Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Поняття та види міжнародних злочинів

 

Загальновідомо, що злочини, які вчинено на території будь-якої держави, підпадають під юрисдикцію цієї держави, і ними займаються національна система державних органів. Проте, для злочинної діяльності, як правило, національних кордонів не існує. Такий стан речей обумовлює об’єднання зусиль світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю, зокрема, одним з проявів якого може бути вдосконалення правового регулювання, а також співробітництво держав в рамках міжнародних організацій, в першу чергу ООН.

Важливим питання, яке сприятиме загальносвітовим тенденціям боротьби зі злочинністю є визначення поняття «міжнародного злочину». Слід відзначити, що належна правова кваліфікація злочинного діяння дає можливість визначити вид та межі відповідальності суб'єкта міжнародного правопорушення. У доктрині міжнародного права відсутнє однозначне розуміння поняття «міжнародного злочину», запропоновано різні підстави для класифікації, відсутні також єдині ознаки злочинного діяння.

Проблема визначення поняття «міжнародний злочин» хвилювала світову спільноту ще за часів становлення природно-правових поглядів. Так, Г. Гроцій стверджував, що солідарному переслідуванню з боку держав підлягає особа, яка вчинила природний злочин. З позицій природного права вважалося самозрозумілою річчю, що держава, яка визнає міжнародний порядок, у разі вчинення злочину поза її територією, може сама покарати злочинців, що перебувають в її владі, чи передати їх для цієї мети іншій владі [2, с. 508 – 509].

Існують різні градації поняття «міжнародний злочин». М.А. Захаров (1917) справедливо зазначав, що «охорона особистості та її інтересів у сфері міжнародно-правових відносин за допомогою видання і дії відомих каральних норм досягається трьома способами: 1) створенням спеціальних писаних і звичаєвих норм міжнародного права; 2) міжнародними угодами, що зобов'язують національний закон держави карати порушників умов цих угод; 3) організацією надання міжнародної допомоги однією державою іншій у справі здійснення покарання за вчинений злочин» [3, с. 231 – 232]. З цієї тези логічним є визначення трьох напрямків генезису поняття «міжнародний злочин»: 1) злочин, який «створюється» нормами міжнародного права; 2) злочин, «створюваний» національним законом під впливом міжнародного права; 3) злочин, що є підставою для надання державами взаємної міжнародно-правової допомоги у здійсненні кримінальної репресії.



Міжнародна кримінальна репресія у вузькому значенні розуміється як накладення кримінального покарання міжнародним кримінальним судом; а у широкому значенні охоплює всі спільні дії держав із вжиття заходів кримінальної репресії в рамках національної та міжнародної кримінальної юрисдикції, що виражаються, зокрема, в екстрадиції правопорушника. Без видачі обвинувачуваної особи, тобто передачі її під юрисдикцію держави, що порушила кримінальне переслідування, є неможливим досягнення мети кримінального правосуддя.

Таким чином, міжнародними злочинами – у широкому розумінні – є, у першу чергу, національні за джерелом кримінально-правової заборони правопорушення, що викликають колізію юрисдикцій і ініціюють екстрадиційну процедуру. Притому, що такі діяння не завжди становлять реальну небезпеку більш ніж для однієї держави, вони є «міжнародно-визнаними» правопорушеннями [4, с. 134].

На думку Камаровського Л.О. видача (екстрадиція) - це дія, що однаково відповідає як ідеї справедливості так й інтересам держав, що полягає у припиненні порушень кримінального закону» [5, c. 41]. Казанський П.Є. (1904) звертав увагу на те, що: «Без сторонньої допомоги відправляти свою судову діяльність держава може тільки у тих межах, в яких їй належить примусова влада. Поза цими межами вона має потребу у сприянні інших держав. Міжнародне право прагне саме дати можливість кожній державі переслідувати кримінальними засобами кожне зазіхання на охоронювані її правом інтереси, де б його не було вчинено».[6, c. 481].

В юридичній літературі висловлюється думка про неможливість створення загальної всеохоплюючої теорії злочину, у зв’язку із тим, що жодне діяння не може постійно та будь-де розумітися як злочинне.

Зміст поняття «міжнародний злочин» визначається, насамперед, міжнародно-визнаним характером цінностей, на яке він зазіхає. Звичайно, говорити про міжнародний злочин як про діяння, злочинність якого є «міжнародно-визнаною», можна лише за великої міри умовності. Проте визнання існування загальнолюдських цінностей припускає загальнолюдське, універсальне, визнання злочинності серйозних зазіхань на них. У цьому розумінні поняття «міжнародний злочин» може бути інтерпретоване як діяння, що є «міжнародно-визнаним» злочином.

Поняття «міжнародний злочин» можна характеризувати не тільки за допомогою критерію «міжнародно-визнаний», а й за допомогою критерію «міжнародно-небезпечне» правопорушення. Така думка сформувалась доволі давно, оскільки історично формування поняття міжнародного злочину як злочину, загального для всіх держав, пов’язується, у першу чергу, з піратством – класичним злочином у міжнародному розумінні, що виділився як злочин jure gentium, що становило небезпеку для світового співтовариства і підлягало універсальній юрисдикції.

Розуміння поняття «міжнародного злочину» було не однаковим в залежності від історичних передумов. Так, на розвиток поняття «міжнародний злочин» значно вплинув так званий «уніфікаційний рух». Уперше питання про уніфікацію кримінального законодавства було сформульовано як актуальне політичне завдання на Брюссельському конгресі Міжнародної асоціації кримінального права 1926 р. На цьому конгресі за пропозицією юриста В. Пелли було прийнято резолюцію, в якій визнавалася «дуже бажаною» уніфікація основних засад застосування репресії. «Підлягає покаранню за законами даної держави незалежно від місця вчинення злочину і громадянства злочинця всякий, хто вчинить за кордоном один із таких злочинів: а) піратство; б) підробка металевих грошей, державних цінних паперів чи банкових квитків; в) торгівля рабами; г) торгівля жінками чи дітьми; д) навмисне уживання будь-якого роду засобів, здатних породити суспільну небезпеку; е) торгівля наркотиками; є) торгівля порнографічною літературою; ж) інші злочини, передбачені міжнародними конвенціями, що уклала дана держава», – говориться в резолюції про міжнародні злочини [7, с. 19, 32, 36 – 37].

1930 р. на Міжнародному пенітенціарному конгресі у Празі професорами Вебер, Гіппель, Колер, Мендельсон-Бертольд і Наглер було подано колективну доповідь з питань уніфікації кримінального законодавства. Професор Вебер спеціально зупинився на питанні про характер дій, що породжують колективну небезпеку», і дійшов висновку, що надати виразне і стиснуте визначення цих дій неможливо. У жовтні 1933 р. на 5-й Конференції з уніфікації міжнародного кримінального права Р. Лемкін запропонував оголосити «delicitio juris gentium» дії, спрямовані на знищення етнічних, релігійних і соціальних співтовариств (зокрема було запропоновано виділення таких двох груп: агресія проти фізичних чи соціальних осіб як членів даного співтовариства («варварство») і руйнування культурних цінностей («вандалізм») та запропонував проект міжнародної конвенції про відповідальність за ці злочини.

Не менш значимо на формування поняття «міжнародний злочин» вплинули природно-правові погляди. Проте такі природні, абсолютні злочини, як убивства, зазіхання сексуального характеру, розкрадання тощо не одержали статусу «міжнародно-заборонених». Вони не охоплюються спеціальними міжнародними конвенціями, бо для цього немає явної необхідності: криміналізація таких діянь здійснюється на національному рівні без втручання міжнародного права. Відсутність міжнародно-правової заборони на вчинення цих злочинів не означає, однак, що вони містять у собі меншу соціальну небезпеку, ніж діяння, що знайшли відбиття в конвенціях. Такі злочинні діяння є традиційними формами кримінальних правопорушень, із приводу яких держави активно співпрацюють у питаннях попередження таких злочинів та щодо запровадження заходів кримінальної репресії, тобто є «міжнародно-визнаними» злочинами, що за наявності іноземного елемента стають «інтернаціоналізованими» і можуть викликати зацікавленість міжнародної спільноти.

Слід зазначити, що підпорядкування терористичного «інтернаціоналізованого» (транснаціонального) злочину міжнародній юрисдикції могло призвести до істотної зміни всієї системи міжнародного кримінального права. Реалізація ідеї створення єдиного міжнародного кримінального суду, які б розглядали справи щодо міжнародних злочинів у 30-х роках ХХ століття майже відбулася. Так, 10 грудня 1934 р. Рада Ліги Націй прийняла резолюцію, що заснувала Комітет експертів з метою вироблення відповідного проекту міжнародної конвенції. До комітету увійшли представники 11 держав (СРСР, Великої Британії, Франції, Бельгії, Іспанії, Італії, Угорщини, Польщі, Румунії, Швейцарії, Чилі). Підготовлені під час сесії комітету (у 1935, 1936, 1937 рр.) попередні проекти документів лягли в основу прийнятих на проведеній з ініціативи Ліги Націй Міжнародній конференції (Женева, 1 – 16 листопада 1937 р.) Конвенції про запобігання тероризму і покарання за нього і Конвенції про створення міжнародного кримінального суду.

«Міжнародно-караними» є правопорушення, що є підставою індивідуальної кримінальної відповідальності індивіда з міжнародного права. Вони можуть бути умовно названі міжнародно-правовими («злочинами з міжнародного права» чи міжнародними злочинами в строгому значенні цього терміну – stricto sensu), оскільки є такими за природою кримінально-правової заборони: відповідальність за ці діяння виникає з міжнародного права незалежно від того, чи відбитий склад таких злочинів у законах держави, під юрисдикцію яких воно підпадає.

Відмінність міжнародних злочинів від інших злочинних дій і, зокрема, злочинів з міжнародним елементом саме в тім і полягає, що внаслідок їхнього тяжкого для міжнародного співтовариства характеру кримінальна відповідальність за такі злочини є міжнародною і її може супроводжувати міжнародна кримінальна юрисдикція стосовно цих осіб. Таким чином, важливим юридично значимим наслідком установлення міжнародної злочинності того чи іншого діяння є виникнення міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, що його вчинили. Виникнення ж цієї відповідальності має глибоке нормативне значення й істотно змінює характер процесуальних норм і принципів здійснення судової юрисдикції [8, с. 172].

Новим етапом розуміння міжнародного злочину в іншому значенні, що раніше не використовувалось на практиці став результат застосування міжнародної юстиції. Нюрнберзьким і Токійським прецедентами міжнародне право реалізувало свою власну конструкцію міжнародного злочину, виявивши здатність криміналізувати діяння, що не є злочином з національного права.

У зв'язку зі створенням і діяльністю Міжнародного військового трибуналу для суду над головними військовими злочинцями Другої світової війни розповсюдженим стало таке розуміння міжнародного злочину індивіда як персоніфікований злочин держави і підстава індивідуальної кримінальної відповідальності з міжнародного права. Таке визначення суттєво відрізнялося від поняття злочину, яке використовувалось у національному законодавстві.. В основі концепції міжнародно-правового злочину знаходиться визнання необхідності кримінально-правового захисту основних загальнолюдських цінностей незалежно від того, чи існують відповідні склади злочинів у національному праві. Так, у Статуті Нюрнберзького трибуналу, де зазначається про злочини, що стосуються його юрисдикції, «незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де їх було вчинено, чи ні» (п. «з» ст. 6). Формування поняття «злочин з міжнародного права» нерозривно пов'язано з універсалізацією концепції прав людини.

У ст. 15 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права 1966 р., яким проголошено, що «ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального злочину внаслідок будь-якої дії чи недогляду, що, відповідно до чинного в момент його вчинення внутрішньодержавного законодавства чи міжнародного права, не було кримінальним злочином», визначено: «Ніщо в цій статті не перешкоджає відданню до суду і покаранню будь-якої особи за будь-яке діяння чи недогляд, що на момент вчинення були кримінальним злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних міжнародним співтовариством».

Слід зазначити, що в радянській юридичній науці застережливо поставилася до природно-правової концепції міжнародного злочину.

Поняття міжнародного злочину як підстави міжнародно-правової відповідальності індивіда є неоднорідним, хоча і існує більш ніж півсторіччя. В сучасній юридичній літературі видається можливим виділити декілька концепцій розуміння міжнародно-правового злочину, які суттєво відрізняються один від одного: 1) «нюрнберзька», яка виникла в результаті нюрнберзького і токійського прецедентів; 2) «постнюрнберзька», що сформувалася у постнюрнберзький період під впливом національної судової практики і розвитку міжнародного права; 3) «гаазька», виникнення якої пов'язано зі створенням та діяльністю міжнародних трибуналів у Гаазі й Аруші; 4) «римська», яка стала основою Римського статуту Міжнародного кримінального суду [9].

Існують різні класифікації міжнародних злочинів. У радянській юридичній науці загальновизнаного характеру одержало розмежування «міжнародних злочинів» і «злочинів міжнародного характеру» [10].

Василенко В.А. виокремлює три види міжнародних правопорушень (ординарні міжнародні правопорушення, небезпечні міжнародні правопорушення, найтяжчі міжнародні злочини) і відносить до категорії найтяжчих міжнародних злочинів міжнародні правопорушення, ознаки яких, як правило, чітко сформульовані в міжнародних договорах, угодах та інших актах, що відіграють особливо важливу роль у системі норм міжнародного права. Вони тягнуть не тільки відповідальність держави, але й міжнародну відповідальність винних посадових осіб [11, с. 21]. Такої самої класифікації дотримується Дмитрієв А.І. [12, с. 286].

«В українській науці міжнародного права міжнародно-правові порушення за характером наслідків і ступенем небезпеки поділяють на три види: найтяжчі міжнародні злочини; серйозні міжнародні правопорушення; ординарні міжнародні правопорушення. Найбільш тяжкі міжнародні злочини – це такі міжнародні правопорушення, що ставлять під загрозу знищення існуючий міжнародний порядок, порушують права й інтереси всього світового співтовариства, як правило, вчиняються з неправомірним застосуванням збройних сил, інших неправомірних примусових заходів, ставлять під загрозу існування держави тощо», – пишуть Задорожний О.В., Буткевич В.Г., Мицик В.В. [13, с. 114 – 115].

Логічним висновком є те, що поняттям «найбільш тяжкі міжнародні злочини» охоплюються діяння держав та індивідів. Цієї позиції дотримуються багато українських учених. Стрельцов Є.Л. стверджує: «Відповідно до прийнятої в міжнародному праві класифікації, кримінальна відповідальність фізичних осіб настає за вчинення таких злочинів: 1) міжнародні злочини, відповідальність за які фізичні особи несуть тільки за умови, що їхні діяння пов'язані зі злочинною діяльністю держав…; 2) за вчинення злочинів міжнародного характеру…» [14, с. 424].

У літературі можна зустріти такі поняття як «злочини міжнародного характеру», «міжнародні кримінальні злочини», «кримінальні злочини міжнародного характеру», «міжнародні злочини кримінального характеру», «конвенційні злочини», «транснаціональні злочини» тощо». На думку деяких вчених усі ці терміни фактично розуміються як синонімічні поняття.

Черниченко С.В. при порівнюванні термінів «злочини проти міжнародного права», «злочини відповідно до міжнародного права», «злочини проти миру», «військові злочини», «злочини проти людства», «злочини проти миру і безпеки людства», відзначив, що їхня юридична природа в контексті відповідних документів є тією самою: у всіх випадках маються на увазі дії індивідів. Злочини проти міжнародного права (злочини відповідно до міжнародного права) варто розглядати як дії індивідів, що становлять небезпеку в міжнародному масштабі, які держави визнають злочинними і такими, що потребують об'єднання зусиль для боротьби з ними. Вони містять у собі злочини проти миру і безпеки людства [15, с. 419 – 420].

Відсутність чітких критеріїв класифікації злочинів як «міжнародних» і «злочинів міжнародного характеру» суттєво ускладнює міжнародне співробітництво щодо попередження та боротьби з окремими видами злочинів.

Лукашук І.І. і Наумов А.В. у своїх працях розглядають міжнародний злочин як «винне порушення індивідом норми міжнародного кримінального права». Такий злочин, на думку цих вчених, потребує наявності міжнародного елемента, що може полягати у самому характерові протиправного діяння, об'єктові чи в результаті. Так, злочин може бути спрямований проти загальних інтересів миру і безпеки чи зазіхати на більш обмежені інтереси, наприклад, окремої іноземної держави [16, с. 70].

Лукашук І.І. і Наумов А.В. поділяють міжнародні злочини на два основних види: злочини з міжнародного права та конвенційні злочини. Злочинний характер відповідних діянь установлює загальне міжнародне право, кримінальна відповідальність за їх вчинення виникає незалежно від місця вчинення. Міжнародний кримінальний суд і суди держав мають право здійснювати правосуддя безпосередньо на основі норм міжнародного права. Натомість склад конвенційних злочинів визначають міжнародні конвенції, а отже вони належать до юрисдикції лише тих держав, які ратифікували конкретну міжнародну конвенцію.

«Уже сьогодні коло міжнародних злочинів є дуже широким, і воно продовжує розширюватися, – пишуть Лукашук І.І. і Наумов А.В.. – Не претендуючи на вичерпний перелік, можна назвати такі міжнародні злочини: агресія, військові злочини, злочини проти людяності, геноцид, расова дискримінація й апартеїд, рабство і супутні злочини, піратство, незаконні медичні експерименти, катування, захоплення літаків, погроза силою чи її застосування проти осіб, що перебувають під захистом міжнародного права, захоплення заручників, злочини, зв'язані з наркотиками, міжнародна торгівля порнографією, розкрадання чи знищення національних скарбів, злочини, зв'язані с навколишнім середовищем, розкрадання ядерних матеріалів, протиправне використання пошти, пошкодження підвідних кабелів, підробка грошових знаків, підкуп іноземних посадових осіб (корупція)» [16, с. 71 – 72].

Наявність такої класифікації не виключає наукової та практичної цінності інших підстав для класифікації.

Слід погодитися з тим, що для уніфікації поняття «міжнародний злочин» доцільно розробити однакові властиві цьому правовому явищу чіткі правові критерії.

На відміну від внутрішньодержавного права, де злочином є тільки те, що заборонено законом, міжнародний злочин (у широкому значенні) є поведінка, щодо якої зовсім не завжди існує міжнародно-правова заборона. Принцип «nullum crimen sine lege» не може бути інтерпретований як «немає міжнародного злочину, не передбаченого міжнародним правом». Міжнародні злочини як складові міжнародної злочинності є, переважно, національними за формальною ознакою, оскільки містять у собі протиправні діяння, що заборонені й караються національним правом. Ідентифікацію їх як злочинів, судовий розгляд і покарання злочинців здійснює держава. Під впливом міжнародного права відбувається уніфікація національного законодавства, але тільки внутрішньодержавне право здатне криміналізувати діяння, що не є підставою міжнародної кримінальної відповідальності й не підпадає під міжнародну кримінальну юрисдикцію.

Таким чином, поняттям «міжнародний злочин» охоплюються дві різні за характером криміналізації групи протиправних діянь: а) діяння, криміналізовані національним кримінальним правом (у разі, якщо вони підпадають під юрисдикцію не менш як двох держав); б) діяння, криміналізовані безпосередньо міжнародним правом.

Виходячи з класичного визначення, відповідно до якого злочин – це діяння, злочинність і караність якого встановлені кримінальним правом, можна сказати, що стосовні іншої групи міжнародні злочини (stricto sensu) – це діяння, злочинність і караність яких установлені міжнародним кримінальним правом.

Міжнародно-правова криміналізація виявляється в приматі міжнародного визнання злочинності діяння перед положеннями національного права. Такі злочини безпосередньо порушують норми міжнародного права й існують поза залежністю від наявності кримінально-правової заборони в національному праві. Органи міжнародної кримінальної юстиції та національні суди мають право здійснювати правосуддя безпосередньо на основі норм міжнародного права.

Міжнародна юрисдикція поширюється на злочини, що є підставою міжнародної кримінальної відповідальності. Значною мірою міжнародно-правова криміналізація здійснюється за допомогою підпорядкування певних діянь міжнародній юрисдикції. У предметній юрисдикції органів міжнародної кримінальної юстиції виявляється діалектичний взаємозв'язок між характером криміналізації і юрисдикції.

Отже, не виключена така ситуація коли діяння, що кваліфікується як міжнародний злочин, може мати ознаки подвійної кримінальності (то б то визнаватися злочинним у кожній із двох взаємодіючих держав), або множинної кримінальності (визнаватися злочинним не менш як у двох державах, під юрисдикцію яких підпадає), або міжнародної кримінальності (тобто бути криміналізованим міжнародним правом) [17]. Поєднання множинної («подвійної» і більше) або міжнародної кримінальності та множинної («подвійної» і більше) або міжнародної юрисдикції дозволяє виділити у структурі міжнародної злочинності три категорії міжнародних злочинів: 1) міжнародний екстрадиційний злочин; 2) транснаціональний злочин; 3) міжнародно-правовий злочин.

Екстрадиційним злочином називають злочин, що тягне видачу. Питання про взаємодію держав у формі екстрадиційного провадження виникає при збігові, як мінімум, двох юрисдикцій: по-перше, наявність обґрунтованих претензій на здійснення судової юрисдикції з боку держави, що вимагає видачі, і, по-друге, можливість фактичного здійснення юрисдикції примусу з боку держави, у межах територіальної юрисдикції якої перебуває переслідувана особа.

Як правило, екстрадиція здійснюється на підставі міжнародних угод, які передбачають перелік або критерії злочинів, що тягнуть видачу.

Транснаціональний злочин – це діяння, визнане злочинним не менш як у двох державах, під юрисдикцію яких воно підпадає. Ця характеристика цілком адекватно відбиває головну якість транснаціональних злочинів – пересічення національних юрисдикцій – при національно-правовому походженні кримінальної заборони, тобто національно-правової криміналізації. Міжнародний характер таких злочинів визначається об'єктивними характеристиками самих діянь, що підпадають під юрисдикцію двох і більше держав. Для них характерним є поєднання множинної («подвійної» чи більше) кримінальності та множинної («подвійної» чи більше) юрисдикції.

Міжнародно-правовий злочин, чи міжнародний злочин stricto sensu, – це діяння, що є «міжнародним» за походженням кримінально-правової заборони. Воно криміналізоване міжнародним правом і потенційно підпадає не тільки під національну, але й під міжнародну кримінальну юрисдикцію, що слід розуміти як юрисдикцію міжнародних кримінальних судів. Мова про міжнародно-правовий злочин вперше почали вести в середині 40-х років минулого століття під впливом заснування і діяльності Нюрнберзького і Токійського трибуналів. Отже, родове поняття «міжнародний злочин» містить у собі три види злочинів: екстрадиційні злочини, транснаціональні злочини та міжнародно-правові злочини. Названі категорії не ізольовані одна від одної і у більшості випадків пересікаються. Однак кожна з названих категорій має самостійне значення.

 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2020 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.