Роль і функції спеціалізованих установ ООН щодо попередження злочинності, щодо боротьби зі злочинністю та поводження з правопорушниками

Організація Об'єднаних Націй є установою, яка має універсальний мандат і міжнародну опору, необхідні для надання країнам ефективної допомоги в галузі попередження та протидії злочинності. Стаття 3 Статуту ООН закріплює необхідність співробітництва держав у вирішенні проблем соціального та гуманітарного характеру, в тому числі з питань боротьби з міжнародною злочинністю. У цю роботу активно включені всі головні і допоміжні органи організації, а також ряд спеціалізованих установ ООН.

Низка важливих завдань у боротьбі зі злочинністю вирішується за сприяння міжнародних організацій й реалізується на глобальному та регіональному рівнях. Провідними на рівні глобальної взаємодії є Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані установи, Міжнародна організація кримінальної поліції – Інтерпол.

Так, ООН, створена 1945 року, формулює загальні стандарти, принципи, рекомендації, визначає міжнародні норми поводження із особами, які залучені до сфери кримінального судочинства. У підвищенні ефективності діяльності ООН низку завдань реалізують її структурні підрозділи, інститути, спеціалізовані конгреси. Генеральна Асамблея ООН є ініціатором розробки міжнародних і національних програм боротьби з найбільш небезпечними і поширеними видами злочинів. У полі її зору – питання боротьби з економічною злочинністю, проблеми наркобізнесу, “відмивання грошей”, здобутих злочинним шляхом, та іншими злочинами міжнародного характеру.

У системі органів ООН функціонує низка установ, що спеціалізовано займаються питаннями боротьби зі злочинністю: Центр з міжнародного попередження злочинності; Міжрегіональний римський науково-дослідний інститут ООН з питань злочинності і правосуддя; Азіатський і Далекосхідний інститути ООН у Токіо з попередження злочинності і поводження з правопорушниками; Гельсінський інститут з попередження злочинності і боротьби з нею; Міжнародний кримінальний суд; Спеціальна фінансова комісія з проблем “відмивання” грошей (FATF); Ліонська група старших експертів “вісімки” з питань боротьби з транснаціональною організованою злочинністю та ін. [90, с. 61–64].

Слід відзначити систему об’єднань, що діють на неурядовій основі. В останньому випадку мова переважно йде про різні міжнародні організації, наукового (Міжнародна асоціація кримінального права, Міжнародне кримінологічне товариство, Міжнародне товариство соціального захисту, Міжнародний кримінальний і пенітенціарний фонд) і гуманітарного (Міжнародна асоціація допомоги ув’язненим, Міжнародна амністія, Міжнародна федерація прав людини) характеру. Функціонує низка організацій, що об’єднують співробітників поліції в загальному (Міжнародна поліцейська асоціація) або виходячи з їх службових інтересів (Міжнародна асоціація старших офіцерів поліції, Міжнародна асоціація поліцейських повітряних і морських портів, Міжнародна асоціація поліцейських з боротьби з наркоманією).

Слід зазначити, що аналіз правових, наукових джерел і практичної діяльності свідчить про розвиток міжнародного співробітництва правоохоронних органів України як із компетентними органами зарубіжних держав, так міжнародними організаціями на світовому та регіональному рівнях.

Загальновизнаним центром координації діяльності держав і міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю є ООН, статутний обов’язком якої є вирішення проблем соціального та гуманітарного характеру. Це досягається шляхом встановлення єдиних стандартів і норм у цій сфері співробітництва, прийняття уніфікованих конвенцій, типових договорів, інших міжнародно-правових актів та правил поводження з правопорушниками. У цю роботу включені головні, допоміжні органи ООН і більшість її спеціалізованих установ. ООН координує також діяльність інших міжнародних організацій у цій сфері.

Так, Генеральна Асамблея ООН за допомогою Комісії міжнародного права готує і приймає конвенції по боротьбі з окремими злочинами, рекомендації з координації заходів попередження актів міжнародного тероризму, найманства, незаконного обороту наркотиків і т.п. На засіданнях Ради Безпеки ООН ці питання розглядають у зв’язку зі скаргами держав на акти агресії, тероризму та ін.. У разі необхідності він передає ці питання в свою Комісію по розслідуванню. Міжнародний суд ООН розглядає конкретні справи, що стосуються питань боротьби зі злочинністю. (У 1980 р. тут розглянуто справу про захоплення американських заручників в Ірані та прийняті рекомендації державам.)

В рамках ЕКОСОР зосереджені основні правоохоронні структури ООН. Серед них особливе місце займає Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, створена в 1992 р. Її попередником був Комітет з профілактики злочинності та боротьби з нею. Вона складається з 40 осіб, що обираються ЕКОСОР в індивідуальному порядку від держав — членів ООН на основі справедливого географічного розподілу строком на 3 роки. Засідання Комісії проводяться у м. Відні. Наприклад, в 1996 р. на своїй 2-тижневої сесії Комісія прийняла 8 резолюцій: про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю; про розробку проекту конвенції по боротьбі з дитячою порнографією, дитячою проституцією, усиновленням з використанням послуг «чорного» ринку і придбанням дітей з метою трансплантації органів; про незаконний обіг вогнепальної зброї; про контрабанду мігрантів; про заходи з поширення у світі знань, про стандарти ООН в галузі боротьби зі злочинністю та ін.

Один раз в 5 років Комісія проводить Конгреси ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Вони стали глобальними форумами по координації зусиль всього людства в боротьбі зі злочинністю та уніфікації міжнародного кримінального права.

Велике значення в діяльності ООН має розробка і прийняття довгострокових планів і програм. Серед них слід відзначити Рекомендації щодо міжнародного співробітництва в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя в контексті розвитку, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН в 1990 р. Тут містяться рекомендації до держав про зміцнення законності, вдосконаленні міжнародного кримінального права, забезпеченні прав людини, реформування кримінального правосуддя та ін.

У 1991 р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН була прийнята нова Програма ООН в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя. Вона розрахована на надання державам допомоги в зборі та обмін інформацією, підготовці кадрів, надання консультативних послуг в справі створення національних програм попередження злочинності, розробки та впровадження навчальних програм для підготовки фахівців.

У Програмі формулюються її основні цілі, завдання, сфера дії, першочергові заходи, а також структура і компетенція спеціальних органів та структурних підрозділів ООН, які безпосередньо здійснюють виконання Програми. Крім названої Комісії та Конгресів ООН до них відносяться: Секретаріат Програми — постійний робочий орган, відповідальний за виконання всіх положень цього документа і надання практичної допомоги Комісії; Інститути ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, які перебувають у м. Футю (Японія), Римі (Італія), Сан-Хосе (Коста-Рика), Хельсінкі (Фінляндія), Кампалі (Уганда), які координують питання боротьби зі злочинністю на регіональному рівні; мережа призначаються урядами національних кореспондентів в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя, які підтримують прямий зв’язок з Секретаріатом, інформують про заходи національного характеру і сприяють здійсненню намічених Програмою положень; глобальна інформаційна мережа в області злочинності та кримінального правосуддя, яка займається збором, аналізом, обміном і поширенням інформації про стан злочинності в державах і окремих регіонах. На цій основі розробляється стратегія боротьби з міжнародною злочинністю.

Фінансування Програми здійснюється не тільки з регулярного бюджету ООН, але і шляхом добровільних внесків держав до спеціального Фонд ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя. Ці кошти витрачаються на здійснення оперативних заходів, відрядження персоналу, організацію курсів, семінарів, закупівлю обладнання та ін.

В рамках Секретаріату ООН є Відділ з попередження злочинності та кримінального правосуддя. Завдяки його діяльності Секретаріат володіє інформацією про стан злочинності і бере участь в організації заходів по боротьбі з нею.

Відділ з попередження злочинності одночасно виконує функції Секретаріату названої вище Комісії з попередження злочинності та її конгресів.

У багатьох країнах вже діють закони, які стосуються відмивання грошей, проте визначення основних правопорушень значно відрізняються одне від одного. Деякі держави відносять до основних правопорушень тільки незаконний обіг наркотиків або ж незаконний обіг наркотиків і обмежене коло інших злочинів. У багатьох державах законодавство містить вичерпній перелік основних злочинів, а в ряді держав визначення основних правопорушень базуються на родових ознаках і включають усі злочини, усі серйозні злочини чи всі злочини, для яких встановлено певну межу покарання.

Важливе положення міститься у п. 3 ст. 7 Конвенції («Заходи по боротьбі з відмиванням грошей»), де зазначено, що державам-учасницям пропонується керуватися відповідними ініціативами регіональних, міжнародних та багатосторонніх організацій, спрямованими проти відмивання грошей. Спеціальний комітет з розробки Конвенції проти транснаціональної організованої злочинності пояснив, що під «відповідними ініціативами регіональних, міжнародних та багатосторонніх організацій» слід розуміти, зокрема, Сорок рекомендацій FATF, а також інші ініціативи регіональних, міжрегіональних і багатосторонніх організацій проти відмивання грошей, наприклад Цільової групи з фінансових заходів країн Карибського басейну, Співдружності, Ради Європи, Групи по боротьбі з відмиванням грошей країн Східної та Південної Африки, Європейського Союзу і Організації американських держав.

Прийнято вважати, що початок формування і функціонування цих механізмів було покладено у грудні 1988 р., коли управляючі центральних банків держав «великої сімки» прийняли у Базелі заяву з принципових положень, що стосуються відмивання доходів від нелегального бізнесу. У червні 1989 р. за рішенням ради на вищому рівні країн «великої сімки» у Парижі було створено «Financial Action Task Force on Money Laundering» (FATF) – «Спеціальна фінансова комісія з проблем відмивання грошей». FATF – це міжурядовий орган, завданням якого є розробка і сприяння здійсненню стратегії боротьби з відмиванням грошей як на національному, так і на міжнародному рівні. FATF були надані повноваження стосовно дослідження методів і тенденцій відмивання грошей, розгляду вжитих заходів на національному чи міжнародному рівні і визначення заходів, які необхідно здійснити. У жовтні 2001 р. місію FATF було розширено з метою включення до неї питань боротьби з фінансуванням тероризму [91].

Таким чином, сьогодні FATF є «органом формування стратегії», діяльність якого спрямована на ефективне реформування національного законодавства з метою підвищення ефективності боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, а також для удосконалення міжнародної співпраці у цій сфері. FATF здійснює моніторинг руху країн-членів на шляху до введення заходів для протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму, огляд тенденцій і методів цієї злочинної діяльності і розробляє єдину стратегію міжнародних і внутрішньодержавних контрзаходів.

Після створення FATF регіональні організації – Європейський Союз, Рада Європи, Організація Американських держав та ін. – розробили стандарти у сфері боротьби з відмиванням грошей. Діяльність регіональних органів, таких як Група країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону у боротьбі з відмиванням грошей (APG), Груп країн Карибського басейну з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (CFATF), Комітет експертів з оцінки заходів по відмиванню грошей Ради Європи і Група представників офшорних країн у сфері банківського нагляду (OGBS) значною мірою присвячено реалізації завдань, аналогічних тим, які ставить перед собою FATF. Ці групи здійснюють взаємну оцінку діяльності країн-членів і виявляють нові тенденції у сфері відмивання грошей у відповідних регіонах. Вони тісно співпрацюють з рядом міжнародних та регіональних організацій, які беруть участь у боротьбі з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, зокрема з Управлінням Організації Об’єднаних Націй по наркотиках і злочинності, Азіатським банком розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку (EBRD), Міжнародним валютним фондом (IMF), Банком розвитку країн Південної та Північної Америки (IDB), Комісія по контролю за обігом наркотиків організації країн Північної та південної Америки (OAS/CICAD), Інтерполом, Міжнародною організацією з цінних паперів (IOSCO), Групою представників офшорних країн у сфері банківського нагляду (OGBS), Всесвітньою митною організацією(WCO), Базельським комітетом з банківського нагляду. У червні 1995 р. американська Мережа боротьби з фінансовими злочинами (FINCEN) і Відділ отримання фінансової інформації (CTIF) у Бельгії організували міжнародну зустріч FIU (підрозділів фінансової розвідки) у названому так за місцем їх першої зустрічі готелі «Егмонт-Аренберг Палас» у Брюсселі. Егмонтська група (Egmond Group) переросла у міжнародний форум, метою якого є підтримка національних програм боротьби з відмиванням грошей і координація зусиль держав. Не маючи офіційного статусу, вона стала досить вагомою складовою частиною міжнародної системи боротьби з відмиванням грошей. Егмонтська група здійснює обмін досвідом для допомоги країнам, які готуються створити FIU, сприяє міжнародній співпраці і обмінові інформацією між ними. Після трагічних подій 11 вересня 2001 р. Егмонтська група підрозділів фінансової розвідки, яка об’єднує близько 100 таких структур зі всього світу, орієнтувала обмін фінансовою інформацією і на проблему фінансування тероризму [485].

У 1990 р. FATF прийняла «Сорок рекомендацій», які розглядаються як міжнародний стандарт програм боротьби з відмиванням грошей. Рекомендації було оновлено у 1996 та в 2003 рр. 31 жовтня 2001 р. ця організація прийняла Вісім спеціальних рекомендацій по боротьбі з фінансуванням тероризму, які разом із Сорока рекомендаціями, спрямовані проти відмивання грошей, встановлюють основні рамки для виявлення і припинення фінансової підтримки тероризму [486]. У жовтні 2004 р. FATF прийняв дев'яту рекомендацію по боротьбі із фінансуванням тероризму.

«Сорок рекомендацій» містить принципово важливе положення стосовно криміналізації відмивання доходів. У цьому документі підкреслюється, що країнам слід забезпечити криміналізацію відмивання грошей відповідно до Конвенції Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. (Віденська конвенція) і Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. (Палермська конвенція). Країнам слід застосовувати поняття злочину відмивання грошей до всіх серйозних злочинів з метою охопити якомога більше коло основних злочинів. Рекомендації визнані, прийняті та схвалені багатьма країнами та міжнародними організаціями. Вони не є міжнародними угодами, але, тим не менше, держави беруть на себе зобов'язання боротися з відмиванням грошей шляхом їх реалізації. Оскільки однією з цілей FATF є сприяння введенню міжнародних норм у боротьбі з відмиванням грошей і з фінансуванням тероризму у всіх країнах, місія групи поширюється за межі держав-учасниць (хоча FATF може застосовувати санкції тільки стосовно держав і територій, які беруть у ній участь). Тому, в якості стимулу для прийняття усіма державами заходів з попередження, виявлення і припинення відмивання грошей, тобто для реалізації «Сорока рекомендацій», FATF використовує процес ідентифікації тих країн, які перешкоджають міжнародній співпраці в цій галузі. Список таких країн публікується. Завдяки активній діяльності FATF положення, які містяться у «Сорока рекомендаціях», значною мірою враховуються при розробці національного законодавства, спрямованого на боротьбу з відмиванням грошей. Пряма вказівка на них у п. 3 ст. 7 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності посилює їх вплив на національне право.

Спеціалізовані установи ООН беруть участь у боротьбі зі злочинністю в рамках своїх статутних завдань. Наприклад, МОП в прийнятих конвенціях рекомендує державам і профспілкам вести боротьбу з примусовою працею і іншими злочинами проти трудових прав людини; ВООЗ постійно займається питаннями профілактики правопорушень, пов’язаних з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів і психотропних речовин; з ініціативи ІКАО були розроблені і прийняті конвенції по боротьбі зі злочинами проти цивільної авіації і ведеться велика організаційна робота щодо їх попередження; ЮНЕСКО організовує співробітництво держав із захисту від розкрадань і від знищення культурних цінностей; ІМО в рамках Конвенції ООН з морського права 1982 р. координує роботу по боротьбі зі злочинами, що здійснюються у відкритому морі , і т.п.

З 1952 р. в ООН періодично видається «Міжнародний огляд політики в галузі кримінального права», а в якості щорічника до нього — «Бібліографія ООН по технічній літературі в галузі соціального захисту». Тут публікуються статистичні відомості про стан злочинності, звіти про проведені конгресах та інших форумах в цій області, дані про нове законодавство та міжнародно-правових актах і т.п.

Важливим засобом попередження рецидивної злочинності є гуманізація правил поводження з правопорушниками. Діяльність ООН в цій галузі тісно пов’язана із забезпеченням прав і свобод людини.

Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) — міжурядова організація, основним завданням якої є попередження кримінальних злочинів міжнародного характеру і боротьба зі злочинністю шляхом розвитку широкого співробітництва кримінальної поліції різних країн. Вона була створена в 1923 р., її функції змінювалися й уточнювалися. Діючий Статут Інтерполу набув чинності в 1956 р. У ній беруть участь практично всі країни. СРСР вступив в Інтерпол у 1990 р., а Росія знайшла членство в порядку правонаступництва. Штаб-квартира знаходиться у Франції (м. Ліон).

До числа головних органів Інтерполу відносяться Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет на чолі з президентом, Генеральний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем — постійно діючий робочий орган управління та Національні центральні бюро (НЦБ). Замикають систему органів управління радники, які виконують консультативні функції.