінуюча фірма - обсяг Q_B – Q_A=Q_E.

Таким чином, домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг випуску, а всі інші фірми, які приймають ринкову ціну, встановлюють лише обсяг випуску. Тому такий спосіб олігополістичного ціноутворення має назву лідерство у цінах. Взагалі лідерство у цінах охоплює й інші ситуації, коли одна фірма, не обов'язково домінуюча, оголошує про зміну цін, наприклад, про підвищення, а інші фірми сприймають це як сигнал для такої ж зміни ціни. В такій ситуації явної змови фірм (щодо цінової політики) може й не бути, і тому випадки лідерства у цінах утворюють певну проблему при спробах застосування антимонопольного законодавства.

У довгостроковому періоді олігополістичні фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть собі забезпечити прибуток (принаймні незбитковість), навіть при оптимальному масштабі виробництва. Якщо ж у галузі очікується прибуток, то в разі відсутності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм, у галузь ввійдуть нові фірми, і вона перестане бути олігополістичною.