Основні законодавчі акти з питань охорони праці

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти.

До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать:

- Конституція України – статті 43 – 46;

- Закони України “Про охорону праці”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про підприємства в Україні” (статті 17, 25), “Про підприємництво” (стаття 9), “Про оподаткування прибутку підприємств” (статті 5, 8, 12), “Про колективні договори та угоди” (статті 7,8), “Про охорону здоров'я”, “Про пожежну безпеку” та інші;

- Кодекс законів про працю України (КЗпП) (розділи “Охорона праці”, “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”).

Питання охорони праці регулюються міжнародними договорами (зокрема Конвенцією ООН про права людини), підписаними і ратифікованими Україною. Такі договори мають пріоритет над законодавчими актами держави Україна і повинні неухильно виконуватися.

Окремі правові норми, щодо охорони праці (зокрема про відповідальність за порушення в цій сфері) встановлюються Кримінальним кодексом України (розділ Х “Злочини проти безпеки виробництва”), Кодексом України про адміністративні правопорушення (глава 5 “Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров’я населення”) та низкою інших законів.

Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП), Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП), Державні стандарти України (ДСТУ), Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБП), Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок (ПТЕЕ) та інші нормативні документи.

2.захисне занулення

Призначення захисного занулення ідентичне призначенню захисного заземлення – зменшення небезпеки враження працівників електричним струмом у випадку замикання фази на корпус електроустановки. Згідно ПУЕ, захисне занулення корпусів електроустановок застосовується в тих же випадках, що й захисне заземлення.

Суть захисного занулення електроустановок полягає у навмисному електричному з'єднанні їх металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою, з нульовим захисним провідником

При цьому нульовийробочий провідник з’єднаний із глухозаземленою нейтральною точкою джерела струму і призначений для живлення струмом електроспоживачів (тобто по ньому проходить робочий струм), а нульовий захисний провідник з'єднує частини електроустановки, що підлягають зануленню, з нульовим робочим провідником.

Принцип дії занулення полягає у перетворенні замикання мережі на корпус електроустановки в однофазне коротке замикання (тобто замикання між фазним та нульовим робочим провідниками) з метою раптового збільшення величини сили струму, здатної призвести до спрацювання захисного пристрою (котре полягає у перегоранні плавких запобіжників чи приведенні в дію автоматичних вимикачів) і автоматичного відімкнення пошкодженої установки від мережі живлення.

Таким чином призначення:

- нульового захисного провідника – створення для струму короткого замикання ланцюга з малим опором із метою забезпечення швидкого спрацювання захисного пристрою і автоматичного відімкнення пошкодженої установки від мережі живлення; - заземлення нейтралі джерела струму – зниження до безпечного рівня величини напруги нульового робочого провідника (і всіх під’єднаних до нього корпусів електроустановок) відносно землі при випадковому замиканні на неї фази;

- додаткового заземлення нейтралі джерела струму – зменшення небезпеки враження працівників електричним струмом у випадку обривання нульового робочого провідника.

Умова надійності захисного занулення (тобто швидкого автоматичного відімкнення пошкодженої електроустановки від мережі живлення):

,

де І_к.з - струм короткого замикання;

І_ап - струм захисного пристрою (апарата);

k - коефіцієнт кратності струму короткого замикання відносно струму захисного пристрою (k = 1,5 - для автоматичних вимикачів; k = 3,0 - для плавких запобіжників). Час відімкнення пошкодженої електроустановки від мережі живлення становить: при захисті плавкими запобіжниками 5–7 с; при захисті автоматами 1–2 с.

З метою підвищення рівня електробезпеки виробничого устаткування найчастіше застосовують його одночасне занулення та заземлення.

3. Порядок дій у разі виявлення пожежі

У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:

— негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність
людей, а також повідомити своє прізвище;

— вжити (по можливості) заходів до евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

— якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об'єкту;

— у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну).

Білет 32

1.Види інструктажів та правила їх проведення

За характером і терміном проведення інструктажі з питань охорони праці (інструктажі) підрозділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.

Вступний інструктаж проводиться: з усіма працівниками, що приймаються на постійну чи тимчасову роботу, незалежно від їхньої освіти, стажу роботи і посади; з працівниками інших організацій, що прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі чи виконують інші роботи для підприємства; з учнями й студентами, що прибутку на підприємство для проходження трудового чи професійного навчання; з екскурсантами у випадку екскурсії на підприємство.

Вступний інструктаж проводиться фахівцем служби охорони праці чи іншим фахівцем, на якого покладені ці обов'язки і який у встановленому порядку пройшов навчання і перевірку знань із питань охорони праці в приміщенні, що спеціально для цього обладнане (наприклад кабінет з охорони праці), із використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних і наочних засобів за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва і затвердженою керівником підприємства.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, що зберігається в службі охорони праці чи у працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником: новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство чи до фізичної особи, що використовує наймана праця; який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства в інший; який буде виконувати нову для нього роботу; відрядженим працівником іншого підприємства, що бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Проводиться з учнями, курсантами, слухачами й студентами навчальних закладів: до початку трудового чи професійного навчання; перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів і т.п..

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально чи з групою осіб однієї професії за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно виконуваним роботам.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально чи з групою працівників, що виконують однотипні роботи, в обсязі і за змістом переліку питань первинного інструктажу.

Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці, що діють у галузі, або роботодавцем з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше: на роботах із підвищеною небезпекою - 1 раз у 3 місяці; для інших робіт - 1 раз у 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому чи місці в кабінеті охорони праці: при введенні в дію нових чи переглянутих нормативно - правових актів по охороні праці, а також при внесенні змін і доповнень до них; при зміні технологічного процесу чи заміні, модернізації устаткування, приладів і інструментів, вихідної сировини, матеріалів і інших факторів, що впливають на стан охорони праці; при порушеннях працівниками вимог нормативних актів по охороні праці, що можуть чи привести привели до травм, аварій, пожеж і т.п.; при перерві в роботі більш ніж на 30 календарних днів – для робіт із підвищеною небезпекою, а для інших робіт – понад 60 днів.

Позаплановий інструктаж із студентами, курсантами, слухачами під час проведення трудового й професійного навчання проводиться у випадку порушення ними вимог нормативно-правових актів по охороні праці, що можуть привести чи привели до травм, аварій, пожеж тощо.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально чи із групою працівників однієї спеціальності.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками: при ліквідації аварії, стихійного лиха; при проведенні робіт, на які оформляється наряд-допуск, чи розпорядження та інші документи.

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально чи з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що будуть ними виконуватися.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт чи фізична особа, що використовує найману працю.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не допускається.

Про проведення первинного, повторного, позапланового і цільового інструктажів і про допуск до роботи осіб, яким проводився інструктаж, проводиться запис у журналі реєстрації інструктажів із питань охорони праці. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

У випадку виконання робіт, що мають потребу в оформленні наряду-допуску, цільовий інструктаж обов’язково реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів - не обов'язково.

Перелік професій і посад працівників, що звільняються від повторного інструктажу, затверджується роботодавцем. До цього переліку можуть бути віднесені працівники, участь у виробничому процесі яких не зв'язана з безпосереднім обслуговуванням об'єктів, машин, механізмів, устаткування, застосуванням приладів і інструментів, збереженням чи переробкою сировини, матеріалів і т.п..

2.повітря обмін виробничого приміщення

Повітрообмін —це часткова або повна заміна забрудненого повітря в приміщенні свіжим і чистим зовнішнім. Повітрообмін (м/год) обумовлює потужність вентиляційної системи приміщення і є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи і вибору необхідного вентиляційного обладнання.

Розраховується повітрообмін відповідно до вимог і нормативів ГОСТ, СН 245-71, СНиП 2.04.05-91 "Опалення вентиляція і кондиціонування повітря".

В процесі розрахунку об’єм повітря, що надходить у приміщення, має перевищувати об’єм повітря, що видаляється, не більш 10-15 відсотків.

Якщо у приміщенні виділяється кілька шкідливих речовин одно направленої дії, то при розрахунку підсумовують об’єм повітря необхідний для розчинення кожної речовини до нешкідливих концентрацій.

При наявності шкідливих речовин різнонаправленої дії розраховують повітрообмін для кожної з них і приймають для розрахунку системи вентиляції найбільше його значення.

3. Основні вогнегасні речовини.

Речовини із фізико-хімічними властивостями, які створюють умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами. Їх основні властивості: високий ефект гасіння при відносно малій витраті, дешевизна і безпечність у використанні, не шкідливість для матеріалів і предметів. Основними вогнегасними речовинами є: вода, піна, інертні і негорючі гази, галогенно вуглеводневі сумішки, порошки, пісок.

Вода – найпоширеніша, найдешевша і легкодоступна вогнегасна речовина. Потрапляючи в зону горіння, вона інтенсивно охолоджує горючі речовини, збиває своєю масою полум'я, змочує поверхню горючої речовини і, утворити водяну плівку, перешкоджає доступу до неї кисню з повітря. Пара, що утворилася, розбавляє повітря, знижуючи тим самим кількість кисню.

Компактні струмені води застосовують у тих випадках, коли потрібно подати її на велику відстань і надати значну ударну силу, а також для створення водяних завіс і охолодження об'єктів, що знаходяться поблизу вогнищ пожежі. Струмені води за допомогою спеціальних насосів подають на відстань до 50 – 70 м.

Розпорошену воду ефективно використовують при гасінні твердих речовин і матеріалів, горючих і легкозаймистих рідин. В цьому випадку витрата води є мінімальною, зволоження і псування матеріалів менш значне, створюються оптимальні умови для випаровування води і підвищення охолоджувального ефекту і розведення горючого середовища.

Водяна пара використовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м³ і невеликих пожеж на відкритих площадках і установках. Пара зволожує палаючі предмети і знижує концентрацію кисню. Вогнегасна концентрація водяної пари у повітрі складає приблизно 35% .

Слід зазначити, що певні властивості води звужують область її застосування: через високу електропровідність її не можна використовувати для гасіння об'єктів, що знаходяться під напругою. Водою не можна гасити легкозаймисті рідини з густиною, меншою від води (бензин, гас, толуол і ін.), оскільки вони спливають і продовжують горіти на її поверхні. Деякі речовини (лужні метали, їхні карбіди), взаємодіючи із водою, виділяють велику кількість тепла і горючих газів, що може викликати вибух і збільшити пожежу.

Піну застосовують для гасіння легкозаймистих рідин: вогнегасний вплив - покриття поверхні палаючої речовини, припинення доступу горючих газів і парів у зону горіння, ізоляція палаючої речовини від кисню повітря і охолодження найбільш нагрітого верхнього шару речовини. Для безупинної подачі піни при гасінні великих пожеж застосовують спеціальні піноутворювальні апарати – піногенератори: хімічної та повітряно-механічної дії.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води і піноутворювача у співвідношенні 90%, 9,8% і 0,2%. Вона буває звичайної (до 10) і висотою кратності (більш 10).

Інертні та негорючі гази (вуглекислий газ, азот, аргон та ін.), знижують концентрацію кисню у вогнищі пожежі і гальмують інтенсивність горіння. Вогнегасильна концентрація цих газів при гасінні в закритому приміщенні складає приблизно 31 – 36 % об’єму приміщення, їх застосовують в основному для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, твердих речовин і електроустановок, що знаходяться під напругою, для гасіння коштовних речей і матеріалів, бо вони не псують речовин, що контактують із ними.

Вогнегасильна дія галогеновуглеводневих сумішів заснована на хімічному гальмуванні реакції горіння, тому їх називають інгібіторами чи антикаталізаторами, вони ефективніші при гасінні пожежі ніж вуглекислий газ. Застосовують для гасіння пожеж бромистий метилен, йодистий метилен, тетрафтордиброметан, дихлормонофторметан.

Вогнегасильні порошки – це подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають злежуванню. Вони мають найвищу вогнегасильну здатність й універсальність застосування. Порошки можна використовувати для різноманітних способів пожежегасіння, у тому числі для придушення вибухом. Основними компонентами вогнегасильних порошків є бікарбонат натрію (суміш ПСБ); диамоній фосфат (ПФ); вуглекислий натрій (ПС); силікагель, насичений хладоном (СН).

Вибір вогнегасильні речовини залежить від класу пожежі і визначається за таблицею 4.2.

Всі установки і засоби, що застосовують для гасіння пожеж розділяють на стаціонарні, пересувні і первинні.

Стаціонарні вогнегасильні установки – це нерухомо змонтовані апарати, трубопроводи й устаткування, що призначені для подачі вогнегасних речовин до місць загоряння. Вони бувають автоматичними або дистанційними. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним датчиком, а дистанційні – людиною. В якості вогнегасної речовини в стаціонарних установках пожежегасіння застосовуються: вода, піна, порошок, інертні гази.

Пересувні пожежні засоби це пожежні машини різних типів, автонасоси, мотопомпи, пожежні потяги, танки, літаки, гелікоптери й ін.

Первинні засоби пожежегасіння призначені для ліквідації невеликих загорянь до прибуття пожежної команди. До них відносяться пересувні і ручні вогнегасники, внутрішні пожежні крани, ящики із піском, азбестові покривала, бочки з водою і відра до них, протипожежні щити з набором інвентаря тощо. Найбільше поширення як первинні засоби гасіння пожеж одержали різні вогнегасники. Інформацію про деякі типи вогнегасників подано нижче.

Водяний вогнегасник ВВ – 9використовується для гасіння твердих горючих матеріалів (деревини, соломи, текстилю і т.п.). Ним не можна гасити легкозаймисті рідини, речовини, що виділяють горючі гази під час взаємодії з водою (лужні та лужноземельні метали та їх карбіди), електроустановки та електроприлади, що знаходяться під напругою, цінні папери та устаткування.

Для приведення вогнегасника до дії необхідно якнайближче підійти до осередку пожежі, витягнути чеку, натиснути на механізм запуску з кнопкою, при цьому голка опускається й проколює мембрану балона з робочим газом. Робочий газ з балона подається в корпус вогнегасника й утворює там надлишковий тиск, внаслідок якого витискається вода з корпуса і по сифонній трубці та гнучкому рукаві через насадку подається в зону горіння.

Вогнегасники повітряно-пінні типу ВПП – 5, ВПП – 10використовуються для гасіння твердих речовин та матеріалів, легкозаймистих та горючих рідин. Ними не можна гасити електроустановки та електроприлади, що знаходяться під напругою, цінні матеріали, речовини, які вступають у реакцію з водою з виділенням горючих газів.

Повітряно-пінні вогнегасники заряджаються 4 – 6 % водним розчином піноутворювача ОП – 1 (темно-коричнева рідина, яка містить 84 % за вагою гасового контакту, 4,5 % кісткового клею, 11 % етилового спирту і каустичної соди, яку додають до повної нейтралізації розчину.).

Для приведення до дії вогнегасника необхідно натиснути на пусковий важіль, при цьому шток опускається і голка проколює мембрану балона зі стиснутим вуглекислим газом. Вуглекислий газ, який виходить в корпус витискає заряд по сифонній трубці в насадку, де відбувається утворення піни. В робочому положенні вогнегасник слід тримати вертикально, не нахиляючи його.

Вуглекислотні вогнегасники ВВ-2, ВВ-5 і ВВ-8 використовується для гасіння легкозаймистих і горючих рідин (ЛЗР і ГР), твердих речовин та матеріалів, електроустановок та електроприладів, що знаходяться під напругою. Ними не можна гасити гідрофільні легкозаймисті рідини (спирти, ацетон і т.п.), в яких вона добре розчиняється; тліючих матеріалів (оскільки відсутнє змочування); речовини, які можуть горіти без доступу повітря або утворювати з СО₂ горючі гази (целулоїд, фотоплівка на нітрооснові, магній та його сплави, терміт та ін.).

Для приведення до дії вогнегасників необхідно якнайближче підійти до осередку пожежі (1,5 – 2 м.), тримаючи вогнегасник за ручку, скерувати дифузор-снігоутворювач лівою рукою в осередок пожежі, правою рукою відкрити вентиль вогнегасника, повертаючи маховичок проти годинникової стрілки.

Для уникнення обмороження рук вогнегасник слід тримати за ручку і не доторкатися відкритими частинами тіла до металевого раструба.

Вогнегасники вуглекислотно-брометилові ВВБ – 3, ВВБ – 7 виготовляютьсяна основі галоїдованих вуглеводнів, таких як тетрафтордибромметан (фреон – 114В2), бромистий етил і метил та інші. Їх дія базується на гальмуванні хімічної реакції при горінні, враховуючи це їх ще також називають антикаталізаторами, інгібіторами та флегматизаторами.

Найбільшого розповсюдження набула суміш “4НД”: 97-98% брометилу, 3 – 5% вуглекислоти – склад для вогнегасників ВВБ-3 і ВВБ-7, яка використовується для гасіння твердих та рідинних горючих матеріалів (за винятком лужних і лужноземельних металів та їх карбідів, а також матеріалів і речовин, які горять без доступу повітря), електроустановок, які знаходяться під напругою, та тліючих матеріалів.

Вогнегасники типу ВВБ-3 і ВВБ-7 мають тонкостінні корпуси (балони), за будовою подібні до вуглекислотних, але вони зовнішньо відрізняються від них відсутністю дифузора - снігоутворювача, замість якого у вентилі корпуса закріплена насадка.

Для приведення вогнегасника до дії необхідно якнайближче підійти до осередку пожежі (2,5 – 3 м.) і, тримаючи лівою рукою вогнегасник за ручку, правою відкрити вентиль, відкручуючи його.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих матеріалів і речовин, ЛЗР і ГР, лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, електроустановок під напругою до 1000 В, тліючих матеріалів, а також пожеж на об’єктах з великими матеріальними цінностями (склади, архіви, лабораторії, музеї і т.д.) та у підземних спорудах (шахти, метрополітен).

Серійно виготовляються наступні типи порошкових вогнегасників: переносні ВП-1В, ВП-1 , ВП-2, ВП-2В, ВП-5Б, ВП-9, ВП-10А; пересувні ВП-100 та інші. Вогнегасною речовиною порошкових вогнегасників є порошкові суміші ПФ (фосфорно-амонійні солі з домішками).

Порошок витискується із корпусу вогнегасника надлишковим тиском газу (який міститься в допоміжному балоні) у вогнегасниках ВП-1В, ВП-2, ВП-2В, ВП-5Б, ВП-9, ВП-10А, ВП-100 (пересувний), а у вогнегасниках ВП-1 – тиском, який постійно підтримується у корпусі.

Принцип дії порошкових вогнегасників базується на тому, що при натискуванні на механізм запуску з кнопкою, голка проколює мембрану допоміжного робочого балона зі стиснутим газом, при цьому робочий газ через отвір потрапляє в корпус вогнегасника. Під дією надлишкового тиску порошок по сифонній трубці через насадку виштовхується у вигляді порошкового струменя у зону горіння.