Гідрологічні надзвичайні ситуації.

Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя (річки України); крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Протягом майже 20 років стабільні акумулятивні форми Саксько-Євпаторійської системи в результаті дії техногенних факторів руйнуються зі швидкістю 3,5 км щороку. Щорічно безповоротно втрачається більш 100 га прибережних територій, зменшується пляжна смуга, знижується біологічна продуктивність моря і, як наслідок, створюється складна екологічна та містобудівна обстановка на морських узбережжях.

Під постійною загрозою руйнування знаходяться розміщені в береговій зоні матеріальні цінності (житлові будинки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільгоспугіддя). Одноразові матері-альні збитки від впливу на узбережжя Чорного та Азовського морів сильних штормів (1969, 1971, 1983, 1992 рр.) досягли порядку 520-600 млн. гривень.

Основними причинами посилення темпів руйнування морських берегів є як природні фактори, пов’язані з тектонічними зануреннями північного Приазов’я, так і антропогенні, до яких відноситься зарегульованість твердого стоку рік, забруднення водних басейнів і пов’язане з цим зниження їх продуктивності, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру наявних гідродинамічних процесів, викорис-тання малоефективних або навіть шкідливих берего-закріплювальних заходів і конструкцій при «самобудах», відступи від проектних рішень, безконтрольний вивіз піску із кіс, порушення протизсувного режиму при забудові терас та інші шкідливі наслідки господарської діяльності на узбережжі.

В гірських частинах Карпат і Криму розвиваються селеві процеси. Близько 30 міст, селищ та сільських населених пунктів в Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях віддані впливу селевих потоків. Всього в Карпатах виявлено 219 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни рік Черемоша, Дністра, Тиси, Прута. В лютому-березні та в період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з обсягом снігових лавин до 300 тис. м³. Шість населених пунктів в Закарпатті піддаються впливу снігових лавин.

Повені.Значна кількість грошових та матеріальних витрат щороку витрачається на ліквідацію наслідків повені на річках України. Повені виникають під час тривалих злив та в результаті танення снігу, вітрових нагонів води, при заторах та зажерах. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є:

- у північних регіонах - басейни річок Прип’ять, Десна, та їх приток. Площа повені лише в басейні р. Прип’ять може досягти 600-800 тис. га;

- у західних регіонах - басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100-130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень 20-25 тис. га) та їх приток;

- у східних регіонах - басейни річок Сіверський Донець з притоками, Псел, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;

- у південному і південно-західному регіонах - басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її приток.

На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, ведуть до масових руйнувань та загибелі людей.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, від кількох годин до 2-3 діб, що ставить високі вимоги щодо оперативності прогнозування та оповіщення.

За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Криму спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких повеней можуть бути снігові та дощові повені на річках Закарпаття в листопаді 1992р. та грудні 1993р., коли постраждало багато населених пунктів, промислових об’єктів, споруд, були людські жертви. Такі повені трапляються в середньому один раз на 5-10 років. Тривалість повеней (затоплень) може досягти від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10-70% сільгоспугідь, але й великої кількості техногенно небезпечних об`єктів.

Високі повені більш властиві річкам Дніпро, Дністер, Дунай та Сіверський Донець. Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають відчутних матеріальних збитків. Рівні води під час весняних повеней на рівнинних річках зростають більш повільно, але й небезпека негативних наслідків зберігається довше. Слід пам`ятати, що у зоні затоплення може опинитись і хімічно небезпечні об’єкти, що надає додаткову небезпеку.

У 1998 році у результаті сильних дощів і підвищення рівня грунтових вод сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській та Львівсь-кій областях. У зоні катастрофічного затоплення опинилося понад 200 населених пунктів у 35 районах. Окремі підтоплення мали місце і в інших областях.

Все це дозволяє зробити висновок, що небезпека стихійного лиха не обмежується тільки дією природних сил, але таїть в собі також значний вторинний техногенний ризик.

Природні пожежі.Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф’яних пожеж різко зростає.

Лісові пожежі виникають, головним чином, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників (грози, вулканічної діяльності). Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вогнища, недопалки, сірники). Із маленького, ледь помітного язичка полум’я покинутого на землю сірника, вогонь може швидко розростися і підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому, звісно, створюється велика загроза населеним пунктам, життю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям.

Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря – 30-40%. Для західних областей України найбільш небезпечними у пожежному відношенні стають сухі місяці – липень, серпень. А іноді – квітень - травень.

Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж: низові (або низинні), верхові (або повальні), підземні (торф’яні або грунтові) та пожежі дуплистих дерев.

Найбільш розповсюджені низові пожежі, доля яких складає близько 80% з усіх випадків можливих пожеж.

Низові (низинні) пожежі розвиваються в результаті згоряння хвойного підліску, живого надгрунтового покриву (моху, лишайнику, трав’янистих рослин, напівчагарників і чагарників) та мертвого або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на грунті або на невеликій висоті (півтора – два метри). Полум’я має висоту до 50 см, швидкість розповсюдження вогню при цьому невелика - 100–200 м/год., а при сильному вітрі – до кілометра в рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів на схилах.

Крім цього, вони бувають рухливі і тривалі. Перші характери-зуються швидким рухом (в декілька сотень метрів, а іноді і декілька кілометрів за годину) і димом світло – сірого кольору. Тривалі ж повністю спалюють надгрунтовий покрив. Висота полум’я при цьому вище, але інтенсивність розповсюдження невелика – не перевищує декількох сотень метрів за годину.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових і відмінність їх у тому, що згоряє не тільки надгрунтовий покрив, але і нижні яруси дерев та крони жердняків. Однак, можуть бути ще і вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі, вони довго продовжуватися не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум`я при цьому становить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8–25 км/год.

Як і низові пожежі, верхові поділяються також на рухливі і тривалі. Але при цьому рухливі супроводжуються димом темного кольору.

Підземні (грунтові або торф’яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як продовження низових або верхових. Заглиблення низового починається біля стволів дерев, потім воно розповсюджу-ється в різні сторони до декількох метрів за добу. В осередках грунтових пожеж створюються завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф’яні пожежі можуть бути і не як результат лісових. Вони часто захвачують величезні простори і дуже важко піддаються гасінню. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи пусті місця у торфі, який уже згорів, і в ці пустоти можуть провалюватися люди і техніка.

Всі види цього лиха супроводжуються такими вражаючими факторами, як висока температура в зоні вогню, задимлення великих районів, що подразнююче діє на людей і утруднює боротьбу з пожежею; обмеження видимості; негативний психологічний вплив на населення прилеглих поселень.

Частіше за все пожежонебезпечні умови складаються в Степовій, Поліській та Лісостеповій зонах, горах Криму. Найбільш поширеними є лісові та торф'яні пожежі, бо ліси і торфовища займають більше 10 млн. га території України. 31% лісів розташовано в північному регіоні, 17% - в східному, 10% - в південному, 8% - в південно-західному і 32% - в західному регіоні.

Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60% займають молодники. В результаті широко-масштабних робіт з залісенням на сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, що досягли до даного часу критичного в пожежному відношенні віку 15-30 років.

Ліси України, в більшості її регіонів, неспроможні витримати все зростаючого потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно менша від науково-обгрунтованих норм. Така ситуація найбільш характерна для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.

В середньому за рік, в залежності від погодних умов, виникає близько 3,5 тис. пожеж, якими знищується більше 5 тис. га лісу.

Найбільшу пожежну небезпеку представляють північний та східний регіон, де щорічно виникає в середньому відповідно 37 і 40% всіх лісових пожеж.