Повітряобмін виробничого приміщення.

Ефективним засобом забезпечення належної чистоти і допустимих параметрів мікроклімату повітря робочої зони є промислова вентиляція. Вентиляцією називається організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря й подачу на його місце свіжого.За способом переміщення повітря розрізняють системи природної, механічної та змішаної вентиляції. Система вентиляції, переміщення повітряних мас у який здійснюється завдяки виникаючій різниці тисків зовні й усередині будинку, називається природною вентиляцією. Різниця тисків обумовлена різницею густини зовнішнього й внутрішнього повітря (гравітаційний тиск, чи тепловий напір) і вітровим напором, що діє на будинок.

Неорганізована природна вентиляція – інфільтрація (природне провітрювання) – здійснюється зміною повітря в приміщеннях через нещільності в елементах будівельних конструкцій завдяки різниці тиску зовні й усередині приміщення. Цей повітрообмін залежить від випадкових факторів – сили і напрямку вітру, температури повітря усередині й зовні будинку, виду огороджень і якості будівельних робіт.

Для постійного повітрообміну, необхідного за умовами підтримки чистоти повітря в приміщенні, необхідна організована вентиляція. Організована природна вентиляція може бути витяжною без організованого припливу повітря (канальна) і припливно-витяжною з організованим припливом повітря (канальна й безканальна аерація).

Аерацією називається організована природна загальнообмінна вентиляція приміщень у результаті надходження й видалення повітря через фрамуги вікон, що відкриваються, і ліхтарів. Повітрообмін у приміщенні регулюють різним ступенем відкривання фрамуг (у залежності від температури зовнішнього повітря, швидкості і напрямки вітру). Як спосіб вентиляції аерація знайшла широке застосування в промислових будинках, що характеризуються технологічними процесами з великими викидами тепла .

Вентиляція, за допомогою якої повітря подається у виробничі приміщення або видаляється з них по системах вентиляційних каналів із використанням для цього спеціальних механічних рушіїв, називається механічною (штучною) вентиляцією.

Штучна вентиляція в порівнянні з природної має ряд переваг: великий радіус дії внаслідок значного тиску, створюваного вентилятором; можливість змінювати чи зберігати необхідний повітрообмін незалежно від температури зовнішнього повітря й швидкості вітру; піддавати повітря, що вводиться в приміщення, попередньому очищенню, осушуванню чи зволоженню, підігріву чи охолодженню; організовувати оптимальний розподіл повітря з подачею повітря безпосередньо до робочих місць; уловлювати шкідливі виділення безпосередньо в місцях їхнього утворення і запобігати їх поширенню по всьому об'єму приміщення, а також можливість очищати забруднене повітря перед викидом його в атмосферу. До недоліків механічної вентиляції варто віднести значну вартість спорудження й експлуатації її і необхідність проведення заходів щодо боротьби із шумом.

Змішаний повітрообмін – це поєднання природного повітрообміну зі штучною (механічною) вентиляцією. В більшості виробничих приміщень використовується саме змішаний повітрообмін, особливо у теплу пору року.

3. Основні вогнегасні речовини.

Речовини із фізико-хімічними властивостями, які створюють умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами. Їх основні властивості: високий ефект гасіння при відносно малій витраті, дешевизна і безпечність у використанні, не шкідливість для матеріалів і предметів. Основними вогнегасними речовинами є: вода, піна, інертні і негорючі гази, галогенно вуглеводневі сумішки, порошки, пісок.

Вода – найпоширеніша, найдешевша і легкодоступна вогнегасна речовина. Потрапляючи в зону горіння, вона інтенсивно охолоджує горючі речовини, збиває своєю масою полум'я, змочує поверхню горючої речовини і, утворити водяну плівку, перешкоджає доступу до неї кисню з повітря. Пара, що утворилася, розбавляє повітря, знижуючи тим самим кількість кисню.

Компактні струмені води застосовують у тих випадках, коли потрібно подати її на велику відстань і надати значну ударну силу, а також для створення водяних завіс і охолодження об'єктів, що знаходяться поблизу вогнищ пожежі. Струмені води за допомогою спеціальних насосів подають на відстань до 50 – 70 м.

Розпорошену воду ефективно використовують при гасінні твердих речовин і матеріалів, горючих і легкозаймистих рідин. В цьому випадку витрата води є мінімальною, зволоження і псування матеріалів менш значне, створюються оптимальні умови для випаровування води і підвищення охолоджувального ефекту і розведення горючого середовища.

Водяна пара використовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м³ і невеликих пожеж на відкритих площадках і установках. Пара зволожує палаючі предмети і знижує концентрацію кисню. Вогнегасна концентрація водяної пари у повітрі складає приблизно 35% .

Слід зазначити, що певні властивості води звужують область її застосування: через високу електропровідність її не можна використовувати для гасіння об'єктів, що знаходяться під напругою. Водою не можна гасити легкозаймисті рідини з густиною, меншою від води (бензин, гас, толуол і ін.), оскільки вони спливають і продовжують горіти на її поверхні. Деякі речовини (лужні метали, їхні карбіди), взаємодіючи із водою, виділяють велику кількість тепла і горючих газів, що може викликати вибух і збільшити пожежу.

Піну застосовують для гасіння легкозаймистих рідин: вогнегасний вплив - покриття поверхні палаючої речовини, припинення доступу горючих газів і парів у зону горіння, ізоляція палаючої речовини від кисню повітря і охолодження найбільш нагрітого верхнього шару речовини. Для безупинної подачі піни при гасінні великих пожеж застосовують спеціальні піноутворювальні апарати – піногенератори: хімічної та повітряно-механічної дії.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води і піноутворювача у співвідношенні 90%, 9,8% і 0,2%. Вона буває звичайної (до 10) і висотою кратності (більш 10).

Інертні та негорючі гази (вуглекислий газ, азот, аргон та ін.), знижують концентрацію кисню у вогнищі пожежі і гальмують інтенсивність горіння. Вогнегасильна концентрація цих газів при гасінні в закритому приміщенні складає приблизно 31 – 36 % об’єму приміщення, їх застосовують в основному для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, твердих речовин і електроустановок, що знаходяться під напругою, для гасіння коштовних речей і матеріалів, бо вони не псують речовин, що контактують із ними.

Вогнегасильна дія галогеновуглеводневих сумішів заснована на хімічному гальмуванні реакції горіння, тому їх називають інгібіторами чи антикаталізаторами, вони ефективніші при гасінні пожежі ніж вуглекислий газ. Застосовують для гасіння пожеж бромистий метилен, йодистий метилен, тетрафтордиброметан, дихлормонофторметан.

Вогнегасильні порошки – це подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають злежуванню. Вони мають найвищу вогнегасильну здатність й універсальність застосування. Порошки можна використовувати для різноманітних способів пожежегасіння, у тому числі для придушення вибухом. Основними компонентами вогнегасильних порошків є бікарбонат натрію (суміш ПСБ); диамоній фосфат (ПФ); вуглекислий натрій (ПС); силікагель, насичений хладоном (СН).

Вибір вогнегасильні речовини залежить від класу пожежі і визначається за таблицею 4.2.

Всі установки і засоби, що застосовують для гасіння пожеж розділяють на стаціонарні, пересувні і первинні.

Стаціонарні вогнегасильні установки – це нерухомо змонтовані апарати, трубопроводи й устаткування, що призначені для подачі вогнегасних речовин до місць загоряння. Вони бувають автоматичними або дистанційними. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним датчиком, а дистанційні – людиною. В якості вогнегасної речовини в стаціонарних установках пожежегасіння застосовуються: вода, піна, порошок, інертні гази.

Пересувні пожежні засоби це пожежні машини різних типів, автонасоси, мотопомпи, пожежні потяги, танки, літаки, гелікоптери й ін.

Первинні засоби пожежегасіння призначені для ліквідації невеликих загорянь до прибуття пожежної команди. До них відносяться пересувні і ручні вогнегасники, внутрішні пожежні крани, ящики із піском, азбестові покривала, бочки з водою і відра до них, протипожежні щити з набором інвентаря тощо. Найбільше поширення як первинні засоби гасіння пожеж одержали різні вогнегасники. Інформацію про деякі типи вогнегасників подано нижче.

Водяний вогнегасник ВВ – 9використовується для гасіння твердих горючих матеріалів (деревини, соломи, текстилю і т.п.). Ним не можна гасити легкозаймисті рідини, речовини, що виділяють горючі гази під час взаємодії з водою (лужні та лужноземельні метали та їх карбіди), електроустановки та електроприлади, що знаходяться під напругою, цінні папери та устаткування.

Для приведення вогнегасника до дії необхідно якнайближче підійти до осередку пожежі, витягнути чеку, натиснути на механізм запуску з кнопкою, при цьому голка опускається й проколює мембрану балона з робочим газом. Робочий газ з балона подається в корпус вогнегасника й утворює там надлишковий тиск, внаслідок якого витискається вода з корпуса і по сифонній трубці та гнучкому рукаві через насадку подається в зону горіння.

Вогнегасники повітряно-пінні типу ВПП – 5, ВПП – 10використовуються для гасіння твердих речовин та матеріалів, легкозаймистих та горючих рідин. Ними не можна гасити електроустановки та електроприлади, що знаходяться під напругою, цінні матеріали, речовини, які вступають у реакцію з водою з виділенням горючих газів.

Повітряно-пінні вогнегасники заряджаються 4 – 6 % водним розчином піноутворювача ОП – 1 (темно-коричнева рідина, яка містить 84 % за вагою гасового контакту, 4,5 % кісткового клею, 11 % етилового спирту і каустичної соди, яку додають до повної нейтралізації розчину.).

Для приведення до дії вогнегасника необхідно натиснути на пусковий важіль, при цьому шток опускається і голка проколює мембрану балона зі стиснутим вуглекислим газом. Вуглекислий газ, який виходить в корпус витискає заряд по сифонній трубці в насадку, де відбувається утворення піни. В робочому положенні вогнегасник слід тримати вертикально, не нахиляючи його.

Вуглекислотні вогнегасники ВВ-2, ВВ-5 і ВВ-8 використовується для гасіння легкозаймистих і горючих рідин (ЛЗР і ГР), твердих речовин та матеріалів, електроустановок та електроприладів, що знаходяться під напругою. Ними не можна гасити гідрофільні легкозаймисті рідини (спирти, ацетон і т.п.), в яких вона добре розчиняється; тліючих матеріалів (оскільки відсутнє змочування); речовини, які можуть горіти без доступу повітря або утворювати з СО₂ горючі гази (целулоїд, фотоплівка на нітрооснові, магній та його сплави, терміт та ін.).

Для приведення до дії вогнегасників необхідно якнайближче підійти до осередку пожежі (1,5 – 2 м.), тримаючи вогнегасник за ручку, скерувати дифузор-снігоутворювач лівою рукою в осередок пожежі, правою рукою відкрити вентиль вогнегасника, повертаючи маховичок проти годинникової стрілки.

Для уникнення обмороження рук вогнегасник слід тримати за ручку і не доторкатися відкритими частинами тіла до металевого раструба.

Вогнегасники вуглекислотно-брометилові ВВБ – 3, ВВБ – 7 виготовляютьсяна основі галоїдованих вуглеводнів, таких як тетрафтордибромметан (фреон – 114В2), бромистий етил і метил та інші. Їх дія базується на гальмуванні хімічної реакції при горінні, враховуючи це їх ще також називають антикаталізаторами, інгібіторами та флегматизаторами.

Найбільшого розповсюдження набула суміш “4НД”: 97-98% брометилу, 3 – 5% вуглекислоти – склад для вогнегасників ВВБ-3 і ВВБ-7, яка використовується для гасіння твердих та рідинних горючих матеріалів (за винятком лужних і лужноземельних металів та їх карбідів, а також матеріалів і речовин, які горять без доступу повітря), електроустановок, які знаходяться під напругою, та тліючих матеріалів.

Вогнегасники типу ВВБ-3 і ВВБ-7 мають тонкостінні корпуси (балони), за будовою подібні до вуглекислотних, але вони зовнішньо відрізняються від них відсутністю дифузора - снігоутворювача, замість якого у вентилі корпуса закріплена насадка.

Для приведення вогнегасника до дії необхідно якнайближче підійти до осередку пожежі (2,5 – 3 м.) і, тримаючи лівою рукою вогнегасник за ручку, правою відкрити вентиль, відкручуючи його.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих матеріалів і речовин, ЛЗР і ГР, лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, електроустановок під напругою до 1000 В, тліючих матеріалів, а також пожеж на об’єктах з великими матеріальними цінностями (склади, архіви, лабораторії, музеї і т.д.) та у підземних спорудах (шахти, метрополітен).

Серійно виготовляються наступні типи порошкових вогнегасників: переносні ВП-1В, ВП-1 , ВП-2, ВП-2В, ВП-5Б, ВП-9, ВП-10А; пересувні ВП-100 та інші. Вогнегасною речовиною порошкових вогнегасників є порошкові суміші ПФ (фосфорно-амонійні солі з домішками).

Порошок витискується із корпусу вогнегасника надлишковим тиском газу (який міститься в допоміжному балоні) у вогнегасниках ВП-1В, ВП-2, ВП-2В, ВП-5Б, ВП-9, ВП-10А, ВП-100 (пересувний), а у вогнегасниках ВП-1 – тиском, який постійно підтримується у корпусі.

Принцип дії порошкових вогнегасників базується на тому, що при натискуванні на механізм запуску з кнопкою, голка проколює мембрану допоміжного робочого балона зі стиснутим газом, при цьому робочий газ через отвір потрапляє в корпус вогнегасника. Під дією надлишкового тиску порошок по сифонній трубці через насадку виштовхується у вигляді порошкового струменя у зону горіння.

Білет 9