Аналіз виконання посівів та посівних площ сільськогосподарських культур.

Найінтенсивнішим видом земельних угідь є рілля, від правиль­ного використання якої залежать результати сільськогосподарсько­го виробництва і соціальний розвиток підприємства. Рівень вико­ристання ріллі значною мірою визначає система землеробства, яка є комплексом взаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних і ор­ганізаційних заходів, зумовлених інтенсивністю використання зем­лі, способами відновлення і підвищення родючості грунту.

Комплекс агротехнічних заходів включає обробіток грунту, внесення добрив, підготовку і якість насіння, догляд за по­сівами, збирання урожаю та ін.

Нарощування виробництва продукції в Україні пов'язують із меліорацією земель, для підвищення ефективності яких, досягнен­ня у встановлені строки проектної врожайності сільськогосподар­ських культур, скорочення строків окупності вкладень у меліора­цію необхідно:

· в достатній кількості забезпечити підприємства, які працюють на меліорованих землях мінеральними добривами і меліорантами (вапняк, гіпс та ін.);

· сприяти забезпеченню підприємств матеріалами, машинами і механізмами як загального, так і спеціального призначення:

· ширше впроваджувати нові сорти і гібриди сільськогосподар­ських культур, які чутливо реагують на меліорацію, відповідають вимогам інтенсивної технології, стійкі проти хвороб і шкідників;

· постійно поліпшувати структуру посівних площ, збільшуючи питому вагу посіву люцерни, що забезпечує нарощування вироб­ництва високобілкових кормів і є надійним засобом поліпшення меліорованих земель;

· створити на підприємствах агрохімслужбу, яка б забезпечила розрахунок оптимальних норм внесення добрив, хімічних засобів захисту рослин, води та ін.;

· удосконалювати способи поливу, що забезпечило б зменшен­ня їх капіталомісткості і витрат води;

· ширше застосовувати закриті меліоративні системи, оскільки при відкритих системах до 15 % ріллі використовується не за прямим призначенням;

· забезпечити комплексний підхід до будівництва і експлуатації меліоративних систем, поліпшувати відносини водогосподарських організацій із сільськогосподарськими підприємствами;

· постійно знижувати вартість і поліпшувати якість робіт з мелі­орації земель на основі ширшого застосування механізації, інду­стріальних методів будівництва та ін.;

· проводити меліорацію в комплексі з культуртехнічними робота­ми, що забезпечить своєчасне введення в експлуатацію меліорова­них земель;

· систематично поліпшувати кваліфікацію працівників, які зай­маються меліорацією, забезпечувати належне їх стимулювання з;.; результатами праці;

· поліпшувати управління водогосподарством на основі автомати­зованих систем управління із широким застосуванням мікропроце­сорної техніки і мікроЕОМ.

Із організаційних заходів ефективним є застосування контурно-меліоративної системи землеробства. Вона передбачає протиерозіп ну організацію території господарства і комплекс агрономічних, лі­сомеліоративних та гідротехнічних заходів.

Внутрішньогосподарське землевпорядкування передбачає роз­ташування меж полів за напрямком горизонталей місцевості. Це дозволяє проводити контурний обробіток грунту, раціональніше прокладати дороги, підвищувати ефективність усіх протиерозійних заходів.

З комплексу агрономічних протиерозійних заходів найважливі­шим є впровадження ґрунтозахисних сівозмін, які передбачають насичення бобово-злаковими сумішками, контурно-смугове розта­шування посівів при чергуванні смуг багаторічних трав зі смугами озимих або ярих колосових, підбір різних способів обробітку ґрунту.

Із лісомеліоративних і гідротехнічнихзаходів заслуговують на увагу залуження і заліснення ярів та крутих схилів, засипка ярів і рекультивація змитих ділянок землі, будівництво валів-терас на схилах полів, ставків і водойм та ін.

На відміну від показника загальної площі посівів структура їх є рухомішим фактором. Як правило, вона не залишається по­стійною, а змінюється і вдосконалюється відповідно до попиту і пропозиції на певну продукцію, виробничого напряму підприємст­ва, врожайності різних культур, а також залежно від кліматичних умов.

Аналіз структури посівних площ передбачає визначення: пи­томої ваги посівів зернових культур та її відповідності державним замовленням, іншим контрактам та потребам підприємства в зернопродукції; питомої ваги технічних, а в спеціалізованих підпри­ємствах також картоплі, овочевих, плодових та інших культур; пи­томої ваги кормових культур; економічної ефективності різних сільськогосподарських культур; економічної ефективності сівозмін і структури посівних площ.

Раціональне використання ріллі передбачає добір найефектив­ніших культур, які забезпечують найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво. Для цього оцінюють економічну ефективність сільськогосподарських культур, викори­стовуючи такі показники: для товарних культур — урожайність, вартість продукції з одиниці площі, продуктивність праці на їх вирощуванні, собівартість продукції, прибуток з 1 га посіву, рівень рентабельності; для кормових культур — вихід кормових одиниць, перетравного протеїну або кормопротеїнових одиниць на 1 га посі­ву, їх собівартість і затрати праці на виробництво відповідної оди­ниці корму та ін.

Дуже важливо мати відомості про ефективність по­передників та вдосконалення технології виробництва, бо залежно від дії цих факторів показники ефективності можуть бути різними, а висновок — не досить обгрунтованим. Аналізувати ефективність культур слід з урахуванням даних про найрозповсюдженіші по­передники і сучасну прогресивну технологію.

Для визначення економічної ефективності товарних сільськогос­подарських культур можна також зіставити питому вагу посівних площ під цими культурами з питомою вагою їх валової продукції (основної, супутньої і побічної) в закупівельних або цінах прода­жу, з питомою вагою витрат на вирощування і можливого прибут­ку, обчисленого як різниця між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво. Ці показники доповнюють розра­хунком можливого фінансового результату (прибуток чи збиток) на 1 га посіву певної культури і рівня рентабельності вирощуван­ня окремих культур.

Аналізуючи економічну ефективність товарних сільськогосподарських культур, треба врахувати, що вона з року в рік змінює­ться внаслідок зміни врожайності культур, цін і витрат на 1 га посіву.

Для визначення економічної ефективності використання землі під кормовими культурами, об­числюють структуру виходу кормових одиниць, перетравного про­теїну або кормопротеїнових одиниць.

Детальний аналіз економічної ефективності вирощування окре­мих культур дає можливість поліпшувати структуру посівних площ. Економічну ефективність зміни структури посівних площ можна виявити на основі порівняння виходу продукції, обчисленої з фактичної площі за фактичної і планової (базисної) структури посівів. В обох випадках для розрахунку виходу продукції беруть урожайність планового (базисного) періоду.

Аналіз структури посівів пов'язаний з аналізом сівозмін, який включає вивчення: наявності сівозмін, їх типів і ступеня освоєності; дотримання встановленого порядку чергування культур у по­лях сівозмін; найтиповіших відхилень від встановленого порядку чергування культур та їх причин; економічних наслідків несвоєчас­ного освоєння сівозмін або порушення встановленого чергування культур.

Аналіз земельних ресурсів закінчують оцінкою ефективності їх використання. Ефективність (результативність) — складний синте­тичний показник, величина якого акумулює використання природ­ної родючості ґрунту, структури земельних угідь і структури посів­них площ, освоєння сівозмін, віддачу живої і уречевленої праці, досягнення селекції тощо. Складність показника «ефективність» вимагає різнобічної оцінки, яка стосовно земельних ресурсів може бути: технологічна (фізична), економічна, соціальна і екологічна.

Технологічну ефективність вимірюють натуральними показника­ми, а саме урожайністю, виходом окремих видів продукції як рос­линництва, так і тваринництва. До технологічної ефективності відносять також показники виробництва продукції в натуральному вигляді на одиницю добрив (в діючій речовині), оди­ницю маси насіння, в умовах енергетичної кризи — на одиницю палива тощо.

Економічна ефективність пов'язана з вартісною оцін­кою виходу продукції, яку зіставляють з площею земельних ресур­сів та витраченими ресурсами на її виробництво — матеріальними витратами, загальними затратами живої і уречевленої праці. Крім того, виробництво валової продукції доповнюють показниками ви­ручки від реалізації продукції, валовим і чистим доходом, прибут­ком як загальним, так і за вирахуванням плати і податку за зем­лю, воду тощо, що доповнює нашу уяву про економічну ефектив­ність використання землі.

Оскільки земля — першооснова життя людини, а для сільсько­господарських працівників і основний засіб виробництва, то її ви­користання повинно супроводжуватись підвищенням соціальної ефективності. Останню оцінюють такими показниками, як рівень і тенденції зміни оплати праці, рівень соціального комфорту житла, культурно-побутових приміщень і населених пунктів, динаміка виробництва екологічно чистої продукції тощо.

Для оцінки екологічної ефективності землеробства вивчають динаміку вмісту шкідливих речовин у ґрунті і виробленій продук­ції, інтенсивність ерозійних процесів, темпи відновлення природної родючості ґрунту та ін.

Всі заходи, спрямовані на підвищення, технологічної, економіч­ної, соціальної і екологічної ефективності, є і резервами поліпшен­ня використання земельних ресурсів.