Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Умови розміру оплати праці суддів визначаються законом. 6 глава

Стаття 20. Звіти про виконання колективного договору

Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені колективним договором, звітують про його виконання.

{Стаття 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3693-12 від 15.12.93}

Глава III
ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Стаття 21. Трудовий договір

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

{Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 1356-XIV від 24.12.99}



{Офіційне тлумачення частини третьої статті 21 див. в Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/98 від 09.07.98}

Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

{Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 6/95-ВР від 19.01.95}

Стаття 23. Строки трудового договору

Трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

{Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 6/95-ВР від 19.01.95}

Стаття 24. Укладення трудового договору

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

{Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 7543-11 від 19.05.89; Законами № 3694-12 від 15.12.93, № 374/97-ВР від 19.06.97, № 1356-XIV від 24.12.99}

Стаття 241. Реєстрація трудового договору

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

{Кодекс доповнено статтею 241 згідно із Законом № 1356-XIV від 24.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2266-VI від 18.05.2010, № 5462-VI від 16.10.2012}

Стаття 25. Заборона вимагати при укладенні трудового договору деякі відомості та документи

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

{Стаття 25 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 374/97-ВР від 19.06.97, № 1276-VI від 16.04.2009}

Стаття 251. Обмеження спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.

{Кодекс доповнено статтею 251 згідно із Законом № 6/95-ВР від 19.01.95}

Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

{Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 6/95-ВР від 19.01.95}

Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

{Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 1096-IV від 10.07.2003}

Стаття 28. Результати випробування при прийнятті на роботу

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

{Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91}

Стаття 29. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

{Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законом № 3694-12 від 15.12.93}

Стаття 30. Обов'язок працівника особисто виконувати доручену йому роботу

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

{Стаття 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91}

Стаття 31. Заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

{Стаття 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91}

Стаття 32. Переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

{Стаття 32 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 1356-XIV від 24.12.99}

Стаття 33. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.

Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.

 

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Основи законодавства України про охорону здоров'я

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я

 

Законодавство України про охорону здоров'я базується на
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з цих Основ та
інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що
регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.

 

Стаття 2. Міжнародні договори України в сфері
охорони здоров'я

 

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті,
що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то
застосовуються правила міжнародного договору.

{ Стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI
( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в
законодавстві про охорону здоров'я

 

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону
здоров'я основні поняття мають таке значення:

 

здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального
благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

 

заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми
власності та організаційно-правової форми або її відокремлений
підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного
обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та
професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

 

медична допомога - діяльність професійно підготовлених
медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику,
лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами,
отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю
та пологами;

 

медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я
та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали
відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері
охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною
допомогою;

 

мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів
охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному
обслуговуванні на відповідній території;

 

невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або
психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу
життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає
внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи
зовнішніх причин; { Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом
згідно із Законом N 5081-VI ( 5081-17 ) від 05.07.2012 }

 

охорона здоров'я - система заходів, які здійснюються органами
державної влади та органами місцевого самоврядування, їх
посадовими особами, закладами охорони здоров'я, медичними та
фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та
відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної
працездатності та соціальної активності людини при максимальній
біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя; { Частину
першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом N 5081-VI
( 5081-17 ) від 05.07.2012 }

 

пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою
та/або якій надається така допомога;

 

домедична допомога - невідкладні дії та організаційні
заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у
невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану
на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не
мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками
повинні володіти основними практичними навичками з рятування та
збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та
відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи.
{ Частину першу статті 3 доповнено абзацом десятим згідно із
Законом N 5081-VI ( 5081-17 ) від 05.07.2012 }

 

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством
України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої
організації охорони здоров'я.

Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я

 

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності
суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та
розвитку народу України;

дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері
охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних
гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету
загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими
або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний
захист найбільш вразливих верств населення;

рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність
медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров'я;

відповідність завданням і рівню соціально-економічного та
культурного розвитку суспільства, наукова
обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної
допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим
досвідом в сфері охорони здоров'я;

попереджувально-профілактичний характер, комплексний
соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

багатоукладність економіки охорони здоров'я і
багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з
демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

децентралізація державного управління, розвиток
самоврядування закладів та самостійності працівників охорони
здоров'я на правовій і договірній основі.

 

Стаття 5. Охорона здоров'я - загальний обов'язок
суспільства та держави

 

Державні, громадські або інші органи, підприємства,
установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані
забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності,
не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах
своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та
потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і
закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати
інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

 

Р о з д і л II

 

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

 

Стаття 6. Право на охорону здоров'я

 

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що
передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний
догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є
необхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне
середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного
пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та
відпочинку;

д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір
лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і
закладу охорони здоров'я; { Пункт "д" частини першої статті 6 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від
27.04.2007 }

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я
і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику
та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і
внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері
охорони здоров'я;

ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні
громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому
законодавством;

з) можливість об'єднання в громадські організації з метою
сприяння охороні здоров'я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм
дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників,
закладів та органів охорони здоров'я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у
разі незгоди громадянина з висновками державної медичної
експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та
в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть
бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні
в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних
працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та
адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння
та релігійного обряду. { Частину першу статті 6 доповнено пунктом
"к" згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Законами України можуть бути визначені й інші права громадян
у сфері охорони здоров'я.

{ Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується
право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених
міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

 

Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я

 

Держава згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) гарантує
всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я
шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

б) організації і проведення системи державних і громадських
заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

в) надання всім громадянам гарантованого рівня
медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів
України;

г) здійснення державного і можливості громадського контролю
та нагляду в сфері охорони здоров'я;

д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу
соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної
інформації;

е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних
інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.

 

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я

 

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону
здоров'я і забезпечує його захист.

 

Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у
державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної
допомоги, до якої належать:

 

екстрена медична допомога;

 

первинна медична допомога;

 

вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за
медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері охорони здоров'я;

 

третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що
надається за медичними показаннями у порядку, встановленому
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я;

 

паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у
порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
{ Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3611-VI
( 3611-17 ) від 07.07.2011 }

 

Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у
державних та комунальних закладах охорони здоров'я також за
епідемічними показаннями та безоплатне проведення
медико-соціальної експертизи.

{ Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3611-VI
( 3611-17 ) від 07.07.2011 }

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері
охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи,
підприємства, установи та організації, їх посадові особи і
громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених
прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної
шкоди.

 

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у
порядку, встановленому законодавством.

 

Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов'язані із станом
їх здоров'я

 

На підставах і в порядку, передбачених законами України,
громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними
за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної
з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних
державних функцій.

Застосування примусових заходів медичного характеру щодо
осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав
інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або
примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням
карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку,
передбачених законами України.

Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх
здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

 

Стаття 10. Обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я

 

Громадяни України зобов'язані:

а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не
шкодити здоров'ю інших громадян;

б) у передбачених законодавством випадках проходити
профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену
медичну допомогу" ( 5081-17 ), заходів для забезпечення надання
екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у
невідкладному стані; { Пункт "в" статті 10 в редакції Закону
N 5081-VI ( 5081-17 ) від 05.07.2012 }

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про
охорону здоров'я.

 

Стаття 11. Права і обов'язки іноземців та
осіб без громадянства

{ У назві та тексті статті 11 слова "іноземні громадяни" в усіх
відмінках замінено словом "іноземці" у відповідному відмінку
згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають
на території України, особи, яких визнано біженцями або особами,
які потребують додаткового захисту, користуються такими ж правами
і несуть такі ж обов'язки в сфері охорони здоров'я, як і громадяни
України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи
законами України.

{ Частина перша статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012, N 5460-VI ( 5460-17 ) від
16.10.2012 }

Права та обов'язки в сфері охорони здоров'я іноземців та осіб
без громадянства, які тимчасово перебувають на території України,
визначаються законами України і відповідними міжнародними
договорами.

{ Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

Р о з д і л III

 

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2020 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.