М.Б.Малруні, прем”єр-міністр Канади
ТЕМА 3. Творчість Марка Вовчка (Марії Вілінської)
(1833 – 1907)
План
1. Світогляд письменниці, інтелектуальний діапазон творчості.
2. Марко Вовчок у літературному оточенні.
3. ”Народні оповідання” як якісно нове явище в українській прозі:
a) основні цикли;
b) розвиток оповідної манери;
c) антикріпосницьке спрямування творів;
d) поєднання реалістичних і романтичних принципів у родинно-побутових оповіданнях.
3. Соціальна повість “Інститутка”. Антиномія „воля – неволя” у повісті.
4. Повість “Три долі”: перехід письменниці до нової художньої манери, заснованої на психологізмі.
5. Російськомовна проза письменниці. “Рассказы из народного русского быта” у зв”язку з українською проблематикою попередніх творів.
6. Жанр казки у творчості Марка Вовчка. Історико-героїчна тема та особливості її художнього втілення (“Кармелюк”, “Невільничка”).
7. Журналістська, публіцистична, перекладацька діяльність Марка Вовчка.
Тексти
Сестра. Козачка. Одарка. Чари. Сон. Горпина. Викуп. Отець Андрій. Свекруха. Максим Гримач. Данило Гурч. Інститутка. Павло Чорнокрил. Три долі. Ледащиця. Два сини.
Маша. Катерина. Игрушечка. Купеческая дочка.
Дев”ять братів і десята сестриця Галя. Кармелюк. Невільничка. Ведмідь.
Маруся.
Живая душа. Записки причетника.
Література
1. Бернштейн М. „Записки причетника” Марко Вовчок. Послесловие // Марко Вовчок. Записки причетника. – К., 1955. – С.364-385.
2. Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст. // Білецький О. Від давнини до сучасності. – Т.1. – К., 1960.
3. Бойчук А. Українська сатира ІІ половини ХІХ ст. – К., 1972. – С.33-111.
4. Борщевский Ф. Русские романы Марка Вовчка. – Запорожье, 1957.
5. Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. – К., 1983.
6. Денисюк І. Повернення легендарної „Марусі” // Денисюк І. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 т., 4 кн. – Т.І. Кн. 1. – К., 2005. – С.379-395.
7. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1999. – С.39-89.
8. Добролюбов М. Риси для характеристика руського простолюду // Марко Вовчок у критиці: Збірник статей, рецензій, висловлювань. – К., 1955. – С. 53-123.
9. Дорошкевич О. “Народні оповідання” Марка Вовчка // Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. – К., 1986.
10. Засенко О. Марко Вовчок і зарубіжні літератури. – К., 1959.
11. Засенко О. Марко Вовчок. – К., 1964.
12. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст.: ХL. Марко Вовчок. ХLІ. Марко Вовчок. Творчість. ХLІІ. Критика про Марка Вовчка // Зеров М. Твори: В 2-х т. - Т.2. - К., 1990. – С.224-235.
13. Крутікова Н. Гоголь та українська література. – К., 1957. – С.421-436, 529-542.
14. Крутікова Н. Сторінки творчого життя ( Марко Вовчок в житті і праці ). – К., 1965.
15. Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. – К., 1969.
16. Лобач-Жученко Б., Брандіс Є. Перекладацька діяльність Марка Вовчка // Марко Вовчок: Статті і дослідження. – К., 1985. – С.156-209.
17. Міщук Р. Українська оповідна проза 50-60-х рр. ХІХ ст. – К., 1978. – С.41-50, 76-84, 141-147, 152-154, 167-173, 176-181, 188-208.
18. Нахлік Є. Українська романтична проза 20 – 60-х рр. ХІХ ст. – К., 1988. – С.143-167, 228-252.
19. Незвідський А. Російські романи й повісті Марка Вовчка. – Одеса, 1961.
20. Незвідський А. Марко Вовчок: Семінарій. – К., 1981.
21. Погрібний А. Зорі немеркнучої спалах (Марко Вовчок) // Погрібний А. Літературні явища і з”яви. – К., 2007. – С.408-435.
22. Сиваченко М. Текстологічний аналіз “Народних оповідань” Марка Вовчка // Сиваченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. – К., 1974.
23. Три долі: Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі / Упор. В.Агеєва. – К., 2002.
24. Франко І. Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка // Франко І. Зібр. тв.: у 50 т. – Т.37. – С.276-279.
Поміркуйте над висловлюваннями:
Залишаються люди, значно сильніші за мене талантом. З них я не вважаю незручним назвати Марка Вовчка. Це талант сильний, прекрасний… То люди однієї кар”єри з Діккенсом, Жоржем Сандом…
М.Чернишевський
В українській прозі 60-х років Марку Вовчку належить центральне місце. На думку Тургенєва, вона є осередком (“украшением и средоточием”) невеличкого гуртка петербурзьких “малороссов” 1858-1859 років. Її твори поряд з Шевченковими репрезентували українське письменство в очах тогочасного російського читача, перекладалися російською мовою і відзначені корифеями російської літератури ХІХ століття – шана, якої не призначено ні одному українському письменникові, крім Шевченка.
М.Зеров
Малюнки жінок і дівчат-кріпачок, як українські, так і московські, - се старанні і глибоко правдиві психологічні й соціальні студії. З простотою, красою і ніжністю її мови й стилю в”яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти основу і дати їй простий і ясний вислов, що сильно хапає за серце читача.
І.Франко
Марко Вовчок “завжди вміє надати своєму викладові наївності і чарівності народної мови, яку ми зустрічаємо в мові наших стародавніх казок і легенд… Марко Вовчок наближається до народної поезії не лише зовнішньою формою своїх оповідань, але й усіма своїми літературними прийомами; він розповідає як простий очевидець, близький до зображуваних осіб поняттями і освітою, поділяє їх простодушні вірування і забобони, співчуває їх горю і радості; ми не бачимо особи автора, ніде не висловлює він своїх думок і почуттів, ніде не виділяється з тієї сфери, яку описує”.
Д.Писарєв
Марко Вовчок – талант переважно гуртовий, що схоплює прикмети мас, а не осіб, що вміє накидати загальну картину масового руху, вміє виразно виявити середніх людей психологію, та не вміє індивідуалізувати своїх героїв. Через те так невдатно й виходять у нього люди з міцною волею, з дужою індивідуальністю, з кипучою натурою і так гарно – оті дрібні люди гурту, а з-межи них найкраще жіночі образи.
С.Єфремов
ТЕМА 4. Життєвий і творчий шлях Леоніда Глібова
(1827 – 1893)
План
1. Просвітницький характер культурно-освітньої діяльності Л.Глібова.
2. Жанр байки у творчості Л.Глібова:
a) два періоди у творчості байкаря;
b) “націоналізація” міжнародного байкового фонду фабул;
c) широта тематики: соціальні, морально-етичні, теми судочинства, освіти, виховання;
d) національний колорит;
e) образ оповідача;
f) традиції і новаторство байкаря у освоєнні жанру.
3. Лірика Л.Глібова: мотиви й образи, елегійно-романсовий характер, жанрова своєрідність, спорідненість з народним мелосом.
4. Твори Л.Глібова для дитячого читання: байки, загадки, віршована казка, акровірші.
Тексти
Вовк і Ягня. Вовк і Кіт. Лебідь, Щука і Рак. Дві бочки. Щука. Синиця. Мишача рада. Лев та Миша. Гадюка і Ягня. Горлиця й Горобець. Лев на облаві. Лев-дідуган. Мандрівка. Ведмідь-пасічник. Вовк та Зозуля. Хмара. Громада. Квіти. Коник-стрибунець. Мірошник. Охрімова свита. Цуцик. Зозуля й Півень. Лисиця-жалібниця. Перекотиполе. Цяцькований Осел. Мальований Стовп. Шелестуни.
Думка (“Турбується наш невсипущий світ…”). Зіронька. Не плач, поет! Розмова. Миколі Лисенкові. Над Дніпром. Журба. Nocturno. У степу. Під калиною. Моя веснянка. Пташка.
Веснянка. Зимня пісенька. Щедрівка. Квіткове весілля. Дуля. Загадки й відгадки. Акростихи.
Література
1. Бондар М. Леонід Глібов: негативи, позитиви, маски // Слово і час. – 1997. - №4. – С.52-61.
2. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів. – К., 1986. – С.227-235, 240-242.
3. Гур”єв Б. Леонід Глібов. – К., 1965.
4. Гур”єв Б. Леонід Іванович Глібов // Глібов Л. Твори. – К., 1962. – С.3-27.
5. Деркач Б. Жанр байки в українській літературі // Українська байка. – К., 1983.
6. Деркач Б. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. – К., 1977. С.190-296.
7. Деркач Б. Леонід Глібов. Життя і творчість. – К., 1982.
8. Зубков С. Видатний байкар // Глібов Л. Вибрані твори. – К., 1969. – С.5-22.
9. Колесник П. Творчість Леоніда Глібова // Глібов Л. Твори: У 2 т. – Т. 1. - К., 1974. –– С.5-25.
10. Лобас Л. П”єси Леоніда Глібова // Рад. літературознавство. – 1977. - № 4. – С.34-40.
11. Пільгук І. Леонід Глібов (До 150-річчя з дня народження). – К., 1977.
12. Сиваченко М., Деко О. Леонід Глібов. Дослідження і матеріали. – К., 1969.
Поміркуйте над висловлюваннями:
Вічність байки випливає саме з того, що складові частини її образів дещо звільнені від всякої випадковості і настільки зв”язані між собою, що важко піддаються змінам. Далі, вічність її випливає з того, що ці згуртовані образи здатні на першу вимогу стати спільною схемою сплутаних явищ життя, бути їх поясненням.
О.Потебня
|