Заходи щодо підтримки оптимальної працездатності

До заходів щодо підтримки оптимальної працездатності належать:

1 Режим праці.

2 Заходи, що зберігають високу й стійку працездатність.

3 Заходи, що попереджають стомлення.

4 Режими харчування й споживання води.

5 Перерва на відпочинок.

Основними умовами високої ефективності й безпеки праці є: суспільне визнання корисності праці, підкріплене матеріальним і моральним заохоченням, створення відповідного психологічного клімату, що забезпечує нормальні взаємини між членами колективу, підлеглими й керівником підрозділу; поступове входження в працю й послідовне нарощування потужності й швидкості нервових і рухових реакцій.

Тривалість періоду впрацьовування залежить як від характеру праці, так і від індивідуальних особливостей людини. При цьому існує закономірність: чим з більшими фізичними навантаженнями пов'язане виконання даної роботи, тим скоріше завершується стадія входження в роботу.

Роботу варто починати по можливості з більш простих елементів, переходячи поступово до більш складних.

Для ритмізації процесу необхідна чітка організація роботи ділянки, цеху, підприємства. Кожен робітник повинен працювати рівномірно, без ривків, без надмірного вповільнення або прискорення темпу праці.

Протягом робочого дня навантаження, ритм праці плануються з урахуванням фізіологічних закономірностей розвитку працездатності людини. У період зниженої працездатності (перші й останні години зміни) навантаження й темп установлюються на 5…10 % менше, ніж у середині першої й другої половин, що характеризуються найбільш високим рівнем працездатності. З огляду на велике стомлення робітників, навантаження й темп у другій половині зміни передбачають на 10 % менше, ніж у першої.

Штурмівщинав роботі негативно впливає не тільки на економічні показники роботи, але й на здоров'я працюючих і їхню працездатність. Сверхвизначені роботи, роботи у вихідні дні порушують сталий у людини добовий і тижневий ритм праці й відпочинку, відповідно, не дозволяють робітнику повністю відновити свої сили, створюють передумови для перевтомлення. У свою чергу, стомлення робітників, викликане великим перевантаженням, сприяє виникненню захворювань. Необхідно дотримувати правильне чергування праці й відпочинку протягом не тільки робочої зміни, але й доби, тижня, року.

Раціональне чергування роботи з відпочинком повинне проводитися на всіх без винятку видах робіт.

Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що такий відпочинок більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, по розсуду самих працюючих. Випадкові простої через погану організацію праці й виробництва не можуть вважатися повноцінним відпочинком, тому що вони приводять до порушень, що викликають негативні емоції, а це, у свою чергу, підвищує стомлюваність.

Відпочинок повинен надаватися в такій формі й такої тривалості, щоб він максимально обмежував розвиток стомлення, забезпечував високу працездатність протягом робочої зміни.

До заходів, що сприяють збереженню високої й стійкої працездатності, відносяться мікропаузи – перерви на відпочинок тривалістю в декілька секунд, що виникають мимовільно між операціями й рухами. Необхідність і наявність таких мікропауз пояснюється тим, що припинення однієї дії й перехід до наступної потребують від організму певного часу на перемикання процесів порушення й гальмування в нервовій системі. Виключення таких дрібних перерв у роботі приводить до швидкого розвитку стомлення й зниження працездатності.

Тривалість мікропауз визначається залежно від важкості виконуваних операцій: при фізично важких операціях мікропаузи повинні бути більш тривалими, ніж при більш легких, і навпаки. Залежно від характеру й тяжкості роботи вони можуть становити 9…10 % робочого часу. Отже, загальна завантаженість робітників у зміну з урахуванням часу на мікропаузи, перерви на відпочинок при нормальних умовах не повинна перевищувати 85…90 %.

До заходів, що попереджають стомлення, відноситься обідня перерва. Перерву на обід найбільш доцільно надавати в середині робочого дня або з відхиленням у межах до 1 години.

Нормальна тривалість обідньої перерви становить 40…60 хвилин (час для нормального прийому їжі, на санітарно-гігієнічні процедури, на дорогу від місця роботи до їдальні й назад і на одержання обіду). Для забезпечення ефективного відпочинку столові зали необхідно надійно ізолювати від впливу шуму й інших несприятливих факторів, що негативно впливають на процес відновлення фізіологічних функцій і працездатності.

Залежно від професійної діяльності норма добової калорійності харчування становить 3000…5000 ккал. Крім того, важливий режим харчування: приймати їжу в один і той же час; не працювати натще, тому що знижується працездатність.

Відчуття голоду заважає зосередитися при рішенні виробничих завдань. Не рекомендується прийом їжі у великій кількості безпосередньо перед м'язовою роботою. Проміжок між рясним прийомом їжі й початком м'язової роботи повинен бути не менше 1 години, після порівняно легкої їжі – 30 хвилин. Режим харчування повинен передбачати споживання вітамінів, особливо в зимово-весняний період.

Добова потреба людини в питній воді залежить в основному від мікрокліматичних умов і важкості виконуваної фізичної роботи. У звичайних умовах споживання води становить 1,5 літра на добу, а при важкій фізичній роботі в умовах підвищеної температури повітря – 6…8 літрів.

Безладне й надлишкове питво розвиває звичку багато пити, погіршує процес травлення, сприяє розрідженню й збільшенню циркулюючої крові, що створює додаткове навантаження на серцево-судинну систему; приводить до збільшеного виведення з організму ряду коштовних речовин, мінеральних солей й ін.

Обмежене питво, а тим більше тривале позбавлення людини води, веде до порушення фізіологічних процесів в організмі, погіршенню самопочуття, різкому зниженню працездатності.

Помірний прийом води під час роботи збільшує працездатність. Пити воду треба дробовими порціями від 200 до 400 мл приблизно через однакові інтервали.

Вода для питва на виробництві повинна мати температуру 8…12 ⁰С й бути газована вуглекислим газом під тиском в 3…5 атм. Це не тільки поліпшує смак води, але й заповнює організм вуглекислотою, що витрачається при впливі високої температури у зв'язку із частішанням подиху.

Кількість перерв на відпочинок визначається залежно від ступеня й характеру прояву стомлення.

Відпочинок доцільно надавати в початковій стадії появи стомлення у працівників, тобто при перших ознаках зниження працездатності, для того, щоб запобігти різкому її падінню. Перерва, введена до початку зниження працездатності, буде збивати робочий ритм й, відповідно, викликати не зменшення, а збільшення стомлення. Перерва, введена в період значного зниження працездатності, виявляється малоефективною. Найбільш сприятлива перерва на відпочинок становить 5…10 хвилин.

Без спеціального дослідження встановити час введення перерв на відпочинок неможливо. Однак існує загальне правило, що може бути використаним при призначенні перерв:

– чим важча й напруженіша робота, тим ближче за часом до початку зміни (або обідньої перерві для другої половини робочого дня) повинні бути введені регламентовані перерви;

– у другій половині робочого дня у зв'язку з більш глибоким стомленням кількість перерв на відпочинок повинна бути більшою, ніж у першій половині зміни.

При роботах, що вимагають великої нервової напруги й уваги, а також спритних, дрібних рухів пальців у високому темпі й в умовах підвищеної монотонності, доцільно вводити часті, але короткі (5…10 хвилин) паузи. Якщо робота пов'язана з необхідністю застосовувати більші зусилля й вимагає участі в ній великих м'язів при меншому темпі роботи, корисніші більш рідкі, але тривалі (10…15 хвилин) паузи.

Незалежно від стадії зміни працездатності перерви тривалістю більше 20 хвилин викликають порушення впрацьовування. Пасивний відпочинок доцільний тільки на важких фізичних роботах, виконуваних у несприятливих умовах виробничого середовища. Відпочинок за змістом повинен бути протилежним характеру виконуваної роботи, під час відпочинку необхідно перемінити позу, забезпечити відпочинок утомленим м'язам. Стомлені м'язи краще відпочивають не при повному спокої, а при роботі інших м'язових груп.

Активізація відпочинку забезпечується за допомогою зміни форм діяльності. Доцільно чергувати фізичну працю з розумовою; діяльність, пов'язану з навантаженням на орган зору, з роботою, де беруть участь інші аналізатори; роботу з керування механізмами з ручною працею. Чергування видів праці можна вводити лише тоді, коли працівники володіють кожною з операцій. Якщо навички не сформовані повністю, зміна робіт не дає ефекту.