Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Інтерпол і його роль у боротьбі зі злочинністю

 

У боротьбі з міжнародною злочинністю, зокрема в її організованих формах, особливе значення має Інтерпол – глобальна, міжнародна, міжурядова організація, до якої входить 188 країн світу. Радянський Союз став членом Інтерполу в 1990 році, з набуттям Україною незалежності прийняття держави до Інтерполу відбулося 4 листопада 1992 року на 61-й сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу.

В останні роки роль НЦБ Інтерполу різних країн у боротьбі з організованою транснаціональною злочинністю значно зросла.

Структура Інтерполу передбачає функціонування в кожній державі-члені Національного центрального бюро (НЦБ) Інтерполу – підрозділу, який забезпечує міжнародне співробітництво правоохоронних органів держави.

В Україні таким підрозділом є НЦБ Інтерполу України (Укрбюро Інтерполу), що функціонує в структурі МВС України. Укрбюро Інтерполу через мережу НЦБ Інтерполу 188 країн і через Генеральний секретаріат Інтерполу здійснює:

– координацію діяльності правоохоронних органів країни у боротьбі зі злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни;

– забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом і відповідними органами держав-членів Інтерполу в боротьбі зі злочинністю; національний характер, і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном (п. 3 Положення про НЦБ Інтерполу).

Інтерпол оснащено комп’ютеризованою Системою кримінальної інформації (ICIS). За допомогою цієї системи можна вести пошук різноманітної інформації: встановлювати особу злочинців, використані ними банківські рахунки, назви та адреси причетних до злочину компаній. Фотографії та відбитки пальців рук злочинців теж зберігаються в системі ICIS.



Система автоматизованого пошуку (ASF) – комп’ютерна система, що дозволяє національним центральним бюро або поліцейським органам вести електронний пошук певної інформації в банках даних, що зберігається в центральному сервері ASF у Генеральному секретаріаті.

Крім того, ця система уможливлює пересилання зображення (скажімо, фотознімків або відбитків пальців) безпосередньо НЦБ одне одному.

Група аналізу кримінальної оперативної інформації (ACIU) провадить фаховий аналіз кримінальної оперативної інформації та укомплектована кваліфікованими аналітиками-криміналістами. Інформаційний процес складається з таких етапів: одержання інформації з внутрішньої бази даних, зведень, які надходять від країн-членів, і матеріалів, наданих країнами, які звертаються за допомогою; оцінка даних; комп’ютерна обробка даних за спеціальними програмами; аналіз, розробка теорій і формулювання висновків; розповсюдження аналітичних звітів серед країн, які за ними звернулися.

Ефективному вирішенню поставлених завдань сприяє функціонування на офіційному сайті Генерального секретаріату Інтерполу спеціальної сторінки “Wanted-Persons” (Розшукувані особи), де розміщені дані про міжнародних злочинців та осіб, які безвісно зникли (“Missing Persons”).

Як зазначає О. М. Бандурка, у повсякденній практиці Інтерпол не стикається з усіма видами злочинів міжнародного характеру, але існує досить стійка група злочинних діянь, які фігурують в офіційних запитах правоохоронців і задля розкриття яких здійснюється активне співробітництво поліцейських служб. Найбільш поширеними серед них нині є тероризм, фальшивомонетництво, незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, відмивання “брудних” коштів, викрадення культурних цінностей і антикваріату, торгівля людьми [92, с. 238].

В Україні неодноразово розглядалося питання про надання НЦБ Інтерполу функцій оперативного підрозділу. Разом з тим, вчені переважно притримуються думки, що таке рішення на даному етапі є недоцільним. Так, О. Н. Карпов зазначає, згідно відомчих нормативно-правових документів, на співробітників Інтерполу не покладається безпосереднє виконання оперативних функцій, вони лише включаються до складу слідчо-оперативних груп, контролюють процес реалізації заходів, здійснюють перевірку за базами даних Інтерполу під час рейдів та перевірок, надають відповідні консультації [93].

Інтерпол – провідна міжнародна організація, яка завдяки винятковій структурі, правовій базі й технічному оснащенню здатна ефективно і раціонально координувати міжнародне поліцейське співробітництво. Це унікальна міжнародна організація, яка бере безпосередню участь у попередженні та локалізації злочинності.

Проте провадження самостійних розслідувань, розкриття злочинів і розшук злочинців власними силами не входить до компетенції Інтерполу. Під кутом зору сучасного міжнародного права така діяльність й неможлива. До кола повноважень Інтерполу входить координація спільних операцій поліцейських підрозділів різних країн, сприяння узгодженості і одночасності їх проведення, а також оголошення міжнародного розшуку злочинців, які переховуються від правосуддя.

Інтерпол водночас і механізм, і посередник у співробітництві служб кримінальної поліції різних держав світу з розкриття конкретних злочинів, координації і кооперації спільних зусиль, тобто єдиний світовий центр з розробки загальної стратегії і тактики боротьби з транснаціональною злочинністю.

За восьмидесятирічну історію існування Інтерполу створено широку систему взаємодії, – зокрема із застосуванням найсучасніших інформаційних технологій з розгалуженою мережею комп`ютерних баз даних. Стратегічним планом вдосконалення діяльності Інтерполу передбачено програму інформаційного розвитку, мета якої – забезпечення всіх країн – членів Інтерполу сучасними спеціальними засобами телекомунікацій. До того ж високий професіоналізм експертів та інших працівників Інтерполу дістав загального визнання у світі.

Для досягнення Інтерполом закріплених Статутом цілей, виконання основних функцій була створена інституційна система Інтерполу.

Під інституційною системою Інтерполу розуміють сукупність пов'язаних елементів (інститутів), які об'єднані в єдине ціле — міжнародну організацію, що характеризується якостями єдності та цілісності.

Елементами (інститутами) системи Інтерполу є:

• створення відповідно до міжнародного права. Міжнародна організація Інтерпол була створена на правомірній основі. А це означає, насамперед, що установчий документ організації повинен відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права;

• наявність прав і обов'язків організації. Права й обов'язки Інтерполу похідні від прав і обов'язків держав-учасниць (визначеність та наявність прав і обов'язків організації, тобто особливістю компетенції Інтерполу є те, що її права й обов'язки похідні від прав і обов'язків держав-учасниць);

• офіційна участь держав в Інтерполі (членство). Учасниками Інтерполу є держави, представники яких беруть участь у складі урядових делегацій в роботі Генеральної Асамблеї, кількість держав — членів Інтерполу нараховує 187 (за іншими джерелами 188) держав. Як зазначено в ст. 4 Статуту Інтерполу, будь-яка країна може делегувати як член Інтерполу будь-якого офіційного поліцейського органу, функції якого стосуються діяльності цієї організації. Термін «поліцейський орган» не слід тлумачити буквально, його назва може залежати від особливостей системи правоохоронних органів конкретної держави. Заявка на вступ у члени Інтерполу надсилається Генеральному секретарю відповідним урядовим органом. Рішення про прийняття в члени затверджується Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів.;

• процедура прийняття рішень (установлення порядку прийняття рішень і їх юридичної чинності - в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень у спеціально розробленій процедурі. Крім того, юридичну чинність рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, установлюють самі держави - члени міжнародної організації) (Рішення приймаються простою більшістю голосів, за винятком тих, для прийняття яких відповідно до Статуту Інтерполу потрібно більшість у 2/3 голосів.);

• органи, які посідають відповідне до їхніх завдань і функцій місце (організаційна система) тобто наявність відповідної організаційної структури (постійні органи і штаб-квартира);

• здійснення співробітництва в конкретній галузі міжнародної діяльності. Інтерпол створений для координації зусиль держав у галузі сприяння міжнародному поліцейському співробітництву, надання допомоги усім організаціям, державним органам та службам, метою яких є попередження чи припинення злочинів.

Окремої уваги заслуговує організаційна система Інтерполу, що становить основу інституційної системи цієї організації.

До структури Інтерполу, яка в загальних рисах закріплена ст. 5 Статуту належать:

— Генеральна Асамблея;

— Виконавчий Комітет на чолі з Президентом;

— Генеральний Секретаріат, який очолює Генеральний Секретар;

— Національні центральні бюро (НЦБ), що одночасно належать до структури Інтерполу і є структурними підрозділами національних правоохоронних органів;

— Радники (консультанти).

Регіональні відділення Інтерполу діють у шести державах — Аргентині, Кот Д'івуарі, Сальвадорі, Кенії, Таїланді та Зімбабве.

Після прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Резолюції A/RES/51/1 від 15 жовтня 1996 р. МОКП-Інтерпол одержав статус спостерігача на Генеральній Асамблеї ООН, яка, у свою чергу, повністю визнає статус Інтерполу як міжурядової організації.

Представництво Інтерполу при Організації Об'єднаних Націй перебуває в м. Нью-Йорк (США).

Будь-яка країна може уповноважити будь-який свій офіційний поліцейський орган, функції якого співвідносяться з діяльністю Організації, виступати членом організації.

Вищим представницьким органом Інтерполу є Генеральна Асамблея. До складу Генеральної Асамблеї входять делегати, що призначаються державами — членами Організації. Кількісний склад делегації Статутом та іншими документами не визначений, в ст. 7 Статуту тільки зазначено, що кожний член Інтерполу може бути представлений одним або кількома делегатами. Делегацію очолює керівник, який призначається компетентним урядовим органом цієї країни. В Статуті особливо наголошується, що Інтерпол є організацією з співпраці з особливих питань, тому до складу делегації висуваються певні вимоги.

Робота Генеральної Асамблеї провадиться у сесійному режимі.

Чергові сесії Генеральної Асамблеї відбуваються 1 раз на рік, зазвичай, восени, кожна країна — учасниця організації має право запросити Генеральну Асамблею зустрітися на своїй території; місце проведення наступної сесії обирається Асамблеєю з наявних запрошень наприкінці кожної сесії, точна дата проведення наступної сесії визначається запрошуючою стороною та Президентом Організації після консультації з Генеральним Секретарем.

Генеральна Асамблея може збиратися на надзвичайні сесії, які повинні проводитися в місці розташування Організації (ст. 14 Загальних правил). Надзвичайна сесія може проводитися після розпорядження, наданого Президентом, Генеральним Секретарем у найближчий час, однак не раніше ніж 30 днів та не пізніше 90 днів після того, як було зроблено запит. Відповідно до ст. 15 Загальних Правил порядок денний надзвичайної сесії повинен містити тільки ті питання, що стали приводом для її зібрання.

Функції Генеральної Асамблеї Інтерполу поділяються на політичні, нормотворчі, виборчі та контрольні:

1) виконувати обов'язки, передбачені Статутом (мається на увазі прийняття рішень щодо приєднання до Інтерполу нових членів, закріплене ст. 4 Статуту, або схвалення поправок до Статуту, закріплене ст. 42);

2) визначати принципи та здійснювати загальні заходи, які відповідають досягненню цілей, передбачених ст. 2 Статуту;

3) розглядати та затверджувати загальну програму діяльності на наступний рік, підготовлену Генеральним Секретарем;

4) встановлювати будь-які правила, що вважає за необхідне;

5) обирати посадових осіб Організації для виконання функцій, передбачених Статутом (тобто Президента, Віце-президентів та делегатів Виконавчого Комітету, Генерального Секретаря);

6) приймати резолюції та надавати рекомендації членам Організації з питань, які належать до її компетенції;

7) визначати фінансову політику Організації;

8) розглядати та схвалювати угоди укладені з іншими організаціями.

Нагляд за виконанням рішень Генеральної Асамблеї та роботою Генерального Секретаря забезпечується Виконавчим комітетом, що складається з 13 осіб, які обираються Генеральною Асамблеєю. Зокрема, Виконавчий комітет Інтерполу складається з Президента, трьох Віце-Президентів і дев’яти Делегатів.

Делегати від держав-учасниць, які не виконали свої фінансові зобов'язання щодо Інтерполу, не підлягають виборам до Виконавчого комітету.

Таким чином, Виконавчий комітет — це виборний дорадчий орган Організації, який виконує функції Генеральної Асамблеї у період між сесіями.

Відповідно до Статуту Інтерполу (ст. 20) Виконавчий комітет збирається на засідання не менш ніж раз на рік за пропозицією Президента Інтерполу. Виконавчий комітет зустрічається звичайно три рази на рік. Третя сесія проводиться безпосередньо перед сесією Генеральної Асамблеї в країні-організаторі. Засідання Виконавчого комітету регламентуються Правилами Процедури 1994 p., яких необхідно дотримуватись під час дискусій.

Функції Виконавчого комітету закріплені ст. 22 Статуту:

— здійснює контроль за виконанням рішень Генеральної Асамблеї;

— готує порядок денний сесій Генеральної Асамблеї;

— представляє Генеральній Асамблеї плани роботи та пропозиції, які вважає за доцільне;

— здійснює контроль за діяльністю Генерального Секретаря;

— користується всіма повноваженнями, які делегує йому Генеральна Асамблея.

Президент Інтерполу, відповідно до нового статуту організації (1956р.), очолює Виконавчий комітет (є головою Виконавчого комітету) та обирається Генеральною Асамблеєю з числа її делегатів строком на 4 роки більшістю в 2/3 голосів.

Президенти Інтерполу — це, як правило, найбільш авторитетні професіональні керівники кримінальних поліцейських закладів своїх країн і в деяких випадках до обрання на президентський пост у різний час були або керівниками національних делегацій на сесіях Генеральної Асамблеї, або працювали як віце-президенти, або як члени Виконавчого комітету.

Генеральний Секретаріат є постійно діючим адміністративно-виконавчим органом Інтерполу, який розташований у м. Ліон, Франція. Генеральний секретаріат, який очолює Генеральний секретар, складається із Кабінету Генерального секретаря, Служби внутрішньої безпеки та чотирьох відділів. Персонал Генерального секретаріату складається з службовців, що мають міжнародний статус.

Структура Інтерполу передбачає функціонування в кожній державі-члені національного центрального бюро Інтерполу (далі – НЦБ Інтерполу або НЦБ) – підрозділу, який безпосередньо забезпечує міжнародне співробітництво правоохоронних органів своєї держави в рамках Інтерполу під час розкриття злочинів.

Національні центральні бюро (НЦБ) є основним структурним елементом механізму оперативної взаємодії країн-учасниць у системі Інтерполу.

Специфіка правового положення Бюро полягає в одночасному перебуванні у складі двох установ: Міжнародної організації кримінальної поліції та національної поліцейської служби держави — члена Інтерполу.

Національне центральне бюро – це орган, призначений слугувати в своїй країні опорним пунктом міжнародної співпраці в рамках Інтерполу; слугувати цій справі на національному рівні як кореспондента, компетентного представника та відповідального закладу організації; бути в цілому національним органом першочергового значення з усіх питань міжнародного поліцейського співробітництва.

Перші НЦБ були створені протягом 1927-1928 рр. у Відні, Берліні, Амстердамі, Брюсселі, Парижі.

Згідно зі ст. 32 Статуту Інтерполу, НЦБ здійснюють зв'язок:

— з різними установами власної держави;

— з установами інших державах, що діють як Національні центральні бюро;

— з Генеральним Секретаріатом.

Повноваження НЦБ та напрями його діяльності визначаються країною — членом Організації самостійно, враховуючи практику та досвід Інтерполу. До того ж слід дотримуватися мінімальних службових стандартів, виконання яких всіма НЦБ необхідне для забезпечення міжнародної поліцейської співпраці. Робота НЦБ здійснюється на трьох офіційних мовах Інтерполу — англійська, французька, іспанська і у разі потреби арабська.

НЦБ повинне мати систему контролю з проходженням термінових документів через бюро, систему контролю за проходженням повідомлень/запитів, якістю повідомлень. Кожне бюро повинно мати також систему реєстрації, яка б дала змогу швидко та чітко здійснювати пошук необхідної інформації.

Для забезпечення ефективного контролю за ключовими функціями НЦБ у кожному Бюро повинен здійснюватися безпосередній контроль (або контроль за окремими групами) за:

— засобами зв'язку;

— системою реєстрації;

— співпрацівниками, які займаються різними напрямами діяльності.

Щодо основоположних принципів штат НЦБ повинен бути готовий для того, щоб працювати відповідно до директив, вказівок та інструкцій Інтерполу.

НЦБ повинно розробити стратегію своєї роботи з регіональними представниками.

НЦБ як представник Інтерполу в державі повинне досягати активної участі національної поліцейської служби в справах Інтерполу, інформувати свій особовий склад про переваги перебування в цій організації, роз'яснювати умови та принципи міжнародної поліцейської співпраці в його системі. До того ж НЦБ повинні стати центром пропаганди політики Інтерполу, ініціаторами та провідниками перетворення у життя всіх рішень Генеральної Асамблеї.

Основні функції НЦБ у всіх країнах, по суті, однакові. До їх числа належать:

· забезпечення обміну офіційною та конфіденційною (оперативно-розшуковою) інформацією з питань боротьби з транснаціональною злочинністю між національними поліцейськими та іншими правоохоронними органами, Генеральним секретаріатом та НЦБ Інтерполу інших країн;

· організація через відповідні національні органи охорони правопорядку заходів з виявлення осіб, предметів і документів, розшукуваних державами-членами Інтерполу;

· направлення в Генеральний секретаріат і в держави-члени Інтерполу прохань і повідомлень національних правоохоронних органів про розшук осіб, предметів і документів, здійсненні спостереження за особами, підозрюваними у злочинній діяльності, а також іншої інформації з метою попередження і розкриття злочинів;

· формування банку даних про осіб, факти, предмети та документи на підставі інформації, отриманої в процесі міжнародного поліцейського співробітництва;

· сприяння (в межах своєї компетенції) реалізації рішень і рекомендацій Генеральної асамблеї і Генерального секретаріату Інтерполу, підготовка аналітичних документів з проблем міжнародного співробітництва в галузі боротьби зі злочинністю та ін.

Отже, сьогодні міжнародний розшук злочинців, боротьба з незаконним обігом наркотиків та організованою злочинністю, торгівлею людьми, корупцією, фінансовими злочинами та злочинами у сфері високих технологій практично неможливі без цієї міжнародної організації. Разом з тим, одним з найбільш небезпечних видів транснаціональної злочинності є міжнародний тероризм. Цей фактор серйозно дестабілізує міжнародний правопорядок, являє собою виклик, реальну загрозу нормальному функціонуванню і розвитку міжнародних відносин. І в сучасних умовах Інтерпол - провідна організація міжнародного співробітництва держав не тільки в боротьбі з транснаціональною злочинністю в цілому, але і авторитетний учасник протидії міжнародного співтовариства проявів тероризму. Роль Інтерполу у координації дій правоохоронних органів держав-членів, надання захищеного каналу зв'язку для обміну поліцейської інформацією між усіма державами-членами і Генеральним секретаріатом, веденні баз даних, інформаційної та оперативної підтримки поліцейських відомств, навчанні та підвищенні кваліфікації працівників правоохоронних органів держав-членів, проведення міжнародних форумів з проблем міжнародної кримінальної злочинності та тероризму просто неоціненна.

В останні роки значно зросла роль Інтерполу у міжнародному співробітництві з питань боротьби з тероризмом та іншими видами транснаціональної злочинності з ООН та іншими міжнародними організаціями, про що свідчать правові акти Інтерполу, численні угоди про співпрацю, а також згадки Інтерполу і його значення в ряді міжнародних конвенцій. Інтерпол володіє унікальними інструментами і механізмами, необхідними в організації сприяння державам-членам, міжнародних організацій, їх органів і світовому співтовариству в цілому в боротьбі з актами, методами і практикою тероризму у всіх його формах і проявах.

Таким чином, Інтерпол, здійснюючи свою діяльність, спрямовану на протидію міжнародної злочинності і тероризму, вносить серйозний організаційно-правової внесок у справу зміцнення міжнародного правопорядку на сучасному етапі.


 

ВИСНОВКИ

 

Міжнародний злочин як заборонене національним та /або міжнародним кримінальним правом соціально небезпечне діяння, що підлягає солідарному кримінальному переслідуванню в рамках міжнародної та/ або національної кримінальної юрисдикції, є основною категорією міжнародного кримінального права.

Поняттям «міжнародний злочин» охоплюються дві різні за характером криміналізації групи протиправних діянь: по-перше, діяння, що криміналізовані національним кримінальним правом (у разі, якщо вони підпадають під юрисдикцію не менш як двох держав); по-друге, діяння, що криміналізовані безпосередньо міжнародним правом. Відповідно, перша підгалузь міжнародного кримінального права регламентує підстави і порядок притягнення індивідів до кримінальної відповідальності органами міжнародної кримінальної юстиції і розглядається як «міжнародне кримінальне право stricto sensu». Друга підгалузь може бути названа «транснаціональним кримінальним правом».

Категорію міжнародно-правових злочинів, чи «злочинів з міжнародного права» (crimes under international law), складають діяння, що криміналізовані міжнародним правом і потенційно підпадають під міжнародну кримінальну юрисдикцію.

Історія злочинів проти миру після Нюрнберга свідчить, що світове співтовариство не схильне судити фізичних осіб і піддавати їх кримінальним покаранням за планування, підготовку, розв'язання чи ведення агресивної війни. Те, що до Римського Статуту включено злочин агресії, є підтвердженням базового положення нюрнберзької концепції міжнародно-правового злочину, що розглядає злочини проти миру як злочини проти загального міжнародного права.

Міжнародний злочин у новому значенні, що раніше не використовувалось у практиці правосуддя, з'явився як категорія, що пов'язана з міжнародною юстицією. Нюрнберзьким і Токійським прецедентами міжнародне право реалізувало свою власну конструкцію міжнародного злочину, знайшовши здатність криміналізувати діяння, що не є злочином з національного права. Поняття міжнародного злочину як підстави міжнародно-правової відповідальності індивіда є неоднорідним. Виникнувши під впливом нюрнберзького прецеденту, протягом півсторіччя свого існування воно піддавалося значній трансформації. Сьогодні можна виділити декілька концепцій міжнародно-правового злочину, що істотно розрізняються між собою: 1) «нюрнберзька», сконструйована нюрнберзьким і токійським прецедентами; 2) «постнюрнберзька», що сформувалася у постнюрнберзький період під впливом національної судової практики і розвитку міжнародного права; 3) «гаазька», формування якої пов'язано з установою й діяльністю міжнародних трибуналів у Гаазі й Аруші; 4) «римська», закладена в Римському статуті Міжнародного кримінального суду.

Міжнародно-правові злочини безпосереднє порушують норми міжнародного права. Це положення було вперше відбите у Статуті Міжнародного військового трибуналу, заснованого у відповідності до Лондонської угоди «Про судове переслідування і покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі» від 8 серпня 1945 р., і застосовано у вироку Нюрнберзького трибуналу. Юрисдикція трибуналів поширювалася на дії, що існували в минулому, і це вимагало концептуального узгодження з принципами «nullum crimen sine lege» і «ex post facto». У процесі судового розгляду підсудні та їхні захисники стверджували, що застосуванням до раніше вчинених злочинів установлених пізніше правових санкцій порушуються ці принципи. Для спростування цього твердження Нюрнберзький трибунал використовував теорію злочинів «із загального міжнародного права», відповідно до якої всі злочини, що інкримінувалися обвинувачуваним, були злочинами із загального міжнародного права, що існували задовго до прийняття Статуту і початку Нюрнберзького процесу. Ця теза стала основним постулатом нюрнберзької концепції.

Заснування на початку 90-х років ХХ ст. міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc по колишній Югославії і по Руанді ознаменувало новий етап у розвиткові концепції міжнародного злочину: била сформована так звана «гаазька» модифікація, юрисдикційна складова якої виражена в пріоритетній міжнародній юрисдикції створених рішенням Ради Безпеки ООН кримінальних трибуналів ad hoc.

Статут Міжнародного кримінального суду, прийнятий 17 липня 1998 р. на Дипломатичній конференції в Римі, формує нову модифікацію міжнародно-правового злочину. Вона включає в себе найбільш серйозні злочини, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства в цілому, що підпадають під юрисдикцію постійного Міжнародного кримінального суду і прямо зазначені в його Статуті. У Статуті підкреслюється можливість кваліфікації будь-якого діяння як злочинного з міжнародного права незалежно від юрисдикції Суду. Незважаючи на розходження в окремих елементах, єдиною концептуальною основою міжнародного злочину stricto sensu є визнання загальнолюдської цінності фундаментальних прав людини.

Безумовно, Римський статут Міжнародного кримінального суду не дає відповіді на всі запитання щодо оптимальної конструкції міжнародно-правового злочину, але його прийняття стало видатним внеском у розвиток міжнародного кримінального права у ХХІ ст. Багаторічні зусилля юристів, спрямовані на узгодження поняття міжнародного злочину як матеріально-правового фундаменту міжнародної кримінальної юстиції, увінчалися успіхом. Формулювання, що містяться у Статуті, є універсальним стандартом криміналізації злочинів проти людства і підлягають імплементації в національне право.

Транснаціональний злочин є «національним» за характером кримінальної заборони і міжнаціональним за своєю поширеністю. Міжнародний характер таких злочинів визначається об'єктивними характеристиками самих діянь, що підпадають під юрисдикцію двох і більше держав. Транснаціональне кримінальне право як підгалузь міжнародного кримінального права складається з норм, які регламентують взаємодію держав у сфері протидії злочинності, а саме: 1) транснаціональне матеріальне право, яке являє собою систему міжнародно-правових норм, спрямованих на регламентацію матеріально-правових питань національної кримінальної юрисдикції та екстрадиції, а також на гармонізацію криміналізації найбільш важливих в міжнародному плані правопорушень і встановлення співрозмірних та ефективних кримінальних санкцій; 2) транснаціональне процесуальне кримінальне право, яке складається, як мінімум, із двох частин: а) міжнародно-правових норм, які регламентують взаємодію національних правоохоронних і судових органів з метою притягнення до відповідальності винних осіб («право взаємної допомоги держав з кримінальних справ», включаючи процесуальні аспекти екстрадиції); б) міжнародно-правових норм, спрямованих на оптимізацію функціонування національних правоохоронних і судових систем і забезпечення гарантій прав людини у кримінальному судочинстві; 3) транснаціональне кримінально-превентивне право, що регламентує взаємодію держав у попередженні злочинності.

Узгодження національного законодавства з міжнародно-правовими формулюваннями є обов’язком країн-учасниць конвенцій.

Спеціалізовані установи ООН це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжнародних договорів, що мають широку міжнародну відповідальність у сфері економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я й інших подібних сфер і пов'язані з ООН за допомогою ЕКОСОР спеціальними міжнародними угодами.

Сьогодні міжнародний розшук злочинців, боротьба з незаконним обігом наркотиків та організованою злочинністю, торгівлею людьми, корупцією, фінансовими злочинами та злочинами у сфері високих технологій практично неможливі без цієї міжнародної організації. Разом з тим, одним з найбільш небезпечних видів транснаціональної злочинності є міжнародний тероризм. Цей фактор серйозно дестабілізує міжнародний правопорядок, являє собою виклик, реальну загрозу нормальному функціонуванню і розвитку міжнародних відносин. І в сучасних умовах Інтерпол - провідна організація міжнародного співробітництва держав не тільки в боротьбі з транснаціональною злочинністю в цілому, але і авторитетний учасник протидії міжнародного співтовариства проявів тероризму. Роль Інтерполу у координації дій правоохоронних органів держав-членів, надання захищеного каналу зв'язку для обміну поліцейської інформацією між усіма державами-членами і Генеральним секретаріатом, веденні баз даних, інформаційної та оперативної підтримки поліцейських відомств, навчанні та підвищенні кваліфікації працівників правоохоронних органів держав-членів, проведення міжнародних форумів з проблем міжнародної кримінальної злочинності та тероризму просто неоціненна.

В останні роки значно зросла роль Інтерполу у міжнародному співробітництві з питань боротьби з тероризмом та іншими видами транснаціональної злочинності з ООН та іншими міжнародними організаціями, про що свідчать правові акти Інтерполу, численні угоди про співпрацю, а також згадки Інтерполу і його значення в ряді міжнародних конвенцій. Інтерпол володіє унікальними інструментами і механізмами, необхідними в організації сприяння державам-членам, міжнародних організацій, їх органів і світовому співтовариству в цілому в боротьбі з актами, методами і практикою тероризму у всіх його формах і проявах.

Таким чином, Інтерпол, здійснюючи свою діяльність, спрямовану на протидію міжнародної злочинності і тероризму, вносить серйозний організаційно-правової внесок у справу зміцнення міжнародного правопорядку на сучасному етапі.

Перед Україною стоїть невідкладне завдання приведення своєї кримінально-правової системи у повну відповідність до міжнародного права. Україна прагне до активної співпраці у сфері протидії злочинності. Затягування прийняття і ратифікації договорів з питань протидії злочинності є невиправданим. У той же час без поглибленої та системної роботи, що передує ратифікації, участь держави у міжнародно-правових угодах у сфері міжнародного кримінального права є неефективною і не більше ніж декларативною. Доцільно здійснити комплексний і детальний моніторинг кримінального законодавства України з точки зору його відповідності до міжнародних стандартів криміналізації. Кожен законопроект про внесення змін до кримінального законодавства повинен проходити наукову експертизу на його відповідність міжнародним кримінально-правовим стандартам.

Важливою умовою ефективності сумісних зусиль держав у протидії злочинності є адекватна сучасним умовам законодавча регламентація екстрадиції та інших видів міждержавної співпраці у сфері кримінальної юстиції. Поряд з удосконаленням кримінального та кримінально-правового законодавства у цій сфері, необхідно прийняти Закон про організаційно-правові основи міжнародної співпраці України у сфері протидії злочинності. Закон повинен відповідати меті здійснення співпраці у якомога більш широкому масштабі: для виконання цього завдання до нього слід включити положення, відповідно до якого «міжнародне співробітництво здійснюється на підставах і в порядку, передбаченому законодавством України, у відповідності до багатосторонніх і двосторонніх договорів чи інших домовленостей про взаємну правову допомогу. За відсутності таких домовленостей Україна може здійснювати співробітництво відповідно до її законодавства і на підставі принципу взаємності». Доцільність такого підходу пояснюється тим, що система правових заходів, які застосовуються в межах договірних відносин, не відповідає зростаючим потребам держав у взаємодії з метою видачі правопорушників. Незважаючи на існування екстрадиційних договорів між державами, прогалини у створюваній ними «екстрадиційній мережі» є неминучими.

Необхідно зазначити, що правова допомога у кримінальних справах здійснюється Україною відповідно до її міжнародних зобов’язань, національного законодавства і процедури, передбачених правом запитуючої держави, тією мірою, якою вони не суперечить законодавству України.

Характер і масштаби сучасної злочинності вимагають глобального реагування на неї на основі широкого міжнародного співробітництва за умови дотримання прав людини.


 






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2020 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.