Основні заходи по підвищенню стійкості роботи промислових підприємств
Основними заходами по підвищенню стійкості об’єктів є:
- захист робітників і службовців;
- підвищення стійкості інженерно-технічного комплексу (будин-ків і споруд, системи енергопостачання, технологічного і станочного устаткування);
- виключення або обмеження можливих негативних наслідків від вторинних факторів ураження;
- організація надійного матеріально-технічного забезпечення і стійких виробничих зв’язків;
- проведення заходів по зниженню можливих втрат і забезпеченню стабільності випуску продукції;
- забезпечення надійності управління виробництвом;
- завчасна підготовка до відновлення порушеного виробництва.
Захист робітників і службовців досягається:
- укриттям в захисних спорудах;
- евакуацією в заміську зону;
- забезпеченістю засобами індивідуального захисту; надійним та своєчасним оповіщенням про небезпеку;
- розробкою режимів захисту;
- герметизацією приміщень;
- проведенням профілактичних медичних заходів.
Підвищення стійкості інженерно-технічного комплексу досягається:
- заглибленням або розміщенням у незавалюваних примі-щеннях устаткування і комунікацій;
- підвищенням міцносних характеристик споруд;
- базуванням підприємства на декількох джерелах електро-постачання;
- передбаченням на мережах газопостачання і теплофікації заходів проти витікання газу, пару, води, а також резервних ліній для переключення енергопостачання від інших магістралей (об’єктів).
Ймовірність виникнення на підприємстві пожеж залежить в основному від ступеня вогнестійкості будинків і споруд, пожежо- і вибухо- небезпечності (табл.4.1), щільності забудови будинків і споруд і ступеня їх руйнувань.
При розробці заходів по виключенню або обмеженню дії на об’єкт та його елементи вторинних факторів поразки слід враховувати специфічні властивості об’єктів. Так, на об'єктах нафтопереробної і нафтохімічної промисловості внаслідок руйнування і ушкодження місткостей, трубопроводів і арматури можливе виникнення вибухо-небезпечних газоповітряних сумішей, які можуть вибухнути і призвести до руйнування устаткування, будівельних конструкцій, будинків і споруд.
На цих об’єктах при зруйнуванні місткостей внаслідок аварій або застосування зброї можуть виникнути зони хімічного зараження, небезпечні для робітників підприємства і населення районів, що попали в зону зараження.
Категорія А - це нафтопереробні заводи, хімічні підприємства, трубопроводи, склади нафтопродуктів і т. ін.
Категорія Б - цехи приготування і транспортування вугільного пилу, деревного борошна, цукрової пудри, розмельні відділення млинів та ін.
Категорія В - лісопильні, деревообробні, столярні, модельні, лісотарні і ін. виробництва.
Виникнення і характер пожеж залежать не тільки від категорії виробництва по пожежній небезпеці, але й від ступеня вогнестійкості будинків і споруд. За ступенями вогнестійкості будинки і споруди поділяються на п’ять груп (І, II, III, ІV і V).
Ступінь вогнестійкості будинків і споруд визначається мінімальними межами вогнестійкості будівельних конструкцій і загоряння матеріалів, із яких ці конструкції збудовані. Вогнестійкість будівельних конструкцій визначається часом згоряння (запалювання) і вимірюється в годинах. Всі будівельні матеріали, як відомо, поділя-ються на три групи: такі, що згоряють, важко згоряють і не згоряють.
Для виключення або обмеження можливості виникнення і поширення пожеж, отруєнь та інших вторинних факторів ураження на підприємствах проводяться заходи по протипожежній та інженерно-технічній профілактиці. Вони включають заходи, що запобігають розповсюдженню пожежі (обладнання протипожежних розривів навколо нагрівальних печей і установок, створення і підготовка сил і засобів пожежегасіння, винесення складів паливо-мастильних матеріалів, вибухонебезпечних речовин за територію об’єкта та зниження їх запасів, обваловка місткостей і складів СДОР, обладнання устроїв для їх нейтралізації, підготовка резервуарів з водою та прийняття інших необхідних мір захисту).
При оцінці стійкості об’єкта у НС необхідно також враховувати розташування об’єкта відносно меж зон можливого катастрофічного затоплення при зруйнуванні гребель гідровузлів і його наслідків.
На стійкість роботи об’єктів значний вплив може створити радіоактивне зараження місцевості, тому для захисту робітників розроблюються необхідні режими радіаційного захисту.
Це такі заходи, як зниження запасів (на території підприємства) матеріально-технічних засобів, створення в заміській зоні необхідних запасів і резервів сировини, палива, устаткування, комплектуючих виробів, запасних деталей, будівельних матеріалів, рухомих електрич-них і компресорних станцій для проведення рятівних і невідкладних робіт: підготовка підприємства до переводу на резервні (автономні) джерела електро-, паро- і водопостачання, завчасне дослідження можливостей використання місцевих джерел сировини, палива, комплектуючих деталей та інших необхідних для виробництва матеріалів.
Важливим заходом є завчасна підготовка до відновлення порушеного виробництва, для чого на підприємстві розробляється план відновлювальних робіт, що дозволить значно скоротити час на проведення робіт у випадку часткового зруйнування об’єкта.
Для підприємств, які розташовані в зоні світломаскування (зона визначається радіусом дії фронтової авіації), повинні бути передбачені заходи для введення режиму часткового і повного затемнення (світломаскування).
При частковому світломаскуванні в темний час доби різко обмежується зовнішнє освітлення, виключається світлова реклама, зашторюються світлові прорізи. На робочих місцях застосовуються лампи направленої дії. Зменшується освітлення транспортних засобів. Для переходу на цей режим відводиться 16 годин. Час переходу на цей режим неповинен перевищувати 3 хвилин.
Таблиця 4.1 – Категорії виробництв по пожежній небезпеці
| Характеристика вироб-ництва
| Категорія вироб-ництв
| Характеристика речовин, які використовуються у виробництві
| | Вибухо і по-жежо-небез-печні
| А
| Горючі гази, нижня межа вибуховості яких не більше 10% об’єму повітря; рідини з температурою спалаху до 20°С при умові, що вказані гази й рідини здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в обсягах, які перевищують 5% об’єму приміщення. Речовини, здатні вибухати й горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним
| | Вибухо і пожежонебез-печні
| Б
| Горючі гази, нижня межа вибуховості яких більше 10% об’єму повітря; рідини з температурою спалаху від 28 до 61° С включно; рідини, які в умовах виробництва нагріваються до температури спалаху і вище; горючі пили або волокна, нижня межа вибуховості яких 65 г/м3 і менше до об’єму повітря, при умові, що вказані гази, рідини і пил можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в обсягах, що перевищують 5% об’єму приміщення
| | Пожежонебезпечні
| В
| Рідини з температурою спалаху парів вища 61°C; горючий пил чи волокна, нижня межа вибуховості яких понад 65 г/м3 до об’єму повітря; речовини, здатні тільки горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи один з одним; тверді речовини і матеріали, що згоряють
| | Пожежонебезпечні
| Г
| Речовини і матеріали, що не згоряють у розжареному чи розплавленому стані, процес обробки яких супровод-жується виділенням променевого тепла, іскри і полум’я; тверді, рідкі й газоподібні речовини, які згоряють чи утилізуються як паливо
| | Пожежонебезпечні
| Д
| Речовини і матеріали, що не згоряють, у холодному стані
| Примітки:
1. Склади й зовнішні установки залежно від речовин і матеріалів, які в них обертаються /знаходяться/, поділяються на відповідні категорії виробництва стосовно до вказаних цією таблицею.
2. До категорій А, Б, В не належать виробництва, в яких тверді, рідкі й газоподібні речовини запалюються як паливо чи утилізуються шляхом спалення, а також виробництва, в яких технологічний процес протікає із застосуванням відкритого вогню.
|