Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Характеристика основних розділів закону України «Про охорону праці»

 

14 жовтня 1992 р. був прийнятий закон України «Про охорону праці», що визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності , на безпечні умови праці, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. З-н складається з 8 розділів, 44 статей і поширюється на всіх громадян України та іноземних громадян, які працюють на території України.

Стаття 7: «Пільги за шкідливі умови праці»:

- скорочена тривалість роб.часу (36 год/тижд. працюють неповнолітні – від 16 до 18 р, а до 16р – 24 год/тижб. );

- збільшена тривалість відпусток (для неповнолітніх 30 календарних днів);

- забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням;

- пільговий вихід на пенсію.

Стаття 9: «Компенсація за заподіяну шкоду здоров’ю людини»:

- при стійкій втраті працездатності виплачується компенсація у розмірі середньомісячної ЗП за кожний відсоток втрати працездатності;

- у випадку смерті працівника на виробництві родині виплачується 5-річний заробіток померлого, і на кожного утриманця – 1-річний заробіток;

Якщо комісія з розслідування нещасного випадку встановила вину померлого, розмір відшкодування зменшується на половину.

Стаття 13: «Служба охорони праці»:

Створюється якщо на підпр-ві працює 50 і більше працівників, в невиробничій сфері – 100 і більше.
Обов’язки працівників служби:

- проводити вступний інструктаж з усіма кого приймають на роботу;

- брати участь у комісії при розслідуванні нещасних випадків;

- розробляти заходи з охорони праці до колективного договору, а також інструкції з ох.праці для конкретних роб.місць;



- контролювати стан охорони праці у виробничих приміщеннях.

Права працівників служби ох. праці:

- не допустити до роботи працівника, якщо він у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, а також при відсутності у нього ЗІЗ;

- заборонити роботу на виробничому устаткуванні чи роб.місці, якщо там є небезпека для здоров’я чи життя працівників;

- представляти інтереси підпр-ва і органах державної виконавчої влади.

Стаття 17: «Навчання з охорони праці». Проводиться поетапно:

1.вступний інструктаж (ознайомлюють з історією підпр-ва, характером вир-ва, внутрішнім розпорядком, правилами поведінки на території підпр-ва). Оформляється інструктаж на картці встановленого взірця заяві працівника і реєструється в журналі реєстрації вступного інструктажу.

2.первинний (проводить керівник роботи на роб.місці, де робітник буде працювати). Оформляється протоколом про проведення інструктажу.

3.повторний(проводиться з групою робітників однієї спеціальності 1 р в півроку якщо нормальні умови праці, 1 р в квартал якщо умови праці шкідливі). Оформляється аналогічно до первинного.

4.позаплановий (проводиться у випадках: робітник був відсутній більше місяця, коли робітника переміщують на інше роб.місце, після того, як стався нещасний випадок). Оформляється аналогічно до первинного, але вказується причина проведення.

5. цільовий (проводиться з робітниками, які будуть виконувати роботу не характерну для різної спеціальності ).

2.Мікроклімат виробничих приміщень.

 

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат у виробничих приміщеннях, під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину та інтенсивності теплового опромінення.

Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називається терморегуляцією.

Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість викликає висихання висихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35ᵒС рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання.

Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму . Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям, значно порушують терморегуляцію організму і можуть викликати простудні захворювання.

Основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3. 3. 6.042-99 та ГОСТ 12. 1. 005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони — визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференціальна оцінка оптимальних та допустимих умов в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочого місця.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють параметри при яких у працівниув зберігається висока працездатність.

Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату при яких не виникає ушкодження або порушення стану здоров'я, але може спостерігатися погіршення самопочуття та зниження рівня працездатності. Нормуються параметри мікроклімату в залежності від пори року і категорії роботи. Для робіт І-ІІ категорії встановлені параметри мікроклімату:

Температура повітря — 18-20ᵒС

Відносна вологість повітря — 40-60%

Швидкість руху повітря — 0,1-0,4 м/сек.

 

 

3.Первинні засоби пожежегасіння. ___

 

 

Промислові приміщення мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання, запроектоване згідно з вимогами СНиП 2 04.02-84 та СНиП 2.04.01-85. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів.

Гідранти (зовнішнє протипожежне водопостачання) розташовуються на території підприємств на віддалі не більше 100 м по периметру будівель вздовж доріг і не ближче 5 м від стін.

Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходових клітках. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава — 10 або 20 м. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с. Витрати води на зовнішнє пожежогасіння беруться в залежності від ступеня вогнестійкості будівель, їх об'єму, категорії пожежо- і вибухонебезпеки виробництва у межах від 10 до 40 л/с.

В будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожеж.

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Це система труб, прокладених по стелі . Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182 °С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м2, а інтенсивність подачі води — 0,1 л/с м2. Важлива частина установки — контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапана.

Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалюваних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку — повітрям.

Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті (рис. 4.6). Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних датчиків, котрі відкривають клапан групової дії.

Вогнегасники вуглекислотні. Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж, всіх видів загорання (рис. 4.7). Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до — 70 °С. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об'єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4 м, час дії — ЗО—60 с. Вогнегасник слід тримати за ручку, для уникнення обмороження рук; зберігати подалі від тепла, для запобігання саморозряджання. Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі рідини і тверді речовини. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Вогнегасники пінні. Ручні хімічні пінні вогнегасники (рис. 4.8) використовуються для гасіння твердих речовин, що горять, та горючих легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Слід мати на увазі, що піна електропровідна — нею не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, вона псує цінне обладнання та папери. Нею не можна також гасити калій, натрій, магній та його сплави, оскільки внаслідок їх взаємодії з водою, наявною в піні, виділяється водень, котрий посилює горіння.

В промислових приміщеннях засоби пожежогасіння розташовують згідно з вимогами „Правил пожежної безпеки в Україні". В коридорах, проходах, проїздах або інших місцях, крім вогнегасників, розташовують пожежні щити з набором засобів пожежогасіння.

 

 

Білет 10

1. Служба з охорони праці підприємства.

Згідно з Законом України "Про охорону праці" служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.

Роботодавець з урахуванням специфіки виробництва, видів діяльності, чисельності працівників, умов праці тощо розробляє та затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства.

Служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 осіб і більше. В інших випадках функції цієї служби можуть виконувати за сумісництвом особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих до 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. За своїми посадами та заробітною платою керівники та спеціалісти служби охорони праці прирівнюються до керівників та спеціалістів основних виробничо-технічних служб підприємства. Служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. Служба охорони праці формується зі спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше трьох років. Спеціалісти зі середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Навчання та перевірка знань з охорони праці працівників служби охорони праці відбуваються під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки.

Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати лише роботодавець. Працівники служби охорони праці не можуть залучатися до виконання функцій, не передбачених Законом України "Про охорону праці" та Типовим положенням про службу охорони праці. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

Служба охорони праці вирішує завдання:

- забезпечення фахової підтримки рішень роботодавця з питань охорони праці;

- забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

- забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

- професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;

- вибору оптимальних режимів праці й відпочинку працівників;

- інформування та надання роз'яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

- опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці;

- здійснює оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

- складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також розділ "Охорона праці" у колективному договорі;

- проводить з працівниками вступний інструктаж з охорони праці;

- готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці й подає їх на розгляд роботодавцю;

- забезпечує належне оформлення і зберігання документації з питань охорони праці;

- розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров'я працівників або людей, які їх оточують, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи;

- організовує забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці; допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій; підвищення кваліфікації й перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці;

- бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій; проведенні внутрішнього аудиту; організації навчання з питань охорони праці; роботі комісії з перевірки знань з питань охорони праці; роботі комісії з питань охорони праці підприємства; роботі комісій з прийняття в експлуатацію завершених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування; розробці положень, інструкцій, нормативних актів з охорони праці, що діють у межах підприємства; роботі комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці;

- контролює дотримання чинного законодавства, вимог нормативно-правових актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів посадових осіб органів державного нагляду; виконання заходів, передбачених колективним договором; використання цільових коштів, виділених на заходи з охорони праці; стан запобіжних і захисних пристроїв, вентиляційних систем; своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мийними засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з чинним законодавством; проходження попереднього і періодичних медичних оглядів працівників; виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, які визначені в актах розслідування.

Спеціалісти служби охорони праці мають право:

- безперешкодно відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працівників;

- одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці;

- перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обов'язковий для виконання припис;

- вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативно-правових актів з охорони праці;

- надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці;

- порушувати клопотання про заохочення працівників, які беруть активну участь у підвищенні безпеки та покращенні умов праці.

2. Ультразвук та інфразвук, їх вплив на організм людини

Ультразвук як пружні хвилі не відрізняється від чутного звуку, однак, більш висока частота коливного процесу сприяє більшому згасанню коливань внаслідок трансформації енергії в теплоту.

За частотним спектром ультразвук класифікують на: низькочастотний – коливання частотою 1,12×104...1,0×105 Гц; високочастотний – 1,0×105...1,0×109 Гц; за способом поширення – на повітряний і контактний ультразвук.

Джерелами ультразвуку є генератори, що працюють у діапазоні частот від 12 до 22 кГц для очищення виливків, в апаратах для очищення газів. У гальванічних цехах ультразвук виникає під час роботи травильних ванн і ванн для знежирення. Його вплив спостерігається на відстані 25 – 50 м від устаткування. При завантаженні і вивантаженні деталей має місце контактний вплив ультразвуку.

Ультразвукові генератори використовуються також при плазмовому і дифузійному зварюванні та різанні, при напилюванні металів.

Низькочастотні ультразвукові коливання добре поширюються в повітрі. Біологічний ефект їхнього впливу на організм залежить від інтенсивності, тривалості впливу і розмірів поверхні тіла, що піддається дії ультразвуку. Тривалий систематичний вплив ультразвуку, що поширюється в повітрі, викликає функціональні порушення нервової, серцево-судинної й ендокринної систем, слухового і вестибулярного аналізаторів. У працюючих на ультразвукових установках відзначають виражену астенію, судинну гіпотонію, зниження електричної активності серця і мозку. Зміни ЦНС у початковій фазі виявляються порушенням рефлекторних функцій мозку (почуття страху в темряві, в обмеженому просторі, різкі приступи зі збільшенням частоти пульсу, надмірною пітливістю, спазми в шлунку, кишечнику, жовчному міхурі).

Контактний вплив високочастотного ультразвуку на руки приводить до порушення капілярного кровообігу в кистях рук, зниженню болючої чутливості, тобто розвиваються периферичні неврологічні порушення. Встановлено, що ультразвукові коливання можуть викликати зміни кісткової структури з розрідженням щільності кісткової тканини.

Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях, що зазнають впливу ультразвуку

 

– область акустичних коливань з частотою нижче 16...20 Гц. В умовах виробництва інфразвук, як правило, поєднується з низькочастотним шумом, а у ряді випадків – з низькочастотною вібрацією. Джерелами інфразвуку є механізми, які працюють із частотами нижчими за 20 об/с.

При у впливі інфразвуку на організм рівнем 110...150 дБ можуть виникати неприємні суб'єктивні відчуття і численні реактивні зміни: порушення в ЦНС, серцево-судинній і дихальній системах, вестибулярному аналізаторі. Відзначають скарги на головні болі, запаморочення, відчутні рухи барабанних перетинок, дзенькіт у вухах і голові, зниження уваги і працездатності; може з'явитися почуття страху, сонливість, утруднення мови; специфічна для дії інфразвуку реакція – порушення рівноваги. При впливі інфразвуку з рівнем 105 дБ відзначені психофізіологічні реакції у формі підвищення тривожності і непевності, емоційній нестійкості.

Гігієнічна регламентація інфразвуку виконується по санітарними нормами ДСН 3.3.6 – 037 – 99 “Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку”, що задають гранично допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях для різних видів робіт, а також у житлових і суспільних приміщеннях і на території житлової забудови (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Граничнодопустимі рівні інфразвуку в октавних смугах частот із середньоквадратичними частотами (Гц) на робочих місцях і на території житлової забудови

3. Призначення, принцип роботи і приведення в дію порошкових вогнегасників

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих матеріалів і речовин, ЛЗР і ГР, лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, електроустановок під напругою до 1000 В, тліючих матеріалів, а також пожеж на об’єктах з великими матеріальними цінностями (склади, архіви, лабораторії, музеї і т.д.) та у підземних спорудах (шахти, метрополітен).

Серійно виготовляються наступні типи порошкових вогнегасників: переносні ВП-1В, ВП-1 , ВП-2, ВП-2В, ВП-5Б, ВП-9, ВП-10А; пересувні ВП-100 та інші. Вогнегасною речовиною порошкових вогнегасників є порошкові суміші ПФ (фосфорно-амонійні солі з домішками).

Порошок витискується із корпусу вогнегасника надлишковим тиском газу (який міститься в допоміжному балоні) у вогнегасниках ВП-1В, ВП-2, ВП-2В, ВП-5Б, ВП-9, ВП-10А, ВП-100 (пересувний), а у вогнегасниках ВП-1 – тиском, який постійно підтримується у корпусі.

Принцип дії порошкових вогнегасників базується на тому, що при натискуванні на механізм запуску з кнопкою, голка проколює мембрану допоміжного робочого балона зі стиснутим газом, при цьому робочий газ через отвір потрапляє в корпус вогнегасника. Під дією надлишкового тиску порошок по сифонній трубці через насадку виштовхується у вигляді порошкового струменя у зону горіння.

 

Білет 11

1.Порядок стажування робітників

Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування протягом 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести змін.
Працівники, функціональні обов'язки яких пов'язані із забезпеченням безаварійної роботи важливих і складних господарчих потенційно небезпечних об'єктів або з виконанням окремих потенційно небезпечних робіт (теплові та атомні електричні станції, гірничодобувні підприємства, інші подібні об'єкти, порушення технологічних режимів яких може призвести до загрози життю і здоров'ю працівників та навколишньому середовищу), до початку самостійної роботи повинні проходити дублювання з обов'язковим поєднанням з протиаварійними і протипожежними тренуваннями відповідно до плану ліквідації аварій.
Допуск до стажування (дублювання) оформляється наказом (розпорядженням) по підприємству (структурному підрозділу), в якому зазначається тривалість стажування (дублювання) та прізвище відповідального працівника.
Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити стажування (дублювання), а також тривалість стажування (дублювання) визначаються керівником підприємства. Тривалість стажування (дублювання) залежить від стажу і характеру роботи, а також від кваліфікації працівника.
Керівник підприємства має право наказом (розпорядженням) звільняти від проходження стажування (дублювання) працівника, який має стаж роботи за відповідною професією не менше 3-х років або переводиться з одного цеху до іншого, де характер його роботи та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюються.
Стажування (дублювання) проводиться за програмами для конкретної професії, посади, робочого місця, які розробляються на підприємстві і затверджуються керівником підприємства (структурного підрозділу).
Стажування (дублювання) проводиться на робочих місцях свого або іншого подібного за технологією підприємства. У процесі стажування працівники повинні виконувати роботи, які за складністю, характером, вимогами безпеки відповідають роботам, що передбачаються їх функціональними обов'язками.
У процесі стажування (дублювання) працівник повинен:
- поповнити знання щодо правил безпечної експлуатації технологічного обладнання, технологічних і посадових інструкцій та інструкцій з охорони праці;
- оволодіти навичками орієнтування у виробничих ситуаціях за нормальних і аварійних умов праці;
- засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і обладнання та методи безаварійного керування ними з метою забезпечення вимог охорони праці.
Запис про проведення стажування (дублювання) та допуск до самостійної роботи здійснюється керівником відповідного структурного підрозділу (начальником виробництва, цеху тощо) в журналі реєстрації інструктажів. Якщо в процесі стажування (дублювання) працівник не оволодів необхідними виробничими навичками чи отримав незадовільну оцінку щодо протиаварійних та протипожежних тренувань, то стажування (дублювання) новим розпорядженням може бути продовжено на термін, що не перевищує двох змін.
Після закінчення стажування (дублювання) наказом (розпорядженням) керівника підприємства (або його структурного підрозділу) працівник допускається до самостійної роботи.

2. Класифікація приміщень за ступенем ураження електричним струмом

Відносно небезпеки ураження людини електричним струмом приміщення поділяють на три категорії:

1. Приміщення без підвищеної небезпеки, у яких відсутні умови, що створюють підвищену чи особливу небезпеку.

2. Приміщення з підвищеною небезпекою, що характеризуються наявністю в них однієї з наступних умов, що створюють підвищену небезпеку:

- вологості чи струмопровідному пилу. Вологими називають приміщення, у яких відносна вологість повітря довгостроково перевищує 75%. Запиленими називають приміщення, у яких за умовами виробництва виділяється технологічний пил у такій кількості, що він може осідати на проводах, проникати всередину машин, апаратів і т.п. Запилені приміщення розділяються на приміщення зі струмопровідним пилом і приміщення з не струмопровідним пилом.

- струмопровідної підлоги (металеві, земляні, залізобетонні тощо).

-високої температури.

Гарячимиими називають приміщення, в яких під впливом різних теплових випромінювань, температура перевищує постійно чи періодично більше +35° С на протязі доби (наприклад, приміщення із сушарками, сушильними і випалювальними печами, котельні та інші).

- можливістю одночасного дотику людини до з’єднаних із землею металоконструкцій будинків, технологічних апаратів, механізмів, тощо з одного боку, і до металевих корпусів електроустаткування, що можуть знаходитися під напругою – з іншого.

3. Особливо небезпечні приміщення, що характеризуються наявністю однієї з наступних умов, які створюють особливу небезпеку:

- особливої вологості. Особливо сирими називають приміщення, у яких відносна вологість повітря близька до 100% (стеля, стіни, підлога і предмети, що знаходяться в приміщенні, вкриті вологою).

- хімічно-активного чи органічного середовища. Хімічно-активним чи органічним середовищем називають приміщення, в яких постійно чи протягом тривалого часу містяться агресивні пари, гази, рідини, утворюються відкладення чи цвіль, що руйнують ізоляцію і струмоведучі частини електроустаткування.

- одночасно двох чи більш умов підвищеної небезпеки (див. п. 2).

4. Території розміщення зовнішніх електроустановок. У відношенні небезпеки ураження людей електричним струмом ці території прирівнюються до особливо небезпечних приміщень.

Переважна більшість приміщень поліграфічних підприємств відносяться до приміщень без підвищеної небезпеки ураження електричним струмом. До приміщень із підвищеною небезпекою відносяться друкарські цехи, ділянки висікання, дільниці брошурувально-палітурних процесів, що супроводжуються виділенням паперового пилу та підвищеною температурою через наявність сушарок. До особливо небезпечних приміщень відносяться приміщення обробки офсетних друкарських форм, дільниці, де виконують гальванічні і травильні роботи.

Оскільки робоча напруга і метеорологічні умови приміщень впливають на ступінь ураження людини електричним струмом встановлюються певні норми напруги живлення. Для стаціонарного поліграфічного обладнання рекомендується використовувати напругу живлення 220 або 380 В. Для стаціонарних освітлювальних установок гранична напруга живлення повинна складати 220 В. Для ручних світильників і електрофікованого ручного інструменту в особливо небезпечних приміщеннях напруга живлення повинна складати 12 В, у приміщеннях з підвищеною небезпекою – 36 (42) В.

3. Порядок дій у разі виявлення пожежі

У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:

— негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність
людей, а також повідомити своє прізвище;

— вжити (по можливості) заходів до евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

— якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об'єкту;

— у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну).

Білет 12






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2020 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.