Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Синтетична аксіологія М. Шелера

Багато з недоліків класичного феноменологічного підходу до проблеми цінностей були подолані Максом Шелером– видатним мислителем-аксіологом XX століття. Його погляд на проблему цінностей можна назвати синтетичниму найглибшому розумінні цього слова, тому що йому вдалося досить тонко переосмислити результати не тільки феноменологічного, але також і платонічного, і неокантіанського, і навіть натуралістичного підходів. Спадщина Шелера настільки багатогранна і ємка, що ми обмежимося лише перерахуванням його найбільш принципових результатів.

По-перше, розвиваючи свою матеріальну етику цінностей, Шелер протиставляє її кантівському раціоналізму та формалізму. Він переконливо показує величезну роль, яку відіграють серце і моральна інтуїція в ціннісному існуванні особистості, причому «у серця в його власній сфері є строгий аналог логіки, аж ніяк запозичений ним з логіки розсудку»2. На думку Шелера, в житті духу є свій жорсткий порядок переваг і відштовхувань – той самий августинівський ordo amoris (порядок любові), який містить у собі внутрішні критерії оцінки і морального вибору. На відміну від обивателя, у житті мудреця та морально чуйної людини немає місця хаосу емоцій і сліпому клубку почуттів. Цілком навпаки – у їхньому ціннісному світі панують логіка і надраціональний порядок, який задається внутрішнім самоаналізом, творчою емпатією, знанням ієрархічно вищого початку і вольовим устремлінням до нього. Тут важливий момент внутрішніх духовних нагромаджень, хоча не можна заперечувати і величезної ролі вроджених ціннісних настанов особистості3.

По-друге, підкреслюючи роль вільного первня у ціннісній свідомості та поведінці, Шелер визнає об'єктивно існуюче та ієрахічно влаштоване царство цінностей, де особистість вільно здійснює акти «розумної надання переваги одним цінностям і достоїнствам і нехтування іншими»4. При цьому Шелер відокремлює носіїв цінності (які можуть бути і речами, і особистостями,



 

1 У чому неодноразово дорікали вже і самого Гусерля.

2 Шелер М. Избранные произведения. М., 1994. С. 359.

3 Проблему вродженого універсального порядку любові і ненависті Шелер вирішує послідовно теїстично, поєднуючи його з божественним ціннісним порядком у світі, де людина-макрокосм є відображенням божественного макрокосму (Там же. С. 352-353). Однак характер конкретних життєвих переваг конкретної людини в актах любові й ненависті він схильний пояснити цілком натуралістично - в дусі біологічної вродженості (Там же. С. 375-376).

4 Там же. С. 358.


і людськими якостями) від ціннісних модальностей, що саме конституюють загальне царство цінностей і являють собою універсальні «смислові матриці» ціннісних актів (прекрасне – потворне; приємне – неприємне; справедливе – несправедливе т.д.), які (у цілком феноменологічному ключі. – Прим. авт.) «утворюють матеріальне a priori у власному розумінні слова, і на нього спрямоване наше розуміння цінностей, а також засноване на розумінні надання переваги»'.

По-третє, Шелер всебічно, як ніхто до нього, проаналізував ієрархічні взаємини всередині ціннісних модальностей - опозиції (позитивне - негативне) і переваги (вище - нижче). Відповідно людина завжди змушена здійснювати жорсткий ціннісний вибір між позитивними і негативним ціннісними полюсами і здійснювати стратифікацію позитивних цінностей. Шелеру належить також цікаве обґрунтування того, чому в сфері ціннісного вибору є смисл надавати перевагу високому перед низьким, а духовному – перед матеріальним. Про це ми ще докладно поговоримо на наступних сторінках.

По-четверте, німецький аксіолог ніколи не виключав впливу на ціннісну сферу буття людини ні біологічних (про що ми вже говорили вище), ні соціальних детермінант, хоча, можливо, і не приділив їх аналізу достатньої уваги. Втім, несподівана і рання смерть обірвала його творчу еволюцію від сугубо феноменологічної орієнтації (в якій, утім, завжди був сильний елемент самостійності) убік більш реалістичних філософських поглядів, що чітко проглядається в його незакінченому «Місці людини в Космосі». До речі, Шелер був одним із найулюбленіших у Росії західних філософів, а з С.Л.Франком його пов'язували дружні узи. Можна припустити, що інтерес до його творчості буде неухильно наростати. В останній чверті XX століття відбувся ренесанс іншого видатного і незаслужено залишеного в тіні мислителя Німеччини XX століття - Ернста Касірера. Здається, що тепер, на початку XXI століття, настає черга Макса Шелера.

Після праць М.Шелера і Е.Фрома західна аксіологія не породила теоретичних ідей настільки ж високого синтетичного рівня. В її рамках ішла скоріше розробка окремих розділів і проблем, а також шліфувалась аналітична техніка, переважно в рамках англо-американської філософської традиції. Ряд епатуючих, але важливих для виявлення кризових тенденцій другої половини XX століття ходів аксіологічской думки був представлений у так званій філософії постмодерну.

Загальна тенденція еволюції аксіологічної проблематики полягає в тому, що вона з філософських трактатів перекочувала на сторінки наукових і науково-популярних видань, стала предметом гарячих обговорень у медицині й у судовій психіатрії, у фізиці й у біології, у педагогіці і навіть у точних науках.

Загострення кризи техногенно-споживчої цивілізації, що вступила з останньої чверті XX століття в епоху прискореної глобалізації, породило такі небачені раніше ціннісні проблеми, як системна екологічна криза, проблеми клонування, евтаназії, пересадження органів, маніпулювання

 

1 Шелер М. Указ. соч. С. 323.


людською свідомістю й адаптації до лавини інформації (часом зовсім неякісної), що буквально захльостує сьогодні людство. Це, у свою чергу, привело до виникнення цілого комплексу міждисциплінарних аксіологічнких напрямів начебто біоетики й етики науки, без взаємодії з якими сьогодні не може успішно розвиватись і власне філософська аксіологія.

Разом з тим у віданні аксіології, як іманентного розділу метафізики, як і раніше залишається спектр фундаментальних теоретичних проблем, які далекі від свого остаточного розв'язання й слугують предметом метафізичних дискусій, котрі не припиняються. Вони не під силу жодній з конкретних наук, тому що ведуться відповідною категорійною мовою, із застосуванням специфічних філософських методів, у цілком визначеному історико-філософському та культурному контексті.

До таких вічних проблем аксіології належать усе ті ж питання про природу й ієрархію цінностей; про ціннісні абсолюти і їхні критерії; про механізми розуміння і трансляції ціннісних смислів; про співвідношення національних і загальнолюдських, особистих і колективних цінностей. До теоретичного аналізу цих проблем нам і варто тепер звернутися.


ЛЕКЦІЯ 30.

БАГАТОМІРНІСТЬ ЦІННІСНОГО БУТТЯ.

ІДЕАЛЬНА ПРИРОДА ЦІННОСТІ

 

Спроби людини, яка навіть має досвід систематичної філософської рефлексії, з ходу відповісти на запитання: що конкретно може бути віднесене до цінностей; віддільні чи, навпаки, невіддільні вони від матеріальних речей і процесів світу; чи можуть цінності існувати без індивідуальних актів цілевизначення й оцінки або ж кореняться винятково у сфері людських уподобань і переживань, - найчастіше закінчуються невдачею і плутаниною.

Утім, такому сумному результату не слід дивуватись. Якби відповіді на наріжні питання людського існування були такими простими й очевидними, то філософія би просто не існувала. Її справа, за безсмертним вираженням Миколи Кузанського, - знаходження мудрого «ученого незнання» всупереч самовпевненому мудруванню невігласів. Метафізика не стільки претендує на розв'язання вічних філософських проблем (хоча й не пропонувати позитивних рішень вона не може, тому що це суперечило б самій суті процесу пізнання), скільки прокладає світлоносні стежини у пітьмі буття, щоб індивідуальний дух вільно і самостійно йшов ними до знаходження твердих підвалин особистого існування.

Огляду цих метафізичних стежин і була присвячена наша попередня тема, де саме різноманіття запропонованих фундаментальних ходів аксіологічної думки слугує виправданням розгубленості людини, яка задумала поринути в океан ціннісних парадоксів і дилем. Укажемо лише на деякі з них.

 

1. ПАРАДОКСАЛЬНІСТЬ ЦІННІСНОГО БУТТЯ: ЧОТИРИ ВИСНОВКИ

 

Занурення у теоретичну проблематику аксіології ми почнемо з аналізу підкреслено простого прикладу, що допомагає наочно окреслити всю парадоксальну складність і багатомірність ціннісного буття людини, що лежить в основі діаметрально різних ходів аксіологічної думки, змальованих раніше.

Припустимо, що людина сходила в магазин і купила буханець свіжоспеченого ароматного хліба з борошна високої якості. «Гарного хліба купив», - радісно проголошує вона, повертаючись до сімейного вогнища. На запитання: «А в основі оцінки хліба як «гарного» лежать об'єктивні властивості купленого хліба чи ваші власні ціннісні пристрасті?». «Самого хліба», - найімовірніше скаже покупець. І буде мати вагомі причини вважати себе правим.


Справді, з гастрономічної позиції хліб цінний саме своєю свіжістю, якістю борошна і випічки. Однак якби у цей же самий час у кімнаті опинився випадково лікар-дієтолог, який прийшов туди, то він міг би констатувати щось прямо протилежне, а саме: порадив би присутнім утриматися від уживання свіжоспеченого хліба взагалі, а з очищеного борошна - тим більше, тому що це шкідливо для процесів травлення. З його медичного погляду, свіжий хліб якраз «поганий» за тими ж самим, цілком об'єктивним, властивостям самого предмета.

Отже, обидві протилежні оцінки небайдужі до якостей реально існуючого хліба і без наявності останніх не могли б бути винесені, але ракурси-то суб'єктивного бачення й відповідно оцінки цих якостей діаметрально протилежні! Виходить, незважаючи на всі об'єктивні властивості речей і процесів, ціннісне ставлення до світу визначається все-таки настановами самого суб'єкта: системою наявних у нього знань, потреб, спонукань і переживань. Але навіть якщо справа йдуть саме так (у чому трохи згодом ми все-таки дозволимо собі засумніватися), то ситуація аж ніяк не легшає.

Справді, чи означає ця суб'єктивність ціннісного ставлення абсолютну рівноправність полярно протилежних оцінок (як у випадку вищенаведеного прикладу з хлібом) або ж якесь одне ціннісне судження-відношення більш цінне і більш істинне, ніж інше, а отже, ми повинні обов'язково вибирати між протилежними думками? І тут з'ясовується, що обидві ці протилежні ціннісні позиції щодо протилежних ціннісних позицій мають право на існування.

З одного боку, начебто думка лікаря-професіонала науково обґрунтована, і їй треба надати перевагу. Таке розв'язання проблеми здається очевидним, адже в житті ми постійно зіштовхуємося з випадками, коли потакання своїм маленьким тілесним слабостям і примхам доводило людей до смерті, і скільки взагалі хвороб підстерігає людину через її елементарну тілесну розбещеність! У кінців-кінців людина, як ми вже говорили вище, тим і відрізняється від тварини, що здатна розумно ставитися до своїх потреб і вольовими актами приборкувати ірраціональні імпульси тіла, орієнтуючись на якісь більш високі цінності, скажімо, охорони власного здоров'я, поваги до раціональних доказів науки або просто корячись вимогам професії. Приміром, висновки професійної балерини або боксера найлегшої ваги в даному прикладі із хлібом, швидше за все, будуть однозначними: вони відмовляться від свіжоспеченого хліба, щоб не набрати зайвої ваги. Отже, здоровий глузд і розважливість є гарними «ціннісними поводирями» у житті, і це дозволяє зробити нам першийтвердий теоретичний висновок.

Воліюче розумне «Я», що відповідально й свідомо ставиться до своїх потреб і цілей життя, - найважливіший, якщо не ключовий, елемент ціннісного буття. Без розуму немає істинних цінностей і правильного практичного застосування ціннісних мірил до повсякденного життя.

Але, з іншого боку, чому абсолютно здорова людина, яка обожнює свіжий хліб, повинна відмовляти собі в його споживанні? Сама відмова, тим більше груба заборона можуть увергнути її в поганий настрій, а поглинання


нелюбимого несвіжого хліба може привести до розладу шлунка і купи інших неприємних наслідків. Уявіть собі, що це молодий здоровий чоловік, а відмовлятися від свіжого хліба його змушує дружина, яка начиталася різних популярних медичних видань і з запопадливістю впроваджує їх рекомендаці у реальне життя

Тут навіть начебто цілком раціональні мотиви і характер поведінки (турбота про здоров'я чоловіка) можуть привести до найсумніших сімейних наслідків. І найкращий вихід з цієї ситуації - самій дружині їсти ледь зачерствілий хліб, підкоряючись доказам наукового розуму, а чоловікові дати можливість задовольнити його маленькі тілесні примхи, щоб не дати приводу до появи великих сімейних проблем. До того ж самі «наукові медичні рецепти» досить швидко змінюються. Що було корисно вчора, виявляється шкідливим сьогодні, враховуючи те, що сучасна медицина - скоріше «теорія хвороб», ніж наука про здоровий організм.

Нарешті, повертаючись до нашого прикладу, досить поширена ситуація, коли людина просто не їсть хліб. Він йому не подобається, не входить у коло його значимих гастрономічних потреб. Недивно, що і його ставлення до вищенаведеної дилеми - чи треба неодмінно обирати з двох протилежних ціннісних орієнтацій щось одне або ж вони абсолютно рівноправні, але кожна у своїй сфері й у своєму життєвому контексті - буде сугубо індиферентною, ціннісно нейтральною: «А мені однаково. Ваша любов або негативне ставлення до свіжого хліба мене абсолютно не цікавлять». Понад те, саме настоювання на тому, що розум і наука вимагають надати перевагу ледь черствому хлібові перед свіжим може викликати в такої людини роздратування і бажання захистити прямо протилежну позицію, хоч вона їй особисто й не близька.

Згадаємо ще про один варіант вирішення вищенаведеної ситуації з оцінкою хліба. Якщо ви попросите оцінити міський хліб з погляду його смаку й корисності якого-небудь кочівника, що їде на альпійські пасовища, то його відповідь, цілком можливо, буде такою: «Хліб міської випічки шкідливий і поганий у будь-якому своєму вигляді та якості. Він малокалорійний і швидко псується. Немає нічого смачнішого і кориснішого для кочівника, а тим більше в горах, ніж невеликі хлібці-бурсаки, виварені у тваринному жирі. Їх споконвіків печуть наші предки, і ніхто поки ще не придумав кращого харчування в гірських умовах».

Справедливість подібної констатації навряд чи може бути оскаржена, так само як і більш загальна констатація рівнозначності множини ціннісних суджень щодо того самого предмета чи події. Життя занадто складне і непередбачуване, щоб завжди й у всьому можна було керуватися простим здоровим глуздом і навіть істинними доводами науки. Те, що добре і правильно в одному контексті, може бути хибним і навіть згубним в іншому. Придатне і приємне для одного може бути зовсім неприйнятним для іншого1.

Звідси ми ризикнемо зробити другий,протилежний першому, теоретичний висновок.

 

1 Цей реальний момент плюралістичності ціннісного буття людини, якщо довести його до абсурду, перетворюється в розхожу тезу повсякденної свідомості: «Скільки людей – стільки думок».


Сфера ціннісного буття людини непереборно суб'єктивна і ситуативна, а тому треба завжди брати до уваги унікальний характер ціннісних ситуацій, у які потрапляє людина, а також її психологічний стан у цей момент, соціально-професійну приналежність, статево-вікову та культурно-національну специфіку як конкретного суб'єкта конкретного ціннісного акту.Тут, як цілком справедливо підкреслював М.Шелер, не прийнятні ні сугубо формальні ціннісні кваліфікації, ні самодостатній раціональний аналіз.

Навпаки, величезну роль у динамічному й неповторному ціннісному схрещенні воль і обставин грають мудрість1і життєвий досвід2, дар передбачення й така поки що багато в чому загадкова здатність свідомості, як дар емоційного співпереживання, або емпатії (мова про яку йшла в попередньому розділі книги).

Однак повернімося до нашого прикладу з хлібом і задамо запитання: а чи так уже суб'єктивні наші оцінки свіжого хліба як «поганого» чи, навпаки, «гарного»? І якби хліб сам собою був абсолютно черствим або глевким, то хіба не зійшлися б у думці і лікар, і любитель м'якої здоби, що він безумовно «поганий»? І хіба будь-які спроби продавця магазину чи пекаря переконати їх у тому, що хліб таки «гарний» не були б сприйняті як відвертий обман і нахабна неправда? Так само і кочівник хіба не погодиться з городянином у тому, що будь-який хліб завжди кращий від його відсутності, а якісно спечений – має перевагу над неякісним.

Якщо ж перейти на більш високий рівень ціннісних узагальнень, то хіба не зійдуться всі в думці, що якісне виготовлення речі, який би характер вона не мала (нехай навіть ця річ шкідлива, як, скажімо, сигарета чи горілка), завжди краще неякісної; професіоналізм (навіть якщо це огидний професіоналізм типу професіоналізму ката)3 завжди має перевагу перед непрофесіоналізми; грамотна і гарна мова завжди і скрізь приємніша від лихослів'я; здоров'я безумовно краще від хвороби, а чесність і мужність вище від облудності й боягузтва; що, нарешті, як би кому не подобалися модна естрадна співачка і серійний комп'ютерний натюрморт для кухні, - перед ними завжди (за інших рівних умов) слід надати перевагу голосу Федора Шаляпіна і спогляданню справжньої картини Миколи Реріха.

Іншими словами, існують цілком об'єктивні - матеріальні, а зовсім не тільки логіко-раціональні - критерії, які дозволяють нам здійснювати осмислені акти вибору, цілевизначення і творчості.

Сам світ,оточуюче нас природне і культурне буття, немов пручаються актам людської сваволі та ціннісного суб'єктивізму, в які б зовні рафіновані раціональні одежі вони не виряджалися. У всякому разі довго ціннісно обманювати і обманюватися не можна, навіть в умовах

 

1 Недарма вся аксіологічна традиція, починаючи ще з античності, послідовно розводить розсудливість, як раціональну діяльність, і власне мудрість. Платон, як відомо, виділяв чотири чесноти грека - мужність, справедливість, розважливість і власне філософську мудрість сократівського типу (Платон. Твору. В 3 т. Т. 3 (1). М., 1971. С. 217).

2 Життєвий досвід можна зіставити зі знаменитим «демоном» Сократа, який дає йому поради в найскладніших життєвих ситуаціях.

3 Поганий кат доставляє додаткові муки своїм жертвам.


можливого маніпулювання свідомістю, тому що є якась зовнішня необхідність у ціннісному бутті людини, яку вона не має сил ні скасувати, ні ігнорувати.

Звідси можна зробити третійаксіологічний висновок, який значною мірою протистоїть двом попереднім.

Ціннісне буття людини, який би ситуативний і суб'єктивно-вольовий характер воно не носило, неможливе поза предметами, процесами і подіями навколишнього світу, причому об'єктивні властивості останніх - важливий засіб протистояння, так само як і суб'єктивістській ціннісній сваволі, і механічним аксіологічним раціоналізаціям. Самі матеріальні - у найширшому розумінні - носії цінностей і об'єкти оцінки є необхідною умовою і здійснення ціннісного акту як такого, і його об'єктивності.

Тут, щоправда, приховується ще один нюанс, давно помічений у психології та філософії: якщо для людини блатні пісні або естрадна «духовна жуйка» цікавіша і цінніша від голосу Шаляпіна і Паваротті, то її за жодних умов не змусиш слухати спів останніх із задоволенням і вже тим більше полюбити його. Скоріше, як і у випадку зі свіжим хлібом, це викличе ненависть до об'єкта примусового шанування. Цим часто грішать не дуже психологічно чуйні і не дуже мудрі батьки, ламаючи органічні уподобання дитини, не будучи здатними зрозуміти внутрішню ціннісну схильність її натури, хоч остання часто чітко видна вже в дитинстві. Дитина – зовсім не локківськая tabula rasa, а педагогічно розвинути можна лише те, що в потенціалі в неї вже є1.

При цьому не можна плутати її стійкі (ніби апріорні) життєві прагнення й уподобання в модальності «прймаю– не приймаю» із суб'єктивно-психологічними – тимчасовими і частковими – потягами і пристрастями в модальності «подобається – не подобається». Останні в переважній більшості випадків справді підлягають подоланню і зживанню в міру дорослішання. Але навіть й у цьому випадку з боку батьків потрібні максимальні делікатність і вивіреність виховних кроків. Ціннісний диктат у сфері педагогіки небезпечний2, а жорстке проведення аксіологічної лінії може здійснюватися за допомогою гнучкої та зваженої виховної форми. Утім, бувають педагогічні ситуації, особливо у вихованні хлопчиків, коли необхідне жорстке вольове нормування, а іноді - навіть тілесне покарання (!!!). Але це - завжди як винятковий захід.

Так само ніяка раціональна аргументація і апеляція до здорового глузду не змусять людину чинити всупереч її екзистенціальним апріорним уподобанням і психологічним пристрастям, іноді навіть незважаючи на те, що до цьогоу її примушує все соціальне оточення3. У художній

 

1 Ця теза була однією з ключових у педагогічній концепції видатного вітчизняного психолога і педагога С.Л.Рубінштейна.

2 Подібно до фраз, які починаються з авторитарного нормування: «ти повинен...», «твій обов'язок полягає...» і т.д.

3 Так, Е.Фромм зауважує, що «об'єктивний доказ зовсім не здався б непереборним тим, хто не згодний із системою цінностей, перевага якої визнана більшістю» (Фромм Э. Психонализ и этика. М, 1993. С. 289).


літературі цей ціннісно-психологічний феномен був блискуче проаналізований Ф.М.Достоєвським у «Нотатках з підпілля». Там головний герой піднімає справжній аксіологічний бунт1 проти етики раціонально-примусового добра, зухвало заявляючи, що він навмисне, всупереч усяким раціональним аргументам і навіть всупереч реальному загальному щастю (якщо останньому призначено коли-небудь збутися?!), буде здійснювати аморальні дії, аби тільки зберегти свою автономію і свободу ціннісного самовизначення.

«Так обсипте його (мається на увазі – людину. – Авт.) всіма земними благами, – пише Ф.М.Достоєвський, – утопіть у щасті цілком з головою, так, щоб тільки пухирці підхоплювалися на поверхні щастя, як на воді; дайте їй такий економічний достаток, щоб їй зовсім уже більше нічого не залишалося робити, крім як спати, їсти пряники і клопотати про неприпинення всесвітньої історії, – так вона вам і тут людина-то, і тут, з однієї невдячності, з одного пасквіля мерзенність зробить. Ризикне навіть пряниками і навмисне побажає найзгубнішої дурниці, самої неекономічної нісенітниці, єдино для того, щоб до всієї цієї позитивної розсудливості домісити свій згубний фантастичний елемент. Саме свої фантастичні мрії, свою найбільш пошлу дурість побажає втримати за собою, єдино для того, щоб самому собі підтвердити (начебто це так уже дуже необхідно), що люди усе ще люди, а не фортепіанні клавіші...»2. Мало того, доводячи, що вона не «фортепіанна клавіша», людина може навіть переживати почуття глибокого психологічного задоволення від своєї, як би ми сказали сьогодні, «девіантної» поведінки.

Утім, людина може раціонально переконати саму себе в необхідності упокоритись і прийняти те, до чого відчуває явну інстинктивну антипатію; може суто вольовим чином зробити те, до чого не лежить її душа і що суперечить її апріорним ціннісним уподобанням. Але найчастіше таке насильство над собою приводить лише до стану стійкого соціального дискомфорту і психологічної пригніченості й може, зрештою, закінчитися загальним розладом психіки.

Від цього стану депресивної пригніченості через зраду самому собі, хоча грані тут, як і скрізь у сфері ціннісного буття, досить тонкі, треба відрізняти прямо протилежний процес – мужнє подолання своїх нижчих суб'єктивно-психологічних потягів і пристрастей, які лише спотворюють справжній особистісний ordo amoris і перешкоджають виконанню життєвого призначення. Зживання (але знов-таки не миттєве й не сугубо вольове) цих нижчих потягів і згубних звичок3 здатне, навпаки, давати найглибше психологічне задоволення.4 Словом, є якась внутрішня, екзістенціально-іманентна необхідність саме в такій, а не в іншій ціннісній орієнтації особистого буття.

Зробимо звідси четвертий,багато в чому спростовуючий попередні, теоретичний висновок.

 

1 Цікаво, що майже ніцшеанський за своїм пафосом.

2 Достоєвський Ф. М. Сочинения. В 10 т. Т. 4. М., 1956. С. 158.

3 На кшталт паління, пристрасті до спиртного, до картярської гри чи до комп'ютерних ігор.

4 На цій принциповій відмінності психологічного тілесного задоволення від духовної радості подолання ми ще спеціально зупинимося трохи нижче.


Незважаючи на величезний вплив динамічного соціокультурного контексту, важливу роль раціонально-вольових аспектів у ціннісній поведінці, а також з огляду на об'єктивні характеристики матеріальних носіїв цінностей, без яких неможливі жодні ціннісні відносини, треба проте чітко констатувати: існує внутрішній, укорінений у надрах особистості1, апріорний характер її базових ціннісних уподобань і відштовхувань, а також непереборний і важливий факт психологічного переживання цінностей і актів ціннісного вибору – так зване почуття цінності.

 

2. ЦІННІСНИЙ АКТ:

СПРОБА ІНТЕГРАЛЬНОГО ПІДХОДУ

 

Спробуємо тепер синтезувати проаналізовані вище і начебто суперечні одна одній закономірності ціннісного буття людини, звернувшись до структури ціннісного акту. При всіх нескінченних змістовних варіаціях у ньому присутня якась безумовна й досить прозора єдність.

По-перше,будь-який ціннісний акт у найширшому розумінні2 (оцінки чого-небудь, самооцінки, цілевизначення, творчої інтерпретації і т.д.)3, неможливий без діяльного«Я», тобто без живого суб'єкта ціннісної дії.

Людина, за визначенням, - істота самоусвідомлююча і раціональна, покликана відповідати за свої слова і вчинки, а тому приречена на розумне ставлення до ціннісних максим своєї поведінки. Вони повинні бути нею по можливості ясно осмислені й чітко обґрунтовані. Людина ж психічно хвора або в стані афекту, тобто позбавлена дару раціонального осмислення навколишньої й своєї власної дій, опиняється поза сферою ціннісних відношень. Але це означає, що класичний раціоналістичний підхід в аксіології, що дістала найбільш повне і яскраве оформлення в теоретичній спадщині Канта, аж ніяк не втратив свого евристичного потенціалу.

З іншого боку, ясно, що величезну роль у ціннісних актах людини, яким би даром аксіологічної рефлексії вона не володіла, відіграють історико-культурний, національний, соціально-рольовий, біографічний й інший контексти. Подібного впливу просто неможливо уникнути, а тому дії ціннісних «Я» будуть істотно відрізнятися між собою з причин несхожості цих контекстів. Вивчення останніх - надзвичайно захоплююче і важливе завдання. У цьому плані соціально-психологічний, етнопсихологічний, біографічний

 

1 Ми тут і далі не будемо умоглядно розв’язувати питання про природу цієї ціннісної екзистенціальної апріорності, обмежившись констатацією безумовної реальності її наявності, як свідчать численні факти етології, психології, педагогіки, теорії творчості й т.д. Швидше за все, і тут мова повинна йти про структури глибинного «Я» особистості (див. лекцію 23 із гносеологічного розділу курсу).

2 А не взятий у своїй чистій екзистенціальній процесуальності, про що мова ще попереду.

3 У принципі ціннісний характер має будь-яка людська дія, і можна говорити лише про її більш явний (як, наприклад, у випадку етичної оцінки якого-небудь учинку) або менш явному ціннісному вимірі, коли людина, скажімо, коле дрова, розв’язує математичну задачу або віддається спогляданню зоряного неба.


и кросскультурный подходы в аксиологии очень важны и интересны. Надо ска­зать, что они, пожалуй, и наиболее обстоятельно разработаны в науке. Достаточ­но указать на классическое исследование религиозной ценностной детерминации субъекта предпринимательской деятельности в работе М.Вебера «Протестантская этика и дух капитализма» или на показ существенной зависимости ценностных приоритетов в системе социализации индивида от характера культурной среды1.

При этом очевидно, что в ценностной деятельности «Я» многое определяется не только разумом и влиянием социокультурного окружения, но и совокупностью базовых витально-эмоциональных потребностей и желаний2, относительно инва­риантных у разных индивидов и культур3. Они во многом определены общей био­физиологической спецификой человеческого антропологического типа, и в этом плане привлечение идей натуралистической парадигмы в аксиологии кажется весьма важной и полезной4. К примеру, до сих пор не до конца использован объяс­нительный потенциал биогенетического закона Э.Геккеля о повторении ключевых этапов и черт филогении в онтогении.

Его некритические и механические экстраполяции на сферу человека и обще­ства, столь характерные для конца XIX – первой половины XX века5, надолго вызвали отторжение у психологов, антропологов и культурологов, однако многие современные факты заставляют вновь отнестись к нему как к многообещающей рабочей гипотезе. Действительно, детские ценностные предпочтения и пристрас­тия могут многое прояснить в культурном прошлом человечества, а последнее, в свою очередь, – пролить дополнительный свет на этапность и логику формирова­ния детских ценностных представлений6.

При всей обоснованности классического рационалистического, социоцент-рического и натуралистического подходов отдадим также должное платониче­ским и априористским аксиологическим парадигмам в исследовании исходных ценностных предпочтений субъекта. Долгое время они представлялись чем-то сугубо умозрительным, а иногда и просто фантастическим для позитивистски ориентированного научного ума. Однако сегодня уже не вызывает сомнений на­личие поразительных явлений в нашей душевной жизни (таких, как явления ксе-ноглоссии7 или пренатального опыта8), которые свидетельствуют о глубине и не­прозрачности нашего внутреннего ценностного «Я» для обычной рациональной интроспекции.

 

1 См. классическую работу М. Мид «Культура и мир детства» (М, 1988).

2 Потребностью в еде, воде, тепле, жилище, удовлетворении материнского инстинкта и полового чувства, в душевном семейном уюте и общей психологической стабильности существования.

3 Мерой и характером их предметной удовлетворенности в данном случае можно пренебречь. О «ценност­ных ловушках» в этой сфере мы еще поговорим ниже.

4 Вспомним в этой связи приверженность идее биологической врожденности ordo amoris даже такого теис­тически ориентированного мыслителя, как М. Шелер, а также убежденный нативизм Н.Хомского и аргументы того же К. Лоренца о возможном врожденном характере базовых ценностных чувств (Лоренц К. Восемь смерт­ных грехов цивилизованного человечества // Указ. соч. С. 32–33).

5 См. анализ этих подходов в книге одного из авторов учебника: Иванов А.В. Сознание и мышление. М., 1994. Раздел 1.

6 Гигантский эмпирический материал подобного рода был собран и обобщен еще в середине XX века пси­хологом X.Вернером: Werner H. Comparative Psychology of Mental Development. N. Y., 1957.

7 Способность некоторых людей в особых состояниях сознания (во сне, во время галлюцинаций и т.д.) говорить на чужих языках, которые они никогда в своей жизни сознательно не изучали.

8 Этому посвящены многочисленные работы С. Грофа.


Именно эти темные глубины нашего внутреннего мира многое определяют в системе наших ценностных притяжений и отталкиваний. Поди попробуй иначе объясни, почему человек с самого раннего детства предпочитает одни цвета, за­пахи и мелодии и игнорирует другие; почему он тяготеет ко вполне определенным видам деятельности, местам проживания и кругу общения. Из материального ге­нотипа, какую бы сложную информацию он ни нес, этого объяснить невозмож­но в принципе1. Несомненен и тот факт, что у детей, воспитанных в одной семье в практически одинаковых социально-бытовых условиях (даже у однояйцовых близнецов, где генотип почти полностью идентичен!!!), наблюдаются серьезные различия в ценностных ориентациях, особенно духовного характера.

Подобные феномены нельзя также полностью объяснить ни социокультурны­ми влияниями, ни непосредственным научением. Здесь налицо действие ценност­ного a priori человека, предшествующего любому его эмпирическому волевому акту. Думается, что непредвзятое и обстоятельное научное исследование таких цен­ностно-экзистенциальных a priori, а также их последующая синтетическая фило-софско-теоретическая интерпретация – дело вполне рациональное и весьма пер­спективное, причем это отнюдь не должно умалить значимости ни социоцентриче-ских, ни натуралистических подходов к исследованию субъекта ценностного акта.

Во-вторых,сами по себе ценностные акты, рассмотренные в своей чистой экзистенциальной процессуальности, представляют самостоятельный и важный предмет аксиологических исследований. Они предстают или в форме рациональ­но-волевых оценивающих и планирующих действий2, или в виде специфических ценностных психологических состояний и переживаний, или же в форме направ­ленных желаний и стремлений.

Начнем с последних форм. Четкое разграничение телесного вожделения и ду­ховного устремления можно найти уже у Платона3. Довольно любопытный и инте­ресный анализ соотношения желания (влечения) и стремления дали впоследствии М.Шелер и В.Франкл. Последний весьма тонко разводит телесно-физиологиче­ский акт влечения и духовного стремления. «С точки зрения экзистенциального анализа, – подмечает выдающийся австрийский психолог, – человек стоит перед лицом ценностей. С точки зрения психодинамики за его спиной стоят влечения... Лишь насилие над языком допускает применительно к ценностям такие выраже­ния, как «влекомый» или «движимый» ими. Ценности не толкают меня, а притя­гивают. Я выбираю свободу и ответственность ради осуществления ценностей, я решаюсь на осуществление ценностей, я открываю себя миру ценностей, но вле­чение... здесь ни при чем».4

Думается, что В.Франкл излишне категоричен. Влечение (желание) и стрем­ление, как разные ценностно-волевые акты, просто связаны с разными ценност­ными модальностями (соответственно витально-материальными и духовными)5 и

 

1 При любых ссылках на генетическую врожденность обнаруживается одна существенная ошибка: здесь аргумент «при условии» выдастся за аргумент «по причине», но – как хорошо известно – из того факта, что мы не можем мыслить без мозга в земных условиях, еще не следует, что мозг – причина мысли.

2 О чем мы уже говорили выше и что составляло преимущественный предмет классической европейской психологии и педагогики.

3 Платон. Сочинения. В 3 т. Т. 3 (1). М, 1971. С. 236.

4 Франкл В. Человек в поисках смысла: Сб. М., 1990. С. 122. 5 Речь о них пойдет в следующей лекции.


потому – в идеале – вполне гармонично согласуются друг с другом. В принципе, исследования различных видов внерациональных ценностных актов, проводимые без крайностей ницшеанского, фрейдистского или мистического толков, являются чрезвычайно интересными и многообещающими. Это направление аксиологии рас­полагается на стыке психологии, культурологии, религиоведения и философии1.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.