Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Міжнародна практика та методи державного регулювання

 

В умовах ринкових відносин сукупність економічних функцій держави реалізується через механізм державного регулювання, що являє собою втручання адміністративних органів у підприємницьку діяльність за допомогою набору різних форм і методів переважно економічного характеру (рис.2.5).


 

 


 

Рис 2.5 Внутрішньонаціональні методи регламентування


Говорячи про розвиток державного регулювання, варто відмітити, що воно мало місце і до першої світової війни - забезпечення конкурентноздатності національного капіталу на світовому ринку через податкові пільги за допомогою мір зовнішньоторговельної політики, а також регулювання споживання сировини і продовольства, що епізодично проводилося, уведення трудової повинності під час війни. Якісно новий етап у розвитку механізму державного регулювання в західних країнах позначився після другої світової війни.

Сучасній практиці відома безліч засобів державного регулювання - довгострокове прогнозування і середньострокове індикативне планування, міри кредитного і фіскального характеру, адміністративні та організаційно-правові форми, демонополізація ринкової конкуренції.

Довгострокове державне регулюваннязабезпечується шляхом прогнозування, програмування та стратегічного планування економіки і переслідує головним чином мети формування стратегії і пріоритетів у розвитку національних галузей, здатних забезпечити випуск конкурентноздатної продукції і вписатися у світовий ринок. Використання методів довгострокового регулювання характерно для країн з розвинутою економікою. Його результати фокусуються в економічній політиці держави, що дозволяє в порівняно короткі строки досягти високого ступеня розвитку і завоювання міцних позицій на світовому ринку як ведучого експортера за багатьма товарними позиціями.



Еволюцію механізму державного регулювання та етапи його становлення можна простежити на прикладах окремих держав. Так, у Франції, де в регулюванні просліджуються три етапи, принципову роль зіграло прогнозування економіки, зміна цілей якого відбивало загальні напрямки змін в економічній стратегії держави. Ідея прогнозування полягала у виборі пріоритетних напрямків розвитку - визначенні базового економічного сектора, технології виробництва та ринків збуту. Для реалізації цих цілей на початковому післявоєнному етапі у Франції був прийнятий план модернізації і реконструкції економіки - «план Моне» (1946 р.), яким передбачалося використання методів дирижизма, тобто твердої дозвільної системи фінансування інвестицій. Перетворившись за допомогою націоналізації найбільш великих банків в основного банкіра, держава вишукувала також і інші можливості накопичення, акумулюючи у своїх руках гроші населення шляхом створення великих фондів заощаджень (депозитно-ощадні каси, каси взаємодопомоги та ін.) для виборного фінансування капіталовкладень, забезпечення «нерентабельних» інфраструктурних інвестицій, сприяння відновленню основного капіталу. У середині 50-х рр. Франція відмовилась від дирижизму та перейшла на індикативне планування. Останнє одержало широкий розвиток і в інших країнах.

Індикативне планування спрямоване на координування позицій держави і приватного сектору. У його рамках уряд, визначаючи мети по чергових пріоритетних галузях, намічає на кожні 3-5 років необхідні обсяги промислової продукції, розміри капіталовкладень і темпи росту. Потім у планових комісіях за участю провідних компаній розробляються конкретні програми розвитку окремих сфер, що поєднуються в загальну державну програму. З недавнього часу стали укладатися урядові контракти з найбільшими приватними фірмами.

Індикативний план не має юридичної обов'язкової сили. Він носить рекомендаційний характер, але передбачає для тих підприємців, що беруть участь у його виконанні різні привілеї, пільговий кредит і податки, преференційні експортні ціни та ін. Для приватного підприємця боротьба за виконання плану - це боротьба за високу норму прибутку.

Індикативний принцип зберігається: у 1993 р. закінчилася десята (після «плану Моне») державна індикативна програма. Сучасний етап державного регулювання у Франції являє собою в основному стратегічне планування в загальноєвропейських масштабах, спрямоване переважно на регіональний розвиток.

Що стосується короткострокових методів державного регулювання, то вони мають гнучкий оперативний характер. Це - реакція держави, спрямована на подолання криз, інфляції, а також на захист інтересів внутрішнього ринку і національних товаровиробників. Основними його елементами являються податки, ціни, а також квоти, ліцензії й тарифи. Система гнучкого державного регулювання найбільш розвита в Японії.

Економічні методи, що використовуються в механізмі державного регулювання, припускають непрямий вплив на внутрішньогосподарські економічні процеси. Вони реалізуються в першу чергу через фінансово-кредитну і банківську сфери економіки за допомогою зміни ставки відсотка, знижок і субсидій, а крім того - податкової системи, цінового механізму, митних інструментів, системи страхування і стимулювання експортного виробництва.

Поряд з економічними методами, міжнародній практиці відомо також пряме адміністративне втручання в економіку (централізоване планування), засноване на нормативних актах уряду чи управлінських рішеннях (спецзаконодавства).

Крім названих методів державного регулювання у світовій практиці існують також і організаційно-правові методи, до яких відноситься й антимонопольне регулювання. Вони побудовані на законодавчій основі, що визначає права різних підприємницьких структур (фірм, акціонерних компаній трестів, консорціумів і т.п.), і конкуренції, що встановлює правила. Тим самим забезпечується захист інтересів виробників і споживачів від обмежувальних акцій монополій. Механізм антимонопольного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою виступає найважливішим засобом захисту національних інтересів малого і середнього підприємництва, забезпечуючи розвиток конкурентного середовища. Крім того, антимонопольне регулювання дає можливість не тільки запобігати несумлінній конкуренції на національному ринку, але і впливати на економічні процеси в інших країнах.

Прийняття перших антимонопольних законів відноситься до минулого сторіччя: у Канаді - 1889 р., у США Закон Шермана - 1890 р. До дійсного часу система демонополізації ринкової конкуренції, завдяки відновленню законодавства про конкуренцію, створена у Великобританії, Франції, Данії, Швеції, Фінляндії, Італії, Канаді та в інших країнах. Відмітною її рисою став універсальний характер усіх видів обмежувальної ділової практики, а також тенденції до поширення конкуренції на ті сфери діяльності, що раніше підпадали під державне регулювання (енергетика, транспорт та ін.).






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2022 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.