Значення і зміст місцевих бюджетів

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Значення і зміст місцевих бюджетів

Місцеві бюджети займають одне з центральних місць в економічній системі кожної держави, в них зосереджується значна частина державних фінансових ресурсів. Місцеві бюджети є також найбільш чисельною ланкою бюджетної системи країни, вони відіграють важливу роль у перерозподілі валового національного продукту, фінансуванні державних видатків, перш за все, соціальної спрямованості.

Місцеві бюджети здійснюють безпосередній вплив на задоволення різноманітних потреб населення, стан та якість надання державних послуг. Видатки місцевих найбільш яскраво віддзеркалюються їх значення у функціонуванні місцевого господарства, утриманні об’єктів соціально-культурного призначення, проведенні інвестиційної політики, здійснення соціального захисту населення, охороні навколишнього середовища.

Стосовно визначення поняття “місцеві бюджети” в економічній літературі немає єдиної точки зору.

В перші роки організації бюджетної системи місцеві бюджети розглядалися як сукупність завдань, доручених місцевим органам, і сукупність коштів, якими вони володіють для їх задоволення.

Деякі вчені за основу визначення місцевих бюджетів приймають територіальний принцип, розглядаючи їх як бюджети окремих адміністративно-територіальних одиниць. Ряд економістів характеризують місцеві бюджети як економічні відносини. Наприклад, І.Н. Ходорович характеризує місцеві бюджети як “сукупність економічних відносин, що забезпечують фінансову базу місцевих Рад щодо розвитку і утримання головним чином галузей господарства, які безпосередньо спеціалізуються на підвищення добробуту населення” [52, ст. 123].

В офіційних документах, зокрема в Бюджетному Кодексі України дається таке визначення бюджету: “Бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду” [2].

Місцеві бюджети - складна і важлива економічна категорія. Питання їх побудови, ефективного функціонування у фінансовому механізмі держави постійно привертають увагу наукових і практичних кіл.

Сучасне розуміння терміну “бюджет” сформувалось на основі численних досліджень вчених-економістів в галузі державних і муніципальних фінансів. Як грошова, розподільча, суспільно-економічна й правова категорії бюджет сформувався у середині ХІХ століття внаслідок бурхливого розвитку капіталізму.

Ø Кириленко О.П. визначає, що бюджет – “щорічна відомість сформованих доходів і здійснених видатків” [15, С.1-3].

Ø Ходський Л.В. бюджетом називає „розпис державних доходів і видатків на визначений період часу, який розглядається державними установами і затверджується верховною владою” [22, С.459].

Відомий український вчений М. Мітіліно визначив основні вимоги до бюджету:

1. бюджет повинен бути єдиним;

2. прилюдним;

3. універсальним;

4. спеціальним – тобто всі доходи та видатки повинні бути представлені якомога детальніше за видами;

5. збалансованим;

6. терміновим;

7. бюджет може бути брутто і нетто;

8. групування доходів і видатків повинно здійснюватися за міністерським і предметним принципами;

9. бюджет повинен мати консолідовану й перемінну частини [12, С. 279].

Більшість вказаних принципів стали класичними і відображені в Бюджетних кодексах зарубіжних країн.

Принципи бюджетного устрою визначені статтею 7 Бюджетного кодексу відповідно до вимог статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Суть і зміст засад побудови зведеного бюджету в Україні характеризуються наступними принципами:

Єдність забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдиним порядком виконання бюджетів та ведення бюджетного обліку й звітності.

1. Збалансованість. Повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету за відповідний період.

2. Самостійність забезпечується закріпленням за місцевим самовряду-ванням відповідних доходів; правом місцевих органів визначати напрями використання власних, закріплених, регульованих доходів; правом місцевих рад незалежно одна від одної розглядати та затверджувати місцеві бюджети.

3. Повнота означає включення до складу бюджетів всіх надходжень та видатків, передбачених нормативно-правовими документами і відображення у звіті про виконання бюджету кінцевих касових операцій за розрахунками Державного казначейства.

4. Обґрунтованість. Бюджет формується на основі реальних макропоказ-ників економічного й соціального розвитку та розрахунків доходів і видатків за встановленими правилами й методиками

5. Ефективність. Досягнення усіма учасниками бюджетного процесу постав-лених завдань при мінімальному залученні бюджетних коштів.

6. Субсидіарність передбачає розподіл видатків між ланками бюджетної системи на засадах максимального наближення суспільних послуг до їх безпосередніх споживачів.

7. Цільове використання коштів полягає у використані бюджетних асигнувань лише на цілі, визначені бюджетними призначеннями та закріплені бюджетним розписом.

8. Справедливість та неупередженість розподілу суспільного багатства між галузями соціальної сфери, громадянами країни, територіями через бюджетну систему.

9. Публічність і прозорість. Прийняття через парламент закону “Про державний бюджет”, затвердження звіту про його виконання; прийняття рішень місцевих органів влади щодо місцевих бюджетів; висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів та звітів про їх виконання

10. Відповідальність кожного учасника бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Інститут самостійних місцевих бюджетів є найважливішою ланкою місцевого фінансового господарства. Законом України „Про бюджетну систему України” (1995р.) самостійність бюджетів розглядалась лише як один з принципів бюджетного устрою, а Бюджетним кодексом вже чітко встановлені критерії розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, визначено перелік закріплених податків і неподаткових надходжень за різними рівнями бюджетної системи, регламентовано повноваження місцевих органів влади та управління в процесі складання, розгляду, затвердження, виконання місцевих бюджетів, складання звітності про їх виконання та затвердження звітних матеріалів. З іншого боку, широка система прав суттєво обмежена рішеннями вищестоящих ланок бюджетів щодо обсягів міжбюджетних трансфертів, частим переглядом податкового законодавства, зміни до якого відображаються в законі про Державний бюджет України на поточний рік, переорієнтацією бюджетних видаткових програм.

Самостійність місцевих бюджетів, згідно з Декларацією про принципи місцевого самоврядування в державах-учасницях Співдружності, проголошеною 29.10.1994р., гарантується:

Ø наявністю власних бюджетних доходів і достатнім рівнем закріплених доходів;

Ø правом органів місцевого самоврядування визначити напрями викорис-тання бюджетних коштів;

Ø забороною на вилучення вільних залишків коштів місцевого бюджету;

Ø відшкодуванням збитків, нанесених державними органами і органами місцевого самоврядування іншого рівня;

Ø стабільністю економічного законодавства.

Сутність місцевих бюджетів необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження органів місцевого самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складається між місцевим та державним бюджетами, а також всередині сукупності місцевих бюджетів.

За формою вираження місцеві бюджети – фінансові плани територій, що формуються та затверджуються представницькою владою в межах чинної бюджетної компетенції. Бюджетний процес на місцевому рівні управління охоплює процедуру балансових розрахунків дохідної й видаткової частин місцевих бюджетів із застосуванням певних критеріїв фінансового вирівнювання.

Місцеві бюджети за економічним і соціальним змістом є важливою фінансовою категорією, основу якої становить система розподільчих відносин, яка виникає:

Ø між місцевими бюджетами й суб’єктами господарської діяльності, що функціонують на території, підвідомчій місцевому самоврядуванню;

Ø між локальними бюджетами і населенням даної території з приводу мобілізації та використання бюджетних надходжень;

Ø між територіальними бюджетами різних рівнів у процесі перерозподілу фінансових ресурсів;

Ø між місцевими та державним бюджетами при отриманні прямих бюджетних трансфертів чи вилученні коштів.

Вказані відносини матеріалізуються у вигляді грошового фонду територіальних колективів, який має бути достатнім для належного фінансування місцевого господарства, утримання об’єктів соціально-культурного призначення, проведення інвестиційної політики, здійснення соціального захисту населення, охорони навколишнього природного середовища.

Згідно Бюджетного кодексу (статті 5) до складу місцевих віднесені бюджети Автономної Республіки Крим, областей, районів, районів у містах, місцевого самоврядування. Останні включають бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань. Сучасна структура бюджетної системи України на місцевому рівні управління наведена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Таблиця 1.1. Система місцевих бюджетів України.

Демократизація всіх сфер суспільного розвитку обумовлює надання більшої самостійності органам місцевої влади й управління в процесі прийняття бюджетних рішень щодо формування джерел доходів та їх подальшому використанні. Цього також потребує проект адміністративної реформи. Суть реформи з позиції фінансового потенціалу територіального колективу є закріплення та передача у сферу власної компетенції необхідних джерел доходів місцевих бюджетів, насамперед найбільшої їх складової – податків.

Чітке законодавче закріплення джерел доходів місцевих бюджетів не вирішило проблеми їх наповнюваності. Зазначена проблема залишається невирішеною і в умовах вертикального перерозподілу бюджетного потенціалу через систему трансферних платежів.

Наповнюваність місцевих бюджетів значною мірою залежить від фіскально-економічної політики уряду в галузі місцевого оподаткування. Перелік місцевих податків і зборів повинен охоплювати всі сфери громадсько-господарського життя територіальної громади, а обсяг надходжень до місцевих бюджетів забезпечувати повне і вичерпне фінансування, принаймні, всіх видатків місцевого характеру, які не враховуються при обчисленні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для виконання органами місцевого самоврядування делегованих та власних повноважень, а також для забезпечення населення соціальними послугами не нижче рівня мінімальних соціальних гарантій. Якщо місцеві бюджети не можуть бути збалансовані з урахуванням цих умов, держава забезпечує їх збалансування шляхом передачі коштів у вигляді між бюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).

Ми дійшли висновку, що основними складовими поняття самостійності місцевих бюджетів, як найважливішої ланки місцевих фінансів, є:

Ø не включення місцевих бюджетів до державного та інших бюджетів;

Ø наявність власних та закріплених джерел доходів місцевих бюджетів;

Ø право самостійно визначати напрямки використання бюджетних коштів;

Ø право самостійного використання вільних бюджетних коштів, а також законодавчого обмеження можливості їх вилучення;

Ø компенсація державою додаткових видатків органів місцевого самовряду-вання, які виникають унаслідок рішень, що ухвалюють органи державної влади.