Працездатність людини та її динаміка. Фази працездатності

Працездатність –підтримка заданого рівня діяльності протягом певного часу. Вона обумовлена двома основними групами факторів:зовнішнімийвнутрішніми. Зовнішні –інформаційна структура сигналів (кількість і форма пред'явлення інформації); характеристика робочого середовища (зручність робочого місця, освітленість, температура й т.п.); взаємини в колективі.Внутрішні –рівень підготовки, тренованість, емоційна стійкість.Межа працездатності –величина змінна, зміну її в часіназивають динамікою працездатності.

Вся діяльність людини протікає за фазами (рис. 3.3):

Рисунок 3.3 – Фази працездатності людини протягом робочого дня

1 Фаза мобілізації (передробочий стан) –суб'єктивно виражається в обмірковуванні майбутньої роботи, викликає певні передробочі зрушення в нервово-м'язовій системі, що відповідають характеру майбутнього навантаження.

2 Фаза гіперкомпенсаціїабо стадія наростаючої працездатності(період впрацьовування) –період, протягом якого відбувається перехід від стану спокою до робочого. Тривалість періоду впрацьовування може бути від декількох хвилин до 2…3 годин. Наприклад, ранком після сну всі характеристики сенсомоторних реакцій значно нижче, ніж удень. На тривалості позначаються: інтенсивність роботи, вік, досвід, тренованість, відношення до роботи.

3 Фаза компенсації(період стійкої працездатності) – установлюється оптимальний режим роботи систем організму, виробляється стабілізація показників, а його тривалість становить до всього часу роботи приблизно 2/3. Ефективність праці в цей період максимальна, при цьому спостерігається рівноважне споживання й витрата кисню.

Період стійкої працездатності служить найважливішим показником витривалості людини при даному виді роботи й заданому рівні інтенсивності.

Витривалістьобумовлюється наступними факторами:

- інтенсивністю роботи (чим більше інтенсивність, тим коротше період стійкої працездатності);

- специфікою роботи (динамічна або статична робота, має значення, який орган включений у дію, й ін.);

- віком (у юнацькому й молодому віці витривалість збільшується, у літньому – знижується);

- статтю (при навантаженні, рівній половині максимальних можливостей, витривалість у чоловіків і жінок однакова, при більших навантаженнях чоловіки витриваліші);

- концентрацією уваги й вольовою напругою, останні при інтенсивній роботі знижують показники витривалості;

- емоційними станами: позитивні (упевненість, спокій, гарний настрій) – активізують діяльність, подовжуючи період стійкої працездатності; негативні (страх, непевність, поганий настрій) – справляють гнітючу дію, знижуючи період стійкої працездатності;

- наявністю вмінь, навичок, тренованістю, які знижують вольову й емоційну напругу, підвищуючи працездатність;

- типом вищої нервової діяльності (індивідуальні природні можливості нервової системи), сила нервової системи характеризує працездатність і надійність роботи оператора, особливо в екстремальних ситуаціях.

4 Фаза декомпенсації (період стомлення)характеризується зниженням продуктивності, сповільнюється швидкість реакції, з'являються помилкові, несвоєчасні дії, фізіологічна втома.

Стомлення може бути м'язовим (фізичним), розумовим (психічним). Стомлення – тимчасове зниження працездатності через виснаження енергетичних ресурсів організму й виникнення кисневого боргу.

5 Період зростання продуктивностіза рахунок емоційно-вольової напруги.

6 Період прогресивного зниження працездатностій емоційно-вольової напруги.

7 Період відновлення –час, необхідний організму для покриття кисневого боргу й відновлення працездатності. Тривалість визначається обсягом виконаної роботи, величиною кисневого боргу, величиною зрушень у нервово-м'язовій системі.

Період може тривати 5 хвилин (після легкої однократної роботи), 60…90 хвилин (після важкої однократної роботи) і кілька днів (після тривалого фізичного навантаження).

На підставі кривих працездатності встановлюється норма часу на відпочинок залежно від характеру й тривалості праці.

Протягом доби працездатність також змінюється певним чином. Виділяються три інтервали, що відображають коливання працездатності протягом доби (рис. 3.4):

Рисунок 3.4 – Зміна працездатності протягом доби

- перший інтервал (з 6 до 15 години), під час якого працездатність поступово підвищується, вона досягає свого максимуму о 10…12 годині, а потім поступово починає знижуватися;

- у другому інтервалі (з 15 до 22 години) працездатність підвищується, досягаючи максимуму о 18 годині, а потім починає зменшуватися;

– третій інтервал (з 22 до 6 години) характеризується тим, що працездатність суттєво знижується й досягає мінімуму близько 3 години ранку, потім починає зростати, залишаючись при цьому, однак, нижче середнього рівня.

Людина повинна надійно працювати певний час. Однак фізичні можливості людини обмежені. Межі тривалості роботи людини – оператора (у годинах) без зниження ефективності діяльності, залежно від виду роботи, наступні:

- робота, що вимагає низького рівня майстерності, що повторюється й вільна від прийняття рішень – не більше 12 годин;

- робота великого обсягу, пов'язана зі стандартними процедурами, при слабкій відповідальності й обмеженому числі точних операцій – не більше 8 годин;

- важка фізична робота з перервами – не більше 6 годин;

- високовідповідальна робота зі зміною рішень – не більше 4 годин;

- відповідальна, монотонна робота з постійною напругою – не більше 2 годин;

- високоточна робота з обмеженим часом відповідних реакцій на певний вплив, що виконується без відпочинку – 0,5 години.

За днями тижня працездатність також змінюється: впрацьовування припадає на понеділок, висока працездатність – на вівторок, середу й четвер, а стомлення, що розвивається, на п'ятницю й особливо на суботу (рис. 3.5).

Рисунок 3.5 – Зміна працездатності за днями тижня

Стрес й адаптація

Для продуктивної й безпечної діяльності істотне значення, крім відчуття, сприйняття, пам'яті, уваги й інших психічних процесів, мають готовність до роботи й психічна напруга.

Готовність до роботи залежить від стійких утворень (знань, досвіду, здатностей) і психічного стану готовності до конкретного етапу діяльності, що характеризується станом психіки в цей момент, а ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруженості, який називається стресом.

Стрес –стан психічної напруженості, викликаний труднощами, небезпеками, що виникають у людини при вирішенні важливого для неї завдання. Поняття стресу вперше ввів канадський фізіолог Г.Сел’є при описі механізму фізіологічної адаптації. Він складається з росту біоелектричної активації мозку, підвищення частоти серцебиття, росту тиску крові, розширення кровоносних судин, збільшення змісту лейкоцитів у крові, тобто з цілого ряду фізіологічних зрушень в організмі, що сприяють підвищенню його енергетичних можливостей й успішності виконання складних і небезпечних дій. Сам по собі стрес є не тільки захисною реакцією організму, але й механізмом, що сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, дефіциту часу, труднощів і небезпек, тобто стрес проявляється у вигляді адаптації до факторів робочого (навколишнього) середовища. Зазначені фактори одержали назву стресори.

При дії стресора, що не припиняється, прояв стресу змінюється за інтенсивністю й проходить три стадії:

1 Стадія мобілізації адаптаційних можливостей організму, тобто стадія реакції на стресор.

2 За первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності – збалансована витрата адаптаційних резервів.

3 Через те, що енергетичні можливості організму не безмежні, і якщо стресор продовжує діяти, наступає третя стадія – стадія виснаження або дистрес. Між виразністю стресу, емоційною напруженістю, активізацією нервової системи, з одного боку, і ефективністю діяльності людини, з іншого боку, немає однозначної (пропорційної) залежності. З ростом активізації нервової системи до певного критичного рівня ефективність діяльності підвищується, а при подальшій активізації показники діяльності починають знижуватися, тобто існує певний критичний рівень, при перевищенні якого відбувається порушення механізмів саморегуляції організму. Така закономірність одержала назву "закон Йеркса – Додсона".

Зниження показників працездатності відбувається при перевищенні критичного рівня стресової напруженості за рахунок "звуження" уваги. При цьому спочатку відкидаються менш значимі й "баластові" сигнали, що підвищує ефективність діяльності. Подальше звуження уваги понад критичного веде до втрати значимих сигналів і до зниження ефективності, як уваги, так і діяльності, що вимагає високого рівня уваги.

Використання інтенсивних технологій і складної техніки загострило проблему адаптаційних можливостей людини. Важливо знати, де границя між стресом, що сприяє або хоча б не перешкоджає діяльності людини, і дистресом, що знижує ефективність її діяльності й збільшує ймовірність появи помилкових дій.

Результати сучасних досліджень визначають нормальне завантаження операторів на рівні, що не перевищує 40…60 % максимального, тобто навантаження до межі, коли наступає зниження працездатності. Для того щоб підвищити ефективність і надійність системи "людина – машина" і разом з тим запобігти дистресу людини, повинні бути відповідним чином створені виробниче середовище й засоби виробництва, перебуваючи у взаємодії з якими людина була б захищена від перенапруги своїх психофізичних і психологічних можливостей (це свого роду адаптація технічних засобів до працюючої з ними людини), а також проведена мобілізація в ході трудового процесу адаптаційних можливостей людини за рахунок створення стресу без дистресу.

Розрізняють фізіологічні стресори (надмірне фізичне навантаження, висока або низька температура, болючі стимули, утруднення подиху й т.п.) і психологічні стресори – фактори, що діють своїм сигнальним значенням: погрозою, небезпекою, інформаційним перевантаженням, необхідністю прийняття особливо відповідальних рішень, різкою зміною стратегії поведінки та інші.

Варто знати, що в якості стресорів можуть виступати й окремі люди. Дані індивідууми дуже легко утворюють стресові стани, зрозуміло, не у себе. Як правило, це досить здорові люди, з добре розвиненими центрами впевненості й агресивності. За логікою, ця особистість повинна бути ізольована від спілкування з іншими людьми.