Розмноження відділеними від рослин частинами

Вихідним матеріалом для розмноження є відділені від рослин частини, які називають живцями. Живці розділяють на кореневі, стеблові здерев'янілі (зимові), стеблові напівздерев'янілі (зелені) та листові. У розсадниках переважно використовують стеблові живці, рідше - кореневі та листкові. Нові рослини одержують шляхом укорінення живців у відкритому або закритому грунті.

Розмноження зимовими здерев 'янілими стебловими живцями. Це найлегший і найдешевший спосіб вегетативного розмноження. Його широко використовують для вирощування багатьох деревних порід (тополя, верба, смородини, виноград). Перевагу надають осінній заготівлі пагонів із середини крони.

Розмноження зеленими (літніми) напівздерев 'янілими живиями використовують у декоративному садівництві при вирощуванні туй, троянд, ялин, самшиту, ялівців, спірей, жасмину, клематисів, форзиції, калини звичайної, смородини, бузку.

Використовують живці з пагонів поточного року, які закінчили або закінчують свій приріст і не встигли здерев'яніти. Зелені живці більшості порід нарізають завдовжки 5-7 см з одним (бузок), двома (троянда) міжвузлями. Верхній зріз - над брунькою, нижній - під брунькою. У рослин із супротивним розміщенням листків нижній зріз роблять прямим. Для зменшення випаровування - укорочують листову пластинку. Живці ялини, ялівця заготовляють з "п'яткою". У деяких порід добре вкорінюються живці тільки верхньої частини пагона (скумпія, гортензія, більшість шпилькових).

Кореневими живиями розмножують багато деревних та чагарникових порід (сливу, вишню, осику, тополі сріблясту та білу, бересклети, дерен, акацію білу, маслинки, скумпії, обліпиху та ін.). Краще всього живці брати із дворічних коренів, які відновлюються значно швидше, ніж чотири - та п'ятирічні. Корені для живців заготовляють весною або осінню. Для цього навколо маточної рослини від стовбура до периферії розкопують кореневу систему. Коріння, яке зустрічається з діаметром 0,5-1,5 см відокремлюють секатором з наступним зберіганням його в траншеях або погребі у* вологому піску. Перед висадкою коріння ріжуть на живці довжиною 10-15 см і по 50 шт. зв'язують в пучки. Щоби при посадці правильно розмістити живці в грунті, верхні кінці зрізають перпендикулярно до довжини, а нижні - косо. Живці загортають в землю так, щоби верхній кінець був злегка присипаний землею. В подальшому на кожному живці розвиваються декілька пагонів, із яких залишають тільки один найбільш розвинений, а інші виламують, коли їх довжина досягне 3-5 см.

Для кращого укорінення використовують стимулятори:

Водні - гетероауксин, нафтилоцтова кислота, індолілмасляна кислота. Вітамін С, Вітамін Вь чаркор.

Спиртові- перераховані вище стимулятори розчинені у спирті;

Сухі (у вигляді пудри) - тальк змішують із перерахованими вище стимуляторами.

Пересаджують укорінені живці, якщо вони утворили добре розвинену кореневу систему. У рік укорінення пересаджують дерен білий, ялівець, тую. Більшість залишають у теплицях (парниках) на зиму. Живці ялини тримають на місці укорінення два роки.

Розмноження щепленням

У результаті щеплення прищепи з щепою утворюється єдиний організм, кожна частина якого зберігає своє функції. Коренева система підщепи постачає рослину водою й мінеральними речовинами, а крона, забезпечує її продуктами фотосинтезу. Розмноження щепленням найширше застосовується в садівництві для збереження сортових особливостей, прискорення початку плодоносіння, посилення росту, підвищення стійкості. У лісовому господарстві щеплення використовують для створення насінних плантацій, архівно-клонових культур та вирощування декоративного садивного матеріалу для озеленення.

За технікою виконання способи щеплення поділяють на 3 основні групи:

Аблактування або щеплення зближенням двох кореневласнихрослин.

Окулірування - щеплення однією брунькою (вічком).

Копулювання - щеплення живцями з 2-3 бруньками.

Аблактування застосовують переважно для порід, що важко зростаються: берези, каштана, бука. При аблактуванні підщепу і прищепи вирощують поруч, потім їх зближують без відділення прищепи від материнської рослини до повного зростання компонентів. Перед зближенням на пагонах обох рослин роблять неглибокі поздовжні надрізи кори з тонким шаром деревини завдовжки 4-5 см однакових розмірів, суміщають оголеними поверхнями та обв'язують.

Окулірування найпоширеніший спосіб вегетативного розмноження плодових і деяких листяних порід. Він простий і надійний. Проводять його у два строки: навесні і у другій половині літа. У період весняного сокоруху - проростаючим вічком, а літом сплячою брунькою. У першому випадку - окулянт розвивається у рік проведення щеплення, а у другому - на наступний рік. При окуліруванні у літній період зрізання бруньки проводять із напівздерев'янілого пагона (рис. 45).

Рис. 45. Підготовка вічка для окулірування

1 — живець, підготовлений для вирізання вічка; 2 — послідовність зрізання вічка з живця; 3 - загайний вигляд зрізаного вічка h сплячою брунькою

Відомо кілька способів окулірування:

Під кору брунькою з щитком, без деревини;

Під кору з брунькою з деревиною (щиток бруньки, крім кори і камбію, має тонкий шар деревини);

Вприклад (брунька зрізається не з щитком, а з великою ділянкою кори прямокутної форми). Цей спосіб застосовують для щеплення на товстокорих підщепах (горіхах, каштанах).

При літньому окуліруванні виконують такі операції біля підщепи:

видаляють бічні пагони на 15 см вище кореневої шийки,

підгортають землею на висоту 8-10 см,

в південних районах забезпечують своєчасний, інтенсивний полив,

при окуліруванні добре протирають місце щеплення чистою тканиною.

Вимоги до живців для окулірування:

- вибирають однорічні пагони довжиною 25-30 см, з добре визрілою деревиною та розвинутими бруньками;

- при окуліруванні обрізають листки з прилистиками. Окулірування проводять в ранішні та вечірні години гострим ножем.

Підщепу та прищепу обмазують садовим варом та туго обв'язують ізоляційною стрічкою (рис. 46). В південних районах, з тим щоб не допустити пересихання бруньки, місце щеплення обгортають землею. Окулянт кріплять з північного або північно-західного боку підщепи.

Рис. 46. Послідовність виконання окулірування та її обв'язування

Копулювання (щеплення живцем) - найпоширеніший спосіб вегетативного розмноження багатьох листяних та хвойних порід. В залежності від розмірів підщепи та прищепи, біологічних особливостей порід застосовують копулювання:

Рис. 47. Копулювання а — просте; б — покращене (з язичком); в — в розщіп; г — за кору; д — V бічний розріз

Просте (рис. 47 а), використовується при щепленні тонких прищепи та підщепи (діаметром від 0,4 до 1 см).

Покращене, використовують для щеплення цінних порід. Дляпопередження зсування підщепи та прищепи, на них роблятьязикоподібні зарізи (рис. 47 б).

Щеплення вприклад (серцевиною на камбій, або камбієм накамбій). Часто застосовують для щеплення хвойних порід. Прицьому не зрізається верхівковий пагін, що дає змогу, у випадкуне приживання живця, провести повторне щеплення в наступному році.

Щеплення в розщіп - один з найдавніших способів щеплення,який застосовують для перещеплювання плодових дерев старшоговіку або розмноження хвойних (рис. 47 в).

Щеплення за кору використовують для щеплення дорослих дерев,перещеплень, або у випадках коли діаметр підщепи значноперевищує діаметр прищепи (рис. 47 г).

Щеплення у бічний надріз - найчастіше застосовують у розсадниках для перещеплення підщеп (невдало окульованих дичок) атакож для поновлення крон дерев (рис. 47 д).

Клональне мікророзмноження

Один із перспективних шляхів розмноження та одержання високоякісного садивного матеріалу є метод культури ізольованих тканин і органів - вирощування нових рослин з груп клітин, генотип якого визначається материнською особою. Цей метод дозволяє розмножувати рослини, які важко або зовсім не розмножуються вегетативно. При мікророзмноженні можна використовувати всі тканини і органи рослин.

Процес клонального мікророзмноження включає чотири етапи:

1. Експлантування вихідної тканини рослин (одержання культури,вільної від інфекції, виживання експлантанта і його швидкий ріст);

2. Мікророзмноження (максимальне збільшення меристемнихклонів);

Укорінення розмножених пагонів та, в разі потреби, зберігання їхпри понижених температурах (від +2 до +10°С);