Роль фельдшера в профілактиці гіпотрофії в дітей раннього віку.

Гіпотрофія — це хронічний розлад харчування і травлення. В її патогенезі відзначають порушення процесів ферментативного гідролізу і всмоктування, посилення розпаду тканинних білків, виснаження запасів глікогену, жиру, мінеральних речовин. Формується стан виснаження з розладом діяльності нервової системи, системи кровообігу, дихання, порушується функція печінки, терморегуляція. Гіпотрофія трапляється у 2—8 % дитячого населення.

Причини гіпотрофії поділяють на антенатальні і постнатальні

Антенатальні чинники ризику гіпотрофії

Постнатальні чинники ризику гіпотрофії

-Екзогенні: несприятливі соціально-економічні умови проживання дитини; поганий догляд за дитиною; незбалансоване харчування; гіпогалактія, аномалії сосків, мастит

-Ендогенні: недоношеність або переношеність; травма під час пологів; аномалії розвитку дитини (пілороспазм, пілоростеноз, вади серця та ін.); інфекційні

захворювання; синдром порушення всмоктування; гельмінтози; захворювання печінки; імунодефіцитний стан; уроджені аномалії обміну речовин

Для виявлення гіпотрофії збирають анамнез (чи є чинники ризику), оглядають, зважують, вимірюють зріст, обвід голови, грудної клітки, оцінюють тургор і еластичність шкіри,

вимірюють температуру тіла.

Для визначення належної маси тіла використовують різні методи:

• дитина подвоює масу тіла за 5 міс і потроює за рік;

• використовують таблиці: збільшення маси тіла за 1 міс —600 г, 2—3 — по 800 г, а кожен наступний — на 50 г менше;

• формули: збільшення за місяць = 800 — 50п, де п — місяць життя дитини;

• належний зріст можна обчислити так: перші три місяці дитина росте по 3 см щомісяця, кожен наступний триместр — за місяць на 0,5 см менше .

Нормальними вважають масу тіла і зріст, що не відхиляються в той чи інший бік на понад 10 %. Зниження маси тіла на понад 10 % свідчить про гіпотрофію. Виділяють такі ступені її тяжкості:

I — фактична маса тіла знижена на 11—20 %;

II —на 21—30%;

III — на понад 31 % .

У разі І ступеня гіпотрофії загальний стан задовільний. Дефіцит маси тіла становить 11—20 % , зріст, обвід грудної клітки в нормі. Підшкірна жирова клітковина зменшена, еластичність шкіри знижена. Апетит і сон зазвичай збережені або незначно порушені.

За гіпотрофії II ступеня апетит знижений, дитина неспокійна, плаче, іноді адинамічна, шкіра бліда, суха, з ділянками пігментації, злущування, тургор шкіри знижений. Дитина

часто хворіє.

За III ступеня загальний стан дитини тяжкий. Апетит різко знижений, блювання, зригування. Шкіра суха, блідо-сіра, з крововиливами. М'язи атрофічні, дихання поверхневе, аритмічне, тони серця приглушені, АТ знижений. Дефіцит маси тіла — понад 31 %.

Діти з гіпотрофією І ступеня проходять лікування і реабілітацію в амбулаторних умовах:

• харчування на початковому етапі відповідає віку і масі тіла, поступово енергетична цінність їжі збільшується (із 110—130 ккал на 1 кг маси тіланадобу до 140—180 ккал

на 1 кг маси тіла на добу). Коригується щотижня;

• щоденні прогулянки за температури не нижче ніж - 5 "С;

• масаж, гімнастика (див. мал. З—17);

• ферментні препарати (фестал, мексазе, панзинорм);

• вітамінотерапія (А, група В, РР);

• еубіотики (лактобактерин, біфідумбактерин та ін.).

Дітей з гіпотрофією II—III ступенів госпіталізують.

Диспансерно спостерігають дітей з гіпотрофією І—III ступеня, їх записують відповідно до III, IV, V груп здоров'я. Постійно проводять контроль маси тіла, огляд сімейного лікаря, фельдшер вчить правил харчування дитини на природному і штучному вигодовуванні, правил і термінів уведення підгодовування.

Антенатальна та постнатальна профілактика передбачає зничтоження причин.

Показником ефективності диспансеризації є зменшення ступеня тяжкості гіпотрофії.

Роль фельдшера в профілактиці інфекційних захворювань у дітей.

Профілактика інфекційних захворювань — це система державних, гігієнічних і медичних заходів, спрямованих на запобігання захворюванням.

Профілактика буває неспецифічна (санітарно-гігієничний режим, стимулювання захисних сил організму ) та специфічна (активна, пасивна ). У разі пасивної профілактики дитина отримує імунні сироватки або імуноглобуліни, які містять готові антитіла проти відповідних мікробів і токсинів, що їх виробляють бактерії. Для створення активного імунітету в організм дитини вводять вакцину або анатоксин. Вакцина містить убитих або живих (але ослаблених) збудників хвороби. У відповідь на їхнє введення організм виробляє специфічні антитіла. Анатоксин отримують, знешкоджуючи токсини. При цьому токсин втрачає отруйність, але зберігає здатність викликати імунітет.

Профілактичні щеплення — найважливіший метод запобігання інфекційним захворюванням.

Інфекційну безпеку населенню України гарантує стаття 27 «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» і статті 1 і 12 закону України «Про захист

населення від інфекційних захворювань». Профілактичні щеплення проводять відповідно до наказу МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р. «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості і обігу медичних імунобіологічних препаратів». Наказ включає календар профілактичних щеплень, положення про організації щеплень, перелік медичних протипоказань для проведення щеплень, інструкцію з організації епідеміологічного спостережєння побічних дій імунобіологічних препаратів, порядок їх-

нього зберігання, обліку і транспортування.

Організація профілактичних щеплень

• Профілактичні щеплення проводять у кабінетах для щеплень дільниці сімейної медицини.

• Дозволяється проводити щеплення лише зареєстрованими в Україні вакцинами. Транспортують і зберігають вакцини з дотриманням правил «холодового ланцюжка».

• Проводить щеплення спеціально підготовлена медсестра Відповідає за організацію проведення щеплень головний лікар.

• Семінари з техніки проведення щеплень і проби Манту проводять для медичних сестер не рідше ніж 1 раз на рік зі здачею заліку. Організують семінари територіальні управління охорони здоров'я і санітарно-епідеміологічних станцій.

• Медична сестра усно або письмово запрошує батьків з дітьми на день, призначений для щеплень. Якщо дитина відвідує дитячий заклад, батьків попереджають про щеплення.

• Перед проведенням щеплення дитину оглядає сімейний лікар, відповідно реєструючи це в медичному документі.

• Медичні протипоказання встановлює комісія, створена відповідно до наказу на дільниці сімейної медицини.

• Профілактичні щеплення проводять лише одноразовими шприцами.

• Щеплення проти туберкульозу і туберкулінодіагностику проводять в окремому кабінеті, а якщо його немає, то в інший день.

Основні клінічні симптоми і синдроми інфекційних захворювань у практиці сімейної медицини.

Лихоманка

Лихоманка — це універсальна неспецифічна захисно-пристосувальна реакція організму на різні подразники. Головне значення надають ендогенному пірогену, що діє на центр терморегуляції. Це білок, що продукується переважно макрофагами, моноцитами, нейтрофілами і менше — еозинофілами. Ендогенний піроген діє на центр терморегуляції через біологічно активні речовини (простагландини, біогенні аміни та ін.).До стимулювальних чинників ендогенного пірогену належать бактерії, віруси, антигени, токсини, імунні комплекси, сенсибілізовані Т-лімфоцити, деякі види пухлин (рак, лімфогранулематоз, лейкоз, лімфоми та ін.).

Захисно-пристосувальний характер лихоманки зводиться до мобілізації організму проти патогенного агента. Підвищення температури тіла активізує фагоцитоз, продукування антитіл мобілізує лейкоцити; вироблення інтерферону, стероїдних гормонів погіршує умови життєдіяльності патогенної флори. Тому зниження підвищеної температури тіла при багатьох станах недоцільне.

Температура тіла для кожної людини є величиною більшменш постійною. У нормі в пахвовій ямці в дорослих вона становить 36,5—37,0 °С, у дітей залежно від віку — на 0,5 °С вище.

Лихоманки бувають:

за рівнем підвищення температури:

-субфебрильна (37—38 °С, у дітей — 37,2—38 °С);

-помірна (38,1—39 °С);

-висока (39,1—40 °С);

-дуже висока (40,1—41 °С);

-гіперпіретична (понад 41 °С);

за характером температурної кривої:

-постійна— добові коливання температури не перевищують 1 °С. Така лихоманка спостерігається при ревматизмі, пневмонії;

-ремітивна лихоманка характеризується повторними періодами ослаблення, добові коливання температури понад 1 °С. Часто трапляється при вогнищевій пневмонії, туберкульозі, черевному тифі, гнійних захворюваннях;

- переміжна— у межах доби чергуються періоди нормальної і підвищеної температури тіла;

-виснажлива, або гектична— добові коливання температури тіла — 2—4 °С, падіння до норми і нижче, часто супроводжується виснажливим потінням. Зуст-

річається при тяжкій формі туберкульозу, сепсисі, інфекційному ендокардиті;

- неправильна лихоманка— схожа на виснажливу, але температура тіла в ранкові години вища від вечірньої (сепсис, бруцельоз, системний червоний вовчак);

• поворотна лихоманка— характеризується чергуванням періодів лихоманки і нормальної температури (поворотний тиф, малярія);

• хвилеподібна лихоманка— періоди підвищення і зниження температури тіла (лімфогранулематоз, бруцельоз).

Лихоманка характеризується не лише підвищенням температури, а і почастішанням пульсу, дихання, зниженням апетиту.