Фактори розвитку зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішня торгівля почала швидко розвиватися при капіталістичному способі виробництва й досягла найбільшого розвитку при входженні ряду найбільших країн світу (США, Японії, Німеччини, Франції та ін.) у світову ринкову економічну систему.

Найбільш значимим фактором, що вплинув на бурхливий розвиток зовнішньоторговельної діяльності між країнами в XIX ст., став розвиток морського й залізничного транспорту. У XX ст. можливість широкого розвитку зовнішньої торгівлі посилилася за рахунок постійного удосконалювання усіх видів транспорту.

Інтенсивний розвиток різних видів машинного виробництва є важливим через збільшення зовнішньоторговельних обмінних операцій, тому що необхідні нові види сировини, палива, матеріалів, а також наукових розробок.

На розвиток зовнішньоекономічної діяльності впливають такі наступні групи факторів:

1. Економічні фактори. Протягом всієї історії спостерігається нерівномірність економічного розвитку різних країн світу. Кожна країна має власну структуру галузей, свій рівень розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, свою спеціалізацію в економіці. При цьому країни спеціалізуються в тих галузях економіки, що дозволяють мати значні переваги;

2. Політичні взаємини. Зміцненню зовнішньоекономічної діяльності сприяє наявність дружніх політичних відносин між країнами. А розвиток зовнішньоекономічних зв'язків стимулює пошук оптимальних форм розв’язання конфліктних ситуацій між країнами.;

3. Науково-технічний розвиток країни. Формуванню зовнішньоекономічної діяльності сприяє обмін між країнами, науковими співробітниками, викладачами, студентами; проведення спільних досліджень, експериментів, виконання контрактів по проведенню проектних, науково-дослідних і конструкторських робіт; одержання нових технологій, ноу-хау;

4. Особливості географічного положення, природних і кліматичних умов. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам країни реалізують свій потенціал у туристичному й рекреаційному напрямках (Швейцарія, Італія, Єгипет, Франція). Вигідне географічне положення країни дає можливість отримувати кошти від транзиту вантажів через її територію (Польща, країни Прибалтики);

5. Ресурсні фактори. Розходження в людських, сировинних і фінансових ресурсах також створює основу для обмінних відносин. Щорічно з метою пошуку роботи у світі переміщається більше 25 мільйонів осіб із країн, що мають надлишок трудових ресурсів чи низький рівень доходів. Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу, не в змозі виготовляти з достатньою ефективністю всю номенклатуру товарів, необхідних для задоволення внутрішніх потреб країни. Однією з закономірностей розвитку економічних міжнародних відносин є функціонування світового інвестиційного ринку.

Після Другої світової війни, коли у світі переважали країни з закритою економікою, була поширена точка зору, відповідно до якої кожна держава повинна процвітати у всіх сферах економіки. Ця тенденція була обумовлена прагненням забезпечити самодостатність країни, а також думкою про те, що вихід на сучасний рівень припускає розвиток галузей обробної промисловості, а не концентрацію на тих сферах, де країна досягла найбільших успіхів. Однак світовий досвід свідчив, що обов'язковою умовою успішного розвитку стала більш глибока інтеграція країни у світову економіку, що дозволяє одержати нові технології і ноу-хау, а також зростаюча роль конкуренції.

Суб'єкти ЗЕД

Сукупність учасників ЗЕД можна класифікувати за такими критеріями або принципами (не вважаючи форм власності) (рис. 1.3):

· рівнями,

Рис. 1.3. Класифікація суб'єктів ЗЕД

· дієздатністю,

· способами привласнення результатів діяльності,

· відповідальністю,

· профілем ЗЕД,

· характером здійснюваних зовнішньоторговельних операцій,

· організаційно-правовим формам, що визначає порядок їх утворення, приналежності капіталу і порядку розподілу доходів.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, можна систематизувати за п'ятьма рівнями:

Ø мікрорівень - рівень суб'єктів господарювання як юридичних, так і фізичних осіб - це підприємства, фірми, організації, які експортують чи імпортують товари, предмети, послуги;

Ø мезорівень - рівень різного роду національних галузевих і регіональних об'єднань. Це передусім міністерства і відомства, які безпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин (Міністерство економіки України, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Торгово-промислова палата України), а також міністерства та відомства, які відіграють досить активну роль, особливо стосовно питань регулювання експорту чи імпорту (Агропромисловий комплекс, Міністерство промислової політики України та ін.);

Ø макрорівень - рівень держави. Основними суб'єктами даного рівня є, безперечно, уряд країни та парламент;

Ø метарівень - становлення зовнішньоекономічних пріоритетів у процесі міжнародної регіональної інтеграції. Особливо це стосується співпраці органів управління на стадії створення і розвитку інтеграційних об'єднань.

Ø мегарівень - рівень міжнародних об'єднань, організацій. Це передусім Генеральна угода з торгівлі і тарифів (ГАТТ). Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Рада митного співробітництва.

Еволюція системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності засвідчує, що на певних періодах розвитку міжнародних економічних відносин відбувається домінування того чи іншого суб'єкта. При цьому активність однієї сторони залежить від поведінки іншої. Якщо суб'єкти макрорівня не стають рушійними силами в системі регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, то активну позицію посідають суб'єкти мікро- або мезорівня. На мікрорівні це виявляється у пошуку шляхів мінімізації податкових платежів безпосередньо суб'єктами господарювання, а на мезорівні йде пряме лобіювання економічних інтересів окремих відомств. Як правило, даний процес відбувається врозріз із загальноекономічними інтересами держави.

Якщо країна вибирає автаркічну модель побудови економічної системи, то зовнішньоекономічні відносини регулюються винятково на макрорівні, якщо ж провадиться політика лібералізації стосовно зовнішньоекономічних зв'язків, то необхідністю стає не тільки уніфікація національного законодавства з міжнародним, а й переноситься рівень регулювання багатьох питань з макрорівня на мегарівень.

За дієздатністю суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності поділяються на фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб відносяться підприємці, наймані працівники, туристи, тобто ті, хто безпосередньо бере участь у здійсненні даного виду діяльності. До юридичних осіб відносяться різнобічні організаційно-правові форми створених та функціонуючих підприємств: організації, фірми, корпорації, асоціації тощо.

За способом привласнення результатів діяльності суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можна згрупувати таким чином:

Ø держава, в особі не тільки державних органів регулювання, а й міждержавних та міжнародних організацій;

Ø власників, тобто безпосередніх засновників підприємств;

Ø найманих працівників, які працюють за контрактами зовнішньоекономічної діяльності.

За ступенем відповідальності суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності диференціюються в залежності від вимог законодавства, що встановлює різні рівні відповідальності для різних видів діяльності і суб’єктів.

Класифікація за профілем діяльності припускає облік функціонально-цільової спрямованості: виробництво експортної продукції і самостійна реалізація на зовнішньому ринку, чисто зовнішньоторговельні операції, інші посередницькі послуги, фінансово-страхові чи транспортні операції.

Приналежність суб'єктів ЗЕД до якої-небудь сфери діяльності за даними критеріями має велике значення. Вона визначає диференціацію впливу механізму державного зовнішньоторговельного регулювання через оподатковування, митні збори і митний режим, інвестиційні пільги, а також через визначення пріоритету серед учасників ЗЕД. Крім того, це необхідно для збору зовнішньоекономічної інформації, на базі якої формується статистика зовнішньої торгівлі, а також банк даних про склад учасників, чисельності експортерів стратегічної сировини, обсязі проходження товарів через митний кордон і репатріації валютного виторгу в уповноважені банки експортерів.

По характеру здійснюваних зовнішньоторговельних операцій учасників ЗЕД можна розділити на експортерів і імпортерів, що забезпечують багатоканальні імпортні постачання, і спеціалізованих посередників.

Кожний з учасників ЗЕД, до якої би сфери діяльності він не відносився, має організаційно-правову форму, визначену законодавством. Юридичні особи, виходячи з обраної цільової діяльності, виступають як комерційні чи некомерційні організації.

Комерційні організації функціонують у формі господарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних унітарних підприємств, асоціацій і союзів мають основною метою своєї діяльності отримання прибутку. Для некомерційних організацій одержання прибутку, що не розподіляється між учасниками, не є головною метою їх діяльності. Вони здійснюють підприємницьку діяльність лише в рамках тих цілей, заради яких вони створені, і функціонують у формі споживчих кооперативів, суспільних і релігійних організацій і об'єднань.

До основних суб'єктів ЗЕД України відносяться:

Ø фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність і постійно проживають на території України;

Ø юридичні особи, зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження в Україні;

Ø об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

Ø структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

Ø спільні підприємства за участі іноземних суб'єктів господарської діяльності, що зареєстровані в Україні;

Ø Україна в особі її органів - місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій;

Ø інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.