Неотложная помощи при гипертензивном кризе I типа ¨ Усадить больного;
¨ Горчичник на затылочную область
¨ Нифедипин 10 мг под язык, повторить через 30 минут;
¨ Клофелин 0,15 мг под язык, повторить через 1 ч.
Усадить больного
Нифедипин 10 мг под язык, через 30 минут повторить (или клофелин 0,15 мг под язык, повторить через 1 ч)
Дибазол 1% 4-6 мл в/в
Кровопускание
При отсутствии эффекта вызвать семейного врача
По назначению семейного врача
Анаприлин 20-40 мл внутрь или под язык при тахикардии
Клофелин 0,1 мг в/м или в/в
Пентамин 50 мг в/в капельно под контролем АД на другой руке (гипотензивный эффект трудно управляем, поэтому применять осторожно!)
Диазепам (реланиум) 5-10 мг внутрь, в/м или в/в при выраженном эмоциональном возбуждении
При отсутствии эффекта транспортировка в терапевтическое отделение
Неотложная помощь при гипертензивном кризе II типа
Ø Усадить больного;
Ø Горчичник на затылочную область;
Ø Нифедипин 10 мг под язык, повторить через 30 минут;
Ø Клофелин 0,15 мг под язык, повторить через 1 ч;
Кровопускание
Фуросемид 40-80 мг внутрь и нифедипин 10 мг под язык
Фуросемид 20-40 мг в/в
При неэффективности вызвать семейного врача
· По назначению семейного врача
Фуросемид 40-80 мг внутрь и нифедипин 10 мг под язык
Фуросемид 20-40 мг в/в
Нитроглицерин 10 мг в 100 мл изотонического раствора в/в капельно
Пентамин 50 мг в/в капельно (под контролем АД на другой руке, т.к. гипотензивный эффект трудно прогнозируем!)
При неэффективности госпитализация в терапевтическое отделение
Неотложная помощь при судорожном варианте гипертонического криза
Ø Если в сознании – усадить, без сознания – уложить, приподняв головной конец кровати;
Ø Следить за дыханием (возможно западение языка!);
Ø Срочно вызвать бригаду скорой помощи, сообщить семейному врачу
- По назначению семейного врача
o Реланиум 10-20 мг в/в медленно;
o Магния сульфат10 мл 25% раствора в/в капельно или очень медленно в/в струйно;
o Фуросемид 40-80 мг в/в медленно
Участь фельдшера в профілактиці артеріальних гіпертензій.
Первинна профілактика спрямована на зменшення дії чинників ризику гіпертонічної хвороби: раціональне харчування, зниження маси тіла, обмеження споживання солі, нормалізація праці і відпочинку, зменшення дії стресових чинників. Фельдшер
повинен знати, що серед причин, які призвели до гіпертонічної хвороби, зазначають такі:
ü незадоволеність сімейними стосунками — 62—80 % пацієнтів,
ü стосунками на роботі — 58—70 %,
ü відсутність готовності до психологічної перебудови —58—65 % .
Вторинна профілактика спрямована на запобігання прогресуванню захворювання і виникненню ускладнень.
Лікування потрібно починати на ранніх стадіях захворювання і проводити його постійно.
ü Неускладнену гіпертонічну хворобу І—II стадії лікують амбулаторно.
ü З появою ускладнень, що загрожують життю, хворих госпіталізують у цілодобовий стаціонар.
ü Для запобігання виникненню кризів доцільно проводити лікування в умовах денного стаціонару.
ü Санаторно-курортне лікування протипоказане хворим з III стадією, що перенесли інфаркт, інсульт, мають недостатність кровообігу ІІБ — III стадії, з порушеннями ритму серцевої діяльності.
Диспансерне спостерігання хворих здійснює лікар сімейної медицини. Частота обстеження — 2—4 рази на рік залежно від тяжкості перебігу захворювання. Огляд кардіолога, невропатолога, окуліста — не рідше ніж 1 раз на рік, ендокринолога,
уролога — за показаннями. Фельдшер стежить за своєчасністю обстеження диспансерних хворих і контролює виконання ними призначень. Ефективність профілактики оцінюють за показниками тимчасової непрацездатності, зниженням рівня первинного виходу на інвалідність, зменшенням кількості інсультів, інфарктів, раптової смерті, збільшенням кількості хворих з контрольованим АТ (< 160/90 мм рт. ст.).
Суглобовий синдром
Згідно з даними Великобританії, за поширеністю серед населення захворювання опорно-рухового апарату, м'язової системи і сполучної тканини посідають четверте місце (152,1 на 1 тис. населення). За даними первинної медико-санітарної допомоги в Нідерландах, захворювання опорно-рухового апарату посідають друге місце після захворювань дихальної системи, частота звертання становить 324,4 на 1 тис. населення.
Найчастіші причини появи суглобового синдрому:
• ревматоїдний артрит;
• ревматизм;
• деформівний остеоартроз;
• захворювання крові (гемофілія, геморагійні васкуліти);
• інфекційні захворювання (гепатит, бруцельоз, скарлати-
на, дизентерія, гонорея тощо);
• синдром хронічної втоми.
Суглобовий синдром може виявлятися такими симптомами:
• біль;
• скутість;
• припухлість і деформація суглоба;
• почервоніння шкіри;
• підвищення температури шкіри над суглобом;
• атрофія м'язів;
• болючість під час пальпації суглоба;
• порушення активних і пасивних рухів;
• крепітація.
Оцінюючи зміни в суглобі, ми застосовуємо такі терміни:
ü артралгія — біль у суглобі без об'єктивних ознак зміни
ü суглоба;
ü артрит — біль поєднується з іншими ознаками запалення
ü (набряклість, гіперемія, підвищення температури тіла над суг-
ü лобом);
ü моноартрит — артрит 1—3 суглобів;
ü поліартрит — ураження понад 3 суглобів;
ü артроз — дегенеративне ураження хряща.
Ревматоїдний артрит.
РА уражує до 1,5 % дорослого населення, жінок — у 2—3 рази частіше. Первинна захворюваність ЮРА серед дітей коливається в значних межах, становлячи від 6 до 19 випадків на 100 000 дитячого населення.
Скарги дітей на біль у суглобах є дуже частими. Близько 5-10% дітей шкільного віку висловлюють скарги з цього приводу. Проте в більшості випадків дитина не має ревматичного захворювання. Це так звані «болі росту», які спостерігаються у малих дітей і найчастіше проявляються болями у колінних суглобах. «Болі росту» можуть бути досить сильними і тривати довго – місяцями, тижнями, роками. Ці болі не є ознакою пошкоджень суглобів і минають без наслідків. Ювенільний ревматоїдний артрит (ЮРА) -
хронічне аутоімунне запальне захворювання сполучної тканини з переважним ураженням суглобів по типу ерозивно-деструктивного прогресуючого поліартриту і відноситься до мультифакторіальних полігенно успадкованих захворювань, в розвитку яких мають місце інфекційні, зовнішні і спадкові фактори, в т.ч. імуногенетичні.
Етіологія. Нині обговорюється мультифакторна етіологія РА, згідно з якою захворювання може розвинутися під впливом спадковості (у родинах, хворих на РА, повторюються ви-
падки РА і подібних захворювань). З чинників довкілля ймовірна роль інфекції (стрептококи, мікоплазми, ретровіруси), важка фізична праця, несприятливі умови життя, розпад родини
Симптоми
Ревматоїдний артрит може початися з будь-якого суглоба, але частіше за все починається з дрібних суглобів на пальцях, руках і зап'ястях. Зазвичай ураження суглобів симетрично, тобто якщо болить суглоб на правій руці, значить повинен захворіти той же суглоб на лівій. Чим більше суглобів уражено, тим більш просунута стадія хвороби.
Інші часті симптоми:
· Втома
· Ранкова скутість. Звичайно чим довше триває скутість, тим активніше захворювання.
· Слабкість
· Схожі на грип симптоми, включаючи невисокий жар.
· Болі при тривалому сидінні
· Спалахи активності захворювання супроводжуються ремісією.
· М'язові болі
· Втрата апетиту, депресія, втрата ваги, анемія, холодні та/або спітнілі долоні і ступні
· Порушення залоз у районі очей і рота, що викликає недостатнє вироблення сліз і слини.
Діагностика
ü Поява ревматоїдного фактора в крові
ü Рентгенологічні стадії ревматоїдного артриту
I. Навколосуглобовий остеопороз.
II. Остеопороз + звуження суглобової щілини (можуть бути
поодинокі ерозії).
III. Остеопороз, множинні узури, значне звуження суглобо-
вої щілини.
IV. Те саме + кісткові анкілози
Роль фельдшерау профілактиці РА. Первинну профілактику не розроблено.Вторинна профілактика спрямована на профілактику загострень і уповільнення прогресування РА, для чого призначають систематичну комплексну терапію. При загостренні пацієнт отримує стаціонарне лікування, що підтримується терапією в амбулаторних умовах, і реабілітацію в умовах санаторно-курортного лікування.
Фельдшер повинен дати рекомендації хворому, який виписався зі стаціонару, і контролювати їхнє виконання, навчити пацієнта накладати компрес на суглоб.
Після виписування зі стаціонару пацієнт повинен виконувати такі рекомендації:
ü диспансерно спостерігатися у лікаря-ревматолога або сімейного лікаря, відвідуючи його 3—4 рази на рік;
ü диференційовано вирішити питання про продовження
професійної діяльності, за потреби — переводитися на легшу
роботу або пройти медико-соціальну експертну комісію для ви-
рішення питання про рівень втрати працездатності (група ін-
валідності);
ü продовжувати вживати нестероїдні протизапальні пре-
парати у дозах, рекомендованих лікарем, збільшуючи їх в осінньо-весняний
час лише за узгодженням з лікарем;
ü щодня протягом 15—З0 хв робити ранкову гімнастику і лікувальну фізкультуру за спеціальним комплексом, установленим методистом ЛФК. Комплекс визначають диференційовано, залежно від захворювання;
ü двічі на рік за призначенням лікаря-ревматолога проводити курси масажу;
ü двічі на рік за призначенням лікаря (за показаннями) отримувати фізіотерапевтичні процедури;
ü за наявності вогнищ хронічної інфекції проводити їхнє лікування, відвідуючи фахівців ЛОР, стоматолога, гінеколога та ін.
За показаннями щорічно слід проводити санаторно-курортне лікування.
Ревматична хвороба.
Ревматичне ураження суглобів
У типових випадках первинна ревматична атака розвивається раптово через 1—2 тиж після перенесеної гострої носоглоткової інфекції. Супроводжується підвищенням температури тіла до 38 °С і міграцією артриту. Розвиток ревматизму за типом гострої ревматичної лихоманки також характерний для школярів середніх класів і новобранців. Серед дітей старших класів ревматизм часто починається поволі з субфебрилітету,
болю у колінних суглобах, їхньої припухлості. Рідко ревматизм починається з поліартралгій. Тривалість поліартриту — 1—5 тиж, зникає безслідно. Для установлення діагнозу "Ревматизм" використовують
критерії Джонсона (1944), модифіковані Американською кардіологічною асоціацією (1992) і рекомендовані ВООЗ. До великих критеріїв належать: кардит, поліартрит, хорея, кільцеподібна еритема, підшкірні вузлики. До малих критеріїв належать: лихоманка, артралгії, попередні епізоди ревматичної лихоманки, зміни в результатах додаткових методів дослідження (лейкоцитоз, збільшення ШОЕ, позитивні ревматичні проби, зміни на ЕКГ та ін.). Наявність двох великих або одного великого і двох малих критеріїв засвідчує високу ймовірність ревматичної лихоманки.
У дітей ревматизм має тяжчий перебіг і найчастіше призводить до розвитку клапанних вад серця. Первинне захворювання в осіб віком 25 років і більше перебігає сприятливіше і вади зазвичай не формуються. Найчастіше він розвивається не пізніше 3 років від появи перших ознак ураження клапанів (шуми над верхівкою серця, розширення меж серця). Якщо вада не сформувалася за цей термін, імовірність формування нової вади незначна,. Лікування і профілактика. У разі вираженого кардиту —госпіталізація, потім амбулаторне доліковування і реабілітація в місцевому ревматологічному санаторії (дітей краще
направляти в санаторій після виписування зі стаціонару). Поліклінічний етап реабілітації хворих на ревматизм здійснюється на дільниці сімейної медицини).
Усі хворі на ревматизм перебувають на диспансерному обліку, за потреби їх консультує ревматолог.
При виникненні гострого стрептококового тонзиліту і фарингіту в молодих людей з чинником ризику (обтяжлива спадковість, соціальне неблагополуччя) необхідний 5денний курс бензилпеніциліну по 1,2 млн ОД на добу з подальшою ін'єкцією біциліну-5.
Вторинну профілактику спрямовано на запобігання загостренням ревматизму. Її проводять бензатинпеніциліном О —по 1,2 млн ОД або біциліном-5 — 1,5 млн ОД 1 раз на місяць протягом 5 років. При алергії на пеніцилін можна використати еритроміцин
(250 мг 2 рази на день через рот), сульфадіамін (сульфоксазол) до 1 г на день. При повторній лихоманці замість пеніциліну можна використати амоксицилін у добових дозах 1—1,5 г (для осіб віком понад 12 років), тривалість курсу — 10 діб. Кращий порівняно з біциліном-5 ефект дає бензатинбензилпеніцилін (екстенцилін) — 2,4 млн ОД внутрішньом'язово 1 раз на 3 тиж.
Нині обговорюється питання про створення вакцини для профілактики первинної гострої ревматичної лихоманки в осіб, схильних до захворювання.
Ефективність первинної профілактики оцінюється за зменшенням захворюваності на ревматизм на дільниці, ефективність вторинної профілактики — за зниженням показників
тимчасової непрацездатності, кількістю рецидивів, відсутніс-тю формування нових вад тощо.
Деформівний остеоартроз.
|