Класифікація виробничого освітлення, вимоги до нього.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування роб.місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Місцеве створюється світильниками , що концентрують світловий потік безпосередньо на роб.місцях.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється:

- робоче (призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту);

- аварійне (використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення може викликати вибух, пожежу, отруєння людей тощо);

- евакуаційне ( призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення);

- охоронне (влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час за спеціальним персоналом);

- чергове (передбачається у неробочий час).

Виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

1. створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

2. забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях;

3. не створювати засліплю вальної дії;

4. не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней;

5. не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові випромінювання, небезпека ураження струмом тощо);

6. повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Способи припинення горіння та основні вогнегасні речовини

Є чотири основні способи припинення процесу горіння:

а) охолодження горючих речовин або зони горіння:

ü суцільними струменями води;

ü розпиленими струменями води;

ü перемішуванням горючих речовин.

б) ізоляції горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння:

ü шаром піни;

ü шаром продуктів вибуху вибухових речовин;

ü утворенням розривів у горючій речовині;

ü шаром вогнегасного порошку;

ü вогнегасними смугами.

в) розбавлення повітря чи горючих речовин:

ü тонкорозпиленими струменями води;

ü газоводяними струменями;

ü негорючими газами чи водяною парою;

ü водою (для горючих та легкозаймистих гідрофільних рідин)

г) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння:

ü вогнегасними порошками;

ü галогеновуглеводнями.

Зазвичай механізм гасіння пожежі має комбінований характер, при якому мають місце одночасно кілька способів припинення процесу горіння.

Речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами. Вони повинні володіти високим ефектом гасіння при відносно малій їх витраті, бути дешевими, безпечними при застосуванні, не заподіювати шкоди матеріалам, предметам та навколишньому середовищу. Речовини, що найбільш повно відповідають вищезазначеним вимогам, а відтак належать до основних вогнегасних речовин є: вода (в різних видах), піна, інертні та негорючі гази, галогенопохідні вуглеводнів, спеціальні порошки, пісок. Ці речовини здійснюють, зазвичай, комбіновану дію на процес горіння. Так, вода охолоджує та ізолює (або розбавляє) джерело горіння; піна здійснює ізолювальну та охолоджувальну дію; порошки можуть інгібувати процес горіння та ізолювати тверді горючі речовини від зони полум'я. Однак для будь-якої вогнегасної речовини характерна основна (домінуюча) дія. Наприклад, вода здійснює, в основному, охолоджувальну дію на процес горіння, піна – ізолювальну, інертні та негорючі гази – розбавлювальну, галогеновуглеводні та порошки – інгібувальну.

Основні вогнегасні речовини

Вода - це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Вода має високу теплоємність і добрі охолоджувальні якості. Під час гасіння пожежі вода, а точніше, певна її кількість випаровується внаслідок контакту з високотемпературним осередком. З літра води утворюється близько 1700 л пари. При цьому відбувається розбавлення реагентних речовин. Унаслідок великих значень теплоти пароутворення вода забирає із зони горіння велику кількість тепла, що, своєю чергою, забезпечує помітний охолоджувальний ефект.

Вода має високу термічну стійкість. Розкладення її на водень і кисень відбувається при температурах понад 1700°С. Тому гасіння водою більшості горючих матеріалів та рідин є безпечним, адже температура їх горіння не перевищує 1300°С.

Найбільший вогнегасний ефект спостерігається під час застосування води у дрібнорозпиленому стані. Такою водою можна гасити навіть горючі рідини, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленої води спричиняє ізолювальний ефект. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 30-50%.

Вода добре проводить електричний струм. Це треба пам'ятати під час гасіння пожеж в електроустаткованні, що перебуває під напругою.

Піна - це колоїдна дисперсна система, яка складається з пухирців газу. Стінки пухирців утворюються з розчинів поверхнево-активних речовин і стабілізаторів.

Піни поділяють на хімічні та повітряно-механічні.

Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних технічних пристроїв із водних розчинів поверхнево-активних речовин (піноутворювачів).

Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання. Все це визначає її ізолювальні властивості.

Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких і газоподібних речовин.

Вогнегасний ефект застосування порошків складається з:

ü хімічного гальмування реакції горіння внаслідок дії порошку (кристали введеного у полум'я порошку спричиняють суміжні реакції, які руйнують здатні горіти радикали або перешкоджають їх утворенню);

ü утворення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки;

ü утворення хмари порошку, яка має властивості екрана;

ü механічного придушення полум'я твердими частинками порошку;

ü виштовхування кисню із зони горіння.

Діоксид вуглецю (СО2) не має кольору та запаху. За підвищеного тиску переходить із газоподібного стану в рідкий.

Механізм припинення горіння діоксидом вуглецю базується на його здатності зменшувати шляхом розбавлення концентрації реагентних речовин до меж, коли горіння стає неможливим. Вогнегасний ефект спостерігається, коли концентрація СО2 буде не менше 30% по об'єму.

Діоксид вуглецю може подаватися до зони горіння у вигляді снігоподібної маси, здійснюючи охолоджувальну дію, оскільки СО2 перебуває у вигляді снігу при температурі мінус 78°С.

Існує два основні методи гасіння пожеж за допомогою СО2: об'ємний і поверхневий. Об'ємне гасіння здійснюється у замкнутих приміщеннях.

3 Інструкції з питань охорони праці

Законодавчими актами, що визначають основні правовідносини у виробничій діяльності, є державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП).

Державні нормативні акти про охорону праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано силу закону і які є обов'язковими для виконання.

Залежно від сфери впливу ДНАОП можуть мати міжгалузеву та галузеву дію.

Міжгалузеві державні нормативні акти про охорону праці мають загальнодержавне значення, їх дія поширюється на всі підприємства незалежно від їх відомчої належності, форми власності та виду господарської діяльності.

Галузеві державні нормативні акти про охорону праці поширюються лише на підприємства, що належать до певної галузі.

ДНАОП затверджують:

· Кабінет Міністрів;

· Держгірпромнагляд;

· органи санітарно-епідеміологічної служби МОЗ;

· органи державного пожежного нагляду МНС;

· органи нагляду за ядерною безпекою та ін…

Крім вказаних законодавчих актів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють підзаконні нормативні акти, укази і розпорядження Президента, рішення Уряду, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Білет 26

1 Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

2 Організація охорони праці на виробництві.

В організації охорони праці на підприємствіберуть участь роботодавці, їх заступники, головні спеціалісти, керівники виробничих дільниць, окремих структурних підрозділів та служб, профспілки та інші органи, що певним чином впливають на організацію охорони праці.

Основним завданням з питань організації охорони праці є створення здорових і безпечних умов праці. Цього можна досягти:

· навчанням всіх працюючих на підприємстві, перевіркою їх знань та пропагандою охорони праці;

· розробкою і виконанням комплексних (перспективних), річних та оперативних планових заходів з охорони праці;

· аналізом показників і причин виробничого травматизму та захворювань;

· оперативним контролем стану охорони праці на підприємстві і негайним усуненням шкідливостей та небезпек, виявлених на робочих місцях;

· проведенням паспортизації санітарно-технічного стану виробничих приміщень, технологічного обладнання та окремих робочих місць;

· впровадженням заходів морального і матеріального заохочення за зразковий стан охорони праці на робочому місці, дільниці, структурному підрозділі;

· проведенням спеціальних заходів з охорони праці жінок та молоді, виховної роботи з питань охорони праці та трудової дисципліни, а також притягненням до відповідальності осіб, які порушили існуючі норми і правила охорони праці;

· забезпеченням усіх працюючих необхідними захисними засобами згідно з існуючими нормами.

Виконання цих заходів необхідно здійснювати на основі новітніх досягнень науки та передового досвіду, включаючи технічні засоби інформатики, спеціальні засоби сигналізації, блокування та ін.

3. Електротравматизм і його основні при чини.

Причини нещасних випадків від електроструму різноманітні та багаточисленні, але основними з них при роботі з електроустановками напругою до 1000В можна вважати :

а) випадковий дотик до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою;
б) дотик до частин електроустановок, які випадково виявились під напругою внаслідок недотримання правил техніки безпеки, дефектів конструкцій та неправильного монтажу електрообладнання, пошкодження ізоляції або іншої неполадки;

в) попадання під напругу під час проведення ремонтних робіт на відключеному електрообладнанні внаслідок помилкового його включення;

г) відсутність надійних захисних засобів.

Заходи захисту від електроструму забезпечують недоступність струмопровідних частин для випадкового дотику шляхом ізоляції та загороджування; пониженою напругою; заземленням та зануленням електроустановок ; автоматичним відключенням ; індивідуальним захистом і ін. Занижену напругу використовують при користуванні ручними машинами, та переносними ліхтарями, коли працюючий має тривалий контакт з корпусом цього обладнання. Занижена напруга використовується в приміщеннях з підвищеною небезпечністю або особливо небезпечних для місцевого освітлення, а також для загального освітлення при розміщенні світильників на висоті менше 2.5м від підлоги. Струми пониженої напруги використовують в електрозварювальних пристроях. Для забезпечення безпеки в ручних машинах з електроприводом інколи використовуються струми підвищеної частоти (200-2000Гц). Захисними засобами називають прилади, апарати і переносні приспособлення, які мають своєю цілю захист персоналу, який працює біля електроустановок, від ураження електрич-ним струмом, електричною дугою і т.п. Ізолюючі захисні засоби поділяються на основні і допоміжні. До основних ізолюючих засобів відносяться такі,які надійно витримують робочу напругу електроустановки, і з їх допомогою людина може торкатись струмоведучих частин, які зна-ходяться під напругою. До основних засобів, що використовуються при обслуговуванні електроустановок напру-гою вище 1000В, відносяться оперативні і вимірювальні штанги, ізолюючі та струмовимі-рювальні кліщі, вказівники напруги, ізолюючі пристрої і приспособи для ремонтних робіт. При обслуговуванні установок напругою до 1000В основними засобами вважаються опера-тивні штанги і кліщі, діелектричні перчатки, інструмент з ізольованими ручками і вказівни-ки напруги. Додаткові засоби самі по собі не можуть забезпечити безпечність і використовуються тіль-ки як доповнюючі до основних. При обслуговуванні електроустановок напругою вищою за 1000В додатковими засобами вважаються діелектричні перчатки, діелектричні боти, діелектричні коврики і ізолюючі під-ставки на фарфорових ізоляторах. Для установок напругою до 1000В додатковими засобами являються галоші, діелектричні гумові коврики та ізолюючі підставки.

Білет 27

1. Параметри та види вібрації, її дія на організм людини.

2. Принципи організації пожежної безпеки.
3. Служба з охорони праці підприємства./

1. Поняття про шум та вібрацію. Заходи на попередження дії шуму та вібрації на організм людини.

1. Основні поняття про шум та вібрацію

Шум — це будь-який звук, який негативно впливає на організм людини. Шум створюється при хаотичному поширенні звуків різної частоти та енергії.

Частота звуку визначається кількістю коливань пружного середовища за одиницю часу і вимірюється в Герцах (1 Гц - 1 коливання за секунду). За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони:

- інфразвукові з частотою менше 20 Гц;

- звукові (сприймаються органами слуху) - 20-20 000 Гц;

- ультразвукові - більше 20 000 Гц.

Одиниці рівня сили звуку - бел (Б), прийнято на честь фізика О. Г. Белла (1847-1922), який вважається винахідником телефону. Оскільки, орган слуху людини спроможній розрізняти зміни рівня сили звуку на 0,1 Б, то на практиці, як одиниця рівня сили звуку, в основному, використовуються децибел (дБ) десята частина бела.

Рівні сили звуку від деяких джерел:

- шелестіння листя - 10 дБ;

- шепіт на відстані 1 м - 20 дБ;

- спокійна розмова - 50 дБ;

- шум автомобіля - 60 дБ;

- шум верстатів - 80 дБ;

Вібрація - це механічні коливання твердого тіла, які сприймаються загальним відчуттям.

Вібрація використовується для інтенсифікації виробничих процесів, наприклад, при ущільненні бетонних сумішей, сортуванні сипучих продуктів.

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та місцеву вібрацію. Загальна передається на тіло людини через

опорні поверхні — сидіння, підлогу, локальне - через руки працюючих при контактів з інструментами.

2. Дія шуму на організм людини. Нормування шуму

Шкідливий та небезпечний вплив шуму на організм людини:

шум до 50 дБА, зазвичай, не викликає шкідливого впливу на людину в процесі її трудової діяльності;

шум з рівнем 50-60 дБА, може викликати психологічний вплив, що проявляється у погіршенні розумової діяльності, послабленні уваги, швидкості реакції, утруднення роботи з масовими інформаціями тощо;

при рівні шуму 65-90 дБА, можливий його фізіологічний вплив: пульс прискорюється, тиск крові підвищується, судини звужуються, що погіршує постачання органів кровою;

дія шуму з рівнем 90 дБА і вище може привести до функціональних порушень в органах та системах організму людини;

при рівні шуму120 дБА і вище здійснюється механічний вплив на орган слуху, можливий навіть розрив барабанної перетинки. Такий високий рівні шуму впливає і на весь організм.

Отже, шкідливі та небезпечні наслідки дії шуму проявляються тим більше, чим вищий рівень сили звуку та триваліша його дія. Заходи та засоби захисту від дії шуму та вібрації

Класифікація засобів та заходів колективного захисту, що зменшують шум на шляху його поширення.

Архітектурно планувальні:

— раціональне розміщення будівель та споруд; засоби звукоізоляції;

— раціональне розміщення робочих місць; засоби звукопоглинання;

— створення шумозахисних зон;

Акустичні:

— засоби звукоізоляції;

— засоби звукопоглинання;

— засоби віброізоляції;

— засоби демпферування;

— глушники шуму.

2. Комплекс заходів та засобів щодо збереження пожежної безпеки об’єкта.

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.

Пожежна небезпека — можливість виникнення та (або) розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані. Слід зазначити, що пожеж безпечних не буває. Якщо вони і не створюють прямої загрози життю та здоров'ю людини (наприклад, лісові пожежі), то завдають збитків довкіллю, призводять до значних матеріальних втрат. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих факторів: токсичні продукти згорання; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніка.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб. Власник підприємстві зобов’язаний:

— організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки;

— утримувати в справному стані засоби пожежного зв’язку, пожежну техніку, засоби пожежегасіння;

— здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;

— визначати обов’язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки.

Якщо на підприємстві працює 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу можуть створюватися пожежно-технічні комісії (ПТК). До складу комісії входять працівники керівного складу підприємства. Крім ПТК створюються добровільні пожежні дружини (ДПД). До складу ДПД входять робітники чоловічої статі не молодші 18 років. Вони повинні слідкувати за справністю засобів пожежегасіння, правилами зберігання ЛЗР і ГР. Згідно Закону України «Про пожежну безпеку» за роботу в ДПД надається додатково 5 оплачених днів до відпустки.

3. Служба охорони праці на підприємстві. Права та обов’язки працівників служби

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» ст. 15 служба охорони праці створюється власником, або уповноваженим ним органом, якщо на підприємстві працює 50 і більше працівників. Служба підпорядковується безпосередньо керівникові і за посадовим становищем прирівнюється до основних служб підприємства.

Служба охорони праці вирішує завдання:

— забезпечення безпеки виробничих процесів та технологічного обладнання;

— забезпечення працівників засобами .індивідуального захисту.

Служба. охорони праці виконує такі основні функції:

— опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці;

— проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

— складає разом з керівниками структурних підрозділів комплексні заходи щодо досягнення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

— проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;

— розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя та здоров’я працівників.

Спеціалісти служби охорони парці мають право:

’— представляти підприємство в органах державної влади при розгляді питань охорони праці;

— порушувати клопотання про заохочення працівників;

— перевіряти стан безпеки праці, гігієни та виробничого середовища, видавати керівникам відповідного об’єкту приписи для виконання ;

— одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці;

— заборонити роботу на об’єкті при виявленні небезпеки для здоров’я працівників;

— надсилати керівникові подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Спеціалісти служби охорони праці зобов’язані:

— проводити вступний інструктаж з усіма кого приймають на роботу незалежно від освіти та стажу роботи;

— надавати методичну допомогу керівникам структурних підрозділів в організації роботи з охорони праці;

— брати участь у роботі комісії при впровадженні в експлуатацію нової техніки, технології та нових матеріалів у виробництво.

Білет 28

Білет 29

1основні законодавчі акти про оп

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція Украй , Закони України: „Про охорону праці", „Про охорону здоров'я", „Про І. j>Ke?KHy безпеку", „Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", а також Кодекс законів про працю України (КЗпП).

В ст. 43 Конституції України записано: „Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", „Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом", „Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється".

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України „Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

2 заходи що до запобігання пожежі

Забезпечення пожежної безпеки та запобігання пожежам. Схема запобігання пожежам. Державний підхід до розв'язання проблеми запобігання пожежам. Обов'язки громадян України. Роль пожежно-технічних знань.

Забезпечення пожежної безпеки є досить складним соціально-економічним завданням, спрямованим на запобігання пожежам у всіх сферах діяльності людини та ліквідацію пожеж із мінімальними наслідками в разі їх виникнення.

Відомо, що пожежі значно легше запобігти, ніж потім її гасити. Для цього призначена пожежна профілактика, яка становить комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на запобігання пожежі, забезпечення безпеки людей, обмеження поширення пожежі та створення умов для її ефективного гасіння.

Початковий етап пожежі - загоряння (займання) - характеризується тим, що джерело теплової енергії вступає в контакт із речовиною, яка займається, або опиняється поблизу такої речовини. Оскільки пожежа - це процес неконтрольованого горіння, то контроль за процесами, які сприяють умовам її виникнення, є основним інструментом запобігання пожежі. Схематичне зображення системи запобігання пожежі

Зазначені на схемі елементи - це самостійні напрямки, що входять до складу системи. Будь-який із них за умови його цілковитого здійснення достатній для запобігання пожежі. Водночас використання їх у комплексі суттєво підвищує ефективність системи в цілому. Наприклад, контроль джерел займання може здійснюватися шляхом їх видалення. Однак існує ймовірність того, що джерело займання може виникнути в захищуваній зоні (наприклад, унаслідок підпалу або занесення такого джере