Видатки міського бюджету міста Львова за 2009-2012 роки за програмно-цільовим методом

Програмно-цільовий метод складання бюджету успішно використовується у багатьох європейських країнах. Він допомагає зміцнити та підвищити ефективність бюджетного процесу. Програмно-цільовий метод повинен бути особливо корисним для України у наступних роках, тому що дозволить державі зосереджувати увагу на найбільш важливих пріоритетах при розподілі фінансових ресурсів. Повне впровадження цього підходу вимагатиме кілька років, оскільки міністерствам необхідно буде певний час для того, щоб розробити та вдосконалити їхні цілі, завдання та показники ефективності. Крім того, програмно-цільовий метод дозволить перейти від існуючої практики зосередження уваги на економічних категоріях (таких як зарплати) до зосередження на цілях, на які розпорядники коштів вимагають фінансування. Цей підхід також допоможе міністерствам, Уряду, а також Верховній Раді встановлювати пріоритети та приймати рішення щодо розподілу ресурсів.

Згідно з пунктами 3.1.1 та 3.1.3 Заходів щодо забезпечення виконання завдань, передбачених Посланням Президента України до Верховної Ради України, Програмою діяльності Кабінету Міністрів України та спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2000р. № 747, визначено завдання щодо застосування принципів середньострокового планування при формуванні державного бюджету та створення передумов для програмно-цільового планування (включаючи розроблення трирічних податково-бюджетних прогнозів та структури програмної класифікації видатків державного бюджету), тобто запровадження програмного підходу в бюджетному процесі України. Це, насамперед, поліпшить прозорість і обґрунтованість бюджету щодо конкретних напрямів видатків, підвищить ефективність діяльності розпорядників бюджетних коштів у досягненні цілей, поставлених перед ними на черговий бюджетний рік, а також посилить зв’язок між завданнями розпорядників коштів та бюджетним фінансуванням.

Далі приведено головні терміни та концепції програмно-цільового методу. Бюджетна програма – систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної (спільної) мети, завдання, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів у відповідності до покладених на нього функцій.

Згідно з міжнародною методологією та практикою зарубіжних країн система планування бюджету на підставі програм – це система прийняття рішень щодо розробки, аналізу, впровадження програм та розподілу ресурсів. Вона включає такі три основні етапи:

1. Стратегічне планування – визначення та прогнозування довго- та середньострокових цілей, для досягнення яких необхідно направити діяльність органів влади, та розробку стратегії заходів та механізмів їх реалізації. Обов’язковим елементом зазначеного етапу є відбір переліку відповідних напрямків і завдань, виходячи з фінансових можливостей. Це в основному визначається у вигляді програмних і прогнозних документів органів влади. В Україні до таких програмних і прогнозних документів Уряду мають належати Програма діяльності Кабінету Міністрів України, Державна програма економічного та соціального розвитку на середньостроковий період

2. Формування програм– розробка, аналіз і відбір програм, які необхідно реалізувати головним розпорядникам бюджетних коштів для досягнення цілей, визначених на етапі стратегічного планування в програмних і прогнозних документах. На цьому етапі головні розпорядники розробляють програми, які вони повинні реалізовувати відповідно до програмних і прогнозних документів Уряду, визначають чіткі цілі, конкретні завдання та строки щодо їх реалізації (однорічні або багаторічні програми). Тобто, кожне міністерство, інший орган виконавчої влади повинні мати проект чіткого плану своєї діяльності на короткостроковий (1 рік) та середньостроковий (від 3 до 5 років) періоди, який складається з окремих програм

3. Складання бюджету– визначення та аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програм і, відповідно, досягнення поставлених цілей, та оцінка очікуваних результатів. На цьому етапі головний розпорядник коштів на підставі плану своєї діяльності на коротко- та середньостроковий періоди більш чітко розподіляє людські, матеріальні та інші ресурси, необхідні для виконання певної програми, обраховує їх вартісну оцінку, і приводить у відповідність до можливостей бюджету. У результаті подається бюджетний запит Міністерству фінансів для включення відповідної програми до бюджету. При цьому, обсяг видатків на відповідну бюджетну програму визначається виходячи з результатів роботи головного розпорядника у минулих та поточному роках, оцінки плану його діяльності на коротко- та середньостроковий періоди щодо відповідності програмним та прогнозним документам Уряду, очікуваних результатів реалізації програми на плановий та наступні роки, та граничного обсягу видатків головного розпорядника, доведеного Мінфіном.

Одна бюджетна програма може виконуватися лише одним головним розпорядником коштів і, відповідно, не мати аналогів. При цьому, видатки державного бюджету на реалізацію державних цільових програм, які мають багатогалузевий характер або передбачають виконання декількома центральними органами виконавчої влади ( наприклад, Національна програма „Діти України”), можуть передбачатися для кожного головного розпорядника – одного з виконавців державної цільової програми як напрям діяльності в межах його повної бюджетної програми, або як окрема його бюджетна програма, і призначатися на ту частину заходів державної цільової програми, яку безпосередньо повинен здійснювати такий головний розпорядник. Разом з тим, бюджетні програми можуть бути співставними між собою за окремими ознаками (за належністю до одного розпорядника, одного підрозділу функціональної класифікації, а також за напрямами діяльності, тощо). Наприклад, можливо порівнювати обсяги видатків на програми підвищення кваліфікації у різних міністерствах та їх результативність.

Бюджетна програма за своїм змістом має відноситися до одного розділу функціональної класифікації, проте на відміну від функції, яка є загальною категорією, що визначає певний напрямок діяльності держави, бюджетна програма повинна мати чітко визначені мету і завдання окремого головного розпорядника і давати можливість розробити показники виміру очікуваного результату в процесі її реалізації. При цьому, сама назва бюджетної програми повинна вміщувати основну суть напрямів витрачання бюджетних коштів. Наприклад, програма „Підготовка кадрів для агропромислового комплексу у вищих навчальних закладах” відноситься до однієї функції „Освіта” та під функції „Вища освіта”, а її назва розкриває основний зміст заходу (програми).

Під час визначення бюджетної програми необхідно чітко усвідомлювати, насамперед, головним розпорядником, яким чином вимірювати результати реалізації такої програми. Наприклад, це може бути кількість (обсяг) кінцевого продукту або послуг. У той же час, мета програми може бути надто складна та не піддаватися кількісному визначенню. У такому випадку під „результатом” можна розуміти:

Ø можливість ефективно виконувати свої функції;

Ø безпосередній продукт (товари або послуги);

Ø корисність для суспільства або окремих категорій населення (молоді, пенсіонерів, тощо) від отримання кінцевого продукту;

Ø кількість або вид категорії населення – одержувачів кінцевого продукту;

Ø зміни, до яких може привести реалізація бюджетної програми.

Перевагами програмно-цільового методу є:

1. Дає чітке розуміння державним органам та громадськості, на що витрачаються бюджетні кошти;

2. Забезпечує прозорість бюджету та дає можливість за наслідками виконання бюджету оцінити, чи досягнуті поставлені на етапі планування цілі і чи виконані завдання;

3. Вимагає більшої дисципліни бюджетного процесу, оскільки встановлює конкретні показники результативності та відповідні показники видатків, і тим самим важче використати ці кошти на цілі, які відрізняються від початково визначених цілей.

4. Упорядковує організацію діяльності головного розпорядника щодо формування і виконання своїх „бюджетів” шляхом чіткого розмежування відповідальності між відповідальними виконавцями у його системі за реалізацію кожної бюджетної програми, а також підвищує відповідальність головного розпорядника (як органу державної влади) в цілому за дотримання відповідності всіх своїх бюджетних програм встановленій меті його діяльності, їх фінансове забезпечення та поліпшує управління бюджетними програмами;

5. Сприяє підвищенню ефективності розподілу і використання бюджетних коштів,забезпеченню пріоритетних напрямків і визначенню доцільності окремих видатків бюджету виходячи з більшої обізнаності та інформованості щодо конкретної бюджетної програми;

6. Дає можливістьпереглянути функціональну класифікацію видатків бюджету для приведення її до міжнародних стандартівта застосування виключно з метою складання зведених бюджетів, порівняння з бюджетами інших країн та для макроекономічного аналізу.

Відповідно до ухвал Львівської міської ради від 05.07.2011 року №993 “Про основні напрямки бюджетної політики міста Львова на 2012 рік (Бюджетна резолюція)” та від 10.01.2012 року №1496 “Про міський бюджет м. Львова на 2012 рік” міська рада ухвалила:

1. Затвердити видатки міського бюджету м. Львова на 2013 рік за програмно-цільовим методом (згідно додатку В, Ж, З, К, Л, М, Н).